Органи внутрішніх справ та їх місце в системі правоохоронних органів

Органи внутрішніх справ – це правозахисні органи державної виконавчої влади, які приймають участь у здійсненні внутрішніх та зовнішніх функцій держави, спрямованих на забезпечення законності та правопорядку, захист від протиправних посягань життя, здоров’я, прав та свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства та держави.

Основні завдання органів внутрішніх справ:

1. Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів.

2. Реалізація державної політики боротьби із злочинністю. З цією метою здійснюються профілактичні та оперативно – розшукові заходи щодо запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів.

3. Профілактика правопорушень. МВС та його підрозділи на місцях вносять до центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, організовують серед населення роз’яснювальну роботу з питань охорони громадського порядку й боротьби із злочинністю.

4. Охорона та забезпечення громадського порядку. Органи внутрішніх справ мають відповідні повноваження у сфері забезпечення охорони правопорядку на вулицях, майданах, у парках, скверах та інших громадських місцях; у сфері здійснення контролю за виконання правил перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства.5. Виявлення та розслідування злочинів.6. Охорона прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.Дуже часто органи внутрішніх справ взаємодіють з іншими органами державної влади (прокуратурою, судами, органами Міністерства оборони України, СБУ) і надають їм сприяння у здійсненні їх завдань.Органи внутрішніх справ здійснюють свою діяльність одночасно на трьох рівнях: центральному, регіональному та місцевомуМіністерство внутрішніх справ України – центральний орган управління. Основні завдання МВД України закріплені Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 року за № 157/92- рп. Цей орган керується міністром, який назначається на посаду згідно з Конституцією України.До регіональних органів внутрішніх справ належать головні управління, управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, городах Києві та Севастополі, управління, відділи МВД України на транспорті.Місцеві органи внутрішніх справ – це міські, районні управління, підрозділи міліції на місцях. Їм належить провідна роль у охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю, оскільки безпосередньо вони своїми силами й засобами забезпечують порядок у громадських місцях, запобігають правопорушенням і припиняють їх.Структура міських і районних відділів внутрішніх справ відповідає їхнім основним функціям. Її визначено штатними розписами, в яких дається найменування посад, чисельність і посадові оклади. Міністерство внутрішніх справ в межах штатної чисельності та фонду заробітної плати затверджує штати відповідних органів внутрішніх справ.Керують міськими, районними відділами начальники, яких призначають на посаду наказом начальника УВС (ГУВС) за узгодженням з МВС України.До складу відділів (управлінь) місцевих органів внутрішніх справ входять: штаб, відділ карного розшуку, відділ служби по боротьбі з економічною злочинністю, слідчій підрозділ, підрозділ державної автомобільної інспекції, паспортна служба, інспекція виправних робіт, служба дільничних інспекторів міліції.

134. Спеціальна правоохоронна діяльність: поняття та органи, що її здійснюють.

Поняття правоохоронної діяльності широко використовується в правовій літературі. Але ще й досі не чітко визначені ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовані поняття правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності, іноді правоохоронну діяльність не відрізняють від судової та правозахисної. Правоохоронна діяльність – багатоаспектна. Політичними, управлінськими та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів.
Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрямки: - діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства; - діяльність органів прокуратури; - діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів; - діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку. Кожен напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості і ознаки. Основна ознака правоохоронної діяльності полягає в її властивості охороняти права фізичної або юридичної особи публічно встановленими процедурами. Вона впливає на поведінку людей за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності. Вона виступає своєрідним охоронним інструментом держави. Протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, не допустимою. Осіб, які перешкоджають правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до юридичної відповідальності. Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер діяльності. Способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур, таких як подання позову, звернення, опитування, допит та ін. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним порушення процесуального законодавства. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними і мають протокольну форму. Це означає, що будь - яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи, затримання підозрілого, допит, обшук) має протоколюватися з дотриманням вимог закону. Третьою ознакою правоохоронної діяльності визнають професійну ознаку особи, яка є суб'єктом такої діяльності. Здійснювати таку діяльність має лише компетентна, фахово підготовлена, вповноважена державою посадова особа. За характером виконуваних повноважень слід розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавательські, нотаріальні, виконавчі та контрольно – перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не можуть делегуватись іншій посадовій особі. Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її професійного рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу завжди ширші, ніж у підлеглої особи. Відповідно до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні акти, які діють у певній галузі. Кадри правоохоронних органів формують переважно з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку. Таким чином, правоохоронна діяльність – це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.