Акушерська та гінекологічна патологія

 

У сфері акушерських і гінекологічних станів і патології психічні фактори мають особливе значення при вагітності, безплідності, передменструальному синдромі і клімактерії. Саме при перерахованих станах і процесах відзначається тісне переплетення психологічних і акушерсько-гінекологічних факторів. Психічний стан жінок має специфічні особливості, що відрізняються від типових реакцій чоловіків на захворювання інших сфер.

Особливості психічного стану жінки під час вагітності протягом багатьох років, привертають увагу фахівців. При цьому відзначається як емоційно негативна роль вагітності, так і позитивна. Про сприятливий вплив вагітності на різні психічні розлади писав ще Гіппократ, указуючи на те, що: "Істеричним дівчатам я пропоную заміжжя, щоб вони вилікувалися вагітністю".

Всілякі особливості в психологічному стані жінки під час вагітності можна розглядати як прояв адаптації організму й особистості жінки до вагітності, що наступила, і оцінювати ці прояви з позиції різних рівнів адаптації. На біологічний рівень адаптації в першу половину вагітності помітний вплив робить один з яєчників, у другу - матка. Тонус вегетативної нервової системи в міру розвитку вагітності підвищується стрибкоподібно, виявляючи існування своєрідних критичних періодів для материнського організму. Так, у терміни до 12 тижнів переважає тонус симпатико-адреналової системи, у другу половину - 28-30 тижнів підсилюється тонус обох відділів, але з деякою перевагою холінергічних реакцій. З позицій аналізу нейродинамічних процесів емоційний стан вагітних характеризується тим, що при наявності позитивного емоційного тла в останні місяці вагітності має місце активний стан коркових процесів, що приводить до збільшення порога болючої чутливості. У результаті негативних емоцій, перенапруги центральної нервової системи слабшає функціональна активність кори, знижується поріг до болючих відчуттів. Як правило, ці стани залежать від чекання бажаної або незапланованої дитини, позитивний або негативний настрой. Відзначається типова динаміка психологічних проявів під час вагітності. Звичайно в перші місяці вагітна почуває себе непевно, залишається амбівалентної у відношенні майбутнього материнства. Страх перед невідомістю може привести до пригніченості. Вагітної подобається (більш-менш усвідомлено) її стан, їй хочеться бути предметом уваги і турбот, у той же час, вона відчуває" що дорослішає, у ній борються дві тенденції - інфантильності і дорослішання. Ця подвійність, що часто викликає тривогу, може стати причиною зміни настрою не завжди зрозумілої навколишньої. В другому триместрі спостерігається відносний спокій у стані вагітної, події досить рідкі, ускладнення - у здорових жінок - виключення. Основна риса третього триместру - "занурення в дитину", дитина стала зібраніше у помислах, інтересах і занять майбутньої матері. Безпосередньо перед родами наростає тривога, проявом якої може бути гіперактивність вагітної, бажаючої прискорити події. Психологічні розлади в останньому триместрі спостерігаються в 60-80% випадків [28].

Важливою психосоматичною проблемою є проблема гестозів вагітних. Відомо, що в жінок з вираженим небажанням мати дитини частіше спостерігається важка форма токсикозу, на відміну від жінок з бажаною і запланованою вагітністю. Представники закордонної медицини, користуючись концепцією символічної мови органів (AAdler), інтерпретують блювоту вагітних як символічне вираження небажання вагітності і народження дитини. Інші вчені, ґрунтуючись на принципах навчання З.Фрейда, розглядають ранні гестози вагітних як наслідок "ослаблення волі до материнства в зв'язку з розвитком цивілізації" або як прояв несвідомої відрази до чоловіка. У вітчизняній медицині більшість авторів оцінюють феноменологію гестозів у залежності від функціонального стану нервової системи і психологічного стану (у тому числі, характерологічного, преморбіду) вагітної. В.М.Воловик виділяє двох груп пацієнток. До першої групи відносяться жінки з незначними афективними порушеннями, що виявляються у виді дратівливості, запальності, слізливості й уразливості. Ці порушення виникають на висоті гестозу і швидко усуваються слідом за зникненням блювоти і нормалізацією загального стану. У всіх жінок цієї групи психологічна характеристика практично не відрізняється від здорових вагітних. В усіх мається позитивна установка у відношенні вагітності, сприятлива сімейна ситуація. Їх характеризує гармонійний склад особистості, реалістичний підхід до виникаючих труднощів. Аналізуючи причини виникнення гестозу і супутніх йому афективних розладів у пацієнток цієї групи, автор дійде висновку висновкові про те, що будь-яка вагітність, у тому числі і протікаюча зовсім нормально, сама по собі завжди є джерелом більшої або меншої психічної напруги, у силу чого байдужні в минулому елементи середовища і ситуації здобувають інше суб'єктивне значення і стають причиною особистісних реакцій. В другій групі картина захворювання відрізняється значним поліморфізмом: крім блювоти і нудоти тут часто відзначаються озноби з гіпертермією, головні болі, непритомності, лабільність артеріального тиску, гіпергідроз. Афективні порушення зустрічаються частіше і носять більш виражений характер цієї частини хворих спостерігається тривога, почуття безпредметного занепокоєння і напруги, що виникає мимо їх волі. У багатьох виникають невротичні розлади і вегетативні порушення не спостерігалися в них раніше. Проведене дослідження дозволило авторові обґрунтувати психосоматичну природу раннього гестозу вагітних, показати, що психогенні фактори (поряд із самою вагітністю) виявляються представленими в ряді патогенетичних ланок з найбільшою сталістю, а нерідко виступають і в якості основного патогенетического фактора.

Рівень поширеності психічних розладів у вагітних коливається від 6% до 34 %. Вони представлені як донозологічними проявами порушення психофізіологічної адаптації, так і клінічними психопатологічними симптомами. Виражені перепади настрою й інші емоційні зміни довгий час розглядалися як характерні фізіологічні риси вагітних, у той час як ці прояви є психічні розлади. G.Caplan показує, що в жінок на пізніх термінах вагітності мають місце інтравертованість, пасивна залежність, депресивність, відсутність впевненості у своїх силах і страх перед майбутнім материнством.

Перед родами здоров'я майбутньої дитини хвилює переважна більшість жінок. При цьому, у більшої частини вагітних заклопотаність станом дитини має тенденцію до наростання в міру наближення пологів. Багато вагітні схильні турбуватися з приводу можливого впливу ліків, а частина жінок про методи знеболювання. Описано феномен пренатальної тривоги і її вплив на результат вагітності. У вагітної, як правило, виявляється кілька видів тривоги: 1) генералізована; 2) фізична, коли жінка важко переносить фізичні аспекти вагітності; 3) страх за долю плоду; 4) страх перед необхідністю відходу за немовлям; 5) страх перед родами; 6) страх перед годівлею немовляти; 7) психопатологічні феномени тривоги. Тривога з приводу майбутнього материнства більш характерна для старших жінок [18].

Частота депресивних феноменів різного ступеня ваги коливається від 10% до 14%, маючи тенденцію до обваження в міру плину вагітності. відзначається виражена залежність депресії від наявності психотравмующих факторів сімейного характеру і серйозних побоювань, пов'язаних з народженням дитини і статистично достовірна залежності депресії від таких психогенних факторів як: високий рівень нейротизму, психіатрично обтяжений анамнез, подружні конфлікти під час вагітності, страхи у відношенні плоду, думки про аборт у період вагітності, почуття утрати в другому і третьому триместрах, паління під час вагітності.

Одним з найбільш відомих патологічних поведінкових феноменів під час вагітності вважається "синдром грубого звертання з плодом", характерний для хворих психопатією збудливого кола. Цей синдром відзначається в період щодо пізньої вагітності і характеризується агресією, спрямованою на плід сам по собі, на відміну від випадків навмисної провокації аборту. Спричиняється прямий фізичний вплив на плід (удари по передній черевній стінці) з боку самих вагітних. Подібне агресивне поводження може відзначатися й у жінок з бажаною вагітністю.

Дослідження залежностей між змінами психічного стану і менструальним циклом має давню історію і доходить своїми коренями до наївно-матеріалістичного представлення про психози в жінок, як наслідкові захворювання матки. Функціональні порушення менструального циклу в гінекологічній практиці надзвичайно поширені і складають приблизно третину всіх порушень менструального циклу в жінок дітородного віку. При функціональних гінекологічних синдромах зустрічаються різноманітні психічні порушення. З найбільш частих синдромів зустрічаються іпохондричний, депресивний, синдром зверхцінних утворень, рідше виявляються істеричний, гіпоманіакальний і обсесивно-фобічний синдроми (В.Н.Ільїн). Відзначається велика частота афективних синдромів: тривожного, дисфоричного, соматизованої депресії. Подібні психічні стани зустрічаються в хворих з аменореєю. Вважається, що психогенна дисменорея зустрічається, як правило, в емоційно нестабільних, тривожних жінок з виразною тенденцією до зниження настрою. Безпосередньою причиною цього синдрому стають досить сильні або занадто часто повторювані розчарування, засмучення і переживання. До розвитку психогенної дисменореї приводять також "тривожні чекання чергової менструації", що виникають після щиросердечного потрясіння або першої менструації, при страху вагітності або аборту або, навпроти, при жагучому бажанні завагітніти.

Менструальні розлади, і особливо аменорея, що складає близько 2/3 нозологічних форм ендокринно-гінекологічних захворювань, здобувають велике соціальне значення в зв'язку з тим, що наслідком їхній часто є безплідність. Негативний вплив безплідності на поведінку і свідомість людини часто зв'язують з дистрессом і розвитком т.зв. "проблемного шлюбу". По визначенню ВОЗ, марним вважається шлюб, у якому, незважаючи на регулярне статеве життя без застосування протизаплідних засобів, у дружини не виникає вагітність протягом року за умови, що чоловік і жінка знаходяться в дітородному віці. Психічний стан пацієнток може мати вирішальне значення в походженні деяких форм безплідності. Указується (Т.Я.Пшенічникова), що безплідність у шлюбі є соціальним, психічним і часто фізичним неблагополуччям. Усі ці три фактори тісно взаємозалежні між собою і часто впливають один на одного. Так, психічне неблагополуччя виявляється підвищенням лабільності нервових процесів або загальмованістю, зниженням інтересу до навколишнього середовища і роботи, виникненням комплексів неповноцінності, психосексуальних розладів і нестійкістю сімейних відносин. При чоловічій безплідності три чверті дружин психологічно підтримують чоловіків, а при жіночій безплідності лише п'ята частина чоловіків висловлюються за розводу, причому найбільш загострений характер відносини приймають після 3 років марного шлюбу. Міжособистісні відносин чоловіка і жінки в марному шлюбі значно частіше виявляються при жіночій безплідності, чим при чоловічому. Подібні порушення не тільки мають значення для індивідуумів, що складаються в марному шлюбі, але також впливають на суспільство в цілому, підвищуючи число розводів і знижуючи соціальну активність цієї частини населення. І. McEwan виділяє ряд ситуацій, при яких варто очікувати в пацієнток розвиток психічних порушень: 1) молоді жінки сповідають релігію, що трактує безплідність як гріх; 2) жінки не мають нормальних відносин з чоловіком; 3) жінки піддавалися протягом свого життя різним стресам; 4) жінки, для яких діагноз інфертильности - несподіванка (наприклад, при відсутності соматичних скарг) [5].

Безплідність укладає в собі порушення "почуття самовартості і "тілесного образу". Почуття особистої дефектності, утрати сексуальної привабливості і "соціальної незакінченості" часто супроводжують цей діагноз. Не можна не врахувати і той факт, що усі великі релігійні групи приймають народження дитини як необхідне завершення шлюбу, так біблійна доктрина про плідність - кардинальний принцип шлюбу. У зв'язку з цим у цивільній сфері життєва функція родини є її поповнення, і бездітність, таким чином, указує на дисфункцію і дезорганізацію родини. Переконання, що батьківство розглядається суспільством як найважливіша функція шлюбу, сприяє придбанню відчуття "провалу". Батьківство зрівнюється з природним поводженням, що вказує на впевненість у наявності репродуктивного керування або батьківського інстинкту, що вимагає здійснення. Відтворення може бути сприйняте як виконання полової ролі: материнство як розвиток і вираження дорослості жінки і батьківство як розвиток і вираження дорослості чоловіка. Бездітність же може свідчити суспільству про жіночий генітальних якостях і чоловічій потенції.

Виділяють кілька етапів емоційного реагування на безплідність D.L.Rosenfeld і E.Mіtchell): подив, горе, злість, ізоляція, заперечення і згода. Первісна реакція - це подив, що переходить у період шоку і страждання, потім настає відновлення, яке можна бачити "після смерті улюбленої істоти". Цей "жалібний процес" подібний із утратою бажання існувати і збільшується почуттями провини, сорому і соціальної невідповідності. Відчуття депресії може "підтримувати" внутрішній гнів, що підсилюється часто з'являється питанням: "Чому я?". Виникаюче прагнення ізолюватися і зменшити контакти робить подібних хворих важкими для обговорення і лікування. Одним з важливих питань при діагностиці стану.марних пацієнток вважають оцінку їхніх мотивів мати дитини. У марних подружніх пар існують мотиви, що трохи відрізняються від традиційних мотивів дітородіння. Erіkson запропонований термін "генеративність", що відбиває не тільки процес відтворення, але і потреба людини в турботі про дитину і відповідальність за його виховання. Маються й інші причини мати дитину - "удержати чоловіка", "заповнити порожнечу", підтримати сімейні традиції і т.д. Для багатьох пацієнток з безплідністю питання про мотив мати дитини залишалася неясним і неусвідомлюваним. Ними приводяться раціональні доводи про те, що дитина потрібний, наприклад, для "більш повного життя" або для "гарного партнерства".

Багато закордонних дослідників схильні пояснювати походження безплідності, особливо психосоматичного, з погляду психоаналізу. Деякі з них намагаються знайти причину безплідності ще в раннім дитинстві. Обмеження соромливою системою табу або, навпроти, неприборкане сексуальне поводження батьків може зробити на дитину гальмова або деформуюча дія. У ході психосексуального розвитку різні прямі або непрямі впливи можуть вибудувати в структурі особистості небажані схеми, що пізніше можуть стати причиною "гальмування жіночої ролі".

Р.Дж. Пепперел розділяє жінок, що страждають психогенною безплідністю, на 3 основні групи. У 1-у групу включені жінки, у яких безплідність може припинитися мимовільно, а інтенсивне обстеження легке "може зламати бар'єр, що перешкоджає зачаттю". В 2-у групу входять жінки з більш стійкою "блокадою" зачаття, що можливо відбуває в результаті деякої зовнішньої стресової ситуації. 3-ю групу складають жінки, безплідність у яких виникло "у результаті глибокого і тривалої психосоматичної напруги, пов'язаної з наявністю психогенних страхів". Істотним при цьому є особливості уявлення про вагітність і материнство, сформовані в процесі виховання. Вони можуть глибоко порушувати їх психічну рівновагу, і які-небудь відхилення і конфлікти в цій сфері приводять до того, що ці жінки відчувають сильний страх перед вагітністю, і безплідність виникає в них як і психологічний захист. У цих жінок можливе виявлення, конфлікту між свідомим бажанням завагітніти і неусвідомленим відмовленням від вагітності і материнства [28].

Deutsch описані визначені типи жінок, що страждають безплідністю: 1) незрілі, чуттєві, розбірливі жінки, по-дитячому примхливі стосовно чоловіка і схильні до функціональних розладів; 2) агресивно-домінуючі жінки, що не погоджуються визнавати свою жіночність; 3) матереподібні жінки, що правильно або неправильно розуміючи свого чоловіка, почувають, що вони нездатні скопіювати його в дітях і тому переносять свій материнський інстинкт на відхід за ним; 4) жінки, що присвятили себе ідейним і іншим інтересам.

Багатьма дослідниками підкреслюється велике значення психічних порушень і стресових впливів у походженні так званої "непоясненої безплідності". Безплідність неясного генезу може бути діагностовано за умови фертильності партнера, позитивному посткоітальному тесті, прохідних маткових трубах у жінок з регулярними овуляторними циклами і складає 4-40% від загального числа безплідності (Т.Я.Пшенічникова). У більшості з таких пацієнток виявляються різні психоемоційні відхилення, почуття неповноцінності і самітності, наявність "істеричних станів" у дні овуляцій або менструації, що вказує на "синдром чекання вагітності" (Т.А.Федорова).

Одним з найбільш відомих у гінекологічній практиці є передменструальний синдром. Клінічні симптоми передменструального синдрому з'являються, як правило, за 2-14 дні до менструації і зникають відразу після того, як вона наступить або в перші її дні. Сполучення симптомів може бути різним, але чаші усього в клінічній картині представлені прикордонні психічні розлади, що супроводжуються рясною вегетативною симптоматикою. Характерними є дратівливість, знижений, іноді розгніваний настрій, плаксивість і слізливість, легка ранимість, емоційна лабільність, порушення сну, головні болі і запаморочення, нездатність зосередитися на виконуваній роботі, швидка стомлюваність. Крім цих симптомів нерідко зустрічається сверблячка всього тіла, тахікардія, різноманітні болі і неприємні відчуття в області серця, підвищення температури тіла, озноби, набрякання молочних залоз і інші. У залежності від кількості симптомів, тривалості й інтенсивності їхнього проявів передменструальний синдром розділяється на легку і важку форми. До легкого ступеня (формі) відносяться астенічні й астено-депресивні симптомокомплекси при наявності повної критичності пацієнтів до проявів хвороби. При важкому ступені (формі) спостерігається деяке зниження критичності до хвороби і своєї поведінки (у рамках непсихотичного рівня психічних розладів), велика спаяність симптомів захворювання з особистістю хворих, відносна частота істеричних і іпохондричних скарг. Вага вегетативно-судинних симптомів при передменструальному синдромі не завжди знаходиться в прямої залежності від психічного стану. Диенцефальні кризи, що вважаються найбільш важким проявом вегетативної дисфункції гіпоталамичній області, частіше сполучаться з важкою формою передменструального синдрому, хоча і при легкій формі вони можуть мати місце.

Прикордонні психічні розлади, що виявляються в хворих жінок із передменструальним синдромом, помітні не тільки самим хворим, але і їх родичам. Під час появи хворобливих симптомів жінка створює множинні конфліктні ситуації будинку і на роботі, що приводить до емоційних переживань як самих хворих, так і оточуючих їх рідних і знайомих. Якщо в першу половину менструального циклу хворі, як правило, добродушні, доброзичливі, витримані, спокійні, їх поведінка упорядкована і відповідає сформованому стереотипу, то з наближенням менструації все частіше можна відзначити появу в них неадекватних реакцій і поведінки. Варто обмовитися, що особистісні і характерологічні якості в першій половині менструального циклу все-таки іноді мають тенденцію до загострення [7].

При легкій формі передменотруального синдрому жінка самостійно звертається до лікаря, шукає допомоги, розуміє хворобливий характер симптомів захворювання. При важкій же формі у міру перебігу хвороби з'являються симптоми, що торкаються особистісного рівня реагування. При цьому на передній план починають виступати егоїзм, причепливість, демонстративність, бажання одержати вигоду від свого положення, зниження самокритичності. Хворі вимагають до себе підвищеної уваги з боку родичів, змушуючи останніх виконувати будь-які їхні примхи. За словами чоловіка однієї хворий, дні перед настанням менструацій у дружини ставали "чорними дня терору", тому що в цей період не можна було вмикати телевізор або магнітофон, запалювати яскраве світло, надовго іти з будинку. Найменший "неправильний крок" викликав бурхливу істеричну реакцію з боку дружини, що вважала, що всі дії родичів спрямовані на те, щоб вивести її "із себе" або "увігнати в могилу".

Нерідко при передменструальному синдромі зустрічаються іпохондричні симптоми, що можуть бути представлені і при легкої, і при важкої формах. Виявляються вони в підвищеній помисливості хворих за своє здоров'я, перебільшенням ваги наявних симптомів. При цьому деякі жінки стають настирливими, готовими скаржитися на своє самопочуття "кожному зустрічному". Слід зазначити, що при важкій формі передменструального синдрому частіше не самі хворі звертаються до лікарів, а родичі, що помітили зміну поведінки жінок, приводять їх на лікування, що може розцінюватися ними, як образа.

За протіканням передменструальний синдром розділяється на три типи: компенсований, субкомпенсований і декомпенсований. До першого типу відносяться стани, при яких симптоми хвороби з роками не прогресують, тобто передменструальний синдром тече клішеподібно без включення нових симптомів або обваження старих, що вже мали місце. Поза проявами хвороби жінка почуває себе зовсім здорової. До субкомпенсованого типу, протікання відноситься передменструальний синдром, прояви якого з роками збільшуються за термінами, але не перевищують, з одного боку, середини менструального циклу, з іншого, - початку менструацій. Декомпенсований тип протікання передменструального синдрому обумовлює одночасне поступове обваження клінічної картини і збільшення термінів прояву хвороби. При цьому типі плину і після закінчення менструацій деякі симптоми захворювання цілком не зникають. Легка форма передменструального синдрому сполучиться частіше з компенсованим і субкомпенсованими типами перебігу, важка - декомпенсованим.

Різноманіття проявів передменструального синдрому укладається в наступні психопатологічні симптомокомплекси: астенічний, депресивний-депресивний-тривожно-депресивний, істеро-іпохондричний, дисфоричний і змішаний. Особливий інтерес представляє дисфорична форма передменструального синдрому. При судових розглядах кінця минулого століття жінок, що зробили злочин у менструальний або передменструальний період визнавали несамовитими, що може свідчитиь про те, що судові медики розцінювали патологічний стан жінок, пов'язаний з менструаціями, як особливо важку недугу, прирівнювану, видимо, до психозів [20].

Не випадковим є порівняння Kraft-Ebіng змін характеру жінок у передменструальний період з характером фурій (богинь помсти) і позначення подібного стану M.Schlobіes поняттям "дисфорія". Діагностика останньої ґрунтується на ведучих симптомах у клінічній картині - на психологічно невмотивованій злості, дратівливості, гніву. Клінічна подібність передменструального синдрому з дисфорією підтверджується і критичним відношенням жінок до метаморфози, що відбувається з ними, у період наближення менструацій. По закінченні цього періоду вони звичайно викладаються "своїх витівок", "не уявляють собі", що могли поводитися так "бридко". Виявлено зв'язок виникнення дисфоричного варіанту передменструального синдрому із сексуальними конфліктами жінки і, зокрема, з аноргазмією. Оргазм фізіологічно являє собою "розряд", що емоційно виявляється пароксизмальним відчуттям задоволеності, а при електроенцефалографічному дослідженні в момент оргазму описана поява комплексу "пік-повільна хвиля" (W.H.Masters, V.EJohnson, R.G.Heath). Традиційно вважається, що відсутність оргазму не викликає ніяких патологічних розладів і не приносить жінці дискомфорту. Однак, можна припускати, що придбана аноргазмія клінічно виявляється у виді психопатологічних симптомів лише в передменструальний період (а не в інші періоди менструального циклу), що пов'язано з тим, що оргастична здатність (можливість) жінки як правило збільшується саме при наближенні менструацій. Тобто, психопатологічна симптоматика є вікарною стосовно оргастичної функції. Немаловажним представляється і той факт, що в характері жінок із передменструальною дисфорією можна доглянути такі властивості, як: ригідність, стійкість афектів, деяка експлозивність, педантичність, честолюбство, відсталість установок.

Клімактеричний період у житті жінки зв'язаний з віковою перебудовою гіпоталамічної області, що приводить до порушення циклічності менструацій і припиненню репродуктивної здатності. На думку В.М.Дильмана, клімакс є одночасно і нормою, і хворобою: нормою тому, що клімакс у жіночому організмі явище закономірне, а хворобою тому, що це стійке порушення регуляції, що приводить в остаточному підсумку до зниження життєздатності організму В основі вікового вимикання репродуктивної функції лежить не що інше, як підвищення гіпоталамічного порогу чутливості до регулюючого впливу статевих гормонів. Той же самий процес компенсації, що є невід'ємною частиною механізму розвитку, згодом викликає патологічні зміни або хворобу. На підставі механізму виникнення такі хвороби, зв'язані з процесом розвитку, називаються хворобами компенсації. Діючи в одній упряжці єдності, протилежності не утрачають своєї суті: збільшення тривалості дітородного періоду одночасно створює умови, що ведуть до більш раннього припинення життя за рахунок хвороб старіння. Два лики клімаксу і норми, і хвороби - характеризують відсутність грані між віком і хворобою, між нормою і патологією, оголюючи ще раз сутність єдності протилежностей, схованих у кожнім явищі природи (В.М.Дильман) [28].

Критеріями фізіологічності (нормальності) протікання клімаксу варто визнати адаптаційні процеси як на рівні соми, так і психіки. Поняття патологічного клімактерію у свою чергу містить у собі різні патологічні прояви інволюційного процесу, що порушують як соматичне, так і психічне здоров'я.

На частоту і виразність симптомів клімаксу можуть істотно впливати біологічні, а також культуральні і соціально-економічні фактори. До останнього відносяться: а) соціальне значення, що у визначених етнічних групах додають менструації і звільненню від стигми менструації по настанні менопаузи, б) соціальне значення бездітності; в) соціальний стан жінок у період постменопаузи; г) відношення чоловіка до своєї дружини в період постменопаузи (наприклад, як до сексуального партнера); д) ступінь соціально-економічної депривації, випробовуваної в цей період; е) ступінь зміни ролі жінки в цей період і можливість виконання нею нових або альтернативних функцій; ж) приступність медичної допомоги в зв'язку із симптомами перименопаузи. Дотепер проведено дуже мало порівняльних досліджень з метою вивчення відносини і реакцій на стан менопаузи в різних етнічних групах. Отримані результати вказують на різкі розходження, обумовлені складними причинами. Так, жінки, що належать до визначеного (і щодо багатої) індійській касті, у період клімаксу пред'являли менше скарг, чим жінки США (M.Flіnt). Припускають, що це зв'язано з розходженнями в положенні таких жінок: індійські жінки звільняються від гніта багатьох обмежень і здобувають більш високий статус, тоді як американські жінки передбачають утрату свого положення в "орієнтованому на молодість" суспільстві. Відзначені також розходження між приналежними до середнього класу жінками єврейського і кубинського походження в США: останні випробують великі труднощі в зв'язку з менопаузою. Більш того, соціальна інтеграція таких жінок значно нижче, і причини цих очевидних етнічних розходжень можуть бути досить складними. Виявлені також і розходження у відношенні до стану менопаузи при обстеженні 5 етнічних груп жінок в Ізраїлю (4 - єврейських, відповідно центрально-європейського, іранського, турецького і північно-африканського походження і арабського), причому реєструвалися аналогічні скарги соматичного характеру, включаючи припливи і пітливість. Арабські жінки займали найбільше позитивну позицію стосовно "клімактеричної кризи", європейські - випробували з цього приводу найбільше занепокоєння, тоді як іранські - стояли на найбільш негативних позиціях і пред'являли безліч скарг. Найбільш істотні розходження малися в області оцінки подружніх відносин. При цьому арабські жінки сподівалися, що їхні чоловіки будуть виявляти до них після настання менопаузи більше інтересу, тоді як єврейки іранського походження були набудовані досить песимістично. Автори цього дослідження уклали, що їхній дані чітко демонструють значення етнічних особливостей у формуванні психічної і психосоматичної симптоматики і сприйнятті клімактерію. У походженні психопатологічних симптомів клімаксу можуть мати значення деякі соціальні і культуральні особливості (професія, рівень добробуту, утворення). Кардинальним є питання про клінічні особливості фізіологічного і патологічного клімаксу. Більшість авторів фізіологічним вважають клімакс, що протікає без виражених патологічних симптомів, з поступовим угасанням менструальної функції і прояву різних ознак, що, однак, не викликають симптомів хвороби. У поняття ж що дисгармонійно протікає клімаксу включаються два найбільш типові прояви перехідного періоду - дисфункціональні маткові кровотечі і клімактеричний синдром. Патологічні прояви клімактеричного періоду привертають увагу психологів і психіатрів тим, що часто клінічна картина захворювання, зв'язаного з клімаксом, вичерпується психологічними феноменами або психопатологічними симптомами і синдромами [15].

Картина клімактеричного синдрому складається з психопатологічних, вегетативних і ендокринних симптомокомплексів. На зв'язок психічних відхилень із клімаксом указував П.Маліновський у 1855 році: "У той час, коли жінка стає вже не здатною бути матір'ю, у тілі її відбувається переворот - припинення місячного очищення, - і у цей період жіночого життя буває чимало випадків, де справа не обходиться без божевіль".

Особливо значно змінюється система відносин особистості в напрямку заниження власних можливостей, зникнення життєвих перспектив, зв'язаного з перебільшенням ваги хворобливих відчуттів. У клімактеричному віці в жінки з'являється безліч додаткових психогенних факторів, що до цього не заподіювали їй занепокоєння. Це так називані умовно-патогенні психічні травми, зв'язані саме зі зміною системи відносини особистості. Умовно-патогенними стають такі прояви клімаксу, як зміна зовнішнього вигляду (сиве волосся, зниження тургору шкіри, поява зморшок), зміна лібідо, значимість яких у цьому віці різко зростає. Усе це відбувається при порушенні адаптації, з появою рис ригідності, "загостреності" на найменших неприємностях, що у свою чергу приводить до своєрідного "звуженню особистості". Іноді такий стан, що розвивається в зв'язку з патологічно поточним клімаксом, як зміна особистості, приводить в остаточному підсумку до своєрідного "дефектові", що виявляється патологією емоцій і спонукань. На перший план при цьому виступають прогресуюча млявість, пасивність, байдужість до тих сторонам життя, що зовсім недавно становили інтерес, викликали емоційний резонанс [25].

Серед пацієнток, що страждають клімактеричним синдромом, значно частіше в порівнянні зі здоровими зустрічаються самотні і вдови. Більшістю учених-психологів в останні роки піддається сумнівові ведуча роль біологічної предиспозиції до дисгармонічному перебігу клімаксу.

Три аспекти патологічного клімаксу зустрічаються в даний час у групах жінок, що бачать свою єдину задачу в народженні і вихованні дітей і раптом зіштовхуються з "утратою функцій": 1) висока значимість клімактеричного періоду для особистості як "повороту в житті", 2) фіксування уваги на фізіологічних процесах і 3) негативне сприйняття цих ситуацій. Раптово позбавлені цієї мети, вони почувають, що їхнє подальше життя не має змісту.

Вважається, що в тих випадках, у яких у жінки до інволюційного віку залишаються невирішені проблеми (серед яких на першому місці коштує самітність), клімакс сприймається як катастрофа, як подію, що валить залишки надій на сприятливий дозвіл життєвої ситуації. При цьому можливі різні варіанти поводження жінки, зв'язані з клімаксом: 1) байдужа (аперсональна) поведінка; 2) пристосування; 3) розвиток невротичної поведінки 4) активне подолання.

Найбільш характерними ознаками психогеній у інволюцйному періоді, поданим В.Н:Мясищевою Е.К.Яковлевой, є переживання особистості, пов'язані з патогенним протиріччям невідворотної утрати вітальних можливостей при ще збережених життєвих потребах. У патогенезі простежується роль сімейного неблагополуччя (зради чоловіка, його намір розводу, страх перед розпадом родини в зв'язку з відсутністю дітей, реакції на зниження потенції в чоловіка).

Клімактеричний синдром представлений чотирма клінічними варіантами: астенічним, сенестохондричним, депресивним і істеричним.

Здатність людини адаптуватися до всіляких життєвих стресових ситуацій зв'язана з різними факторами, серед яких мають значення структура його особистості і сформований стереотип реагування на фруструючі події. З цього погляду клімактеричний період у житті жінки можна порівняти з екстремальними умовами, у які попадає особистість. Усе це пред'являє до організму й особистості жінки в перехідний віковий період підвищені вимоги, що виявляються для багатьох з них складно вирішуваними в зв'язку з порушеннями адаптивних можливостей у інволюційному віці. Жінки зі сприятливою мікросоціальною обстановкою (благополучна родина, турботливі діти, онуки) переживають клімактеричний період відносно благополучно, "нейтралізуючи" значимість клімаксу за допомогою переключення інтересів на родину або іншу діяльність. В інших у перехідному віці залишається багато невирішених проблем (самітність і ін.), що визначають їхнє відношення до клімаксу як до катастрофи. У ряді випадків клімакс являє собою особливо значиме явище, відбиваючи стрижневу сторону переживань, що викликають у поводженні жінок разючі метаморфози. У жінок, що намагаються "захиститися" від старіння часто розвиваються гіперкомпенсаторні реакції, що випливають з "протесту" (наприклад, надмірна турбота про власну зовнішність, підвищений інтерес до косметичних засобів). Подібні реакції можна позначити терміном "містифікація дійсності", тому що хворі усвідомлено або неусвідомлено не хочуть зауважувати об'єктивних ознак наступаючого старіння, заперечуючи його усім своїм навмисним поводженням. Зміна системи, що відбувається при цьому, відносин особистості викликає істотну переоцінку значимості тих або інших подій. Виявлено, що в цей віковий період при патологічному плині клімаксу найбільш значимим для більшості жінок стає розвід, що приводить іноді навіть до психотичних порушень. Поряд з цим деякі психотравмуючі ситуації, що провокують порушення психологічної адаптації, у жінок іншого віку в клімаксі не завжди є патогенними. Парадоксальним, на перший погляд, здається установлений факт, що така об'єктивно значима для будь-якої матері психічна травма, як смерть дитини, для жінок з патологічно поточним клімаксом стає менш патогенної, чим розвід з чоловіком [7].

Резюмуючи опис психологічних особливостей і психічних розладів у хворих з акушерсько-гінекологічною патологією, можна відзначити широку представленість змін психічної діяльності в пацієнтів, вагу і глибину психологічних проблем, зв'язаних з перебудовою системи відносин особистості захворілої жінки