Методика використання принципів екологічного виховання В.О. Сухомлинського під час уроків мислення серед природи

 

Щоб змусити дитину мислити, стверджував Василь Олександрович, «вмійте примусити її дивуватися». Проводячи свої уроки мислення серед природи видатний педагог прагнув, щоб «слово народжувалося в спілкуванні дитини з природою». Цим він допомагав учням пізнавати й пояснювати життя природи: дерев, листочків, квітів, пелюсток тощо. Діти милуються степом, вслухаються в спів жайворонка, але кожен з них бачить навколишній світ по-своєму, адже “краса природи - це могутнє джерело енергії думки” [5, 211]. Таким чином, у свідомості дітей фіксуються уявлення про конкретні предмети, явища, факти, події, почуття. В педагогіці В.Сухомлинського вони ніби одухотворяються та набувають певного міфологічного змісту, яке тісно пов’язане з наочно-дійовим, конкретно-образним, словесно-логічним, образно-художнім, творчим.

Розроблена В.О.Сухомлинським система спостережень за природними явищами має назву - «Книга природи». Читання «Книги природи» - не просто цікаві, захопливі прогулянки, а уроки мислення під блакитним небом. Але чим більше дитина пізнає, чим більше відкриває непомічених у повсякденному житті закономірностей, тим глибше бажання знати, тим помітніша чутливість органів сприймання навколишнього світу, тим тонші зв’язки органів сприймання з мисленням.

Як відомо уроки мислення невід’ємні із спостереженням, спостереження це безпосереднє цілеспрямоване сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття: зором, дотиком і нюхом. Спостерігати предмети і явища можна як у самій природі, так і в класі самостійно і під керівництвом учителя. У першому випадку учні самотужки опановують явища і закономірності навколишнього світу. У ході колективних спостережень діти вчаться правильно сприймати природу. Завдяки активній словесній роботі (бесіді, розповіді) вони збагачують словник, розвивають власну уяву, спонукають учнів до творчості.

У цьому аспекті найефективнішими є сезонні екскурсії (прогулянки, подорожі). У початкових класах вони передбачені інтегрованими курсами ознайомлення з навколишнім світом та природознавства. Проводячи екскурсії, актуалізуємо знання учнів про зміни в природі, з’ясовуємо причини цих змін. Звертаємо увагу на стан різних рослин - дерев, кущів, трав, квіток. Важливо правильно обрати час для походу чи прогулянки у природу - пору сезону, щоб забезпечити максимальне спостереження явищ та ознак певної пори року.

Осіння екскурсія, восени екскурсію найкраще проводити на початку жовтня, тобто в час золотої осені, де можна побачити осінь в неймовірно різних барвах; а от у період ранньої або глибокої осені влаштовувати цільові прогулянки.

Зимова екскурсія проводиться у січні, коли є змога спостерігати характерні ознаки цієї пори року: сніг, мороз, хуртовину. Школярі дізнаються які опади бувають взимку, розпізнають істотні ознаки цих опадів; розглядають будову сніжинок; чому сніжинка має таку будову, хто їй допомагає? Щоб діти краще запам’ятали це явище - відгадують загадки, розповідають вірші, які вже вчили про сніжинки, про сніг, про зиму. Свої враження викладають у власній складеній казці про сніжинку (див. Додаток Б).

Весняну екскурсію проводять у час, коли на деревах з’явилися бруньки, сніг розтанув, з’явилися перші листочки, перші квіточки проліски, а травичка повипускала свої пагінці [4, 77].

Після колективного спостереження і бесіди треба дати можливість учням побути з природою наодинці, послухати, роздивитися, помовчати. Клас ділиться на кілька груп, кожна з яких одержує конкретне завдання. Одна спостерігає за птахами, інша - за деревами, кущами, комахами, третя - за першими весняними квітами, травою. Після з’ясування, як треба поводитися у весняному лісі, школярі тихо розходяться. А через деякий час збираються всі разом. Діти з захопленням розповідають про те, що помітили, відчули. Таке конкретне визначення об’єктів для спостереження допомагає зосередити, загострити їхню увагу. Розповіді кожної групи учнів (залежно від поставлених завдань) доповнюються вчителем. Відомо, що інформація про навколишні предмети, сприйнята з вуст вчителя безпосередньо у природі, запам’ятовується дітьми повніше і надійніше, ніж почута в класі. Тут же, на екскурсії, звучать завчені раніше загадки, вірші про об’єкти спостереження, проводяться дидактичні ігри «Хто де живе», «Хто що робить». Таким чином, спільними зусиллями заповнюється сторінка книги весняної природи.

Для індивідуальних спостережень за природою учням дається завдання виготовити саморобні книжечки - альбоми «Пори року», «Я і природа» це завдання стосується передліття і літа. В цих книжечках вони записують дані своїх досліджень і спостережень: за деревцем, за кущиком аґрусу чи смородини, за квіточкою в городі чи в горщечку, як росте ця рослина, коли випускає бруньки, перші листочки, квіточки, які вони? Які плоди, яке насіння? Як зимує ця рослина?

Дітям пропонують нескладні практичні завдання - посадити дерево, доглянути за ним (полити, розпушити ґрунт, замазати ранки); доглядати за кімнатними рослинами, також поливати, пересаджувати. Цікаво та корисно провести виставки «Умілі руки, природа і фантазія» - з природного матеріалу діти фантазують і створюють чудові композиції, а також Свято квітів та Свято врожаю, на яких кожен клас не тільки представляє свою композицію, а й захищає її.

Читаючи книгу природи, молодші школярі вчилися порівнювати травичку з піском, камінь з зеленими листочками, відрізняли живу і неживу природу; з’ясовували, чи може живе існувати без неживого; виявляли зміни, що сталися в природі. Вони намагались з’ясувати, чи боляче дереву, коли зрізують гілку, чи боляче квіточці, коли обпадають з неї пелюстки. В процесі пошуку відповідей на ці запитання у них формувались знання про взаємозв’язки в природі, які важливі для правильного світорозуміння, так і для виховання відповідального ставлення до збереження нашої природи.

В.О.Сухомлинський розглядав мислення не тільки як наукове поняття, а й як процес пізнавальної діяльності, природа й функції якого надзвичайно різноманітні, складні й неоднозначні. На перших етапах розвитку мислення однією з форм пізнавання дійсності є слово. «Через слово педагог бачить, як підходить дитина до живого джерела мислення - природи» [5, 210].