Принципами законності є такі.

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалисявимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосо-вної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуван-ні. Кожний орган держави, громадська або комерційна організація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку. Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законності — досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення.

6. Ієрархія НПА

 

67. Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Найбільшим елементом системи права є галузь права.

Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Якщо система права складається з галузей, то самі галузі складаються з підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взаємозалежними елементами галузі є інститути права.

 

Інститут права — система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Інститути права — необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ. Наприклад, галузь конституційного права — «інститут громадянства», «інститут виборчого права» та ін. Галузь цивільного права — інститути «купівлі-продажу», «представництва», «спадкування», «відшкодування шкоди», «дарування» та ін. Галузь кримінального права — інститут «необхідної оборони», інститут «крайньої необхідності», інститут «затримання особи, яка явно вчинила суспільне небезпечне діяння» та ін. Галузь екологічного права — інститут права власності на природні ресурси і об'єкти, інститут природокористування, інститут правової охорони природних ресурсів і навколишнього середовища і т.д.

Головне призначення інститутів права — у межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання.

 

68. Форма правління – порядок формування органів держ. влади та їх компетенція. Форма правл. показує: як утв. вищі органи держ., яка їх структура; як буд. взаємовідносини між вищими та ін. органами держави; як буд. відносини між держ. владою та населенням; в якій мірі організац. вищих органів держави дозволяє забезпеч. права і свободи громад. За формою правління всі держ. поділ на монарх. і республ. Монархія – це така форма правл. за якої верховна державна влада формально або фактично належить одній ос. – монарху, який здобуває її безстроково і яка передається у спадок.

Монархії поділ. на обмежені і необмежені. Необмежені у свою чергу на абсолютну і деспотичну, а обмежені на конституц. або парлам. і дуалістичну. Конституційна монархія - це така форма монархічного правління за якої монарх формально зберігає статус глави держави і виконує лише деякі представницькі функції. При конституц. монархії влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність (Велика Британія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Голландія, Японія та ін.)

 

69. Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність компетентних держ. орг. на упорядкув. і вдоскон. норми права. Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

- усунення суперечностей між нормативними актами;

- підвищення якості та ефективності законодавства;

- забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів'.

— кодификацію;

— інкорпорацію;

— консолідацію.

Кодифікація — це д-сть вищих правотворчих орг. по створенню нового систематизов. НПА.

Ознаки: 1.нею займаються вищу компетентні правотою органи; 2.як результ. приймається новий нормат. акт, який включає норми права, які суттєво відрізн. від раніше діючих; 3.кодифікац. акт є збірним актом, до нього можуть вход. інші норми, які раніше знаходил. в різних НПА; 4.кодиф. акт є основ. серед ін. НПА

Інкорпорація — це обєднання НПА у збірники діючого законод. в певному порядку без внесення змін. Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо.

Консолідація — обєднання декількох НПА, що діють в певній галузі права в єдин. збірний НПА, без зміни змісту. Вона використовується там, де відсутня можливість кодификації; є уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості; сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодификацією. Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів.

 

70. ТДП - це наука про загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку держави і права.

Місце ТДП в сист. юрид наук в цілому визнач. слідуючими факторами: 1. це наука вводна тому що формує у майб. юристів ті категорії, поняття, якими вони будуть оперувати в майб., вивчаючи всі юрид. дисципліни; 2.є фундаментальною, б напрацьовані нею поняття, юрид. конструкції, категорії і сформульов. нею закономірності використ. всіма ін. юрид. науками; 3.це нука методологічна в силу того, що методи, тобто прийоми і способи дослідження держ.- прав. дійсності, які напрацьовані даною наукою, активно використ. іншими юрид. дисциплінами.

 

71. Мораль — система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки. В системі соц. норм норми моралі та права завжди були та будуть основ. регулятор. взаємовіднос. між людьми. Разом з тим між нормами моралі та права існують відмінності:

1.мораль: існує з тої пори, як існує людство, а право з тої пори як виникла держава

2.мораль існує як правило в усній формі і перед. з поколін. в поколін., а право існує в формі письомв. докум-НПА

3.мораль форм. природно, спонтанно з всього укладу жит. людини, а право є результ. правотворчої д-сті держави, яка встановл. або санки. норми права

4.мораль: існує декілька систем моралі, а система права єдина

5.мораль: прав. повед., що міст в нормах моралі мають характер рекоменд., а норми права формул. правило повед. ясно, чітко, в категоричній формі

6.з позиції моралі можна дати оцінку б.-я. сусп. віднос. без виключення, а право регул. не всі, а лише найважлив. правовідносини

7.невиконання норм моралі має наслідком громад. осуд, а невикон. норм права має наслід. для правопорушника застосув. санкцій.