Боргова безпека України в контексті світової фінансової кризи

 

У вересні 2008 року банкрутство одного з найбільших інвестиційних банків Lehman Brothers і колапс однієї з найбільших страхових компаній AIG спровокували світову фінансову кризу. Результатом стала глобальна рецесія, яка коштувала світу десятки трильйонів доларів, залишивши 30 мільйонів людей без роботи та подвоївши національний борг США. Почавшись в 90-х роках XX століття, дерегулювання та технологічний прогрес призвели до вибухового зростання складних фінансових продуктів − деривативів. Більшість економістів стверджували, що зробили ринок більш безпечним, проте насправді він став більш нестабільним. В грудні 2000 року Конгрес США прийняв акт щодо модернізації торгівлі товарними ф’ючерсами. Написаний лобістами фінансового сектору, даний акт забороняв законодавче регулювання операцій з деривативами. У 2001 році фінансовий сектор США став потужним та концентрованим як ніколи раніше. У даній сфері економіки домінували 5 інвестиційних банків, 2 фінансових конгломерати, 3 страхових компанії та 3 рейтингових агентства. І пов’язував їх усіх сек’юритизаційний “харчовий ланцюг“, нова система, яка об’єднувала трильйони доларів інвесторів по всьому світу. У новій системі кредитори продавали заставні папери по іпотекам інвестиційним банкам, а дані банки, в свою чергу, об’єднали їх з іншими кредитами, такими як кредити на навчання, на купівлю автомобіля, заборгованості по кредитним карткам, для того, щоб створити складні фінансові інструменти під назвою “забезпечені боргові зобов’язання” (CDO). Інвестиційні банки продавали CDO інвесторам, які відтепер отримували кошти, які виплачували фізичні особи за іпотекою. Інвестиційні банки платили рейтинговим агентствам для оцінки боргових зобов’язань і більшість із них отримали високий рейтинг. Дані папери набули широкої популярності серед недержавних пенсійних фондів, які мали право купувати цінні папери лише з високою рейтинговою оцінкою. Відповідно в умовах, що склалися, кредитори припинили детальну оцінку кредитних ризиків потенційних позичальників, а інвестиційні банки, опираючись на думку рейтингових агентств, продавали CDO на мільярди доларів. З 2000 по 2004 рік кількість виданих іпотечних кредитів виросла вчетверо. На початку 2000-х років спостерігалося зростання найбільш ризикованих кредитів під загальною назвою “субстандартні” (subprime loans), що входили до CDO та продовжували отримувати високі кредитні рейтинги. З 2003 року спостерігалося суттєве підвищення цін на нерухомість з огляду на активне зростання попиту на іпотечні кредити. Все це визначило домінуючі тенденції в інших галузях народного господарства, а саме автомобілебудуванні та ринку нерухомості. В період зростаючої “бульбашки” інвестиційні банки активно викуповували кредити у комерційних банків та створювали нові боргові зобов’язання. У 2004 році голова Комісії по цінним паперам США Генрі Полсон домігся збільшення кредитного плеча для інвестиційних банків, що лише пришвидшило настання кризових явищ, оскільки останні почали йти на невиправдано великі ризики.

Іншим фактором настання кризи стала компанія AIG, що випускала особливий тип деривативів - кредитні дефолтні свопи (CDS). Дані інструменти відігравали роль страхового полісу для інвестора, який володів CDO. Інвестор платив AIG щоквартальну премію, а у випадку неможливості погашення боргового зобов’язання компанія повинна була компенсувати інвестору збитки. Але на відміну від звичайного страхування, біржові спекулянти також купували дані інструменти у AIG, для того, щоб грати проти облігацій CDO, якими вони не володіли. Оскільки деривативи CDS не регулювалися, AIG не створювала під них страхові резерви, а виплачувала багатомільйонні премії своїм співробітникам. В 2006 році банк Goldman Sachs почав не тільки продавати “токсичні” боргові зобов’язання, а й грати проти них, переконуючи своїй клієнтів вкладати у них кошти як у високоприбуткові інвестиції. Дана ситуація змінилася у 2007 році, коли попит на нерухомість знизився, а зростання дефолтів по іпотекам призвело до розорення кредиторів. Відповідно у вересні 2008 року інвестиційні банки Lehman Brothers, Merryl Lynch та Bear Sterns, а також найбільші іпотечні організації США Fenny May та Freddie Mac опинилися на грані банкрутства.

Поступово криза вийшла за межі іпотечного ринку і охопила банківський та фінансовий сектори США, а згодом і весь світовий фінансовий ринок, включаючи країни Європи та країни з ринками, що розвиваються.

З огляду на вищезазначене, основними передумовами виникнення кризи були:

превалювання сектора фінансових послуг і збільшення їхньої маси порівняно з реальним сектором економіки;

-   низький рівень відповідальності фінансового менеджменту банків та відсутність ефективного контролю в системі нагляду за банківською діяльністю;

    надмірна довіра до регулюючих органів та інвесторів до висновків рейтингових агентств;

    наявність значної асиметричності інформації;

    неадекватна система ризик менеджменту та свідомі маніпуляції топ-менеджменту.

Боргова криза, що охопила країни Європейського Союзу, здійснює значний негативний вплив на темпи розвитку національних економік та банківського сектору ЄС. Упродовж 2008-2010 років відбувся дефолт по борговим зобов’язанням у таких розвинутих європейських країнах як Греція та Ірландія, а у 2011 році за допомогою до Міжнародного валютного фонду та ЄС звернулася Португалія, якій надали пакет фінансової допомоги у розмірі 78 мільярдів євро. У січні 2012 року рейтингове агентство “Standard & Poor’s” понизило рейтинги Франції та Австрії та повторно знизило рейтинги Іспанії, Італії і п’яти інших членів країн ЄС, залишивши рейтинги Фінляндії, ФРН, Люксембургу та Нідерландів на попередньому рівні.

Станом на кінець 3 кварталу 2012 року найбільший обсяг державного боргу по відношенню до ВВП мали такі країни як Греція, Італія, Португалія, Ірландія. Фінансові аналітики говорять про ймовірність погіршення боргової ситуації у Бельгії, Франції та Великобританії, значення показника “debt-to-GDP ratio” перевищує 90%.

 

Рис. 2.1 Відношення обсягу державного боргу країн ЄС до ВВП станом на кінець 3 кварталу 2012 року

 

Проте, основна проблема боргової кризи в країнах єврозони не пов’язана з великими обсягами державної заборгованості. Відношення державної заборгованості до ВВП у країнах Євросоюзу в цілому є нижчим, ніж в Англії, США або Японії. Проблема полягає в тому, що країни Євросоюзу фактично не спроможні управляти кризовою ситуацією, що може спричинити значні фінансові втрати.

Основними проблемами країн Європейського союзу, що прямо та опосередковано стали детермінантами боргової кризи, на нашу думку є наступні:

значний рівень диспропорцій рівня економічного розвитку країн-членів ЄС;

погіршення фінансової дисципліни та наростання спекулятивних настроїв (ринок кредитних деривативів CDO, CDS);

“надлегкі” умови кредитування у період 2001-2008 років;

порушення Маастрихтських фіскальних критеріїв, що поєднувалося з маскуванням рівня дефіциту бюджету та обсягів боргових зобов’язань за допомогою складних валютних та кредитних деривативів;

негнучкість монетарної політики Європейського союзу.

Європейська боргова криза мала своїм наслідком погіршення динаміки економічного розвитку України, що спричинено наступними факторами:

наявністю тісних зовнішньоторговельних зв’язків з країнами-членами ЄС;

зниженням офіційного курсу євро до гривні;

наявністю значного обсягу іноземного капіталу у банківській системі України.

Криза в Україні незважаючи на зовнішню подібність умов, не є результатом лише значного рівня боргового навантаження на економіку країни, а спричинена, насамперед, структурними диспропорціями економіки, що виявляється в недостатній розвинутості фінансових ринків, що не дозволяє залучити кошти всередині країни.

Проте з огляду на зростаючу динаміку обсягу внутрішньої та зовнішньої заборгованості України, доцільним є аналіз рівня боргової безпеки України в контексті зростання ризиків настання другої хвилі загальносвітової фінансової кризи.

З рисунку 2.2. бачимо, що протягом 2008-2012 років обсяг державного боргу України зріс на 172,17% і станом на кінець 2012 року становив 515510,56 млн. грн. Відношення сукупного обсягу державного боргу до валового внутрішнього продукту згідно із п. 2 статті 18 Бюджетного кодексу України не повинно перевищувати 60%. Протягом 2008-2012 років даний показник подвоївся і на кінець 2012 року досяг значення 38,82%. Слід зазначити, що у світовій практиці відсутні єдині підходи до оцінки рівня боргової безпеки країни. Зокрема нормативним у світовій практиці вважається рівень зовнішнього боргу, що не перевищує 60% ВВП, відповідно до методики Світового банку - 50%, О.Барановський рекомендує дотримання граничного значення у 25%, а А.Ілларіонов - до 30%.

 

Рис. 2.2 Динаміка складових державного боргу України та показника “debt-to-GDP-ratio” за період 31.12.2008-31.12.2012 рр.

 

Згідно з Наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007р. №60 було розроблено Методику розрахунку рівня економічної безпеки України, де офіційно визначено 5 показників економічної безпеки та їх граничні значення в Україні, серед яких показники боргової безпеки:

) відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП;

) рівень зовнішньої заборгованості на 1 особу;

) відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг;

) відношення сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету;

) відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг.

Відповідно до цих показників, проаналізувавши дані станом на 31.12.2012 року, отримано наступну узагальнюючу таблицю 2.2.

 

Таблиця 2.2

Індикатори стану боргової безпеки України відповідно до методики Міністерства фінансів

Показник	Граничне значення	Значення на 31.12.2012 р.
Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %	не більше 55	38,82
Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП, %	не більше 25	15,73
Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США	не більше 200	575,50
Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %	не більше 70	31,84
Відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %	не більше 12	1,68
Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходу державного бюджету, %	не більше 20	3,19
Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, %	не більше 30	14,33

 

Як можемо спостерігати, за усіма показниками окрім рівня зовнішньої заборгованості на 1 особу ($575,5), Україна перебуває нижче гранично допустимих меж, що є позитивним фактором та надає певного запасу міцності за умов погіршення макроекономічної ситуації.

Основними ризиками зростання рівня державної заборгованості у 2013 році є:

зростання нестабільності та невизначеності глобальних економічних тенденцій та економічної динаміки, що матиме наслідком зниження попиту на продукцію вітчизняної металургійної та хімічної промисловості;

-   наявність ризику девальвації національної грошової одиниці;

    очікуване погіршення динаміки надходжень Державного бюджету України разом із збільшенням податкових витрат для стимулювання ділової активності;

    зростання обсягів внутрішнього державного боргу внаслідок відстрочення чергового траншу від Міжнародного валютного фонду.