Напрямки удосконалення та шляхи вирішення проблем з обліку резервів підприємства у тов «бердичівський пивоварний завод»

 

Існує значний ряд питань у ТОВ «Бердичівський пивоварний завод», які залишаються нерозкритими до кінця, і зокрема, створення та облік резервного капіталу на середніх та малих підприємствах, для яких не встановлено мінімальних розмірів та обов’язковість створення цього виду капіталу, питання щодо резерву сумнівних дебіторських платежів, недосконалість відображення інформації про забезпечення майбутніх витрат і платежів, страхові резерви. Щодо резерву сумнівної дебіторської заборгованості, пропонується удосконалити методичний підхід до обліку дебіторської заборгованості як інструменту покращення фінансового стану в умовах інфляції.

Для цього потрібно:

Ø використовувати метод нарахування резерву сумнівних боргів на підставі класифікації дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги по строкам непогашення (до 3-х місяців, до 6-и місяців, до 12-и місяців);

Ø використовувати метод розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами;

Ø метод надання знижок за дострокової оплати;

Ø створювати резерв сумнівних боргів за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості в кінці року перед складанням звітності, а використовувати його протягом звітного року.

Ø необхідно внести зміни у П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість», в яких чітко були б розмежовані поняття довгострокової та короткострокової дебіторської заборгованостей. Їх облік нині ведеться на різних рахунках бухгалтерського обліку, що не відзначено у вищезазначеному стандарті [30].

Разом із тим слід вказати, що поточна дебіторська заборгованість є оборотним активом, а довгострокова - необоротним, і вони обліковуються на різних рахунках.

Для вирішення даної проблеми у ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» можна запропонувати декілька альтернативних варіантів. Зокрема, внесення змін до П(С) БО №10 «Дебіторська заборгованість» стосовно віднесення до поточних активів дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи та послуги, внесення змін до Плану рахунків, що діє в Україні, які забезпечать окремий облік довгострокової та поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи та послуги [31].

Потребують розробки також моделі співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей і певного інструментарію, який дозволив би швидко та якісно виявляти негативні явища, що впливають на кількісні та якісні зміни цих заборгованостей. Бажаним є співвідношення, коли кредиторська заборгованість переважає дебіторську на 10-20%. Однак, як показують дослідження, на деяких підприємствах кредиторська заборгованість переважає зобов’язання дебіторів у 10 і більше разів. Цьому можуть сприяти певні причини, і саме їх аналіз дозволить прийняти відповідні управлінські рішення.

При проведенні такого дослідження потрібно враховувати специфіку підприємств і організацій, сезонність їх роботи, зв’язки з покупцями та постачальниками тощо. Варто також зважати на принцип «Вимагай оплати якомога швидше та оплачуй якомога пізніше», який дозволяє довший період володіти певними активами й отримувати від них вигоду. Крім цього наявність великих обсягів дебіторської заборгованості, як вірно говорить Ф.Ф. Бутинець, спричиняє низьку платоспроможність підприємства. Відзначимо, що значна сума кредиторської заборгованості не завжди є негативним явищем; зокрема, коли підприємство володіє такою кількістю високоліквідних активів, при погашенні заборгованості ними це суттєво не вплине на подальшу його діяльність [33].

Таким чином, можна сказати, що саме політика управління дебіторською заборгованістю, яка представляє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, спрямованої на розширення обсягів реалізації продукції, визначає ефективність роботи підприємства.

Виходячи з вищевикладеного робимо висновок, що організація обліку дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів на підприємстві будь-якої форми власності має важливе значення, оскільки сприяє упорядкуванню інформації, прозорості та достовірності даних із розрахункових операцій за борговими правами (з дебіторами). А керівнику ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» з метою отримання повної й оперативної інформації щодо різних видів дебіторської заборгованості, які складають значну частку у структурі оборотних коштів, доцільно забезпечити організацію цієї ділянки обліку із залученням відповідних фахівців [43].

Також вагомою проблемою відображення у звітності підприємства операцій з формування і використання резервів у розрізі їх видів є недосконалість існуючих форм зовнішньої звітності. Тому необхідно використовувати удосконалені форми зовнішньої та розроблені форми внутрішньої звітності, які нададуть можливість забезпечити належний рівень аналітичності та своєчасності інформації з метою прийняття обґрунтованих рішень щодо доцільності формування, а також проконтролювати повноту та правильність формування та використання відповідних резервів відповідно до обраної політики облікового резервування.

Щоб ефективно виконувати свої функції, резервний капітал повинен бути забезпечений ліквідними активами підприємства. Тому резервний капітал у ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» при розрахунку тільки коефіцієнта страхування бізнесу не дасть повної картини, наскільки резервний капітал підкріплений ліквідними активами і захищає підприємство в несприятливі періоди. Для цього необхідно у ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» додатково розраховувати коефіцієнт резервування, який визначається так:

 

КРезерв = (ОА-ПЗ)/РК, (3.1)

 

де КРезерв - коефіцієнт резервування;

ОА - оборотні активи підприємства (ряд. 260 Балансу);

ПЗ - поточні зобов’язання (ряд. 620 Балансу);

РК - резервний капітал (ряд. 340 Балансу).

Коефіцієнт резервування показує, скільки припадає оборотних активів після вирахування поточних зобов’язань на кожну зарезервовану гривню в складі власного капіталу [46].

Сьогодні на практиці доволі незначна частина підприємств створює резервний капітал, що проявляється певним нерозумінням власників ролі резервного капіталу в управлінні активами підприємства. При отриманні збитків такі підприємства позбавляються своєрідного «буфера», що зменшував би їх негативний вплив. Отже, розмір резервного капіталу необхідно коригувати, враховуючи інфляційні процеси, а також не обмежуватися законодавчо встановленим рівнем резервного капіталу, а розраховувати його із можливих реальних потреб. Надалі залишаються не вирішеними до кінця питання, що стосуються розміру та складових резервного капіталу під різні події, а також потреби та визначення величини резервного капіталу для підприємств, стосовно яких законодавчо не визначена обов’язковість створення такого капіталу.

Наявність проблемних питань у частині особливостей облікового відображення операцій із формування і використання резервів майбутніх витрат і платежів у розрізі його видів, зокрема, неврегульованість відображення окремих видів резервів майбутніх витрат і платежів на рахунках бухгалтерського обліку, у тому числі відсутність чітких законодавчих рекомендацій щодо особливостей облікового відображення резерву майбутніх витрат на реструктуризацію та резерву наступних витрат на виконання зобов’язань щодо обтяжливого контракту, зумовлюють доцільність вирішення даного аспекту.

На думку Козлової, не досягається задоволення існуючих потреб управлінського персоналу в інформації, тому вважаємо за доцільне детальніше зупинитися на дослідженні різних видів резервів майбутніх витрат і платежів та їх обліковому відображенні. М.О. Козлова пропонує до існуючих субрахунків додати ще:

Ø 478 «Резерв під знецінення вкладень в цінні папери»

Ø 479 «Резерв майбутніх витрат на ремонт власних основних засобів» [27].

У свою чергу, доцільність введення останнього субрахунку підтримує і В.С. Терещенко, наголошуючи на тому, що впровадження в практику українських промислових підприємств даного резерву сприятиме: рівномірному включенню майбутніх витрат на проведення ремонтів основних засобів у поточні витрати звітного періоду або у собівартість виробленої підприємством продукції; вирішенню проблеми недостатності джерел фінансування ремонтних робіт; покращенню стану матеріально-технічної бази промислових підприємств і, як наслідок, зростанню продуктивності праці, підвищенню ефективності суспільного виробництва в цілому. Погоджуємось із позицією вчених про доцільність додання резерву майбутніх витрат на ремонт власних засобів до переліку резервів, які можуть формувати промислові підприємства України [46].

Для подолання недоліків запропоновано виділити два окремих субрахунки: окремо для обліку операцій, пов’язаних із формуванням резерву наступних витрат на реструктуризацію (субрахунок 474) і окремо для обліку операцій, пов’язаних з формуванням резерву наступних витрат на виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів (субрахунок 479), а також розробити аналітику до 474 рахунку, що дасть змогу забезпечити більшу зрозумілість того, що розуміється під реструктуризацією та які витрати необхідно враховувати при розрахунку сум місячних відрахувань до даного резерву. Надані пропозиції суми створених резервів для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат, зокрема на реструктуризацію та виконання зобов’язань щодо обтяжливих договорів, обліковувати за дебетом рахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності» і відкрити аналітичний розріз до вищезазначеного субрахунку дев’ятого класу 949.1 «Витрати на реструктуризацію» та 949.2 «Витрати на виконання зобов’язань за обтяжливими контрактами» відповідно. Це допоможе виокремити та краще проконтролювати витрати, для фінансування яких формуються відповідні види резервів майбутніх витрат і платежів з поміж усіх інших витрат, що обліковуються на даному рахунку.

Для вирішення проблем щодо страхових резервів необхідно здійснювати:

регулятором має бути встановлений чіткий порядок реєстрації правил формування довгострокових (математичних) резервів і резервів збитків (належних виплат). При цьому обов’язковим має бути проведення експертизи актуарних розрахунків страховика. Для цього в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні має бути створений департамент актуарних розрахунків. Страхові компанії повинні складати окремий баланс розміщення страхових резервів, вести персоніфікований рахунок кожного страхувальника. Розміщення страхових резервів має бути чітко регламентованим. При цьому повинна виключатися можливість вкладення коштів страхувальників в спекулятивні або неліквідні цінні папери. Інвестування коштів страхових резервів має оцінюватися виключно за справедливою вартістю. Регулювання має бути спрямоване на забезпечення повернення коштів і запобігання ситуації переоцінки вкладень (коли балансова оцінка є більшою за ринкову).

Сьогодні, в сучасному економічному середовищі технології прогресують, стрімко розвиваються, науковці та дослідники вносять вагомі внески в економічні науки, що дає змогу якнайкраще удосконалювати систему бухгалтерського обліку.

 

 

Висновки

 

Результатом написання курсової роботи виступає наукове обґрунтування теоретико-методичних положень та розробка практичних рекомендацій з удосконалення організації та методики бухгалтерського обліку з резервами підприємств. Одержані результати свідчать про досягнення визначеної мети і виконання поставлених завдань і надають можливість сформулювати наступні висновки.

Ідентифікація резервів як об’єктів бухгалтерського обліку на сучасному етапі розвитку вітчизняної системи бухгалтерського обліку ускладнюється зрозумілістю термінологічного апарату стосовно резервування, наявністю невиправданої множинності теоретичних підходів до тлумачення економічної сутності резервів в цілому та облікових резервів зокрема, громіздкістю та перевантаженістю ознаками авторських і нормативно закріплених класифікацій, а також неповнотою охоплення у нормативній базі організаційно-методичних питань відображення операцій з резервами в обліку та звітності підприємств. Суцільне застосування у відповідних нормативних документах уточненого понятійно-термінологічного апарату стосовно резервування дозволить уникнути термінологічної плутанини, полегшити сприйняття облікової інформації, позбавить невиправданого термінологічного плюралізму, що в кінцевому підсумку призведе до усталення конвенційних науково обгрунтованих підходів до сутнісного наповнення і забезпечить вироблення методичного облікового інструментарію резервної системи підприємств України.

Критичний аналіз існуючих класифікацій резервів та облікових резервів свідчить про їх недосконалість. Запропоновано здійснювати загальну класифікацію резервів підприємства як сукупності об’єктів відповідно до їх економічної cутності: економічні резерви (потенційних можливостей), резерви як запаси ресурсів (фінансові та матеріальні) та облікові резерви, що формуються внаслідок застосування облікового консерватизму (обачності), і є специфічним об’єктом, який вводиться до системи бухгалтерського обліку суб’єктом ведення обліку через забезпечення відповідності доходів та витрат і впливу на фінансовий результат. До резервів відносять: резерв сумнівних боргів, резервний капітал, забезпечення майбутніх витрат і платежів, страхові резерви. Найсуттєвішими ознаками класифікації облікових резервів, обраними за ступенем їх важливості для бухгалтерського обліку і контролю та доцільністю практичного застосування бухгалтерами та контролерами, є наступні: за джерелом формування; за обов’язковістю формування; за призначенням; за наявністю покриття; за способом відображення у фінансовій звітності; за можливістю виявлення; за способом формування.

У вітчизняній науці дослідження резервної системи підприємства характеризується незначним ступенем розробленості теоретичних основ та суперечливістю підходів. Резервну систему підприємства недоцільно та некоректно трактувати лише як сукупність створюваних резервів, вона виступає сукупністю процесів та їх результатів в частині формування (виявлення) облікових, економічних, фінансових, матеріальних резервів. Формування облікових резервів слід визнати прямим наслідком застосування принципу консерватизму. Ступінь захисту підприємства від наслідків господарських ризиків, його фінансовий стан і результати діяльності залежать від ступеню повноти реалізації політики резервування (відсутність; недостатній обсяг; оптимальний обсяг; надмірне) та від ефективності функціонування його резервної системи як наслідку реалізації такої політики.

Регламентація обліку операцій з формування та використання резервів підприємств потребує вдосконалення шляхом вирішення проблемних моментів, усунення суперечливих положень у чинних нормативних актах, що може бути здійнено шляхом неврегульованих питань та внесення уточнень і доповнень на основі запропонованих у курсовій роботі змін щодо термінологічного апарату та методичних підходів до бухгалтерського обліку операцій з резервами.

Теоретичні підходи не висвітлюють специфіки документування як елементу методу бухгалтерського обліку саме для процесу резервування, яка виявляється у тому, що первинний документ, який оформлює момент введення резерву до системи обліку, виступає вже наслідком реалізації прийнятого рішення щодо його формування. Визначено групу фактів господарського життя, яку формують специфічні об’єкти бухгалтерського обліку (зокрема, облікові резерви), які вводяться до системи бухгалтерського обліку бухгалтером як суб’єктом його ведення.

Існуючі методики облікового відображення резервів є недосконалими та не передбачають можливості використання інформації про формування резервів у бухгалтерському обліку для управління грошовими потоками, фінансового планування, прийняття фінансових та інвестиційних рішень. Задля усунення зазначених недоліків окреслено шляхи підвищення аналітичності інформації бухгалтерського обліку для потреб управління шляхом введення субрахунків та аналітичних розрізів у їх розвиток, що підвищить інформативну місткість облікової інформації.

Вагомою проблемою відображення у звітності підприємства операцій з формування і використання резервів у розрізі їх видів є недосконалість існуючих форм зовнішньої звітності. Використання удосконалених форм зовнішньої та розроблених форм внутрішньої звітності надасть можливість забезпечити належний рівень аналітичності та своєчасності інформації з метою прийняття обґрунтованих рішень щодо доцільності формування, а також проконтролювати повноту та правильність формування та використання відповідних резервів відповідно до обраної політики резервування.