І.1 Сутність терміну «Дозвілля» та «Культурно-дозвіллєва діяльність» дітей у контексті сучасного життя

 

Дозвілля – це час вільного вибору занять, розваг, друзів. Вільний час у нашому дослідженні розглядається як позаурочний час, який може бути використаний дітьми для поглиблення своїх знань з усіх навчальних предметів, для задоволення і розвитку інтересів, запитів та нахилів, духовного зростання, вдосконалення фізичних якостей та відпочинку. Характер проведення вільного часу і ціннісних орієнтацій в сфері дозвілля визначають спрямованість поведінки молодої людини [13, 73].

 Під раціональним використанням вільного часу мається на увазі сукупність занять, спрямованих на формування суспільно корисних установок особистості, її всебічний розвиток. Це затрати часу на самоосвіту, суспільну роботу, заняття фізкультурою і спортом, художньою і технічною творчістю, відпочинок і розваги.

 А нераціональним – можна назвати такі дії у вільний час, які не сприяють, a протидіють вихованню людини в дусі моральних цінностей, призводять до деградації особистості або безпосередньо є порушенням суспільних правил.

Феномени “дозвілля” та “культурно-дозвіллєва діяльність” є предметом традиційних міждисциплінарних досліджень, виконаних у межах теорії гуманітарного знання (філософії, соціології, культурології, психології й педагогіки). Між тим, проблема дозвілля і організації культурно-дозвіллєвої діяльності, не зважаючи на наявні доробки вчених, до сьогодні залишається однією з найменш розроблених. Причому, ані надмірна політизація дозвілля у 20-40-ві роки, ані його американізація у 80-90-ті роки минулого століття не відповідають сучасним вимогам, оскільки наявні потреби життя українського суспільства третього тисячоліття вимагають упровадження нових дозвіллєвих технологій, диференційованого змісту та поліваріантних способів організації культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління.

Враховуючи актуальність проблем організації культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління, а також наявні виховні можливості та педагогічні перспективи щодо її удосконалення, сучасні українські науковці (І.Д.Бех, А.М.Богуш, Л.В.Кондрашова, В.Г.Кузь, С.А.Литвиненко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко, Т.І.Черніговець та ін.) одностайно наголошують, що дитяче дозвілля, яке здійснюється в емоційно-розважальному середовищі неформального спілкування, виявляє свою суть як об’єкт педагогічних зусиль різноманітних соціальних інститутів, що склалися історично (сім’я, школа, культурно-дозвіллєві і спеціально позашкільні заклади, включаючи державні бібліотеки, музеї, будинки творчості, клуби при школах та за місцем проживання, громадські й приватні аматорські організації). [29, 75]

При цьому, незалежно від форм своєї організації, дитяче дозвілля як поліфункціональний феномен, здебільшого виявляє свою суть, як: час відновлення сил дитини, що були втрачені нею у процесі навчальної діяльності (А.С.Воловик, В.І.Воловик); час духовного розвитку особистості дитини, бо воно надає їй можливість вільного вибору суспільно значущих ролей, забезпечуючи умови діяльності, що сприяють доцільному використанню її безмежних можливостей (Г.С.Костюк, В.О.Сухомлинський); сфера життєдіяльності дитини, що реалізує принцип гармонійної репродукції всіх її морально-естетичних якостей та здібностей, які формуються за умов тренування їх у процесі відповідної (творчої, художньої, ігрової, спортивної і т.ін.) діяльності (В.М.Григорьєв); сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні та духовні потреби здебільшого відновлювального характеру (В.П.Піча); сукупність умов для діяльності дитини, метою якої є відпочинок, розвага, гармонійний розвиток, а також сама ця діяльність (Л.М.Білоножко, Т.І.Сущенко); прекрасне середовище для розвитку дружби, товариськості, психологічної самостійності школярів, що через заняття у клубах, гуртках, а також участі в колективних іграх та забавах надає можливість виступити їм у нових соціальних позиціях і ролях, відмінних від тих, які вони виконують у навчальній діяльності (І.Н.Єрошенков); умова опанування дитиною культурними цінностями, задоволення духовних потреб, оволодіння навичками й уміннями спілкування як із своїми однолітками й дорослими, так і культурно-дозвіллєвої (вокально-хорове і танцювальне виконавство, гра на музичних інструментах, фольклор, декоративно-ужиткові види творчості тощо) діяльності (Т.І.Черніговець). [29, 76]

Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — це любительська діяльність, що пов’язана з організацією їхнього вільного часу та відпочинку і виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб учнів щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і т.ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.

У трактуванні феномена “організація” культурно-дозвіллєвої діяльності дітей, хоч і відсутня єдність думок, однак науковці виходять з того, що це: управління їхнім вільним часом шляхом створення умов, які забезпечують вільний вибір справді культурних форм та засобів проведення вільного часу, відповідно їхнім різнобічним інтересам і потребам (Є.Б.Акнаєва, В.П.Піча); надання можливості кожному з них активно проявити себе, виявити ініциативу, а не “споживати” підготовлені вчителем-вихователем, культосвітнім працівником заходи (М.Г.Бушканець); здійснення вмілого тактовного “переходу” дітей від простих форм діяльності до все більш складних, від пасивного відпочинку до виховання глибоких соціальних і культурних устремлінь, від пасивного засвоєння культурних цінностей – до багатогранної самостійної творчості” (Г.Г.Волощенко); пробудження їхніх власних потреб, для чого необхідний не стандартний, а особливий підхід, що передбачає зацікавлення духовно повноцінними формами проведення культурного дозвілля, підтримку особисто корисних ініціатив, допомогу в починаннях (О.О.Мелік-Пашаєв); наповнення вільного часу дітей змістом, що особливо сприяє формуванню в них духовності, національної свідомості, загальнолюдських якостей, творчих здібностей (Т.І.Черніговець). [29, 77]