Судова та арбітражна практика

Джерела м.п.п.

1. Матеріальні джерела

2. Формальні джерела. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і складають предмет вивчення юридичних наук, у тому числі міжнародного права.

 

1. Міжнародні джерела

2. Національні джерела

 

1. Внутрішнє законодавство

2. Міжнародні договори (угоди (універсальні, регіональні, двосторонні) (Віденська конвенція з купівлі – продажу, Угода про правову допомогу, Конвенція біженців)

3. Міжнародні і торгівельні звичаї

4. Судова та арбітражна практика

Звичай

Звичай - це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не потребує своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяються на міжнародні й торговельні.

Міжнародні правові звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних норм. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні правові звичаї стають обов'язковими для них.

Якщо міжнародний звичай не ґрунтується на засадах суверенітету й незалежності держав, але спрямований на регулювання окремих питань, наприклад колізій між законами, то він обов'язковий для держави тільки в таких випадках:

по-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці держави;

по-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи дипломатичному акті.

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міні­стерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р, вказує на право суб'єктів підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) використовувати відомі міжнародні звичаї, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими законами.

Різновидом міжнародних правових звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосування, якщо:

1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них;

2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм.

Якщо ж відносини між сторонами не врегульовані законодавством та умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї. Зазначене закріплено, зокрема, у ч. 4 ст. 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1993 р.

Міжнародні договори

Міжнародний договір - міждержавний або міжурядовий договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою, з урядом іноземної держави або з міжнародною організацією, який регулюється міжнародним правом незалежно від кількості документів, у якій він укладений та їх назви.

Види договорів

1)за предметом регулювання

- зовнішньоекономічна діяльність

- про шлюбно-сімейні відносини

- стосовно авторських та суміжних прав

2)за видом норм, які містяться у них

- колізійні,

- матеріально-правові,

- змішані

3)за кількістю учасників

- двосторонні

- багатосторонні

4)за суб'єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці (далі - відповідно СНД, МОП),

5)за ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав

- потребують трансформації в національне законодавство

- «самовиконувані», тобто такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосо­вуються правила цього міжнародного договору (ст. 3).

У будь-якій державі більшість норм міжнародного договору застосовують до правовідносин унаслідок трансформації, тобто перетворення їх у норми внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. До них належать, зокрема, ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору, видання іншого національного нормативного акта.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом: 1) підписання; 2) ратифікації; 3) затвердження прийняття договору; 4) приєднання до договору; 5) іншим, відповідно до домовленості сторін, які укладають договір.

Чимало міжнародних договорів, що містять норми міжнародного приватного права, потребують тільки їх підписання. Йдеться, зокрема, про велику групу міжнародних двосторонніх договорів, які укладаються для правового регулювання міжнародних перевезень різними видами транспорту (морським, залізничним, повітряним, автомобільним).

Національне законодавство

Конституція ст.9, 25, Закон про МПП, Закон про ЗЕД, Цивільний кодекс, акти президента, профільних міністерств та відомств.

Види методів

1) Порівняльний метод

Порівняльний метод, як особливий спеціально-науковий метод дослідження, застосовується поряд з іншими методами та способами наукового пізнання у міжнародному приватному праві й полягає у знаходженні рис, які характеризують схожість та відмінність певних правових явищ. Він має як науково-теоретичне, так і практичне значення.

Порівняльний метод застосовується до певних об'єктів права. Ними можуть бути системи й «сім'ї» права, його галузі, інститути, норми. Порівняльне право передбачає зіставлення об'єктів іноземних (гетерогенних) правових систем.

- Національні правові системи

- Соціально-політична правова система

Порівняльний метод дає можливість, зокрема, зробити висновок про те, як вирішуються схожі питання в типологічно різних чи однакових правових системах. Адже до їх вирішення можуть застосовуватися різні чи однакові юридико-технічні способи.

Застосування порівняльного методу

- для вирішення правовідношення, яке постає перед судом. Тоді відбувається абстрагування від «власної» системи права, наприклад за встановлення змісту іноземного закону;

- під час вирішення проблеми кваліфікації, яка виникає у процесі застосування колізійних норм;

- у разі кваліфікації юридичних понять обсягу та прив'язки колізійної норми.

Тому в цих сферах діяльності порівняльний метод слугує для:

- тлумачення права;

- уніфікації чи розмежування його норм;

- встановлення загальновизнаних правових принципів;

- вирішення питання прийняття чи неприйняття зворотного відсилання чи відсилання до законодавства третьої держави в разі застосування колізійної норми;

- оцінки співвідносності правових норм та інститутів;

- виявлення позитивного та негативного правотворчого та правозастосовного досвіду, зокрема неефективності норм права;

- використання застереження про публічний порядок;

- передбачення можливого рішення зі спірного питання й уникнення помилкового рішення;

- перспективного планування законодавчої діяльності;

- зміни національного законодавства.

2) Юридично-технічні методи

2.1. Колізійно-правовий метод

Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. потреба в застосуванні колізійного методу може виникати як у разі неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості.

Тобто для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав - звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, породжує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання.

ле найчастіше для розв'язання колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національ­ного чи міжнародного), які визначають законодавство правової системи, що необхідно застосувати до певного правовідношення.

астосування до правовідносин колізійних прив'язок привело до створення в багатьох державах власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізійне право.

Сьогодні Україна має розгорнуту систему колізійних норм. Вона побудована на загальновизнаних у світі принципах міжнародного приватного права, таких, як автономія волі сторін правовідношення, можливість широкого та повного застосування іноземного права, максимально повне урахування інтересів фізичної особи щодо її особистого та сімейного статусу, застосування до правовідносин права країни, що має з ними найбільш тісний зв'язок, надання судові чи іншому органові можливості творчо застосовувати колізійне право.

Колізійні норми України систематизовані в Законі України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 p., який набув чинності 1 вересня 2005 р.

2.2. Матеріальний метод

3. Застереження про публічний порядок у МПП.

Норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.

Застереження про публічний порядок належить до числа загальних по_нять і є загальноприйнятим інститутом міжнародного при_ватного права.

Застереження про публічний порядок може розглядатись в двох аспектах:

a) позитивне застереження. Це сукупність важливих норм, які мають застосовуватись незважаючи на те, що колізійна норма відсилає до іноземного правопорядку;

b) негативне застереження. Іноземний закон не застосовується, якщо він вступає в протиріччя за змістом з основами правопорядку даної країни. Якщо застосовується негативне застереження, то правовідносини регулюються на підставі тих норм права, які мають з ними найтісніший правовий зв’язок. Також, іноземне матеріальне право не застосовується в разі, якщо наслідки його застосування викличуть явища, які суперечать основам правопорядку країни.

Це застереження міститься у джерелах права усіх правових систем і дає змогу обмежувати відсилання до іноземного закону. Воно означає таке. По-перше, іноземний закон, до якого відсилає колізійна норма, може не застосовуватися, якщо він протирічить основам публічного порядку певної держави. Тому права та обов'язки, які ґрунтуються на такому іноземному законі, не визнаються у державі, де не може бути застосований такий закон. По-друге, іноземний закон може не використовуватися, якщо це суперечило б основам застосування законодавства у цій державі. Гак, в Україні не застосовуються правові норми сімейного законодавства Алжиру, які допускають полігамні шлюби. Проте права та обов'язки осіб, які ґрунтуються на факті укладення таких шлюбів в Алжирі, визнаються в Україні.

Скажімо, в іноземних державах завдяки такій нормі у трудовому законодавстві відхиляються норми іноземного трудового права з огляду на їхній дискримінаційний характер на основі раси чи національного походження особи. Відомими є й судові рішення ФРН та США про незастосування норм іноземного законодавства, які надзвичайно обмежують свободу конкуренції працівників з колишнім наймачем чи свободу поширення інформації, отриманої під час виконання роботи. Не застосовуються норми іноземного закону щодо пожиттєвого трудового контракту; обмежень прав трудящих заявляти цивільні позови про відшкодування шкоди, заподіяної наймачем працівникові під час виконання ним трудових обов'язків; щодо окремих підстав звільнення. Цивільний процесуальний кодекс Болгарії, Угорщини, Румунії, договори про правову допомогу за участю цих держав містять норми про публічний порядок, які спрямовані на обмеження виконання доручень органів юстиції, визнання та/або виконання рішень іноземних судів.

Застереження про публічний порядок України міститься і в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. Відповідно до ч. 2 ст. 28 цього Закону в разі відсутності якої-небудь вказівки стосовно права третейський суд застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, що він уважає їх застосовними. Передбачено також, що арбітражне рішення може бути скасоване судом, якщо воно суперечить публічному порядку України

4.Поняття та види колізійних норм в міжнародному приватному праві. Основні формули прикріплення

Колізійна норма — це норма, яка визначає, право якої країни необхідно застосовувати при вирішенні питання прав і обов’язків сторін у правовідносинах, ускладнених іноземним елементом. Сукупність колізійних норм є колізійним правом конкретної країни. Колізійні норми є найскладнішою і найбільш об’ємною частиною МПрП.

Склад колізійних норм.

Колізійна норма складається з двох частин:

a) об’єм або обсяг колізійної норми — це визначення комплексу відносин, до яких дана колізійна норма застосовується;

b) прив’язка (формула прикріплення) — вказівка на той правопорядок, що має бути застосований до відповідного комплексу відносин.

Приклад: Форма угоди визначається місцем її здійснення. У даному прикладі обсяг колізійної норми становить вказівку на форму угоди. Саме це питання буде вирішуватися по праву країни, де угода укладена (прив'язка). Прив'язка колізійної норми також може називатися формулою прикріплення.

Застосування колізійної норми – це реалізація загального (не абсолютного) дозволу держави (суверена) на дію іноземного права у правовідносинах, ускладнених іноземним елементом.

Колізійна норма разом із матеріально-правовою нормою, звернення до якої увінчує вибір права, що підлягає застосуванню, утворюють правило поведінки для учасників відповідних правовідносин.

Регулюється це правовідношення двома кроками:

- встановлення права, яке підлягає застосуванню (первинна кваліфікація”);

- дозвіл на застосування права державою (див. на зворотне відсилання, публічний правопорядок) (вторинна кваліфікація)

Основні формули прикріплення та особливості їх застосування.

Lex personalis

Ця прив’язка означає, що слід використовувати особистий закон фізичної особи. Наприклад, розглянемо ст. 21 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються її особистим законом, якщо інше не встановлено законом».

Існують два різновиди lex personalis:

- lex patriae

Наявність такої прив’язки у колізійній нормі означає, що необхідно застосовувати право тієї держави, громадянином якої є фізична особа. Наприклад, ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.»

- lex domicilii

Ця ж прив’язка вказує, що використовується право тієї держави де проживає або перебуває фізична особа. Розляньмо ч.3 ст. 45 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «У разі відсутності вибору права сторонами щодо договору споживання, у тому числі щодо його форми, застосовується право держави, у якій споживач має місце проживання або місцезнаходження.»

Lex rei sitae

Наявність у нормі цієї дуже давньої прив’язки означає, що вирішальним для визначення матеріальної норми стане законодавство тієї країни, де знаходиться сама річ. Наприклад ч.3 ст.39 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності».

Lex socielatic

Привязка цього типу вказує, що необхідно використовувати власне право юридичної особи, тобто право тієї держави, де знаходиться головний офіс юридичної особи або таке право, яке обрала для себе юридична особа. Прикладом такої норми в українському законодавстві є ч.1 ст.25 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи»

Lex loci actus

Іншим видом прив’язки є поєднання правових наслідків із правом тієї держави де відбулася певна дія, акт чи мав місце певний юридичний акт. Наприклад ст. 48 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.»

Lex loci activitus

Існують ситуації, коли застосування права тієї чи іншої держави визначається місцем активної діяльності одного із сцбєктів приватно-правових міжнародних відносин.

Наприклад, ст.19 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов'язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.»

Lex voluntaris

При наявності такої прив’язки сторони можуть вільно обирати право держави, яким вони можуть скористатися.

Наприклад, ч.1 ст. 32 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.»

Lex loci contractus

Цей вид прив’язки означає що сторони мають скористатися законом місця укладання угоди.

Lex venditoris

 

При цій прив’язці починає діяти закон країни з якої походить продавець. Прикладом норми із такою прив’язкою є ст.41 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін.»

Lex loci delicti comissi

При вчиненні делікту однією із сторін найчастіше використовуються норми, де прив’язкою виступає положення, що слід користуватися країною, де і було вчинене правопорушення.

Наприклад, ч.1 ст.49 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.»

Lex fori

Ця прив’язка вказує, що якщо сторони обрали третю країну, де вони розглядатимуть свої спори, то саме правом цієї країни і слід скористатися.

Наприклад, ч.1 ст.42 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.»

Lex loci laboris

Прив’язка до права країни, де особа здійснює основну трудову діяльність. Наприклад ст. 52 ст.57 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «До трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України»

Lex loci celebration

Прив’зка до права країни укладання шлюбу. Наприклад, ч.2 ст.57 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.»

Lex causae

Прив’язка до законів тієї країни, з якою особа має найбільш тісні зв’язки. Наприклад, ч.2 ст.32 ЗУ «Про міжнародне приватне право»: «У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином»

Lex flagi

 

Варто зазначити, що незавжди можливе використання колізійної норми, оскільки виникають ситуації коли іноземне право суттєво протирічить правопорядку держави, де знаходиться суд. Таке поняття носить назву застереження про публічний порядок.

Застереження про публічний порядок може розглядатись в двох аспектах:

a) позитивне застереження. Це сукупність важливих норм, які мають застосовуватись незважаючи на те, що колізійна норма відсилає до іноземного правопорядку;

b) негативне застереження. Іноземний закон не застосовується, якщо він вступає в протиріччя за змістом з основами правопорядку даної країни. Якщо застосовується негативне застереження, то правовідносини регулюються на підставі тих норм права, які мають з ними найтісніший правовий зв’язок. Також, іноземне матеріальне право не застосовується в разі, якщо наслідки його застосування викличуть явища, які суперечать основам правопорядку країни.

Теорія кваліфікацій.

- Автономна (незалежно від країни)

- Закону країни суду. Суд самостійно робить кваліфікацію норм. Швейцарія

- Кваліфікація так як би її провів суд в іншій країні.

В Україні при визначенні права, яке підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (ст. 7). При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Суд або компетентний орган застосовує норми іншого законод, лише якщо його зобов’язує закон.

У нац. законод відс поняття, або одне і те саме поняття має різний зміст. Конкр випадок окремо шляхом встан змісту норм права іноз д-ви

Види осіб

- Публічного права

- Пртиватного права

Ознаки юридичної особи:

- Організаційна єдність

- Майнова відокремленість

- Можливість виступати у цивільному обороті від власного імені (рахунок, найменування, печатка, адреса)

- Здатність бути відповідачем або позивачем у господарському або третейському суді

- Засновники юридичної особи

- Установчий документ

Правосубєктність ю.о.

- Загальна

- Спеціальна (у межах галузі)

- Галузева (лише в якійсь галузі)

Підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Представництво – не є ю.о., діє від імені та за дорученням юридичної особи, що його створює. Підлягає реєстрації у міністерстві економічного розвитку

Теорії імунітетів

В доктрині міжнародного права існують дві доктрини стосовно імунітету іноземної держави:

1) теорія абсолютного імунітету

Відповідно до цієї теорії імунітет держави витікає із принципу суверенної рівності держав. Так як одна держава не може мати верховенства над іншою, то і виникає суверенітет однієї держави на території іншої. Вперше суверенітет був застосований у 1668 році, коли іноземний суд встановив недопустимість арешту трьох іспанських фрегатів, які були затримані у зв’язку із боргами іспанського короля.

2) теорія функціонального імунітету (країни Зх. Європи, США, Канада)

Відповідно до цієї теорії держава користується імунітетами лише тоді, коли виконує свої суверенні функції. Якщо ж держава укладає зовнішньоторговельні угоди, експлуатує торговий флот, тобто поводить себе як приватноправова особа, - то на неї імунітет не розповсюджується. Вперше теорія була сформульована у 1891 році у проекті Регламенту Інституту міжнародного права «Про компетенцію судів у справах проти іноземних держав та правителів».

Держава втрачає свій імунітет у конкретній ситуації якщо визнає юрисдикцію суду другої країни. Вважається, що держава відмовилася від свого права якщо:

а) вона є ініціатором розгляду справи судом другої країни.

б) вона вступила у судовий процес або прийняла заходи стосовно розгляду ініційованого іншою стороною у суді другої держави.

Види імунітетів

1) імунітет від дії іноземного законодавства

2) юрисдикційні імунітети:

а) судовий імунітет. Судовий імунітет означає, що позови до іноземної держави не можуть розглядатися без її згоди у судах другої держави.

б) імунітет від попередніх заходів. Означає, що для забезпечення позову стосовно майна іноземних держав не можуть бути застосовані попередні заходи.

в) імунітет від примусових заходів. Означає неможливість застосування примусових заходів стосовно майна іноземної держави без її згоди.

3) імунітет державної власності

Для врегулювання спірних питань стосовно імунітетів держав, укладено велику кількість міжнародних договорів, зокрема «Європейську конвенцію про імунітети держав» 1972 рік

 

Принципи МПрП

1)Загальні-відповідають принципам публічного права

2)Спеціальні:

-принцип автономної угоди(вибір права сторонами для врегулювання відносин)

-режим найбільшого сприяння(особам надається такий же обсяг прав, як і третім особам; принцип застосовується у міжнародних відносинах, відображається в міжнародних угодах)

-національний режим(особам надаються ті ж самі права і обов'язки, як і для національних фіз та юросіб)

-принцип взаємності(формальна та матеріальна)

-реторсія

Міжнародні джерела

- Декларація про соціальні і правовові принципи, що стосуються усиновлення дітей на міжнародному рівні (Рещолюція ГА ООН 1986)

- Конвенція про права дитини 1989

- Гаазька Конвенція про захист дітей і співробітництво у відношенні іноземного усиновлення 1993

- Європейська конвенція про усиновлення дітей 1967

- Переважне право на усиновлення дітей громадян України

Національні джерела

- Сімейний кодекс

- Постанови КМУ та профільних міністерств

Відповідно до статті 283 СК, українська дитина може бути усиновлена іноземним громадянином у разі:

1) перебування дитини на обліку в Державному департаменті з усиновлення та захисту прав дитини не менше одного року (Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає хворобою - раніше);

2) відсутності громадянина України, який виявив бажання усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування до себе в сім'ю;

3) згоди Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини;

4) забезпечення дитині за кордоном прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

Першочергове право на усиновлення дитини – громадянина України – мають іноземці, які є:

1. родичами дитини;

2. громадянами держав, з якими Україна укладала договір про надання правової допомоги;

Отже, іноземні особи, які виявили бажання усиновити дитину, що є громадянином України, звертаються з письмовою заявою до Центру усиновлення про взяття їх на облік кандидатами в усиновителі та надання направлення на відвідання відповідного державного дитячого закладу для підбору, знайомства та установлення контакту з дитиною. До заяви додаються такі документи:

1. наданий компетентним органом країни проживання висновок кандидата в усиновителі, що підтверджує його можливість бути усиновителем, із зазначенням житлово-побутових умов, біографічних даних;

2. дозвіл компетентного органу країни проживання кандидата в усиновителі на в’їзд і постійне проживання усиновленої дитини;

3. документи про доходи, заробіток, прибуток;

4. медичний висновок про стан здоров’я кожного кандидата в усиновителі;

5. копія свідоцтва про шлюб (якщо заявники перебувають у шлюбі);

6. копія паспорта або іншого документа, який засвідчує особу кандидатів в усиновителі;

7. відомості уповноваженого органу на кожного кандидата в усиновителі про те, що ніхто з них не притягався до кримінальної відповідальності,

8. зобов’язання усиновителів у разі усиновлення дитини в місячний термін поставити її на консульський облік у консульській установі України в країні проживання та надавати цій установі періодичну інформацію про умови проживання і виховання дитини тощо.

9. Нотаріально засвідчену письмову згоду на усиновлення другого з подружжя (у разі усиновлення дитини одним з подружжя), якщо інше не передбачено законодавством;

Центр з усиновлення дітей протягом 20-ти робочих днів розглядає заяву громадян України, якіпроживають за її межами, та іноземців. У разі прийняття позитивного рішення ставить їх на облік як кандидатів в усиновлювачі із занесенням даних про них до книги обліку кандидатів в усиновлювачі

Центр з усиновлення дітей надає іноземцям - кандидатам в усиновлювачі інформацію про дитину, яка перебуває на централізованому обліку більше року, якщо інше не передбачено законодавством, та видає відповідне направлення для організації знайомства та встановлення контакту з дитиною за формою, що затверджується Центром з усиновлення дітей.Строк дії направлення – 10 робочих днів з дня видачі.

За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років.

Іноземець зобов’язаний особисто:

a. ознайомитися з документами усиновленої дитини;

b. познайомитися і встановити контакт з дитиною;

c. бути присутнім під час розгляду справи в судді про усиновлення;

d. отримати рішення суду про усиновлення;

e. забрати дитину з місця її проживання за поданням копії рішення суду про усиновлення.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами провадиться рішенням районного (міського) суду.

Певною проблемою під час виховання усиновлених дітей постає рано чи пізно питання щодо таємниці усиновлення. За цією статтею усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.

 

Трудові відносини у МПрП

 

У системі колізійних норм, які використовуються для регулю_вання трудових відносин з «іноземним елементом», переважними є ті, що призначені саме для цих відносин;

- закон держави місця робо_ти (lex loci laboris);

- закон держави, з якої відряджено працівника (lex loci delegationis) та ін.

Для регулювання спеціальних трудових правовідносин, таких як виконання робіт у відрядженні чи на територіях кількох дер_жав, переведення на роботу в іншу країну тощо застосовують додаткові колізійні прив'язки. Ними є, наприклад, відсилання до закону держави, в яку направлено працівника у відрядження, на території якої востаннє виконувалася робота.

До регламентації трудових відносин на транспорті, скажімо, на морському, типовою є колізійна прив'язка - закон прапора; на річковому, повітряному - місця реєстрації судна; на автомобільно_му - особистий закон перевізника.

Прив'язка - закон автономії волі використовується багатьма державами «сім'ї континентального права». Вона означає, що сто_рони, укладаючи трудовий контракт, можуть самостійно обрати правопорядок, якому підпорядкують свої трудові відносини.

Прив'язка — закон місця виконання роботи - є найбільш поши_реною у правових системах. Це основна прив'язка в Законах з міжнародного приватного права Албанії (ст. 20), Іспанії (ст. 10 (6)), Угорщини (ст. 51 (1)), Швейцарії, в Законі Албанії про користу_вання цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права 1964 р.

Прив'язка - закон основного місця бізнесу підприємця - засто_совується здебільшого для регулювання праці на спільних підпри_ємствах. В окремих випадках використовується відсилання до за_кону країни місцезнаходження підприємства, яке відрядило пра_цівника за кордон для виконання робіт.

Колізійні прив'язки - закон спільного громадянства, доміцилію чи місцезнаходження сторін - часто виражають більш тісний зв'я_зок із правовідношенням, ніж інші. Тому вони притаманні законо_давству та практиці багатьох правових систем як альтернативні до інших прив'язок.

Прив'язка - закон місця укладення трудового контракту - не_часто знаходить застосування, оскільки не завжди однозначно можна з'ясувати таке місце. До того ж, матеріальне трудове зако_нодавство місця укладення контракту може бути іншим, ніж місця виконання роботи.

Принцип особистого закону наймача здебільшого є додатко_вим та може застосовуватись у випадках, коли робота виконується на територіях різних держав (як це передбачено Законом Угорщи_ни з міжнародного приватного права 1979 р.).

До форми трудового контракту переважно використовують закон місця його укладення. Іноді пропонується кумулятивне за_стосування прив'язок.

До суб'єктів трудових відносин, зокрема для визначення діє_здатності фізичних осіб, застосовується закон громадянства, до_міцилію, а для юридичних осіб - закон місця укладення контракту чи закон інкорпорації.

 

Україна

Спадкування за законом відбувається у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини. При вирішенні питання спадкування за законом, враховуються такі юридичні факти, як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), 
перебування на утриманні спадкодавця.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли спадкоємцями укладено договір про зміну черговості права на спадкування.

Крім того, законодавством встановлено, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

З юридичної точки зору розрізняють системи спадкового права, які діють в зарубіжних країнах континентальної Європи (до них примикає японська система права), та системи спадкового права, які властиві країнам з англосаксонським правом, в першу чергу Великобританії та США.

Основна відмінність між полягає в тому, що в континентальних європейских країнах спадщина переходить безпосередньо до спадкоємців, а у Великобританії та США вона переходить спочатку до третьої особи, а вже потім — до спадкоємців.

Особливості правового регулювання відносин щодо спадкування у Німеччині.

Характерною рисою спадкування за кодексом стала повна відсутність меж спадкування за законом. За відсутністю більш близьких родичів спадкоємцями померлого ставали родичі будь-яких віддалених ступенів. Спадкування за так званими парантелами (лініями).

Парантела становила собою групу родичів, які походили від загального предка (включаючи самого цього предка). Вирішальним було природне розчленування сім’ї, як воно виявлялось у низці наступних один за одним народжень. Перша парантела (низхідні спадкодавця), друга (батьки та їх низхідні спадкодавця), третя (дід, баба та їх низхідні), четверта (прадіди та низхідн