Форми державного правління й державно-територіального устрою

Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави.

Залежно від правового статусу глави держави й порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняються дві основних форми державного правління — монархія і республіка.

Монархія (грец. monarchia — єдиновладдя, від monos — і один, єдиний і arche — влада) — це така форма правління, за якої верховна державна влада юридично належить одній особі — монарху (королю, імператору тощо) і передається в порядку престолонаслідування.

У сучасному світі зберігаються два історичних типи монархії — абсолютна і конституційна. Абсолютна монархія характеризується зосередженням усієї повноти державної влади в руках монарха, відсутністю будь-яких представницьких установ. Уряд призначається монархом, виконує його волю. Нині абсолютна монархія зберігається у Саудівській Аравії, Катарі, Омані, Об'єднаних Арабських Еміратах та ін.

Конституційна монархія називається ще обмеженою, оскільки у ній влада монарха обмежується конституцією. Конституційна монархія існує у двох видах — дуалістичної і парламентарної, які відрізняються ступенем обмеження влади монарха. Дуалістична монархія характеризується наявністю одночасно двох політичних установ — монархії і парламенту, які поділяють між собою державну владу. Цей поділ проявляється у тому, що монарх юридично і фактично незалежний від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе відповідальність лише перед ним.

Він користується правом абсолютного вето, яке парламент подолати не може, а також правом розпуску парламенту та призначення до його верхньої палати. Нині дуалістична монархія зберігається в Йорданії, Кувейті, Марокко та ін.

У парламентарній монархії влада монарха істотно обмежена у сфері як законодавчої, так і виконавчої влади. Він, як кажуть, «царює, але не править». Юридично за монархом можуть зберігатися значні повноваження, але фактично далеко не всіма ними він може користуватися

Формально уряд вважається урядом монарха, проте ніякої відповідальності перед монархом він не несе. Уряд формується парламентським шляхом і несе відповідальність за свою діяльність лише перед парламентом.

Парламентарна монархія нині існує у ряді розвинених країн — Австралії, Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Канаді, Нідерландах, Новій Зеландії, Норвегії, Швеції, Японії та ін.

Республіка (лат. respublica, від res — справа, publicus — суспільний) — це така форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом).

Республіка — найпоширеніша форма правління.

Існують три основних різновиди республіканської форми правління: президентська республіка, парламентарна республіка і республіка змішаного типу. Основна відмінність між ними полягає у способі формування та функціонування уряду. У президентській республіці уряд формує і очолює президент, який одночасно виступає главою держави і главою уряду. Сформований позапарламентським шляхом, уряд не несе за свою діяльність відповідальності перед парламентом.

У парламентарній республіці уряд формується парламентським шляхом, несе перед парламентом політичну відповідальність і зобов'язаний піти у відставку в разі висловлення йому парламентом вотуму недовіри.

За змішаної форми державного правління — парламентарно-президентській чи президентсько-парламентарній — уряд формується спільно президентом і парламентом, а та чи інша назва змішаної форми правління визначається тим, у кого з них більше повноважень щодо формування та функціонування уряду.

Форма державного устрою — це спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємовідносин держави як цілого і її територіальних складових.

Хоча форми державного устрою різноманітні і в кожній країні мають свої особливості, розрізняють дві основних форми — унітарну і федеративну.

Унітарною (франц. unitaire — єдиний, від лат. unitas — єдність) є така держава, територія якої складається з адміністративних або політико-адміністративних одиниць.

Відмінність між адміністративними й політико-адміністративними одиницями полягає в тому, що останні мають ті чи інші ознаки власної державності і виступають як автономні утворення. За своєю юридичною природою автономія є самоврядуванням населення на частині території держави, що виявляється у наданні органам автономії законодавчих повноважень з питань місцевого значення. Правовий статус автономних одиниць відмінний від статусу звичайних адміністративно-територіальних одиниць. Найчастіше цей статус надається лише окремим частинам держави, хоча існують і такі країни, вся територія яких складається з автономних утворень (Іспанія, Італія).

За ознакою централізації політичної влади унітарні держави поділяються на децентралізовані, відносно децентралізовані і централізовані. У децентралізованих унітарних державах існує конституційний розподіл повноважень між центральною владою й територіальними одиницями вищого рівня. Відносно децентралізованими унітарними державами є такі, в яких вищі територіальні одиниці мають винятково або головним чином адміністративний характер, а самоврядний характер мають лише низові одиниці. У централізованих унітарних державах місцевої автономії немає взагалі, а функції влади на місцях здійснюють тільки призначені центральною владою адміністратори.

З особливостями територіального устрою пов'язані інші ознаки унітарної держави. Це, по-перше, єдина конституція, норми якої застосовуються на всій території країни без будь-яких вилучень або обмежень. По-друге, єдина система вищих органів державної влади, юрисдикція яких також поширюється на територію всієї країни. По-третє, єдина система права.

Унітарна форма державного устрою є переважаючою у світі. Унітарні, зокрема, більшість держав Європи, Латинської Америки та Африки.

Федерація — це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю.

Головна відмінність між унітарною та федеративною державами полягає в тому, що територія унітарної держави складається з тією чи іншою мірою самоврядних адміністративних чи політико-адміністративних одиниць, які не мають політичної самостійності, тоді як федеративну державу складають державні утворення з певною політичною самостійністю, а сама федеративна держава виступає як союз цих утворень. Тому унітарні держави називаються ще простими, а федеративні — складними.

Федеративна форма державного устрою існує більш ніж у 20 країнах: Австралії, Австрії, Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Індії, Канаді, Малайзії, Мексиці, Нігерії, Росії, США, ФРН, Швейцарії та ін.

Федеративна форма державного устрою має такі характерні ознаки:

1. Територія федеративної держави в політико-адміні-стративному плані не є єдиним цілим.

2. У більшості федеративних держав поряд із загально-федеральною конституцією і загальнофедеральними законами діють конституції і закони суб'єктів федерації.

3. У федеративній державі поряд із федеральною системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади існують системи органів законодавчої, виконавчої та судової влади суб'єктів федерації.

4. Відмінною ознакою федеративного державного устрою є двопалатна структура союзного парламенту.

5. У більшості федерацій поряд з федеральним громадянством існує і громадянство суб'єктів федерації.

Утворення конфедерації є одним з найбільш реальних шляхів переходу до федеративного державного устрою.

Конфедерація — це форма союзу держав, за якої держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі.

Конфедерація, отже, є не особливою формою державного устрою, а формою об'єднання суверенних держав.

У XIX ст. унія існувала між Нідерландами і Люксембургом, з 1814 до 1905 р. — між Швецією і Норвегією, з 1918 до 1944 р. — між Данією та Ісландією. Нині відоме тільки одне об'єднання держав з ознаками конфедерації — Європейський Союз, до складу якого входять 15 європейських держав.

Конфедеративна форма об'єднання держав характеризується такими основними ознаками:

 1) конфедерація утворюється на основі відповідних договорів; 2) суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу з неї;

3) суверенітет у конфедерації належить державам, які входять до її

складу;

4) до предмету відання конфедерації входить невелике коло питань: війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, системи комунікацій тощо;

5) у конфедерації утворюються тільки ті державні органи, які необхідні для вирішення завдань, особливо виокремлених за договірними актами;

 6) постійно діючі державні органи конфедерації позбавлені владних повноважень;

 7) суб'єктам конфедерації належить право відмови у визнанні або в застосуванні актів союзної влади

Федерації є відносно молодими утвореннями. Історично їм передували імперії.

Імперія (від лат. imperium — влада, панування) — це велика держава, яка містить у своєму складі території інших народів і держав.

Імперії створювалися з головної держави — метрополії і кількох або багатьох приєднаних, у тому числі шляхом завоювання, країн чи народів, які не встигли створити власну державність або втратили її. Імперія має монархічну форму правління, її главою є імператор.