Порядок призначення IP адрес. Автономні IP адреси.

Автоматизація призначення IP адрес

 

Номери мереж можуть призначатися або централізовао,  якщо мережа є частиною Internet, або довільно, якщо мережа працює автономно. Номери вузлів і в тому і в іншому випадку адміністратор призначає самостійно на власний розсуд, не виходячи, зрозуміло, з дозволеного для цього класу мережі діапазону.

Головну роль в централізованому розподілі IP –адрес  до деякого часу грала організація InterNIC (Network Information Center), проте із зростанням мережі завдання розподілу адрес стало занадто складним. InterNIC делегувала частину своїх функцій іншим організаціям і великим постачальникам послуг Internet - провайдерам.

Зокрема розподілом IP-адрес  для підключення до мережі Internet тепер займаються провайдери. Відколи з'явилася і стала широко поширюватися мережа Internet, вже пройшло не мало часу. І тепер уже стає актуальним питання про дефіцит IP - адрес. Якщо говорити про реальну обстановку при розподілі адрес для користувачів Internet, то зараз дуже важко отримати адресу класу і вже практично неможливо стати володарем  адреси класу А! При цьому усім слід сказати, що дефіцит IP-адрес викликаний не зовсім постійним зростанням мереж, а просто нераціональним їх використанням. Дуже часто власники мережі класу С витрачають лише невелику частину з наявних у них 254 адрес.

Розглянемо приклад, коли дві мережі необхідно з'єднати глобальним зв'язком.

У таких випадках як канал зв'язку використовують два маршрутизатори, сполучених за схемою "точка-точка".

Рисунок 5.2 − Вироджена мережа

У ситуації, яка приведена в прикладі, для виродженої мережі, утвореної каналом, що зв'язує порти двох суміжних маршрутизаторів, доводиться виділяти окремий номер мережі, хоча в цій мережі є всього 2 вузли.

Давайте розглянемо іншу ситуацію: які IP-адреси може використовувати адміністратор, якщо провайдер послуг Internet не призначив йому ніякої адреси? Якщо, приміром, ми точно знаємо, що мережа, яку ми адмініструємо ніколи в майбутньому не підключатиметься до Internet (працює в "автономному режимі"), тоді ми можемо використовувати будь-які IP-адреси, дотримуючи правила їх призначення, про які йшла мова вище. Для простоти можна використовувати адреси класу С: в цьому випадку не доведеться обчислювати значення маски підмережі і обчислювати адресу для кожного хоста. В цьому випадку ми повинні будемо просто призначити кожному сегменту нашої локальної мережі його власний мережевий номер класу С.

Якщо усі сегменти нашої локальної мережі мають власні мережеві номери класу  С, то в кожному сегменті можна створити по 254 номери хостов. Проте якщо у нас є хоч би невелика вірогідність того, що коли-небудь в  майбутньому наша мережа може бути підключена до Internet, не слід використовувати такі IP - адреси! Вони можуть привести до конфлікту з іншими адресами в Internet.

Щоб уникнути таких конфліктів, треба використовувати IP-адреси, зарезервовані  для приватних мереж. Для цієї мети зарезервовано спеціально декілька блоків IP -адрес, які  називаються автономними.

 

Автономні IP адреси

Автономні адреси зарезервовані для використання приватними мережами. Вони зазвичай використовуються організаціями, які мають свою приватну велику мережу, - intranet (локальні мережі з архітектурою і логікою Internet), але і маленькі мережі часто знаходять їх корисними.Ці адреси не обробляються маршрутизаторами Internet, ні за яких умов. Ці адреси вибрані з різних класів.

Таблиця 5.2 −Автономні адреси

Клас	Від IP-адреси	До IP-адреси	Всього вузлів адрес у діапазоні
А	10.0.0.0	10.255.255.255	16 777 216-2
В	172.16.0.0	172.31.255.255	65 536-2
С	192.168.0.0	192.168.255.255	256-2

 

Ці адреси є зарезервованими для приватних мереж. Таким чином, якщо в майбутньому ми вирішимо все-таки підключити свою мережу до Internet, то навіть якщо трафік з одного з хостов в нашій мережі і потрапить яким-небудь чином в Internet, конфлікту між адресами статися не повинно. Маршрутизатори в Internet запрограмовані так, щоб не транслювати повідомлення, що направляються із зарезервованих адрес або на них.

Слід сказати, що використання автономних IP-адрес має і недоліки, які полягають в тому, що якщо ми підключатимемо свою мережу до Internet, то нам доведеться наново настроїти конфігурацію хостов, що сполучаються з Internet.

Можна сказати, що підмережа - це метод, що полягає в тому, щоб узяти мережеву IP адресу і локально розбити її так, щоб ця одна мережева IP адреса могла насправді використовуватися в декількох взаємозв'язаних локальних мережах.

Одна мережева IP адреса може використовуватися тільки для однієї мережі!

Найважливіше: розбиття на підмережі - це локальне налаштування, воно не видно "зовні". Розбиття однієї великої мережі на підмережі, значно розвантажує загальний трафік і дозволяє підвищити безпеку усієї мережі в цілому.