Диференціація (поділ) системи права

 

Диференціація (поділ) системи права - це поняття означає поділ системи на відносно самостійні структурні елементи. В ло­гічній послідовності можна виокремити:

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів — поділ їх на окремі правові норми;

в) структуру підгалузі права — поділ її на логічно пов’язані між собою правові інститути в межах окремих галузей права;

г) структуру галузі права — поділ її на логічно пов'язані між собою правові інститути та підгалузі права;

ґ) структуру системи права — поділ її на логічно пов'язані між собою галузі права.[6, с.254].

Охарактеризуємо кожну ланку системи права окремо.

Правова норма — первинний, окремо взятий найменший структурний елемент права, правило поведінки, що визнане і охо­роняється державою. Норма права безпосередньо нормує, надає юридичного значення суспільним відносинам і знаходить свій зовнішній вираз у правовому приписі. І наскільки законодавець зумів відтворити в ньому зміст суспільних відносин, їх сторони,
настільки цей припис буде життєздатним у регулюванні цих відносин. Норма права є тим першим елементом, який відчуває на собі зміни у праві. Завдяки своєму універсальному значенню норма права поширює свої властивості і на інші рівні системи правд, служить відправною точкою, одиницею виміру правової матерії. Упорядкування, узгодженість, взаємопов'язаність і диференціювання комбінацій правових норм обумовлені, з одного боку, структурою суспільних відносин, а з другого — націленістю законодавця на їхнє правове опосередкування [6, с.255].

Питання про критерії розподілу права на галузі й інститути, постійно знаходиться в центрі уваги вчених-юристів.

Основою побудови системи права прийнято вважати два критерії, які використовують у їх єдності і взаємодії — предмет і метод правово­го регулювання та які виступають як системоутворюючий фактор.

Предмет правового регулювання — сукупність соціальних відносин певного виду, що підлягають правовому регулюванню. В структуру пред­мета входять: суб'єкти та їх поведінка, явища навколишнього світу та соціальні цінності, з приводу яких люди вступають у правові відноси­ни. Іншими словами, це сфера, на яку право поширює свою дію.

Метод правового регулювання має такі структурні компоненти:

1. встановлення меж регулювання відносин;

2. видання нормативних актів, що передбачають права і обов'язки суб'єктів;

3. наділення учасників суспільних відносин правоздатністю і дієздатністю, що дозволяють їм вступати в різноманітні правові відно­сини;

4. визначення мір відповідальності на випадок порушення цих оновлень.

Метод правового регулювання — набір юридичного інструмента­рію (прийоми та засоби), за допомогою якого держава здійснює необхід­ний вплив на вольову поведінку учасників суспільних відносин.

Поряд із загальним методом правового регулювання існують і кон­кретні методи, характерні для тих чи інших галузей права. До них відносяться: імперативний, диспозитивний, заохочувальний, рекоменда­ційний, метол автономії і рівності сторін, переконання і примусу.

Імперативний метод— не метол владних приписів, що містять у собі, як правило, норми-заборони. Він використовується головним чином у кримінальному, адміністративному і деяких інших галузях права.

Диспозитивний метод між суб'єктам відому альтернативну мож­ливість вибору варіантів поведінки в межах закону. Цей метод більш притаманний цивільному, комерційному праву та ін.

Метод заохочення властивий переважно трудовому праву, Деякі пільгові системи, спрямовані на стимулювання моральної і матеріаль­ної зацікавленості робітників, підвищення своєї кваліфікації, опану­вання нових професій та ін. Дія цього методу охоплює, зокрема і галузь адміністративного права, коли мова йде про нагородження відзнаками Президента і медалями, присвоєння почесних звань.

Метод автономії і рівності сторін типовий для процесуальних га­лузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового розгляду знаходяться в однаковому процесуальному становищі один перед іншим, законом і судом, їхні відносини характеризуються само­стійністю. Рівністю суб'єктів відрізняються також багато цивільних правовідносин.

У сільськогосподарському праві застосовується метод рекомен­дацій, за допомогою я кого держава шляхом організаційної допомоги і сприяння будує свої відносини з фермерськими й іншими сільськогос­подарськими організаціями.

Як особливі методи правового регулювання використовуються пе­реконання і примус, що виступають як необхідні засоби виливу на свідомість та поведінку людей. У певному поєднанні вони існували й існують у всіх правових системах. Вони притаманні як для права в ціло­му, так і для окремих його галузей.

Всі вказані методи правового регулювання взаємопов'язані між собою і, як правило, використовуються у поєднанні один з одним [19].

Складовими методу правового регулювання є:

1. характер взаємозв'язків суб'єктів, тобто відносини рівності
(координації) чи підлеглості (субординації) між ними;

2. способи правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов'я­
зання, заохочення);

3. юридичні наслідки у виді виникнення, зміни або припинен-певних прав і обов'язків учасників врегульованих нормами права суспільних відносин.

Кожній галузі права властивий свій метод правового регулювання, характеристика якого зумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права.

Таким чином, галузь права — це складова частина с права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднана спорідненістю предмета і методу правового регулювання.

Систему права України складають галузі конституцій адміністративного, фінансового, земельного, цивільного, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального права та ін. Для кожної галузі характерні свої ознаки, з-поміж яких, як підкреслювалося специфічністю предмета і методу регулювання

Найважливішими галузями права є такі.

Конституційне (державне) право — це система правови норм, насамперед принципів і норм Конституції, які закріплю ють основи суспільного й державного ладу, засади політики та здійснення державної влади, взаємодії держави і громадян їх основні права, свободи й обов'язки.

Адміністративне право — це система правових норм, які ре­гулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апарату, його взаємовід­носини з іншими державними, а також громадськими організація­ми і громадянами. Неодмінною ознакою відносин, що регулюються адміністративним правом, є наявність у їх складі суб'єкта, наділеного державно-владними повноваженнями.

Цивільне право — це система правових норм, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними суб'єкта­ми. Підгалузями цивільного права є авторське, винахідницьке, спадкоємницьке право.

Фінансове право — це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі здійснення фінансової діяль­ності, накопичення й використання фінансових ресурсів. Суб'єк­тами фінансових відносин можуть бути держава, її органи й організації, громадські структури, окремі громадяни.

Сімейне право — це система правових норм, які регулюють особисті та майнові відносини, пов'язані зі шлюбом і спорідне­ністю людей.

Трудове право — це система норм права, які регулюють відно­сини у сфері здійснення трудової діяльності (порядок найму та звільнення з роботи, умови праці та її охорони, час праці та відпочинку та ін.). Суб'єкти цих відносин можуть бути рівноправ­ними або можуть перебувати (один із них) у стані підлеглості.

Земельне право — система правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з використанням та охороною земельних ресурсів.

Цивільно-процесуальне право — це система правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із судовим розглядом цивіль ктімінально-процесуальне право - це система правових норм, регулюють відносини, що виникають у діяльності правоохоронних органів та судів у зв'язку з викриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їх судовим розглядом та виконанням вироку.

Міжнародне право — це система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) і між громадянами різних країн та їх об'єднаннями (міжнародне іриватне право). Міжнародне право не належить до галузей внутрішнього права держав, воно складається на основі міждержав­них угод. В разі протиріч норм міжнародного права з нормами внут­рішнього права держави перші норми превалюють над другими [10].

Галузь права поділяється на підгалузі та інститути права.

Підгалузь права — окрема частина галузі права, що об 'єднує норми п Інститути, які регулюють спеціальні види суспільних відносин (авторсь­ке право в межах цивільного) [2].

Інститут права — це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону споріднених суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють різні аспекти відносин власності.

У ряді випадків деякі відносини, зважаючи на їх складність, регулюються нормами різних галузей права, тому ці норми утворю-оть комплексні (або міжгалузеві) інститути права. До міжга­лузевих інститутів, наприклад, можна віднести інститут виборів Президента України. Основу і головний зміст цього інституту складають норми конституційного права, але крім них сюди вхо­дять норми трудового права (регулюють трудові відносини за міс­цем роботи кандидатів у Президенти в період виборчої кампанії), фінансового (регулюють питання, пов'язані з фінансуванням виконання Кримінального (встановлюють кримінальну відповідальність орушення виборчого законодавства) та інших галузей права [10].