Основні методи: перевірка і ревізія

Основні методи: перевірка і ревізія

ЗУ „Про КРУ” визначає перевірку –це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій або їх підрозділів.

Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія (revisio - лат. перегляд) – це метод документального контролю за діяльністю підприємств, установ, організацій, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірність обліку і звітності, спосіб документального покриття недостач, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складають акт.

Планові ревізії, позапланові(раптові), повні, часткові(вибіркові)

Розруковано

+13. Бюджетний процес — це процес прийняття закону про державний бюджет, тобто понят­тя бюджетного процесу тотожне поняттю законодавчого про­цесу. Формування бюджету — система суспільних відносин, пов'я­зана з плануванням органами виконавчої влади пріоритетних видатків, вишукуванням достатніх для цього джерел, виданням цими органами ряду правових актів, що регулюють процес пла­нування. Процес складання проекту бюджету закінчується ви­робленням проекту бюджету і проекту закону. Ці проекти і цілий ряд документів, передбачених законом “Про бюджетну систе­му України”, подається Кабінету Міністрів України. Безумов­но, закон про Державний бюджет посідає головне місце серед бюджетно-правових актів, як і завжди він має провідне значен­ня в їх системі, але не є єдиним, що регулює суспільні відноси­ни під час формування бюджету. Складається спочатку проект бюджету, а потім за узагальнюючими показниками складається проект закону про Державний бюджет.

Прийняття закону про державний бюджет — це тільки ство­рення юридичних можливостей для здійснення волі законо­давчого органу. Прийняттям закону закінчується формування бюджету, коли органи законодавчої і виконавчої влади викори­стовують свої права і обов'язки щодо складання і затверджен­ня бюджету і застосовують правові норми, які регулюють ці стадії.

Повний цикл бюджетного процесу, тобто період з початку складання проекту бюджету до затвердження звіту про його виконання триває понад два роки. У ході здійснення окремих етапів діяльності з бюджетом, які мають назву стадій бюджет­ного процесу, реалізуються бюджетні повноваження всіх суб'єктів бюджетних правовідносин. Бюджетний процес є фор­мою або засобом здійснення матеріальних бюджетних прав, які надані учасникам бюджетного процесу законодавством. Стадії: складання проекту бюджету, розгляду проекту бюджету, затвердження бюджету., виконання бюджету. Головна стадія бюджетного процесу — виконання бюдже­ту, під час якого слід добитися виконання приписів закону про Державний бюджет.

Всі стадії бюджетного процесу засновуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, дотриму­вання бюджетної дисципліни і постійний контроль за вико­нанням усіх видів бюджетів. Згідно з статтею 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюд­жету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова па­лата.

+ 14. Складання, розгляд і затвердження Державного бюджету   

Процес складання, розгляду і затвердження Державного бюджету починається з того, що не пізніше 1 червня року, який передує плано­вому, у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний рік. З доповіддю про ос­новні напрямки державної політики на наступний бюджетний період виступає Прем´єр-міністр України або, за його дорученням, міністр фінансів України.

Проект Основних напрямків державної політики на наступний державний період (Бюджетної резолюції) до Верховної Ради України подає Кабінет Міністрів України. Він містить такі основні пропозиції:

а) граничний розмір дефіциту (профіциту) Державного бюджету України до прогнозованого річного обсягу валового внутрішнього продукту у відсотках;                                                                   б) частка прогнозованого річного обсягу валового внутрішнього продукту, що підлягає перерозподілу через зведений бюджет України;                                     в) граничний обсяг державного боргу та його структура;                                                                                           г) частка міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюд­жету і коефіцієнт вирівнювання для місцевих бюджетів;                        д) частка капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетні напрямки їх використання; є) взаємоузгодженість Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;    є) зміни до законодавства, прийняття яких є необхідним для ре­алізації бюджетної політики держави;       ж) перелік головних розпорядників коштів Державного бюджету України;                                                                     з) перелік захищених статей видатків бюджету;                                                                                           и) обґрунтування необхідності поділу зведеного бюджету на за­гальний та спеціальний фонди.

На підставі парламентських слухань Верховна Рада України прий­має постанову про схвалення або взяття до відома Основних на­прямків бюджетної політики на наступний бюджетний період (Бюд­жетної резолюції). Всю поточну роботу із складання проекту Державного бюджету виконує Міністерство фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Проект бюджету складається на основі макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік. Прогнозовані показники на плановий рік Міністерство фінансів України доводить до міністерств, відомств та інших органів державної влади. У двотижневий термін міністерства, відомства та інші органи державної влади подають Міністерству фінансів свої про­позиції з відповідними розрахунками й обґрунтуваннями.                                                     Після розгляду наданих пропозицій міністерств, відомств, інших органів Міністерство фінансів складає проект зведеного і Державного бюджетів України та подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України. Останній розглядає на своєму засіданні, приймає постанову щодо Закону «Про Державний бюджет України» і подає його на розгляд Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує пла­новому.

Складання, розгляд, затвердження, виконання місцевих бюджетів                   Особливістю бюджетної політики на сучасному етапі є формування бюджету за програмно-цільовим методом. Складання бюджету передбачає визначення та аналіз ресурсів, необхідних для реалізації програм і, відповідно, досягнення поставлених цілей та оцінка очікуваних результатів. На цьому етапі головний розпорядник коштів на підставі плану своєї діяльності на коротко-та середньостроковий періоди більш чітко розподіляє людські, матеріальні та інші ресурси, необхідні для виконання певної програми, обраховує їх вартісну оцінку, і приводить у відповідність до можливостей бюджету. У результаті подається бюджетний запит Міністерству фінансів для включення відповідної програми до бюджету. При цьому, обсяг видатків на відповідну бюджетну програму визначається виходячи з результатів роботи головного розпорядника у минулих та поточному роках, оцінки плану його діяльності на коротко- та середньостроковий періоди щодо відповідності програмним та прогнозним документам Уряду, очікуваних результатів реалізації програми на плановий та наступні роки, та граничного обсягу видатків головного розпорядника, доведеного Мінфіном.

+15.Організація виконання держого бюджу                                                                       1. КМУ забезпечує виконання Держого бюджу України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Держого бюджу України, 1. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Держого бюджу України, яка передбачає здійснення Держим казначейством України: 1) операцій з коштами держого бюджу; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджних коштів; 3) контролю бюджних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання держого бюджу.

Виконання Держого бюджу України за доходами

1. Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджу і має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджного періоду. 2. Держе казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Держому бюджу України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджу. 3. Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до держого бюджу податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства. 4. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи держого бюджу зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Держого бюджу України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

5. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи держого бюджу визнаються зарахованими в доход держого бюджу з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок держого бюджу.

 Виконання Держого бюджу України за видатками

1. Стадіями виконання Держого бюджу України за видатками визнаються: 1) встановлення бюджних асигнувань розпорядникам бюджних коштів на основі затвердженого бюджного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджних коштів; 3) взяття бюджних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджних програм.2. Відповідно до затвердженого бюджного розпису розпорядники коштів Держого бюджу України одержують бюджні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджний період відповідно до бюджних призначень.

3. Держе казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджних коштів розпису Держого бюджу України. 4. Розпорядники бюджних коштів несуть відповідальність за управління бюджними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом. 5. Розпорядники бюджних коштів беруть бюджні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджних асигнувань, встановлених кошторисами.

8. Держе казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Держого бюджу України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджних коштів бюджному асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджних коштів невикористаних бюджних асигнувань.

+16. Звітність про виконання бюджетів

Бюджетний цикл за певним бюджетом закінчується опри­людненням звіту про виконання бюджету. Конституція Украї­ни встановила, що Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає Верховній Раді України звіт про виконання дер­жавного бюджету України (ст. 97).

Стаття 40 Закону України “Про бюджетну систему Украї­ни” встановила строк подання звіту про виконання Державно­го бюджету за попередній рік — 1 травня, але не встановлено строку затвердження такого звіту. Наприклад, звіти про вико­нання Державного бюджету у 1994 та 1995 роках досі не затвер­джені, вони поверталися Кабінету Міністрів, але до цього часу звіти не оприлюднені, як цього вимагає Конституція.

Звіт про виконання Державного бюджету України представ­ляє на засіданні Верховної Ради України Кабінет Міністрів України.

До звіту про виконання Державного бюджету України до­даються пояснення щодо всіх відхилень від затвердженого За­кону про Державний бюджет України як по доходах, так і по видатках.

Звіти про виконання республіканського бюджету Автоном­ної Республіки Крим, обласного, міського (крім міст районно­го підпорядкування), районного, районного в місті бюджету складають відповідно Міністерство фінансів Автономної Рес­публіки Крим, фінансове управління (відділ) виконавчих органів міської, районної в місті рад місцевого самоврядування про виконання міського бюджету (міст районного підпорядкування), селищного та сільського бюджету — виконавчі органи відпо­відних рад.

Виходячи із змісту статті 61 (ч. 3) Закону України “Про місце­ве самоврядування в Україні”, звіт про виконання обласних і районних бюджетів складають відповідні державні адміністрації.

Протягом 2 тижнів після подання матеріалів про виконан­ня бюджету Верховній Раді комітети розглядають звіт і готують висновки. Звіт про виконання Державного бюджету повинен бути розглянутий не пізніше 1 травня. На засіданні Верховної Ради заслуховуються висновки Комітету з питань бюджету та інших комітетів.

Після обговорення приймається постанова про звіт про виконання Державного бюджету.

Верховна Рада може і не затвердити звіт про виконання бюджету і розглянути питання про відповідальність державних органів і посадових осіб виконавчої влади за порушення бюд­жетного законодавства. Затвердженням звіту про виконання бюджету Верховна Рада України здійснює контроль за його виконанням, оцінює правомірність дій органів виконавчої вла­ди, доцільність змін, що вносилися в бюджет піл час його ви­конання. Затвердження звіту про виконання бюджету є схва­ленням дій органів виконавчої влади, які виконували приписи Ради, що містилися в акті про бюджет.

Постанови про затвердження звіту про виконання бюдже­ту, як і самі акти про бюджет (закон і рішення місцевих Рад) публікуються і доводяться до загального відома.

+17. Поняття і система державних доходів

Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ре­сурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. Причому викорис­товує лише ту частину, яка переходить у її власність у вигляді різного виду платежів.

Держава для покриття своїх видатків залучає в своє розпо­рядження частину доходів різних власників — не тільки дер­жавних, але й комунальних, громадських, приватних підпри­ємств, а також громадян. Причому держава, не будучи власни­ком цих доходів, за допомогою фінансово-правових норм регулює відносини, пов'язані з переходом частини доходів, що належать іншим власникам, до неї.

Платежі юридичних осіб — підприємств різних форм влас­ності і громадян регулюються законодавством України.

Систему державних доходів характеризує певна єдність, що забезпечує єдиний підхід при поділі доходів різних рівнів (дер­жавні, Автономної Республіки Крим, місцеві тощо)1.

Єдина система державних доходів не виключає, а, навпаки, припускає класифікацію їх на різноманітні групи. В основі кла­сифікації можуть лежати різні підстави. Найбільш принципо­вим є поділ доходів держави в залежності від порядку форму­вання їх системи.

В цьому випадку їх можна поділити на:

— централізовані доходи, що залишаться в розпорядженні держави і надходять на формування централізованих грошових фондів (державного і місцевого рівнів, Пенсійного фонду Ук­раїни, Фонду сприяння зайнятості населення і т.д.). Централі­зовані державні доходи, перш за все, формуються за рахунок податкових надходжень та інших, що складають основу доходної частини бюджету;

— децентралізовані доходи, що надходять в розпорядження окремих державних підприємств, установ і організацій, що формуються за рахунок їх доходів і використовуються відповід­но до їх фінансових планів.

Диференціація доходів за джерелами утворення дає мож­ливість деталізувати їх склад і визначити форми надходжень їх у централізовані фонди. Так, доходи від юридичних осіб і грома­дян-підприємців складаються з:

1) доходів, які безпосередньо надходять від них у формі: податків, рентних платежів, відрахувань на покриття витрат на геологорозвідувальні роботи, внесків у пенсійний фонд та на соціальне страхування тощо;

2) платежів за користування природними ресурсами та пла­ти за забруднення природного середовища, відрахування на будівництво та ремонт автомобільних доріг;

3) плати за надання послуг органами держави (державне мито, мито, митні збори, збори за державну реєстрацію, про­бірний збір тощо).

Доходи від населення надходять у формі державних і місце­вих податків, платежів у Пенсійний фонд та добровільних внесків (придбання облігацій державних та місцевих позик).

Таким чином, під системою доходів державного бюджету можна розуміти взаємозв'язок всієї сукупності доходів та її ди­ференціацію на окремі групи і види.

Виходячи з економічного змісту і особливостей правового регулювання доходів, їх можна об'єднати в такі групи:

1) податки;

2) доходи від інших обов'язкових платежів;

3) доходи від державного кредиту;

4) доходи від обов'язкового майнового і особистого страху­вання.

Особливості правового регулювання цих груп доходів доз­воляють об'єднати відносини, в процесі яких доходи від різних джерел поступають у власність держави, в окремі інститути ве­ликого розділу державних доходів.

 

 

+18. Фінансовий контроль недержавних організацій(АУДИТ)

Поява і розвиток господарюючих структур, заснованих на недержавній формі власності, спричинили необхідність появи в Україні аудиторського фінансового контролю.

В законі аудит визначено законодавцем як перевірка пуб­лічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансова-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами госпо­дарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, пе­редбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит). Зат­рати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Більшість аудиторів України об'єднані в аудиторські фірми. Аудиторська фірма — це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займається виключно наданням аудиторських послуг.

Аудиторські фірми представляють аудиторські висновки та офіційні документи. Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Законодавець передбачив випадки, коли аудит обов'язковий для:

— підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній. підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності. сть яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ організацій, що повністю утримуються за рахунок держав-бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

— перевірки фінансового стану засновників комерційних з, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

— емітентів цінних паперів;

—державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форм власності;

— порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Всі господарюючі суб'єкти, для яких законодавством вста­новлено обов'язкове проведення аудиту, зобов'язані до 1 груд­ня поточного року повідомити відповідним податковим інспек­ціям про укладення угоди на аудиторську перевірку.

Крім того, господарюючі суб'єкти, перераховані в першій групі суб'єктів, для яких проведення аудиту обов'язкове, зобо­в'язані подати аудиторське заключення та інші документи пуб­лічної бухгалтерської звітності у відповідну податкову адмініст­рацію України протягом дев'яти місяців року, наступного за звітним. Подання аудиторського заключення у відповідну по­даткову адміністрацію здійснюється не пізніше десяти днів після закінчення аудиторської перевірки. У випадку неподання або невчасного подання аудиторського заключення відповідним податковим адміністраціям з вини господарюючого суб'єкта до нього застосовуються адміністративні штрафи та інші фінан­сові санкції згідно з чинним законодавством України.

Публічна бухгалтерська звітність у всіх інших випадках по­винна бути перевірена аудитором (аудиторською фірмою) і може оприлюднюватись протягом року, наступного за звітним. При цьому відповідальність за дотримання порядку ведення бухгал­терського обліку, визначеного законодавством України, своє­часне і повне надання бухгалтерської звітності користувачам і аудиторам покладається на керівника господарюючого суб'єкта.

+19. Контрольно-ревізійна служба: функції і повноваження

Державна Контрольно-ревізійна служба в Україні складаєть­ся з Головного контрольно-ревізійного управління і контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних відділень і груп в районах, містах і районах в містах.

Головним завданням є здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їх зберіганням, станом і дос­товірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, фондах, бюджетних устано­вах, а також на підприємствах і в організаціях, які одержують кошти з бюджетів всіх рівнів чи державних валютних фондів.

Вони здійснюють головним чином на­ступні функції:

— організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі по проведенню ревізій і перевірок, обговорюють підсумки доку­ментальних ревізій і перевірок і у випадках, передбачених чин­ним законодавством, інформують про них органи законодавчої і виконавчої влади;

— здійснюють ревізії і перевірки фінансової діяльності, стану зберігання коштів і матеріальних цінностей, достовірності об­ліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних коміте­тах і інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, в бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які одержують кошти з Державного бюджету місце­вих бюджетів або державних валютних фондів;

— перевіряють правильність використання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, шо діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

— проводять ревізії і перевірки повноти оподаткування, пра­вильності збереження і витрачання валютних коштів;

— здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень виявлених попередніми ревізіями і перевірками;

— розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій і перевірок;

— здійснюють методичне керівництво і контроль за діяль­ністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, уза­гальнюють досвід проведення ревізій і перевірок і розповсюд­жують його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції по вдосконаленню контролю.

Контрольно-ревізійні відділення і групи в районах, містах і районах в містах виконують в основному такі ж функції.

З метою успішного здійснення своїх функцій Головне кон­трольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійне управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійні відділення і групи в районах, містах і районах в містах наділені правом:

-- проводити ревізії і перевіряти в міністерствах, держав­них комітетах і інших органах державної виконавчої влади, дер­жавних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові і бухгалтерські документи, звіти, кошториси і інші до­кументи, що підтверджують надходження і витрачання коштів і матеріальних цінностей, здійснювати перевірку фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

— вільно входити в склади, сховища, виробничі й інші при­міщення з метою їх обстеження і з'ясування питань, пов'яза­них з ревізією чи перевіркою. Призупиняти на розрахункових та інших рахунках в банках та інших фінансово-кредитних ус­тановах операції у випадках, коли керівництво об'єкта ревізії чи перевірки перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки;

— залучати на договірних началах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів буді­вельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших пере­вірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на такі цілі коштів;

— вимагати від керівників об'єктів ревізії чи перевірки про­ведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, а в необхідних ви­падках опечатувати каси і касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні підробок, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до завершення ревізії чи перевірки, скла­даючи при цьому акт вилучення і копії чи реєстри вилучених документів;

— одержувати від Національного банку України і його ус­танов, комерційних банків і інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції і залишки коштів на рахунок об'єктів ревізії та перевірок, а від інших підприємств та організацій, в тому числі недержавної форми власності — довідки і копії документів про операції і роз­рахунки з об'єктами, що ревізуються або перевіряються;

— одержувати від службовців і матеріально відповідальних осіб об'єктів ревізій та перевірок письмові пояснення з питань, Що виникають в ході ревізій і перевірок;

— пред'являти посадовим особам і іншим службовцям об'єктів ревізій та перевірок вимоги про усунення виявлених порушень законодавства з питань зберігання і використання державної власності і фінансів, перераховувати до бюджету виявлені ревізіями чи перевірками приховані або занижені ва­лютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про призупинення бюджетного фінансування і креди­тування у випадках, коли одержані підприємством, установою чи організацією кошти і позики використовуються з порушен­ням чинного законодавства;

— вилучати в дохід держави кошти, одержані міністерства­ми, відомствами, державними комітетами і фондами, підприє­мствами, установами і організаціями за незаконними угодами, без передбачених законом підстав і з порушенням чинного за­конодавства;

— у випадках, передбачених законодавством, накладати на керівників та інших службовців підприємств, установ і органі­зацій адміністративні стягнення;

— застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені пунктом 7 статті 11 Закону України “Про держав­ну податкову службу в Україні”.

 

+20. Податки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Податкова система побудована з урахуванням специфічних особливостей — елементів податку, визначення яких означає виокремлення його з числа інших явищ податкових правовідносин, на основі яких-небудь ознак, рис тощо.

Є такі елементи податку:                                                                                                                                                      1) суб'єкт і об'єкт;      2) податкова база, порядок обчислення податку, джерело і порядок сплати;               3) податковий період і одиниця оподаткування;                                                                               4) податкова ставка пільги, строки сплати податку, звітний період.

Суб'єкти податку є "формальним платником податків", тобто це індивідуальна чи колективна особа, що несе юридичну відповідальність за сплату податку, або як кінцевий платник податків, котрий формально не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавчо встановлену систему перекладення податку.

Податок сплачується за рахунок власних коштів суб'єкта оподаткування або включається до ціни товарів послуг. Платник податків може реалізовувати свої обов'язки зі сплати податку безпосередньо або через представника.                                               Представництво може бути у таких формах;                                                                                                             • за законом;               • уповноважене.                                                                                                                                      Законними представниками є особи, уповноважені представляти інтереси платника податків. Це представники:                                                                                                    • підприємства — керівник, головний бухгалтер, уповноважені особи;                                                         • консолідована група платників податків — законні представники головного підприємства, що входить до складу цієї групи;                                            • фізичні особи — батьки, усиновлювачі, опікун або інші особи за наявності в них документів, які засвідчують про їхні родинні зв'язки чи відповідні повноваження.

Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально завіреного договору чи довіреності.

Якщо особа через об'єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, — безхазяйне, за ініціативою податкового органу, податкового або іншого суду може бути призначено офіційного представника.                                                   Офіційними та уповноваженими представниками не можуть бути судді, слідчі або прокурори, посадові особи податкових органів.                                                                              Правовідносини платника податку і держави визначаються за принципом постійного місцеперебування або місце проживання (принцип резидентства), згідно з яким платників податків поділяють на осіб, які:

• мають постійне місце проживання або місцеперебування у певній державі (резиденти);                  • не мають постійного місця проживання або місцеперебування на певній державній території (нерезиденти).

Важливою відмінністю цих двох груп платників податків є те, що в резидентів під оподаткування підпадають доходи, отримані як на території певної держави, так і поза нею, у нерезидентів — тільки доходи, отримані з джерел у державі.

+21. Податкова система — це сукупність різних видів податків, які справляються в державі. Побудова податкової система повинна спиратись на наукові основи, які передбачають застосування та­ких вимог, як системність, встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Ви­мога системності полягає в тому, що податки повинні бути взає­мопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її еле­ментами. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг коштів, якого потребує держава для виконання покладених на неї функцій. Правову основу системи доходів держави ста­новлять відносини власності, а вихідними принципами побудо­ви податкової системи є: стимулювання підприємницької вироб­ничої діяльності та інвестиційної активності, обов'язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обгрунтованість, рівномірність сплати, єдиний підхід, доступність

Податкову систему України можна представити у вигляді трьох основних підсистем:

§ підсистема оподаткування юридичних осіб

§ підсистема оподаткування фізичних осіб

§ збори в державні цільові фонди

Податкова система

Принципами побудови системи оподаткування є:

стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;