Відносини фінансового лізингу

Фінансовий лізинг

Відносини фінансового лізингу

регулюються:

– ЦК України;

– ГК України;

– Законом про фінансовий лізинг;

– Законом № 3301.

Правовідносини лізингу регулюються нормами ЦКУ (параграф 6 гл. 58, ст. 806-809) і ГКУ

(ст. 292 і 351), а також Законом про фінлізинг.

Договір лізингу є різновидом договору оренди.

Від договору оренди його відрізняє те, що в лізингових операціях бере участь ще й третя сторона — продавець (постачальник) майна, яке є предметом лізингу.

Загальне поняття лізингу наведено в частині першій

ст. 292 ГКУ, а в частині першій ст. 806 ЦКУ надано визначення безпосередньо договору лізингу.

Лізинг — це господарська діяльність, спрямована

на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визна­чений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Види лізинга

Лізинг може бути двох видів: оперативний та фінансовий.

Таким спеціальним законом є Закон про фінлізинг. У ст.1 Закону про фінлізинг зазначено, що

фінансовий лізин — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встано­влену плату (лізингові платежі).

Згідно із Законом про прибуток

Оперативний лізинг — це господарська операція, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу передання лізингоодержувачу майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст.8 цього Закону, придбаного або виготовленого лізингодав­цем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (пп. 1.18.1).

Фінансовий лізинг — це господарська операція, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу передання лізингоодержувачу майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст.8 Закону про прибуток, придбаного або виготовленого лізингодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних із правом користування і володіння об'єктом лізингу (пп.1.18.2.).

п.4 П(С)БО 14.

Фінансова оренда –

це оренда, що передбачає передачу всіх ризиків і зисків, пов’язаних із правом користування й володіння

активами.

Суб ’ єкти фінансового лізингу

Згідно зі ст.4 Закону про фінлізинг суб'єктами лізингу можуть бути:

  лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

  лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує від лізингодавця право володін­ня та користування предметом лізингу;

  продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, у якої лізингодавець набуває майно для наступного передання лізингоодержувачу;

  інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу (дилери, брокери, торговельні посередники, страхові та сервісні компанії).

Строк оренди становить більшу частину строку корисного використання об’єкта оренди.

 Дійсна вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об’єкта оренди.

Предметами договору фінансового лізингу не можуть

земельні ділянки та інші природні об'єкти, цілісні майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

ПБО-32: як застосовувати

    Якщо об’єкт нерухомого майна все ж таки підлягають відображенню в бухгалтерському обліку підприємства як об’єкт інвестиційної нерухомості, то:

    1) його первісна вартість визначається за правилами, викладеними у п. 10-14 ПБО-32. Порядок їх формування є аналогічним тому, який використовується в ПБО-7. Тобто до первісної вартості увійдуть суми, що сплачуються постачальнику, і витрати, пов’язані з будівельно-монтажними роботами, реєстраційними зборами, іншими витратами, безпосередньо пов’явані з придбання нерухомості і доведенням її до стану, в якому вона придатна для використання із запланованою метою;

витрати на підтримання інвестиційної нерухомості у робочому стані (тобто традиційні витрати на ремонт) включаються до складу витрат звітного періоду;

   2) для відображення інвестиційної нерухомості в обліку підприємства має вибрати один з можливих варіантів її оцінки на дату балансу: за справедливою вартістю чи за первісною вартістю зменшеною на суму нарахованої амортизації.

  У першому випадку передбачається, що об’єкт інвестиційної нерухомості на кожну дату балансу оцінюватиметься за справедливою вартістю, порядок визначення якої описано в п. 19-20 ПБО-32. амортизація за таким об’єктом не нараховується (це не стосується правил податкового обліку). Різниці, що виникають у разі збільшення чи зменшення справедливої вартості такого об’єкта на дату балансу, відображатимуться підприємством у складі інших операційних доходів (субрахунок 719) або інших операційних витрат (субрахунок 949). Нарахування амортизації за таким об’єктом відбуватиметься за правилами ПБО-7 за кредитом субрахунку 135 “Знос інвестиційної нерухомості”.

Якщо в майбутньому об’єкт перестане відповідати критеріям інвестиційної нерухомості оскільки більше не здаватиметься в оренду, або, навпаки, раніше об’єкт розглядався як операційна нерухомість а зараз його буде здано в оренду. У цьому випадку починають діяти правила встановлені у п.24-29 ПБО-32. Це означає, що:

- відповідне переведення здійснюється лише у тому випадку якщо виконуються умови викладені в п.24 ПБО-32 (початок використання нерухомості в іншому статусі, підготовка її до продажу тощо);

  - у разі переведення інвестиційної нерухомості яка оцінювалася за справедливою вартість в операційну нерухомість або до складу запасів собівартість таких ОЗ або запасів визначається за справедливою вартістю такої інвестиційної нерухомості на дату переведення;

    - у разі переведення операційної нерухомості в інвестиційні, яка оцінюватиметься за справедливою вартістю, різниця між балансовою (залишковою) вартість операційної нерухомості і справедливою вартістю інвестиційної нерухомості на дату переведення відображається за правилами, викладеними у п.19-20 ПБО-7. Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта включається до складу додаткового капіталу (субрахунок 423 “Дооцінка активів”), а сума первинної оцінки – до складу витрат (субрахунок 975 “Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій”). Якщо ж такі об’єкти ОЗ раніше вже були переоцінені, то в разі переведення їх до складу інвестиційної нерухомості відповідно дооцінку (у межах попередньої оцінки) необхідно відображати за кредитом субрахунку 746 “Інші доходи від звичайної діяльності”. Якщо у разі переведення інвестиційну нерухомість уцінюються об’єкти, що їх було раніше дооцінено, то така оцінка здійснюється на сам перед за рахунок раніше здійснених дооцінок, тобто за рахунок субрахунку 423 “Дооцінка активів”

Дебет