Розділ І. Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — сутність, специфіка та функції

Зміст

 

Вступ

Розділ І. Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — сутність, специфіка та функції

І.1. Сутність терміну «Дозвілля» та «Культурно-дозвіллєва діяльність» дітей у контексті сучасного життя

І.2. Специфіка дозвілля дітей та його організації

І.3. Сутність “організації” дитячого дозвілля

Розділ ІІ. Установи культурно-дозвіллєвого призначення

ІІ.1. Організація сімейного дозвілля дітей

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Дозвілля — це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності.

Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції, звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою розуміється стан і рівень організації дозвілля дітей в суспільстві на певному етапі його розвитку. Дитяча дозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячі традиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняття дитини, сприяючи реалізації різноманітних потреб особистості (пізнавальних, комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєва культура особистості являє собою певну інтегративну якість, що виявляється на індивідуальному рівні організації вільного часу, реалізується через систему установок, знань, цінностей, емоцій у різноманітних видах дозвіллєвої діяльності (грі, художній і технічній творчості, спорті, спілкуванні).

Сфера дозвілля займає пріоритетне місце в сучасній системі національного виховання, так як в ній найбільш повно акумулюються та відтворюються народні традиції, звичаї, свята, обряди, декоративно-ужиткове мистецтво та фольклор. Але на даному етапі існування нашої держави залишаються осторонь вирішення проблеми дитячого. Діяльність дитячих гуртків, клубів, спортивних секцій здебільшого не контролюється. Разом з тим, триває процес комерціалізації дитячого дозвілля, що позбавляє дітей з малозабезпечених сімей можливості відвідувати такі заклади. Водночас на цьому тлі з'явилося безліч комерційних комп'ютерних та інших клубів, де діти та підлітки за плату мають доступ до ігор, зміст яких ніким не контролюється.

Актуальність дослідження. З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти, окреслених у Законах України “Про освіту”, Концепції національного виховання та Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним із актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілля України, відродження, утвердження і подальшого розвитку національної системи культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління. Це зумовлено тим, що в умовах нової соціально-економічної та культурної політики нашої держави науково обґрунтована система організації культурно-дозвіллєвої діяльності, яка обіймає сферу вільного часу дітей та молоді, покликана не тільки врахувати їхні природні здібності, а створити сприятливі умови для творчого розвитку та формування повноцінної особистості громадянина України, відтворити його національний характер, спосіб мислення та світогляд (І.Д.Бех, А.М.Богуш, В.Г.Кузь, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко та ін.).

Натомість відсутність конкретної державної політики щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей, послаблення соціального контролю щодо її комерціалізації провокують відхід від традиційного для українського народу погляду на дозвілля як час суспільно-корисної діяльності. Це, у свою чергу, значно знижує не тільки громадську активність підростаючого покоління, а також гальмує заходи щодо педагогічного керівництва процесом формування свідомого громадянина.

Як наслідок, сьогодні надзвичайно важливого значення набуває розробка інноваційної системи цілеспрямованого, розрахованого на тривалий час виховання в дітей соціальних потреб, особливо пов’язаних із сприйняттям та відтворенням культурних цінностей, для повноцінного проведення дозвілля, а також відповідна професійна підготовка майбутніх вчителів до ефективної організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, з урахуванням нових тенденцій розвитку соціокультурної сфери українського суспільства. Це й зумовило вибір теми дослідження – “Дитяче дозвілля, як полі функціональне явище”.

Мета дослідження – виявити та науково обґрунтувати поліфункціональні умови, що забезпечують ефективність організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

Визначити сутність, специфіку, види і функції культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.

Розкрити особливості функціональної структури та охарактеризувати етапи праці вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Визначити критерії, показники і рівні підготовленості педагогів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Об’єкт дослідження – дитяче дозвілля, його сутність, специфіка та функції, як в школі так і в позашкільний час.

Предмет дослідження — процес організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей,

Методологічними засадами дослідження виступили положення наукової теорії пізнання про: діяльність та її соціальну природу; особистість як сукупність усіх суспільних відносин; діалектичний взаємозв’язок діяльності, свідомості й особистості; взаємозв’язок свідомості, самосвідомості та соціального розвитку людини в культурно-історичному просторі. Конкретна методологія ґрунтувалася на ідеях цілісності як принципу пояснення специфіки педагогічних явищ і процесів; системного підходу як засобу всебічного і багаторівневого їх аналізу.

Теоретичні засади дослідження становлять наукові доробки вчених, виконаних у межах проблематики щодо: особливостей розвитку особистості у сфері вільного часу (М.А.Аріарський, В.В.Кірсанов, В.П.Піча, О.В.Сасихов, Ю.А.Стрельцов, В.Є.Тріодін та ін); сутності і специфіки дитячого дозвілля (Н.Б.Путіловська, В.П.Ручкіна, Т.І.Сущенко, В.М.Терський, С.І.Ашмаков та ін.); сценарно-режисерських основ дитячої художньо-ігрової діяльності (Д.М.Генкін, О.І.Марков, А.А.Конович, С.В.Образцов, І.Г.Шароєв та ін.); проектування нових форм культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (Д.Б.Дондурей, Т.М.Дрідзе, О.Г.Севан, В.М.Розін, С.М.Гончарук, О.М.Петровський та ін.); позакласної виховної роботи з дітьми шкільного віку (Т.Д.Дем’янюк, Г.Т.Кловак, В.П.Коротеєва, С.А.Литвиненко, Г.Я.Майборода, Н.М.Чернуха, П.М.Щербань та ін.); організації дозвіллєвої діяльності школярів (Є.Б.Акнаєв, Ю.К.Бабанський, М.Г.Бушканець, Г.Г.Волощенко, Г.А.Євтєєва, В.Кузь, В.Х.Лукманова, А.С.Макаренко, О.О.Мелік-Пашаєв, В.П.Піча, В.О.Сухомлинський та ін.); гуманізації та гуманітаризації професійно-педагогічної підготовки (А.М.Богуш, В.Г.Кузь, Н.Г.Ничкало, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, О.Я.Чебикін та ін.); формування професійно важливих якостей майбутніх учителів (І.М.Богданова, В.К.Буряк, Т.О.Дмитренко, Л.В.Кондрашова, З.Н.Курлянд, А.Ф.Линенко, С.А.Литвиненко, Г.О.Нагорна, О.В.Плахотник, Р.І.Хмелюк та ін.).

Особливе значення для дослідження даної проблеми мають наукові розробки в галузі педагогічної культурології і педагогіки дозвілля. Зокрема було встановлено, що дозвілля є специфічною сферою соціалізації та інкультурації особистості (М.Аріарський, Б.Титов, Ю.Клейберг, М.Поплавський та ін.). В процесі неформального спілкування, в ігровій, розважальній діяльності, діяльності за інтересами у дитини формуються ціннісні орієнтації, моделі поведінки і спілкування, які функціонують у дозвіллєвих спільностях і далеко не завжди співпадають із тими, які намагаються прищепити їй сім’я і школа. Таким чином, “ціннісний підхід виступає як найпріоритетніша виховна проблема” (О.Сухомлинська). Хоча комунікативна культура вивчалася у зв’язку з проблемами професійної культури вчителя, вивчення іноземних мов, корекції поведінки, організації навчання, фахової підготовки студентів і т. ін., специфіка її формування в умовах дозвілля не стала предметом спеціального розгляду. Це обумовлює потребу у розробці методів педагогічного супроводу “дозвіллєвої соціалізації” і необхідність спеціального вивчення даної проблеми. Науковий інтерес до формування комунікативної культури в молодшому шкільному віці визначається необхідністю своєчасного виховного впливу з метою попередження підліткових “комунікативних проблем”, про які багато говориться сьогодні.

Методи дослідження – теоретичні: аналіз і узагальнення наукової літератури з проблем дитячого дозвілля, сутності і функціональної структури культурно-дозвіллєвої діяльності, особливостей її організації, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змісту, форм і методів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження: комплексно вивчено й науково обґрунтовано проблему організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей; визначено сутність дитячого дозвілля як педагогічного явища; виокремлено специфіку і функції культурно-дозвіллєвої діяльності школярів та особливості її організації; уточнено зміст педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей шкільного віку.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використати результатів дослідження для вирішення важливих науково-теоретичних завдань, для написання як узагальнюючих, так і спеціальних праць з цієї проблематики, педагогіки та інших суміжних галузей; вони можуть стати практичною допомогою викладачам у підготовці лекційних курсів, спецкурсів, проведенні семінарських занять зі студентами.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаної літератури охоплює 29 найменувань.

Висновки

 

Дозвілля це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності. Дозвілля визначається як особлива сфера життя особи та суспільства, що містить великі можливості для виховання дитини, становлення й розвитку особистості, набуття досвіду вирішення життєвих проблем.У процесі дозвіллєвої діяльності формуються ціннісні орієнтації, культурні потреби, смаки, емоційно-вольова сфера дітей та молоді.

Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції, звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою розуміється стан і рівень організації дозвілля дітей в суспільстві на певному етапі його розвитку. Дитяча дозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячі традиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняття дитини, сприячи реалізаії різноманітних потреб особистості (пізнавальних, комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєва культура особистості являє собою певну інтегративну якість, що виявляється на індивідуальному рівні організації вільного часу, реалізується через систему установок, знань, цінностей, емоцій у різноманітних видах дозвіллєвої діяльності (грі, художній і технічній творчості, спорті, спілкуванні).

Дозвіллєва діяльність розглядається науковцями як певний спосіб виявлення суспільних відносин, форма функціонування і розвитку суспільства, спосіб життєдіяльності людини, її індивідуального самоствердження та спілкування, усвідомлення свого буття у часовому континіумі– минулому, сьогоденні та майбутньому; процес активного засвоєння особистістю суспільних та виробничих відносин, що залежить від інтересів і потреб її політичного, культурного та морального розвитку; підсистема духовного та культурного життя суспільства, що поєднує в собі соціальні інститути, які забезпечують поширення та активне засвоєння культурних цінностей з метою формування творчої особистості.

Таким чином, дозвілля має значний виховний потенціал у формуванні громадянських якостей дітей та підлітків, що може бути спрямований на національне виховання підростаючого покоління.

Велике значення в організації дозвілля дітей має специфіка педагогічної праці вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. В організації навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи, незважаючи на кардинальні зміни в соціокультурних пріоритетах та інноватизацію шкільної практики, дотепер не відбувається перехід на підготовку нового типу фахівців – менеджерів навчально-виховного процесу, здатних до продуктивної реалізації функцій педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. Причиною цього є застарілий зміст загальнопедагогічного компонента вищої професійної освіти, недосконалість її культурологічної складової, а також порушення пріоритету форм і методів професійного виховання і самовиховання майбутнього вчителя, неможливості його повноцінної самореалізації у сфері дозвілля.

Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — це любительська діяльність, яка будучи пов’язаною з організацією їхнього вільного часу та відпочинку, виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб дітей щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і т. ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.

Під організацією культурно-дозвіллєвої діяльності ми розуміємо двобічний процес, де органічно поєднуються опосередкований педагогічний вплив вихователя, учителя з активною самодіяльністю дітей, їхньою свободою при виборі видів і форм дозвілля та способів заповнення його змісту. Специфіка організації культурно-дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) — дітей, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і уваги; чуйність і емпатія; виключення безапеляційного вказівного тону) з вихователем, учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередника поміж дитиною та культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводу й керівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічного проектування й засвоєння учнями) та засобами опосередкованого педагогічного впливу (форми, методи, прийоми).

Педагогічна праця вихователя або вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності реально проявляє свою сутність, з одного боку, як специфічна система, структура якої ґрунтується на єдності гностичного, проектувального, конструктивного, комунікативного й організаційного компонентів, а з іншого, — як безперервний процес, цілісний акт якого у своєму складі має чотири провідних етапи: орієнтувальний — підготовки (гностична й проектувальна функції); моделювальний — ухвалення (проектувальна та конструктивна функції); виконавський — реалізації (організаційна та комунікативна функції) й рефлексивний — контролю якості виконання ухвалених педагогічних рішень щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (гностична функція).

Зміст

 

Вступ

Розділ І. Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — сутність, специфіка та функції

І.1. Сутність терміну «Дозвілля» та «Культурно-дозвіллєва діяльність» дітей у контексті сучасного життя

І.2. Специфіка дозвілля дітей та його організації

І.3. Сутність “організації” дитячого дозвілля

Розділ ІІ. Установи культурно-дозвіллєвого призначення

ІІ.1. Організація сімейного дозвілля дітей

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Дозвілля — це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності.

Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції, звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою розуміється стан і рівень організації дозвілля дітей в суспільстві на певному етапі його розвитку. Дитяча дозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячі традиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняття дитини, сприяючи реалізації різноманітних потреб особистості (пізнавальних, комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєва культура особистості являє собою певну інтегративну якість, що виявляється на індивідуальному рівні організації вільного часу, реалізується через систему установок, знань, цінностей, емоцій у різноманітних видах дозвіллєвої діяльності (грі, художній і технічній творчості, спорті, спілкуванні).

Сфера дозвілля займає пріоритетне місце в сучасній системі національного виховання, так як в ній найбільш повно акумулюються та відтворюються народні традиції, звичаї, свята, обряди, декоративно-ужиткове мистецтво та фольклор. Але на даному етапі існування нашої держави залишаються осторонь вирішення проблеми дитячого. Діяльність дитячих гуртків, клубів, спортивних секцій здебільшого не контролюється. Разом з тим, триває процес комерціалізації дитячого дозвілля, що позбавляє дітей з малозабезпечених сімей можливості відвідувати такі заклади. Водночас на цьому тлі з'явилося безліч комерційних комп'ютерних та інших клубів, де діти та підлітки за плату мають доступ до ігор, зміст яких ніким не контролюється.

Актуальність дослідження. З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти, окреслених у Законах України “Про освіту”, Концепції національного виховання та Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним із актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілля України, відродження, утвердження і подальшого розвитку національної системи культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління. Це зумовлено тим, що в умовах нової соціально-економічної та культурної політики нашої держави науково обґрунтована система організації культурно-дозвіллєвої діяльності, яка обіймає сферу вільного часу дітей та молоді, покликана не тільки врахувати їхні природні здібності, а створити сприятливі умови для творчого розвитку та формування повноцінної особистості громадянина України, відтворити його національний характер, спосіб мислення та світогляд (І.Д.Бех, А.М.Богуш, В.Г.Кузь, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко та ін.).

Натомість відсутність конкретної державної політики щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей, послаблення соціального контролю щодо її комерціалізації провокують відхід від традиційного для українського народу погляду на дозвілля як час суспільно-корисної діяльності. Це, у свою чергу, значно знижує не тільки громадську активність підростаючого покоління, а також гальмує заходи щодо педагогічного керівництва процесом формування свідомого громадянина.

Як наслідок, сьогодні надзвичайно важливого значення набуває розробка інноваційної системи цілеспрямованого, розрахованого на тривалий час виховання в дітей соціальних потреб, особливо пов’язаних із сприйняттям та відтворенням культурних цінностей, для повноцінного проведення дозвілля, а також відповідна професійна підготовка майбутніх вчителів до ефективної організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, з урахуванням нових тенденцій розвитку соціокультурної сфери українського суспільства. Це й зумовило вибір теми дослідження – “Дитяче дозвілля, як полі функціональне явище”.

Мета дослідження – виявити та науково обґрунтувати поліфункціональні умови, що забезпечують ефективність організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

Визначити сутність, специфіку, види і функції культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.

Розкрити особливості функціональної структури та охарактеризувати етапи праці вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Визначити критерії, показники і рівні підготовленості педагогів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Об’єкт дослідження – дитяче дозвілля, його сутність, специфіка та функції, як в школі так і в позашкільний час.

Предмет дослідження — процес організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей,

Методологічними засадами дослідження виступили положення наукової теорії пізнання про: діяльність та її соціальну природу; особистість як сукупність усіх суспільних відносин; діалектичний взаємозв’язок діяльності, свідомості й особистості; взаємозв’язок свідомості, самосвідомості та соціального розвитку людини в культурно-історичному просторі. Конкретна методологія ґрунтувалася на ідеях цілісності як принципу пояснення специфіки педагогічних явищ і процесів; системного підходу як засобу всебічного і багаторівневого їх аналізу.

Теоретичні засади дослідження становлять наукові доробки вчених, виконаних у межах проблематики щодо: особливостей розвитку особистості у сфері вільного часу (М.А.Аріарський, В.В.Кірсанов, В.П.Піча, О.В.Сасихов, Ю.А.Стрельцов, В.Є.Тріодін та ін); сутності і специфіки дитячого дозвілля (Н.Б.Путіловська, В.П.Ручкіна, Т.І.Сущенко, В.М.Терський, С.І.Ашмаков та ін.); сценарно-режисерських основ дитячої художньо-ігрової діяльності (Д.М.Генкін, О.І.Марков, А.А.Конович, С.В.Образцов, І.Г.Шароєв та ін.); проектування нових форм культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (Д.Б.Дондурей, Т.М.Дрідзе, О.Г.Севан, В.М.Розін, С.М.Гончарук, О.М.Петровський та ін.); позакласної виховної роботи з дітьми шкільного віку (Т.Д.Дем’янюк, Г.Т.Кловак, В.П.Коротеєва, С.А.Литвиненко, Г.Я.Майборода, Н.М.Чернуха, П.М.Щербань та ін.); організації дозвіллєвої діяльності школярів (Є.Б.Акнаєв, Ю.К.Бабанський, М.Г.Бушканець, Г.Г.Волощенко, Г.А.Євтєєва, В.Кузь, В.Х.Лукманова, А.С.Макаренко, О.О.Мелік-Пашаєв, В.П.Піча, В.О.Сухомлинський та ін.); гуманізації та гуманітаризації професійно-педагогічної підготовки (А.М.Богуш, В.Г.Кузь, Н.Г.Ничкало, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, О.Я.Чебикін та ін.); формування професійно важливих якостей майбутніх учителів (І.М.Богданова, В.К.Буряк, Т.О.Дмитренко, Л.В.Кондрашова, З.Н.Курлянд, А.Ф.Линенко, С.А.Литвиненко, Г.О.Нагорна, О.В.Плахотник, Р.І.Хмелюк та ін.).

Особливе значення для дослідження даної проблеми мають наукові розробки в галузі педагогічної культурології і педагогіки дозвілля. Зокрема було встановлено, що дозвілля є специфічною сферою соціалізації та інкультурації особистості (М.Аріарський, Б.Титов, Ю.Клейберг, М.Поплавський та ін.). В процесі неформального спілкування, в ігровій, розважальній діяльності, діяльності за інтересами у дитини формуються ціннісні орієнтації, моделі поведінки і спілкування, які функціонують у дозвіллєвих спільностях і далеко не завжди співпадають із тими, які намагаються прищепити їй сім’я і школа. Таким чином, “ціннісний підхід виступає як найпріоритетніша виховна проблема” (О.Сухомлинська). Хоча комунікативна культура вивчалася у зв’язку з проблемами професійної культури вчителя, вивчення іноземних мов, корекції поведінки, організації навчання, фахової підготовки студентів і т. ін., специфіка її формування в умовах дозвілля не стала предметом спеціального розгляду. Це обумовлює потребу у розробці методів педагогічного супроводу “дозвіллєвої соціалізації” і необхідність спеціального вивчення даної проблеми. Науковий інтерес до формування комунікативної культури в молодшому шкільному віці визначається необхідністю своєчасного виховного впливу з метою попередження підліткових “комунікативних проблем”, про які багато говориться сьогодні.

Методи дослідження – теоретичні: аналіз і узагальнення наукової літератури з проблем дитячого дозвілля, сутності і функціональної структури культурно-дозвіллєвої діяльності, особливостей її організації, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змісту, форм і методів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження: комплексно вивчено й науково обґрунтовано проблему організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей; визначено сутність дитячого дозвілля як педагогічного явища; виокремлено специфіку і функції культурно-дозвіллєвої діяльності школярів та особливості її організації; уточнено зміст педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей шкільного віку.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використати результатів дослідження для вирішення важливих науково-теоретичних завдань, для написання як узагальнюючих, так і спеціальних праць з цієї проблематики, педагогіки та інших суміжних галузей; вони можуть стати практичною допомогою викладачам у підготовці лекційних курсів, спецкурсів, проведенні семінарських занять зі студентами.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаної літератури охоплює 29 найменувань.

Розділ І. Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — сутність, специфіка та функції