Сутність міжнародних валютних відносин

 

Валютні відносини як сукупність зв’язків, що спорадично виникали між різними країнами та окремими суб’єктами міжнародного обміну, з’явилися давно і були зумовлені двома головними причинами. По-перше, запровадження і використання грошей та грошових систем різних країн і регіонів. По-друге, розвитком товарного виробництва, суттєвим розширенням обміну, що опосередковувався грошима різної державної приналежності. Грошова економіка, торговий капітал, що почали бурхливо розвиватися, починаючи з ХІІІ ст.., були тією рушійною силою, яка спонукала до формування валютних відносин між країнами.

У міжнародних валютних відносинах оперують такими поняттями, як валютний паритет, валютний курс, конвертованість валют та ін. Валютний паритет є відносно стійкою величиною і визначається співвідношенням між валютами різних країн або економічних угрупувань. В умовах функціонування золота як загального еквівалента визначальним був золотий паритет, за яким оцінювалася купівельна спроможність тієї чи іншої грошової одиниці залежно від вмісту золота в ній. У даний час паритет окремих валют, насамперед наднаціональних (колективних), що відображає новітні процеси в міжнародних валютних відносинах, формується на основі кошика кількох валют.

Під валютним обмінним курсом розуміють ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошовій одиниці іншої країни. Встановлення валютного курсу називається котируванням. Як правило, здійснюється пряме котирування, тобто одна одиниця іноземної валюти оцінюється в національній валюті. Лише у Великобританії використовується обернене котирування: фунт стерлінгів оцінюється в іноземній валюті[1].

Валютна конвертованість означає можливість вільного і необмеженого обміну однієї валюти на інші іноземні валюти. Конверсія може бути повною, коли обмін здійснюється на будь-яку іноземну валюту при поточних операціях та операціях, пов’язаних з рухом капіталу, та частковою, якщо валюта даної країни обмінюється лише на деякі валюти і при окремих видах операцій з валютно-фінансовими ресурсами.

    Валютні відносини виникають на національному та на міжнародному рівнях. На національно-державному рівні вони формують національну валютну систему, яка включає в себе валютні відносини країни, їх інституціональні форми, що визначаються валютним та іншим законодавством, розгалужену сукупність інфраструктурних підрозділів, що забезпечують функціонування національної валютної системи. Таким чином, національну валютну систему формують головні компоненти:

· національна грошова (валютна) одиниця;

· офіційні золотовалютні резерви;

· паритет національної валюти та механізм формування валютного (обмінного) курсу;

· умови конвертованості валюти;

· наявність чи відсутність валютних обмежень;

· банківські та кредитно-фінансові установи, валютні біржі;

· порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків;

· система валютного регулювання і валютного контролю та ін.

    Регіональні валютні системи створюються в межах міжнародних інтеграційних угрупувань та валютних блоків. Вони характеризуються, як правило, наявністю власної міждержавної або наднаціональної (колективної) валюти, механізму взаємної валютної координації та регулювання (європейська змія) та інших важливих атрибутів, які виокремлюють їх у відносно відособлені ланки міжнародних валютно-кредитних відносин.

Міжнародна валютна система охоплює усю світову економіку. ЇЇ розвиток пов’язаний з формуванням світового ринку, єдиної системи світового господарства внаслідок поглиблення і диверсифікації міжнародного поділу прації, інтернаціоналізацією економічного життя та глобалізацією усіх аспектів господарської діяльності. Головними елементами сучасної міжнародної валютної системи є:

· національні резервні та колективні (наднаціональні) валютні одиниці;

· склад і структура інших міжнародних платіжних активів (засобів);

· механізм валютних паритетів та обмінних (валютних) курсів;

· умови взаємної конвертованості валют;

· форми міжнародних розрахунків;

· умови функціонування міжнародних валютних ринків та ринків золота;

· статус міждержавних валютно-кредитних організацій.

    Міжнародна валютна система регулюється нормами національного та міжнародного права, інструментами і положеннями, що випливають із спільно розроблених і прийнятих країнами документів і угод[2].

    Таким чином, міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини – це сукупність відносин у сфері грошей і кредиту, які опосередковують рух товарів, капіталів і послуг між країнами, регіонами, фірмами, банками, установами, фізичними особами.

    Ці відносини, що охоплюють досить широке коло економічних зв’язків, виникають і функціонують на об’єктивній основі міжнародного поділу і кооперації праці, міжнародного обміну діяльності, глобалізації і диверсифікації світогосподарських стосунків.

    Концентрований вираз вони дістають у таких категоріях, як валютні курси, платіжний та розрахунковий баланси, платежі за грошовими вимогами та зобов’язаннями, кредитні операції, валютні ризики.

    Система валютних відносин є значною мірою субстанціональною структурою сучасного світового господарства, його функціональних зв’язків. Перспективи його стабільного розвитку, досягнення глобальної рівноваги вирішальним чином визначаються життєздатністю, гнучкістю і мобільністю насамперед цієї системи.

    Водночас слід мати на увазі, що валютна система є однією з найскладніших за своєю внутрішньою будовою та найвпливовішою за своїм функціональним призначенням ланкою світогосподарських зв’язків[3].

    Таким чином, головна функція міжнародної валютної системи – ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва і поділу праці, поглиблення міжнародної торгівлі та міжнародної інвестиційної діяльності.