Галузі, джерела інформації та режим доступу до неї

Стаття 20. Масова інформація та її засоби

Масова інформація – це публічно поширювана друкована інформація та аудіовізуальна. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Порядок створення чи заснування та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.[9]

 

 

Журналістика, як інформаційний простір

(Дивіться Додаток 2)

Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інфор­маційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охопле­них засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими)[20;36]. Найчастіше цей термін вживають у зна­ченні національного інформаційного простору, який потребує законо­давчого врегулювання й захисту, а його суб'єкти — і державної підтримки.

Більш докладно інформаційний простір характеризують:

1) матеріальні (технологічні) способи підготовки й поширення інформації по горизонталі, включаючи її передачу, ретрансляцію й от­римання;

2) соціально-економічні можливості доступу до інформації насе­лення, включаючи усі його верстви в даній країні; забезпечення поши­рення інформації по вертикалі;

3) існування національної системи інформації та зв'язку з її конкрет­ними компонентами, що визначають територію поширення інформації;

4) наявність національного законодавства в галузі інформації та зв'язку, що регулюють функціонування й використання ЗМІ в забезпе­ченні національних і державних інтересів;

5) наявність законодавчої бази міжнародного рівня та міжнарод­них і регіональних угод в галузі масової інформації, що забезпечують обмін нею між державами і взаємопроникність національних інфор­маційних просторів.

Але от уже майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масово-інформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджува­чами з'явилися посередники — ними стали інформаційні агентства.

Кожній газеті було невигідно тримати власного кореспондента в за­рубіжних країнах, дешевше було купити інформацію в спеціалізовано­му на її постачанні агентстві [12;46].Вони тоді називалися агентствами преси і, на відміну від тодішніх газет і журналів, що мали лише національне по­ширення, здобули статус світових центрів по збиранню інформації, постачаючи нею передплатників (газети, журнали, а в XX столітті й радіо та телебачення) у різних державах світу.

Інформаційні агенства

Перше інформаційне агентство було засноване в 1835 році у Фран­ції й називалося Гавас. Під зміненою назвою воно існує до наших днів.

Восени 1940 року після захоплення Франції німецькими військами агентство Гавас опинилося в руках окупантів. У той же час лондонський відділ агентства Гавас було перетворене представниками Опору в Неза­лежне Французьке Агентство. У 1942 році в Алжирі при Французькому комітеті національного визволення виникло ще одне інформаційне агентство під назвою Аванс Франсез де Пресе (Французьке Агентство Преси), яке після реорганізації у вересні того ж року дістало своє нинішнє найменування "Франс Пресс"[11]. 1944 року в нього влито лон­донське Незалежне Французьке Агентство. Таким чином, Франс Пресс стало спадкоємцем агентства Гавас, успадкувавши його структури.

Спочатку Франс Пресс було офіційним урядовим агентством і ут­римувалось з державного бюджету. Згодам було прийняте рішення відділити його від державного апарату й надати "кооперативний ста­тус". Згідно з статутом, прийнятим 10 січня 1957 року, Франс Пресс є "автономним органом, що користується правами юридичної особи і діє на комерційній основі".

У 1848 році засноване в Нью-Йорку інформаційне агентство США Ассошіейтед Пресс (АП), яке є кооперативним об'єднанням газет­них видавців. Зараз АП нараховує біля дев'яти тисяч абонентів. Серед них 1400 щоденних газет, 350 тижневих газет та інших видань, а також 466 радіо- й телестанцій у США і 4500 різних видань і радіостанцій за межами ЗДА. У З'єднаних Державах членами Ассошіейтед Пресе є при­близно дві третини всіх щоденних газет. У 100 найбільших містах краї­ни агентство має свої інформаційні бюро (найбільше у Вашингтоні); во­лодіє власною комп'ютерною мережею, що зв'язує його штаб-квартиру з 750 містами США. За кордоном діяльність АП поширена на 73 країни, воно має більш як три тисячі зарубіжні кореспонденти. Річні прибутки цього інформаційного агентства становлять 100 млн. доларів США.

Одне з найбільших і найстаріших інформаційних агентств Європи Рейтер засноване в Адені в 1849 році німцем Паулем Юліусом Рейтером. У 1851 році Рейтер перейшов в англійське підданство і переніс до Лон­дона свою контору "Рейтер оффіс", яка інформувала про рівень котиру­вання акцій на біржах західноєвропейських країн. З розвитком телегра­фа контора Рейтера почала подавати й політичну інформацію. З розши­ренням Британської імперії розширювалася й діяльність агентства[11].

У 1915 році агентство Рейтер перестало бути родинною влас­ністю, виникло акціонерне товариство "Рейтер, лімітед". Зараз акції то­вариства належать: Асоціації газетних підприємців (власникам лон­донських газет), агентству Пресе Ассошіейшн (власникам провінційних газет), австралійському агентству Остреліен Ассошіейтед Пресе і ново­зеландському агентству Нью-Зіланд Пресе Ассошіейшн.

Агентство володіє широкою мережею власних кореспондентів, що працюють майже в усіх країнах світу, і широко використовує послу­ги так званих "стрингерів" — позаштатних репортерів, які передають інформацію тільки у випадку дуже важливих подій у країнах їхнього пе­ребування. Усі повідомлення стікаються до штаб-квартири агентства в Лондоні, де вони відбираються, редагуються й відправляються числен­ним клієнтам в Англії й за кордоном.

У своїй структурі Рейтер має також фотоагентство ("ПА — Рей­тер фотос"), бюро комерційної інформації ("Комтельбюро") і відділ статей і оглядів ("ПА — Рейтер фічерс").

Агентство Рейтер у значній мірі виконує роль офіційного органу британського уряду, поширюючи по всьому світові його повідомлення, заяви міністерств. Іноземна клієнтура Рейтер нараховує біля трьох ти­сяч газет і велике число радіостанцій. Щоденно Рейтер передає 30-40 тис. слів міжнародної інформації. Річні прибутки агентства орієнтовно складають 84 млн. ам. доларів.

У 1940-1950-ті роки з розвитком телебачення виникають нові ін­формаційні агентства, які згодом увійшли до числа найбільших у світі.

У листопаді 1945 року засноване з центром у Токіо інформаційне агентство Японії — Кіодо Цусін, яке є об'єднанням японських газет і те-лерадіомовної корпорації "Ен-Ейч-Кей". Агентство постачає інфор­мацію японською й англійською мовами, а також фото, кінофільми, радіозаписи, щоденно надає японським газетам інформацію обсягом 10-12 газетних поліс японського тексту, а зарубіжним клієнтам — до 45 тис. слів англійською мовою.

1958 року в Нью-Йорку засноване ще одне інформаційне агентст­во США — Юнайтед Пресс Інтернешнл (ЮПІ), яке також є ко­мерційним підприємством. Утворене шляхом об'єднання двох великих американських агентств: Юнайтед Пресс Ассошіейшн, що належало тресту "Скріппс-Говард" і хрестового "Інтернешнл Ньюс Сервіс". Кон­трольний пакет акцій залишився за компанією "Скріппс компані оф Цинциннаті". Загальна чисельність персоналу агентства ЮПІ переви­щує 10 тис. чоловік. З них біля шести тисяч працюють за межами США[13].

Поруч із звичайними телеграфними повідомленнями ЮПІ поста­чає на інформаційний ринок статті, коментарі й огляди з найрізно­манітнішої тематики, передається також багато біржової та еко­номічної інформації. Радіоінформаційна й телевізійна служби ЮПІ по­стачають споживачів спеціально адаптованими для передачі по радіо й телебаченню сюжетами, текстами й фото дня.

Число клієнтів ЮПІ досягає семи тисяч, з яких дві тисячі знаходять­ся за межами США. ЮПІ має річні прибутки біля 64 млн. ам. доларів.

До числа найбільших світових інформаційних агентств належало й Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС). Воно постало як наслідок тривалого розвитку інформаційної мережі Росії, де першими телеграфними інформаційними агентствами були: Російське телеграфне агентство (РТА), засноване в 1866 році, Міжнародне телеграфне агент­ство (МТА), засноване в 1872 році, Північне телеграфне агентство, за­сноване в 1882 році. Усі вони діяли як приватні підприємства.

У 1904 році засноване перше урядове Санкт-петербурзьке теле­графне агентство (з 1915 року — Петроградське телеграфне агентство — ПАТ). Із ПАТу бере свій початок Російське телеграфне агентство (РосТА, 1918), реорганізоване в 1925 році в Телеграфне агентство Ра­дянського Союзу (ТАРС), що створювалося як центральний інфор­маційний орган при Раді Міністрів СРСР. До ТАРС входили телеграфні агентства союзних республік (в Україні — РАТАУ — Радіо-телеграфне агентство України, утворене в 1918), а також закордонні представ­ництва чи кореспондентські пункти в 110 країнах світу.

РАТАУ було засноване як центральний інформаційний орган Ук­раїни в 1918 році на правах державного комітету за постановою Всеук­раїнського Центрального Виконавчого Комітету. З 1921 року дістало назву РАТАУ. З 1971 року влите до складу єдиної державної інфор­маційної системи СРСР-ТАРС. Головним завданням РАТАУ було зби­рання інформації про життя України для органів преси, радіо й телеба­чення своєї та зарубіжних країн, а також поширення на території Ук­раїни всесоюзної та міжнародної інформації, що надходила каналами ТАРС [13]. В усіх областях України РАТАУ має власних кореспондентів, а в Харкові, Донецьку, Одесі та Львові — відділення.

Із розпадом СРСР в 1991 році в незалежних країнах на базі струк­тур ТАРС створено свої державні інформаційні агентства. В Росії воно дістало назву Російське інформаційне агентство (РІА), в Україні — Дер­жавне інформаційне агентство України (ДІНАУ) "Укрінформ". ДІНАУ "Укрінформ" забезпечує формування інформаційного простору нашої країни.