Франція в другій половині ХV ст.

 

Франція також переживала період великого занепаду після Столітньої війни. Майже всі регіони країни зазнали руйнувань, а населення скоротилося на півтора десятка мільйонів чоловік. Разом з тим Столітня війна привела до посилення королівської влади у Франції. За рахунок збору все нових і нових податків, яких король Карл VІІ вимагав від підданих в умовах війни, можна було утримувати постійну армію і чиновників. Постійна армія на службі короля – це нововведення, що з’явилося у Франції як раз під час Столітньої війни. Тепере король міг відчувати себе незалежним від багатьох своїх васалів і проводити політику в інтересах держави.

У спадок від Столітньої війни Франція отримала противника в особі сильної Бургундської держави. В ХV ст. в Європі не було багатшої країни від Бургундії. Ніхто з тодішніх правителів не міг дозволити собі мати такий розкішний і вишуканий двір, який мав герцог Бургундський. Тут свято шанували традиції рицарської поведінки і куртуазності. Не випадково кожен із бургундських герцогів увійшов в історію з промовистим прізвиськом: Філіпп Хоробрий, Жан Безстрашний, Філіп добрий, Карл Сміливий.

Для найбільш знаменитих рицарів герцоги Бургундські створили особливий союз – рицарський орден золотого Руна. Стати членом ордену Золотого Руна було великою честю. Про благородство рицарів Золотого Руна ходили легенди. Хоча Європа XV ст. дуже відрізнялась від казкового світу, відображеного в рицарських романах, при бургундському дворі цього ніби не помічали.

Одним з побічних наслідків Столітньої війни стало піднесення Бургундії як блискучої майже незалежної держави. Занепад водночас і Франції, і імперії створили умови для появи "середнього царства", яке відігравало велику роль у європейській політиці, але якому через брак внутрішньої єдності судився не менш швидкий кінець, ніж блискавичний злет. Дарма що чотири великі Валуа, герцоги Бургундські, - Філіп Сміливий (1342 - 1404), Іоанн Безстрашний (1371 - 1419), Філіп Добрий (1396 - 1467) і Карл Сміливий (1433-1477) - не мали королівського титулу, їхні багатство та авторитет були, як вже зазначалося, більші, ніж у королів. Їхнє перше володіння - стародавнє герцогство Бургундське навколо Діжона - подарував Філіпові Сміливому його батько (французький король) 1361 р. Відтоді герцогство невпинно розросталось, здобуваючи одна за одною території по обидва боки франко-імперського кордону.

Філіп, безперечно, був одним з "лілейних принців" Франції — разом зі своїми братами герцогами Берійським і Анжуйським. Але завдяки союзові з Англією його син і онук мали змогу визволитись від багатьох родинних зв’язків. Філіпів правнук, Карл Сміливий, надірвався, намагаючись перехитрувати своїх сусідів. Багатство бургундців походило здебільшого з квітучих північних міст – Брюге, Араса, Іпра, Гента й Антверпена. Їхній двір і далі був мандрівний, але, крім палацу д’Артуа в Парижі і герцогського палацу в Діжоні, вони мали важливі резиденції в Лілі, в Прінзенгофі (Брюге), в Куденбергу (Брюсель) і в замку Еден.

Бургундський двір став осереддям екстравагантного культу лицарськості, що виявлявсь у церемоніях ордену Золотого Руна і в завзятій підтримці хрестових походів. Турніри, поєдинки, бенкети, видовища, найрізноманітніші процесії стали загальною модою. Герцоги були щедрими покровителями митців таких скульпторів, як Клаус Слутер, і художників Яна Ван-Ейка та Роже Вавдер-Вейдена, а також поетів, музикантів, романістів і славетних гобеленників.

Бургундці одягали себе і своїх придворних у гаптовані золотом шати, прикрашені горностаєвим хутром і самоцвітами, - тільки на те, щоб дивувати і вражати.

Вже з другої половини ХІV ст. почалося приєднання до апанажу бургундських герцогів (членів французького дому) окремих областей Нідерландів, які і в економічному і в політичному відношенні настільки швидко перевищили значення самої Бургундії (в яку входили тепер герцогство і Франш – Конте), що центрами цієї нової "бургундської держави" стали на початку ХV ст. Гент і Брюсель. В Столітній війні ХV ст. герцогі бургундські займали самостійну позицію і спочатку були на боці Англії. Цей союз забезпечив англійцям владу на півночі, а Бургундії господство над Пікардією. Потім, після перелома у війні, що був викликаний успіхами французької армії при жанні д’Арк, бургундський герцогпідписав з Францією в 1435 р. Арраський мир.

При Карлі Сміливому до Бургундії були приєднані Лотарінгія, землі по верхньому Рейну, Гельдерн та інші. Бургундська держава не тільки охопила щільним кільцем весь північний схід Франції, - від Дьєппа на Ла – Манші майже до Ліона, - але вже включало в себе й чисто французькі області – Пікардію і Ніверне. Тому боротьба французьких королів з бургундськими герцогами, які намагалися створити самостійне королівство і заволодіти територією давнього "королівства бургундів", тобто всіма французькими східними провінціями була неминучою.

Наявність бургундської держави перешкоджала територіальному об’єднанню Франції. Змішана в етнічному та мовному відношеннях, з нерівномірним економічним розвитком, бургундська держава не мала даних для стійкого існування в той час, коли в Європі створювалися великі національні держави.

Великі феодали в період Столітньої війни остаточно скомпрометували себе і втратили свій колишній вплив. Землі багатьох з них були конфісковані і приєднані до королівського домену. Генеральні штати, які так бурхливо почали свою діяльність, на кінець війни майже зовсім припинили своє існування. Це пояснюється боротьбою станів всередині Генеральних штатів, що не могло не послабити їх сили, і недостатньою підтримкою їх з боку широких народних мас.

Генеральні штати в цей час уступають місце зборам нотаблів (представники вищого дворянства й духовенства), які мали чисто дорадчий характер. Вся повнота законодавчої й виконавчої влади зосереджується виключно в руках короля.    Відбувається процес пристосування феодальної монархії та її політичних інститутів до нових умов економічного життя суспільства.

Отже, після закінчення Столітньої війни королівська влада досягла небувалого розквіту. Це був період переходу від станової до абсолютної монархії.