Параметри, що визначають конкурентоспроможність товару

Параметри, що визначають конкурентоспроможність товару, можна об'єднати в чотири групи: нормативні, технічні, економічні та організаційні (рис. 2.3).

Споживчі властивості товарів, з яких складається його корисний ефект, оцінюються набором "твердих" і "м'яких" споживчих параметрів.

До "твердих" належать технічні (крім естетичних) і нормативні параметри. До "м 'яких" - естетичні параметри.

Параметри, що визначають конкурентоспроможність товару

Рис. 2.3. Параметри, що визначають конкурентоспроможність товару

Система показників оцінки конкурентоспроможності (параметричний метод оцінки конкурентоспроможності товарів) включає одиничні, групові, інтегральні показники.

Одиничний показник конкурентоспроможності, який відображає відсоткове відношення величини певного технічного або економічного показника до величини такого самого показника продукту-аналога конкурента:

Якщо К<1, досліджуваний товар поступається зразку; якщо К>1, він перевищує зразок за рівнем конкурентоспроможності. За рівної конкурентоспроможності К=1.

Потім приймаються відповідні рішення: про виробництво товарів і виведення їх на ринок; про підвищення конкурентоспроможності та оптимізацію витрат. Завдання підприємства цілеспрямовано підвищувати показники конкурентоспроможності за споживчими характеристиками і знижувати показники конкурентоспроможності за економічними параметрами.

Про перспективність товару за інтегральним показником конкурентоспроможності можна судити за шкалою оцінок, наведено в табл. 2.1.

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару передає ступінь його привабливості для покупця.

Привабливість товару для продавця оцінюється чистим виторгом (Чистий виторг = Ціна контрактна - Витрати на продаж -- Витрати інші).

Ціна, функції та види цін

Ціна виконує облікову, розподільчу, стимулюючу, соціальну, регулюючу, інформаційну функції та функцію обмеження або поширення попиту споживачів. Проте у вітчизняній економічній літературі виокремлювали лише перші три функції.

Облікова функція ціни полягає в тому, що ціна є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, корисної праці. У такому разі її використовують для порівняння різних статей витрат, джерел сировини, матеріалів тощо, які закуповують підприємства, зіставлення ефективності різних управлінських рішень, позицій підприємства на ринку конкурентних товарів тощо. На макрорівні ціну використовують з метою визначення платоспроможного попиту населення, складання державного бюджету, регулювання кількості грошей в обігу та інших показників.

Якщо сформована на підприємстві індивідуальна вартість перевищує суспільно необхідні витрати на виробництво відновлюваних товарів, її ігнорує споживач. Тому підприємець змушений знижувати ціни. Після цього він намагається знайти і втілити в життя методи зниження собівартості продукції. Облікова функція ціни допомагає підвищити ефективність виробництва, рівень розвитку продуктивних сил, встановити раціональні відносини спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва (техніко-економічні відносини), вдосконалювати організаційно-економічні та відносини економічної власності. Якщо підприємець не застосовуватиме цих заходів, він збанкрутує.

Отже, з облікової функції ціни випливає те, що ціни на товари і послуги повинні максимально наближатись до суспільно необхідних затрат або бути нижчими за них. Результатом є спроможність не тільки компенсувати витрати виробництва й обігу, а й отримати необхідну величину прибутку (як для розширеного відтворення індивідуального капіталу, так і для виплат податків у бюджет і фонди соціального страхування). Облікова функція ціни також є важливим економічним орієнтиром для розвитку економічної системи, найефективнішим інструментом формування сучасної трансформованої системи регулювання економіки.

Облікова функція ціни є передумовою виконання розподільчої та стимулюючої функцій, оскільки передбачає попереднє визначення величини вартості товарів, а також її трансформованих форм.

Розподільча функція ціни реалізується в процесі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. У першому разі такий перерозподіл вартості, насамперед додаткової, здійснюється на користь тих підприємств, у яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів така сама або вища. У другому — такий перерозподіл відбувається через механізм переливання капіталів у галузі, в яких відбувається виробництво товарів і послуг відповідно до індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Розподільча функція ціни на макроекономічному рівні сприяє перерозподілу національного доходу між окремими галузями, регіонами і сферами народного господарства.

Стимулююча функція ціни змушує підприємців упроваджувати нову техніку, досконаліші форми і методи організації виробництва, підвищувати кваліфікацію працівників тощо. Такий вплив здійснюється через механізм привласнення підприємцями більшої норми та маси прибутку, для чого необхідно знижувати індивідуальні витрати виробництва щодо суспільно необхідних, а отже, зменшувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, орієнтуючись на ринкові та ринково регульовані ціни.

Соціальна функція ціни забезпечує перерозподіл частини новоствореної вартості (додаткової вартості й частини необхідного продукту) на користь окремих класів, соціальних верств і групРегулююча функція забезпечує регулювання державою за допомогою цінової політики пропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, нагромадженням та ін.

Інформаційна функція передбачає, що ціни є носіями інформації про наявність різноманітних товарів і послуг на ринку, приблизні витрати на їх виготовлення. Це є орієнтиром для інших товаровиробників і змушує їх пристосовуватися до вимог сучасного ринку. Така функція значною мірою збігається з обліковою функцією ціни.

Функція обмеження або розширення попиту споживачів — високі ціни обмежують попит передусім бідних та середніх верств населення, низькі — стимулюють його.