ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
| № з/п | Назва теми | Кількість Годин |
| 1 | Тема 1. Поняття, предмет, система і принципи житлового права. Житловий фонд України та його юридична класифікація. | 2 |
| 2 | Тема 2. Договірне регулювання житлових відносин. | 2 |
| 3 | Тема 3. Особливості забезпечення жилими приміщеннями окремих категорій громадян. | 2 |
| 4 | Тема 4. Виникнення та реалізація права власності на житло. Правові основи створення та функціонування об'єднання співвласників багатоквартирних будинків. | 2 |
| Разом | 8 |
ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
| № з/п | Назва теми | Кількість Годин |
| 1 | Тема 3. Особливості забезпечення жилими приміщеннями окремих категорій громадян. | 2 |
| 2 | Тема 4. Виникнення та реалізація права власності на житло. Правові основи створення та функціонування об'єднання співвласників багатоквартирних будинків. | 2 |
| 3 | Тема 5. Користування та розпорядження жилими приміщеннями. | 2 |
| 4 | Тема 6. Правові підстави та умови виселення громадян із житлових приміщень. | 2 |
| 5 | Тема 7. Відповідальність за порушення житлового законодавства. Вирішення житлових спорів. | 2 |
Разом
|
|
САМОСТІЙНА РОБОТА
| № з/п | Назва теми | Кількість Годин |
| 1 | Тема 1. Поняття, предмет, система і принципи житлового права. Житловий фонд України та його юридична класифікація. | 4 |
| 2 | Тема 2. Договірне регулювання житлових відносин. | 8 |
| 3 | Тема 3. Особливості забезпечення жилими приміщеннями окремих категорій громадян. | 2 |
| 4 | Тема 4. Виникнення та реалізація права власності на житло. Правові основи створення та функціонування об'єднання співвласників багатоквартирних будинків. | 4 |
| 5 | Тема 5. Користування та розпорядження жилими приміщеннями. | 2 |
| 6 | Тема 6. Правові підстави та умови виселення громадян із житлових приміщень. | 4 |
| 7 | Тема 7. Відповідальність за порушення житлового законодавства. Вирішення житлових спорів. | 2 |
| Разом | 26 |
ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ
1. Компетенція Верховної Ради України щодо проведення житлової політики.
2. Компетенція Кабінету Міністрів України щодо здійснення житлової політики.
3. Житлові права та обов`язки громадян.
4. Віковий ценз на придбання у власність та одержання житла в оренду.
5. Поняття та призначення житлового фонду України.
6. Види житлових фондів України.
7. Структура та особливості регулювання житлових відносин, що виникають у приватному житловому фонді.
8. Юридична класифікація жилих будинків та приміщень.
9. Права та обов`язки власника жилого будинку приватного житлового фонду.
10. Непридатність жилих будинків для проживання.
11. Підстави для визнання громадян України такими, що потребують поліпшення житлових умов.
12. Облік громадян України, які потребують поліпшення житлових умов.
13. Черговість поліпшення житлових умов громадян України.
14. Передача житлового фонду у комунальну власність.
15. Умови, підстави та порядок прийняття на квартирний облік громадян.
16. Підстави зняття з квартирного обліку громадян.
17. Черговість надання громадянам жилих приміщень.
18. Вимоги, що ставляться до жилих приміщень.
19. Норма жилої площі та жилого приміщення.
20. Поняття члену сім`ї наймача жилого приміщення. Права та обов`язки членів сім`ї наймача.
21. Перебування на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов. Зняття з обліку.
|
|
22. Поняття та призначення службового приміщення.
МЕТОДИ НАВЧАННЯ
При вивченні дисципліни застосовуються словесні та наочні методи навчання. Ці методи спрямовані на передачу і засвоєння студентами знань з формуванням у них умінь і навичок.
Словесні методи навчання
Головна їх особливість у тому, що інформація подається студентам через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухання її. Цей метод може мати дві форми: евристичну (запитальну) — бесіда; та акроматичну (викладальну) — пояснення, розповідь, лекція, робота з підручником.
Бесіда — діалогічний метод навчання, за якого викладач із допомогою вдало поставлених питань спонукає студентамв відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.
Вона є одним із активних методів навчання і реалізується за допомогою чотирьох типів дидактичного діалогу: “викладач — студент”, “студент — студент”, “студент — підручник”, “студент — комп'ютер”.
Більш поширеними є перші два типи діалогу: “викладач — студент” та “студент — студент”, які використовують у найактивніших формах бесіди: парній і груповій роботі на семінарських і практичних заняттях, дискусії, диспуті. Діалог “студент — підручник” належить до групи методів самостійної роботи, використовується в процесі навчання і самонавчання. Діалог “студент — комп'ютер” досить ефективний метод, але за умови повної комп'ютеризації процесу навчання.
Метод бесіди застосовується на семінарських і практичних заняттях і реалізується за допомогою запитань — відповідей. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер (“Що?”, “Де?”, “Коли?”), бесіда є повідомлюючою. Вона орієнтована на актуалізацію пам'яті, а мислення студентів є репродуктивним. Якщо запитання до студентів мають проблемний характер (“Чому?”, “Як Ви вважаєте?”, “Чим можна пояснити?” тощо), бесіда є евристичною, або сократичною. У цьому випадку мислення студентів творче, продуктивне. Вищий рівень евристичної бесіди — дискусія. Навчальна дискусія, яка є одним із найдинамічніших словесних методів навчання, має велике розвиваюче і виховне значення. У процесі дискусії студенти вчаться сперечатися, доводити, аргументувати, обстоювати свою думку, адекватно оцінювати себе, поважати думки інших..
Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, слів, термінів, принципів дій, прикладів тощо.
Головне його завдання — розкриття причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей розвитку природи, суспільства, людського мислення. Оскільки матеріал можна пояснювати різними логічними шляхами або способами міркування, пояснення може бути індуктивним або дедуктивним.
Індукція — спосіб міркування, при якому висновок отримують на основі аналізу окремих фактів. Індуктивне пояснення забезпечує можливість переходу від одиничних фактів до загальних положень.
Дедукція — спосіб міркування, за якого частковий висновок робиться лише логічним шляхом від загальних положень. Дедуктивні методи зводяться до вивчення спершу загальних положень (законів, правил, формул та ін.), а потім — часткових випадків або виявів загального положення.
Лекція — інформативно-доказовий виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу.
|
|
Лекція відрізняється строгістю викладу. Читання лекцій передбачає ретельну підготовку викладача: визначення мети, складання чіткого плану, добір теоретичного й наочного матеріалу, логічний і послідовний виклад інформації. За призначенням лекції поділяють на: вступні (дають загальне уявлення про завдання, зміст дисципліни, розкривають структуру і логіку розвитку конкретної галузі науки, сприяють розвитку в учнів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння); тематичні (присвячують розкриттю конкретних тем навчальної програми); оглядові (головне завдання полягає у сприянні належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками студентів. Читають перед іспитами (установча), виконанням практичних, творчих, самостійних робіт); заключні (підбивають підсумки вивченого матеріалу через виділення вузлових питань, зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань; стимулюють інтерес учнів до вивчення дисципліни). Лекція за своєю суттю завжди діалогічна, вимагає від викладача врахування інтересів, настроїв, інформованості студентів. Науковий і фактичний матеріал її повинен відображати вузлові питання дисципліни. Готуючись до лекції, необхідно передбачити можливі запитання студентів.
Робота з підручником. Ця робота полягає в самостійному опрацюванні студентами друкованого тексту, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.
Самостійна робота студентів з підручником — один з найважливіших методів набуття систематичних, міцних і ґрунтовних знань. Вона більше, ніж будь-які інші методи, залежить від вікових особливостей студентів та рівня їхнього розвитку.
Наочні методи навчання
До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.
Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін.
Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо
Самостійне спостереження — безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності. Активна і діяльна сутність людини вимагає, щоб студент здобував знання не тільки з книг, а й безпосередньо з життя, власних спостережень і дослідів.
|
|
МЕТОДИ КОНТРОЛЮ
Остання група методів навчання, які є складовим елементом процесу навчання - це методи контролю і самоконтролю. Вона дає досить повну картину всього процесу навчання, сприяє виявленню рівня дійсних досягнень студентів у навчанні, з'ясуванню недоліків цього процесу і шляхів їх подолання, внесення певних необхідних коректив у цей процес.
Оцінювання якості навчання – це система, яка складається із таких компонентів, як контроль, перевірка, оцінювання, накопичування статистичних даних та їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку.
Для реалізації прямого та зворотного зв’язку в організації навчального процесу дисципліни “Житлове право” викладачам необхідно здійснювати безперервний комплексний контроль у системному поєднанні видів, методів, форм перевірок та оцінювання навчальних досягнень студентів.
До таких методів належать:
1. Спостереження за навчальною діяльністю студентів та анкетування;
2. Метод усного опитування;
3. Метод письмового контролю;
4. Метод контролю рівня виконавських знань (за формами реалізації: практичних індивідуальних завдань, тестових опитувань, есе);
5. Метод активізації самоконтролю, взаємоконтролю, самоаналізу студентів власної навчальної діяльності;
6. Метод тестування навчальних досягнень.
Контроль успішності навчальної діяльності студента поєднує контрольні заходи та аналітичну роботу. Контрольні заходи мають на меті визначення академічних успіхів студента за допомогою відповідних контрольних заходів, передбачених навчальним планом, даною робочою програмою навчальної дисципліни з обов'язковим переведенням підсумкових оцінок до національної шкали та шкали ЕСТS. Аналітична робота проводиться з метою визначення якості навчального процесу. Результати аналізу використовуються для подальшого підвищення рівня навчальної та навчально-методичної роботи учасників навчального процесу.
В Академії контрольні заходи можуть проводитися у формі:
– вступного контролю – усне чи письмове опитування, що дає викладачеві можливість визначити рівень підготовленості групи до сприйняття нової для неї навчальної дисципліни, наявності базових знань в аспекті міжпредметних і міждисциплінарних зв’язків;
– поточного контролю – визначення викладачем якості знань на підставі виконаних студентом робіт, в тому числі самостійних, відповіді й доповненнях до відповідей, тестів та інших завдань, з виставленням балів згідно із критеріями і шкалою оцінювання, затвердженими кафедрою. Результати поточного контролю використовуються як засіб стимулювання навчальної діяльності. У ході поточного контролю проводиться систематичний вимір приросту знань і їх корекція. Вони заносяться до журналів обліку відвідування занять із коментарем науково-педагогічного працівника щодо здобутків у навчанні або зроблених похибок, а також можливих шляхів удосконалення самостійної роботи студента. Окремою графою виставляються бали за виконання індивідуальних завдань. Результати поточного контролю враховуються під час виставлення підсумкових оцінок;
|
|
– проміжного (рубіжного) контролю – діагностика рівня опанування навчальним матеріалом в межах змістового модулю. Науково-педагогічний працівник вправі самостійно визначати методи проведення такого контролю: фронтальне опитування, тестування, контрольна робота, колоквіум тощо. Результати проміжного (рубіжного) контролю заносяться до журналу успішності групи в окремо відведеній колонці. У випадку відсутності на занятті окремих студентів діагностика рівня їх знань здійснюється пізніше під час консультації. Якщо за підсумками проміжного (рубіжного) контролю студент показав незадовільні результати, йому виставляються відповідні бали за встановленою шкалою, що передбачає їх обов’язкове наступне перескладання до наступного рубіжного контролю;
– підсумкового модульного контролю – діагностика рівня опанування навчальним матеріалом в межах усієї навчальної дисципліни із оцінюванням результатів за національною шкалою і шкалою ECTS. Форма підсумкового модульного контролю визначається навчальним (робочим навчальним) планом у вигляді заліку.
РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ЯКІ ОТРИМУЮТЬ СТУДЕНТИ
| Поточне тестування та самостійна робота | Сума | |||
| Змістовий модуль № 1 | 100 | |||
| Т1 | Т2 | Т3 | Т4 | |
| 15 | 15 | 15 | 15 | |
| Змістовий модуль № 2 | ||||
| Т5 | Т6 | Т7 | ||
| 15 | 15 | 10 | ||
Т1, Т2... Т7 – теми змістовного модуля.
