Санітарна характеристика умов праці за характерними професіями в галузі

Важливу роль у забезпеченні здоров’я працюючих відіграє гігієна як профілактична наука та санітарія як її практичне втілення.

Гігієна - наука, що вивчає вплив оточуючого середовища на організм людини й суспільне здоров'я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітарних правил та заходів, що мають забезпечувати здорові санітарні умови та запобігати захворюванням. Складовою частиною загальної гігієни є гігієна праці, що вивчає вплив на організм чинників виробничого середовища з метою усунення їх несприятливої дії на здоров'я людини.

Практичне втілення гігієнічних нормативів у виробничу, побутову та інші сфери існування людини є завданням санітарії. Можливий вплив на працівників шкідливих виробничих чинників і розвиток професійних захворювань вивчає виробнича санітарія, яка розробляє систему організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії шкідливих виробничих чинників на організм людини. Організаційні заходи передбачають правильну організацію робочого місця, дотримання відповідних режимів праці, навчання з питань охорони праці, а також постійний контроль та нагляд за виконанням робіт. Технічні заходи - це розробка та застосування спеціальних колективних та індивідуальних засобів захисту від небезпечних та шкідливих виробничих чинників.

Санітарно-гігієнічні умови праці визначають наявність фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних чинників. На людину як істоту соціальну впливає психогенний (інформаційний) чинник - через засоби масової інформації. Характер впливу цих чинників на організм людини, у реальному житті, залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, побуту, гігієнічної культури і виховання та всього того з чого складається життя. Оптимізація цих чинників на виробництві забезпечується гігієнічними нормативами та санітарними рекомендаціями.

Гігієнічний норматив - це визначений діапазон виробничого середовища, який є безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності та здоров'я людини. Об’єктами гігієнічного нормування є чинники антропогенного походження (шум, пил, вібрація і ін.) і чинники природного середовища (мікроклімат, ультрафіолетове опромінення і ін.).

Граничнодопустимим нормативом шкідливих виробничих чинників вважається такий, який при щоденній роботі протягом 8 годин, впродовж усього робочого стажу не може викликати змін у стані здоров'я працівника або його нащадків.

Гігієнічні нормативи узагальнюються у спеціальних документах, що називаються санітарними нормами. Санітарні норми використовуються при проектуванні та організації виробництва, при контролюванні стану охорони праці на робочих місцях, проведенні паспортизації, впровадженні стандартів, а також при розробці конкретних заходів щодо нормалізації умов праці.

Умови праці - це сукупність чинників виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі її діяльності. За більш повним визначенням, умови праці - складне суспільне явище, яке формується під впливом соціально-економічних, технічних, організаційних і природних чинників, які впливають на здоров’я, працездатність людини, на її ставлення до праці та на якість життя. Чинники, які формують умови праці, умовно можна поділити на чотири групи:

Ø санітарно-гігієнічні елементи зовнішнього середовища: мікроклімат, шум, випромінювання, вібрація, освітлення і т. ін.; ця група чинників має конкретні, точно фіксовані рівні, значення та параметри;

Ø психофізіологічні елементи: робоча поза і фізичні та нервово-психологічні навантаження; для більшості чинників цієї групи ще не існує загальних стандартних одиниць вимірювання;

Ø естетичні елементи - оформлення робочого місця, засобів праці і т. ін.; показники цієї групи оцінюються за допомогою різних експертних оцінок;

Ø соціально-психологічні елементи визначають характер умов праці: тривалість робочого часу, режим праці та відпочинку, пільги та компенсації за роботу у шкідливих умовах, а також психологічний клімат, у якому відбувається трудовий процес; ці елементи оцінюють за допомогою соціологічних досліджень.

Праця - це функціональна діяльність людини, в результаті якої витрачається енергія мозку, нервів та м’язової сили. Кількість м’язової енергії, що витрачає людина при виконанні фізичної праці, визначають за кількістю теплоти, що виділяється організмом.

Трудова діяльність умовно поділяється на фізичну та розумову.

Фізична праця пов’язана з роботою м’язів, до яких посилено припливає кров, що забезпечує надходження кисню та вилучення продуктів окислення за рахунок активної роботи серця та органів дихання. Для відновлення фізіологічних функцій організму до робочого рівня після фізичної праці необхідні відповідні перерви для відпочинку, які залежно від характеру роботи обґрунтовуються у законодавчому порядку.

Фізична праця має статичний та динамічний характер. Виконання фізичних навантажень при статичній роботі залежить від функціонального стану тих чи інших задіяних у роботі м’язових груп, а при динамічній роботі крім цього - ще й від ефективного функціонування серцево-судинної і дихальної систем та їх взаємодії з іншими органами.

При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшуються енергетичні витрати, у меншій мірі ніж при динамічній роботі. Унаслідок довготривалих статичних навантажень м’язової системи та відсутності умов для кровообігу статична праця стає причиною вираженої втоми. Від статично напруженої групи м’язів в організмі швидко розвивається втома через наявність певного вогнища збудження в корі головного мозку.

Динамічна робота пов’язана з переміщенням тіла людини чи її окремих органів у просторі. Динамічні зусилля мають циклічний характер, унаслідок чого скорочення м’язів через деякий проміжок часу чергується з їх відпочинком. Такий ритмічний характер роботи м’язів сприяє повноцінному їх кровопостачанню і тому вони менше втомлюються.

Для розумової праці характерним є те, що мозок виконує не тільки координаційні функції, але є основним працюючим органом, що сприймає інформацію, створює нові функціональні зв’язки, нові умовні рефлекси, підвищує увагу, посилює пам’ять, напруження здорового та слухового аналізаторів. Напруженість органів чуття при розумовій діяльності може зростати до 10 разів, що зумовлює більш жорсткі вимоги до рівня шуму та інших шкідливих чинників.

Для розумової діяльності характерна мала рухливість, вимушена одноманітна поза, що зумовлює застійні явища у м’язах ніг та окремих органах й погане постачання в мозку киснем. Розумова праця накладає на організм високі вимоги, інтенсивність праці погіршує гостроту зору, стійкість ясного бачення, збільшує час зорової моторної реакції та ступінь напруження уваги. Формальне завершення робочого дня не призводить до припинення професійно спрямованої розумової діяльності, що викликає стан втоми, а при її накопиченні перевтоми.

Оцінка умов праці базується на аналізі чинників виробничого середовища, в якому відбувається трудовий процес. Відомо три якісно відмінних функціональних стани організму, від яких залежить якісна і кількісна характеристика результатів праці та фізіологічних показників здоров’я людини: нормальний; пограничний (між нормою та патологією); патологічний.

Наведені функціональні стани організму можуть проявлятися при різних видах як фізичної, так і розумової праці у несприятливих умовах. Залежно від виробничих умов у людини може сформуватися лише один з трьох наведених функціональних станів. Тому вони є критерієм для встановлення категорії важкості праці.