Іфігенія в Тавріді» - закрита брама до національного буття

Зміст

Вступ

1. «Іфігенія в Тавриді» - закрита брама до національного буття

2. Драматургія Лесі Українки як передчуття трагічного

3. Введення драматичної поеми в українську літературу

4. Пошук нових ідей у відомих сюжетах

5. Особисте життя Лесі Українки та його вплив на тематику її драматургії

6. Біблійні мотиви та гуманістичні ідеї в умовах політичних утисків

7. Радянська традиція трактування творів Лесі Українки

8. Психологізм «На полі крові» - вияв прагнення до незалежного українського театру

9. «Йоганна, жінка Хусова»

10. Пошук істини шляхом зображення християнських общин

11. Винахід нових сценічних ефектів

12. Загадка адвоката Мартіана

13. Проблема творця у драмі «У пущі»

14. «Вавілонський полон» і «На руїнах» - відбиття долі українського народу

15. Останні великі твори Лесі Українки

16. Історична доля драматургії Лесі Українки

Висновок

Список літератури

Вступ

Дана курсова робота являє собою дослідження текстів драматичних творів Лесі Українки з метою визначення їх впливу на українську літературу та культуру в цілому.

Ступінь розробленості цього питання є невисокою. Аналізом творів письменниці займалися: М. Зеров, Б. Якубський, М. Драй-Хмара, П. Рулін, Є. Ненадкевич, О. Білецький.

 Актуальність роботи визначається зростаючим інтересом до драматичних творів, необхідністю розвитку української культури та відродження найкращих зразків театрального національного мистецтва. Тому необхідним стає оцінка п’єс Лесі Українки з точку зору висвітлення у них національного характеру. Сформована на сьогоднішній день суспільна ситуація вимагає пошуку нового розуміння гуманістичних і соціальних цінностей. Даній проблематиці присвячений багато робіт письменниці.

У процесі роботи використовуються матеріали з вітчизняних та закордонних бібліографічних джерел і тексти досліджуваних творів: «Одержима», «Вавилонський полон», «На руїнах», «Осіння казка», «Три хвилини», «В катакомбах», «Кассандра», «У пущі». «На полі крові», «Бояриня», «Адвокат Мартіан», «Лісова пісня». З ними можна ознайомитися в списку джерел літератури.

Об'єктом дослідження є тексти наведених п’єс як літературних творів.

Предмет дослідження – національна тематика і проблематика у драматичних творах Лесі Українки.

Ціль даної роботи - проаналізувавши тексти п’єс Лесі Українки віднайти їх національну основу та дослідити історичну долю.

Переді мною, як автором роботи коштують наступні завдання:

1. Проаналізувати кожну з драм;

2. Охарактеризувати сюжети та тематику згаданих творів;

3. Проаналізувати стиль, ідейний зміст і художню форму п’єс Лесі Українки;

4. Описати образи головних героїв;

5. Проаналізувати національну основу в ідейній тематиці драматичних творів Лесі Українки;

6. Оформити роботу відповідно до стандартів.

Методологія дослідження містить у собі метод порівняльного аналізу, синтезу, індукції й аналогії.

Порівняльний аналіз дає можливість розчленувати добуток на окремі елементи з розглядом кожного з них окремо. Потім синтез поєднує всі дані, отримані в результаті аналізу.

Йоганна, жінка Хусова»

 

Весною того ж 1909 року був написаний драматичний етюд «Йоганна, жінка Хусова». Це вже не діалог, тут кілька дійових осіб — і вельможець Хуса, і його мати Мелхола, і лукава рабиня самаритянка, і виноерпець, кравчий, управитель, і гості з Риму — «високородішй Публій» та його дружишМарія. Тут і розмови, й репліки, і конфлікти. Але це діалог. Йоганні нема з ким розмовляти. У неї свій постійний німий діалог душі з небом, своя надія все перетривати і піти вслід за розп'ятим Месією.

Але якщо в «Одержимій» та «На полі крові» домінує сувора графіка письма, то цей твір вже не позначений таким аскетизмом стилю. Тут вже світлиця «уряджена по-східному», тут кубок з яшми, «оправний в чорнім сріблі», тут «килими жовтогарячі, крокосом заткані». Тут живопис яскравий, колоритний. Усі ці персні з дорогого каменю, фамільніперли, за якими пірнали триста водолазів, коштовна камея, діадема старого золота,— тим тьмяніша е цьому антуражі нечистої проби душа Хуси; І хоч діється в Галілеї, за часів євангельських,— проступають знайомі риси примітивного пристосуванця, перевертня, для якого «гаї та луки» галілейські вже є лише римською провінцією, який вже й матері велить звати себе на римський штиб — Хузаном.

Вражає постать Поганий, колись господині цього дому, а тепер — сумної тіні на його розкішних килимах. Хто хоч раз прочитав цей твір, тому ще довго стоятиме в очах гіпсова маска страждання— обличчя Йоганни, коли вона мусить вийти до гостей, Стражденне бліде обличчя, яке служниця розмалювала,— тимтрагічніше воно виглядає під невластивим для Йоганни макіяжем.

Десь ми вже бачили цю жінку. Чи не та це, і котру зустріла Міріам вранці на порожньому майдані в Єрусалимі? Адже ту звали Йоганна, це вона перша сповістила Міріам радісну звістку» що Месія воскрес. Ще Міріам запитала її тоді з моторошним спокоєм приреченості: «Ти, жінко, чим торгуєш?»

Міріам не признала її за свою, не впізнала. А це сестра її. Тільки інакша. Та — як обвуглене дерево, ця — як надламана саронська квітка Обидві вони готові загинути за нього. Тільки Міріам — відразу, тут же, на майдані, через те й накликає на себе лють натовпу, щоб її укаменували. А Йогаина ще й вертається додому, ще перетерпить свою покуту, свої невидимі світу сльози. Де той тихий стоїцизм страждання, у своїй глибині, може, не менш затятий, ніж відчайдушний максималізм Міріам.

Дивовижна була б роль для багатьох актрисі Але спроби поставити «Йоганну» теж відносяться до 20-х років.

У цих трьох творах Леся Українка ніби реконструює психологічні етапи трагедії. До Голгофи. Голгофа. Після Голгофи.

І якщо досі це була трагедія віри, то далі вже наступний етап. Часи раннього християнства. Проблеми експропріації віри, коли віра перетворюється па ідеологію. Коли проростає «зерно рабського духу». Отут починається новий виток людських трагедій.

Досі ми бачили характери сильні, цілісні. Йшлося про вибір віри, про сумніви, питання, які становлять суть життя особистості. А коли віра вже набула форм ідеології,— відбувається тиск на особистість. На перший план виходить соціум. Особистість переживає свій тип деструкції. Бунт набуває нових форм.

 

Загадка адвоката Мартіана

 

Невдовзі після «Руфіна і Прісцілли» Леся Українка підняла ще одну сізіфову брилу з цього ряду проблем. Восени 1911 року в Грузії, в центрі Долішньої Імеретії м. Хоні, цих «грузинських Атенах», була написана драматична поема «Адвокат Мартіан» (податкова назва — «Мученики»). Дія відбувається в IIIстолітті в м. Путеолях біля Неапольської затоки.

В Римі вже ніхто не йшов на смерть, в Римі йшли на видовища. Одним з таких видовищ була мученицька смерть християн.

Мартіан — не мученик. Він той, що мусить жити і працювати серед чужих, щоб допомогти своїм. Він — адвокат мучеників. А його власна мука прихована й законспірована, як і справжні стимули його діяльності.

Твір написаний в часи посилення реакції, коли політика царизму щодо України набувала особливо патологічних форм. Переслідувався кожен прояв живої думки, заборонялося заснування будь-яких «инородческпх» товариств, хоча б вони й мали мету чисто культурницьку, бо, як писав у 1910 році міністр внутрішніх справ у своєму рапорті до сенату, заснування таких товариств «противоречит всем начинаниям, которые правительство проводит по отношению к бывшей Украине».

Навіть уже не Малоросії, а — «бывшей Украине»! Молодь шукала виходу в протесті, старші — в терпінні, в пошуках розумних альтернатив. Хронічна хвороба самодержавства — шовінізм — давала тяжкі ускладнення на психіку суспільства, па характери, на стосунки між людьми, на розуміння громадянського обов'язку, що, зрештою, призводило одних до відчаю, інших до подвижницького стоїцизму, а ще інших — до подвійної моралі, подвійного мислення, подвійної лінії поведінки, і вже аж в наші дні дало нечуваний феномен мало чи не соціальної шизофренії.

Тому не дивно, що в трактуваннні образу адвоката Мартіана дослідники так і не дійшли згоди. Одні в ньому бачили героя, борця, мужню і віддану своїй справі людину, інші, навпаки, «фіктивного героя мертвого обов'язку». Дехто вважав, що це тяжкий подвиг самовідречення, а дехто — що це подвійна гра. Література про «Адвоката Мартіана» невелика, але наговорено багато, часом діаметрально протилежного. Приміром, одні твердили, що Леся Українка поділяє погляди Мартіана, інші, навпаки, що вона їх засуджує.

А чому неодмінно — поділяти, засуджувати, розкривати, таврувати, возвеличувати? Письменник може і аналізувати, і застерегти, і навіть просто констатувати, на розсуд людський. Твори видатних митців не надаються до однозначного тлумачення, на догоду тій чи іншій концепції. Бо це ж та сама експропріація істини, проти якої завжди була Леся Українка. А хто такий адвокат Мартіан і як до нього ставитися, це кожен може визначити сам для себе, і не лише ради осмислення конкретного художнього образу, а і як свою життєву позицію. Бо й остання чверть XX століття дає не менше прикладів цього болючого явища, як і перше десятиліття. Як часи раннього християнства, так і часи нинішнього пізнього прозріння.

 

Висновок

 

Драматичні поеми Лесі Українки — явище феноменальне в українській літературі. За масштабом художнього мислення це явище рідкісне навіть в контексті найвищих досягнень світової літератури. І якби свого часу естетичні та громадянські імпульси цієї драматургії були органічно сприйняті і творчо освоєні українським національним театром, то досі б цей театр явив світові своє істинно мистецьке обличчя.

Одначе так сталося, що художня двоєдиність цього явища ще й понині не збулася і драматургія Лесі Українки насамперед належить поезії. В театрі ще по-справжньому її нема.

Це скарб, потоплений в океані причин.

Рано чи пізно він буде піднятий зусиллями людей, здатних занурюватися на великі глибини і, не захлинувшись гіркотою історичної пам'яті, винести його на обшири сучасності в усьому блиску його непроминальної вартості.

Може, тільки І. Франко зрозумів це тоді, назвавши Лесю Українку «трохи чи не одиноким мужчиною па всю соборну Україну». В розумінні — трохи чи не єдиний. Але також і одинокий.

Народ реалізував себе в трьох геніях, котрі прийшли буквально один за одним — Шевченко, Франко, Леся Українка — і здійснили титанічну роботу духу, взаємно доповнюючи себе, надолуживши за багато віків і забезпечивши українській літературі майбутнє.

Починається XXІ століття. Театри інших народів пройшли вже різні етапи свого розвитку. Чехов і Піранделло. Дюрренматт і Гомбрович. Беккет, Іонеско, Бертольд Брехт. Шекспір в інтерпретації Стуруа і Мольєр в інтерпретації Любимова.

Тим часом і в кінці століття, як і на його початку, Леся Українка не прочитана у нас як драматург. Або прочитана дуже поверхово.

І як ми переконалися, доводячи гіпотезу роботи, її п’єси сповненні пошуку української національної ідеї та мети, бажання визначити українську ментальність та призначення.

Леся Українка була не тільки видатним драматургом, вона була істориком особливого дару. Дару історичної інтуїції.

Вона писала в трьох вимірах — у вимірі сучасних їй проблем, у глибину їх історичних аналогій і в перспективу їх проекцій на майбутнє.

Як це було можливо — то вже четвертий вимір. Вимір її геніальності.

Леся Українка була великим Будівничим нашого національного духу.

Вона — з тих майстрів, що роблять все — «і підмурівки, і кутки, й остої».

Вона була потужним трансформатором світової культури на рідному ґрунті.

Список літератури

1. Агеєва В. Поетеса зламу тисячоліть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. - К.,2001

2. Антонович Д.. Українська культура. Мюнхен, 1988.

3. Бабишкін О. і Курашова В. Леся Українка. Життя і творчість. К. 1955.

4. Бабишкін О. Драматургія Лесі Українки. К. 1963

5. Бойко Ю. "В дому роботи, в країні неволі" та "Камінний господар" Л. Українки" // Бойко Ю. Вибране: у 4-х т., Т. 2. Мюнхен, 1974. С. 315-361.

6. Бойко Ю. Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання // Бойко Ю. Вибрані праці. К., 1992. С. 110-161.

7. Волинський П. Леся Українка - борець за соціалістичну естетику // Українка Леся. Публікації. Статті. Дослідження. К., 1973. С. 30-43.

8. Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської // Радянське літературознавство. 1988. -№ 11.С. 32-37.

9. Євшан М. Леся Українка // ЛНВ. 1913.-X.С. 50-55.

10. Задеснянський Р. Творчість Лесі Українки. Мюнхен, 1984.

11. Зеров М. Леся Українка // Зеров М. До джерел. К., 1943. С. 172-196.

12. Кисіль О. Український театр. К., 1986.

13. Козій Д. Концепція пророчиці Кассандри // Козій Д. Глибинний етос. 14. Нариси з літератури і філософії. Торонто-Нью-Йорк-Париж-Сідней, 1984. С. 164-177.

15. Козій Д. Форми трагізму у Лесі Українки // Козій Д. Глибинний етос. Нариси з літератури і філософії. Торонто-Нью-Йорк-Париж-Сідней, 1984 С. 156-163.

16. Костенко А. Леся Українка. К. 1971

17. Кулінська Л. У світі ідей та образів. (Особливості поетики драми Лесі Українки). К. 1971

18. Кухар Р. Етюди драматичної творчості Лесі Українки. Докторська дисертація. Нюбурґ-Нью-Йорк, 1956.

19. Ненадкевич Е. Українська версія світової теми про Дон Жуана в історико-літературній перспективі // Леся Українка. Твори: У 12 т., Т. XI.

20. Маланюк Е. До роковин Лесі Українки (13.11.1871) // Маланюк Е. Книга 21. спостережень: В 2-х т., Т. 1. Торонто, 1962. С. 91-102.

22. Над'ярних Н. Типологічні особливості реалізму Лесі Українки // Українка 23. Леся. Публікації. Статті. Дослідження. К., 1973. С. 66-76.

24. Одарченко П. Зоря України (До 75-х роковин з дня смерті славетної поетеси Лесі Українки) // Одарченко П. Леся Українка. К., 1994. С. 4-14.

25. Радзикевич В. Українська література XX ст. Філадельфія, 1952.

26. Ставицький О. Леся Українка. К., 1970.

27. Стебельська А. "Образи волі і рабства в драмах Лесі Українки" // Леся Українка. 1871-1971. Збірник на відзначення 100-річчя. Філадельфія, 1971-1980. С. 207-213

28. Українка Леся. Винниченко // Українка Леся. Твори: у 12 т. Т. XII Нью-Йорк, 1954. С. 253.

29. Шерех Ю. Друга черга. Література. Театр. Ідеологія. Мюнхен, 1978.

30. Якубський Б. "Оргія" // Українка Леся. Твори: у 12-ти т. Т. XI. Нью-Йорк, 1954.

31. Jacgues Morel. Lessia Oukrainka et le myte de Don Juan // Lessja Oukrainka. Paris - Munich, 1983. P. 63 - 72 та ін.

32. Percinal Cundi. Introduction: Spirit of Fiame. N-Y., 1950.

Зміст

Вступ

1. «Іфігенія в Тавриді» - закрита брама до національного буття

2. Драматургія Лесі Українки як передчуття трагічного

3. Введення драматичної поеми в українську літературу

4. Пошук нових ідей у відомих сюжетах

5. Особисте життя Лесі Українки та його вплив на тематику її драматургії

6. Біблійні мотиви та гуманістичні ідеї в умовах політичних утисків

7. Радянська традиція трактування творів Лесі Українки

8. Психологізм «На полі крові» - вияв прагнення до незалежного українського театру

9. «Йоганна, жінка Хусова»

10. Пошук істини шляхом зображення християнських общин

11. Винахід нових сценічних ефектів

12. Загадка адвоката Мартіана

13. Проблема творця у драмі «У пущі»

14. «Вавілонський полон» і «На руїнах» - відбиття долі українського народу

15. Останні великі твори Лесі Українки

16. Історична доля драматургії Лесі Українки

Висновок

Список літератури

Вступ

Дана курсова робота являє собою дослідження текстів драматичних творів Лесі Українки з метою визначення їх впливу на українську літературу та культуру в цілому.

Ступінь розробленості цього питання є невисокою. Аналізом творів письменниці займалися: М. Зеров, Б. Якубський, М. Драй-Хмара, П. Рулін, Є. Ненадкевич, О. Білецький.

 Актуальність роботи визначається зростаючим інтересом до драматичних творів, необхідністю розвитку української культури та відродження найкращих зразків театрального національного мистецтва. Тому необхідним стає оцінка п’єс Лесі Українки з точку зору висвітлення у них національного характеру. Сформована на сьогоднішній день суспільна ситуація вимагає пошуку нового розуміння гуманістичних і соціальних цінностей. Даній проблематиці присвячений багато робіт письменниці.

У процесі роботи використовуються матеріали з вітчизняних та закордонних бібліографічних джерел і тексти досліджуваних творів: «Одержима», «Вавилонський полон», «На руїнах», «Осіння казка», «Три хвилини», «В катакомбах», «Кассандра», «У пущі». «На полі крові», «Бояриня», «Адвокат Мартіан», «Лісова пісня». З ними можна ознайомитися в списку джерел літератури.

Об'єктом дослідження є тексти наведених п’єс як літературних творів.

Предмет дослідження – національна тематика і проблематика у драматичних творах Лесі Українки.

Ціль даної роботи - проаналізувавши тексти п’єс Лесі Українки віднайти їх національну основу та дослідити історичну долю.

Переді мною, як автором роботи коштують наступні завдання:

1. Проаналізувати кожну з драм;

2. Охарактеризувати сюжети та тематику згаданих творів;

3. Проаналізувати стиль, ідейний зміст і художню форму п’єс Лесі Українки;

4. Описати образи головних героїв;

5. Проаналізувати національну основу в ідейній тематиці драматичних творів Лесі Українки;

6. Оформити роботу відповідно до стандартів.

Методологія дослідження містить у собі метод порівняльного аналізу, синтезу, індукції й аналогії.

Порівняльний аналіз дає можливість розчленувати добуток на окремі елементи з розглядом кожного з них окремо. Потім синтез поєднує всі дані, отримані в результаті аналізу.

Іфігенія в Тавріді» - закрита брама до національного буття

 

Першу свою драматичну поему Леся Українка написала, вже бувши відомою поетесою, авторкою багатьох прекрасних віршів і поем. У цьому новому, не пише для себе, а й для всієї тогочасної української літератури, жанрі почала відразу а шедевра — з «Одержимої». Твір вражаючої сили, досконалий за формою, до того ж написаний за одну ніч,— факт нечуваний в історії літератури.

Але вже й перед тим у творчості Лесі Українки проступали виразні ознаки схильності до цього, може, найскладнішого в літературі, жанру. Була пристрасна монологічність лірики, були драматичні етюди «Грішниця», «Зимова ніч на чужині», був глибоко психологічний монолог «Саул», були прозові «Блакитна троянда» та «Прощання», і вже якийсь час шукав свого втілення задум про долю митця — в буквальній і переносній пущі.

Була також «Іфігенія в Тавріді»— твір незакінчений, драматична сцена, кілька строф і антистроф та монолог Іфігенії, динамізований ремарками. Порушимо традицію згадувати про цей твір побіжно — як про першу, не дуже вдалу, спробу на підступах до складного жанру. Адже у великого художника і невдача неординарна.

Сюжет про Іфігенію відомий. Про неї писали і грецькі, й римські трагіки. Писав Расін. Писав Гете. Писав Гауптман. За два минулих століття було створено близько 50 трагедій і не менше опер. Кожен митець творив свою Іфігенію, по-своєму інтерпретуючи міфологічний диптих: «Іфігенія в Авліді» та «Іфігепія в Тавріді». В Авліді її мали принести в жертву розгніваній богині Артеміді, щоб врятувати грецький флот. Коли ж богині від серця одлягло, вона підмінила її на жертовнику ланню і зробила жрицею свого храму далеко від Греції, в Тавріді, а по-сучасному мовлячи, в Криму.

Овідій, певно, був би не в захваті від її новітніх кримських метаморфоз. Не храм, не сузір'я, а вілла над морем у Ялті звалася «Іфігенія». Там, «під колонадою сумних кипарисів», над посірілим осіннім морем і побачила Леся Українка свого Іфігенію.Які трансформації міфа відбулися б під її пером? Відомо тільки, що то мала бути драматична поема в двох діях, з античними хорами, з Орестом і Піладом, котрі так і не вийшли зі списку дійових осіб.

Леся Українка облишила роботу над цим твором. Чому? Дехто висловлював здогад, що якраз тоді трапили їй до рук поеми Байрона і порівняння з ними знеохотило її до власного твору. Але це навряд. Геній ніколи не заважає генію. Було й припущення, що естетика давньої драми виявилася застарілою для сучасних уявлень. Але ж згодом була і «Кассандра», і «Вавілонський полон»,— їх не пригальмувала ця естетика.

Привертають увагу слова самої Лесі Українки, з її листа до матері, що «Іфігенія» «чогось спинилась».

Це вже, певно, нереально тепер — хоч якоюсь мірою здогадатися: чого «спинилась» «Іфігенія»? Ми навіть не знаємо, про що мав бути цей твір. У передмові до 10-томника Лесі Українки сказано, що це «твір про тяжкий і почесний спадок Прометея. Його, як належне, приймає Іфігенія задля рідної країни».

Але це загальні слова.

Насправді ж основний пафос цього фрагмента — сум Іфігенії на чужині, нестерпна туга за батьківщиною. Велична жінка зі срібною діадемою над чолом, наймиліша жриця Артеміди, вона майже стогне, дивлячись на море, в далину — туди, де Греція, де Еллада: «А в серці тільки ти, // Єдиний мій, коханий рідний краю!»

У кожного народу свій тип ностальгії, зв'язаний з ментальністю саме цього народу, зумовлений багатьма факторами його політичного, історичного, звичаєвого буття.

Тут — українська модель ностальгії. Тим болючіша, що українцю часом доводиться відчувати тугу за батьківщиною на батьківщині. Чи не ті ж слова вирвалися у самої Лесі Українки ще за юнацьких літ, у посвяті Івану Франкові: «Сторононько рідна! коханий мій краю!», і вже потім, незадовго до смерті, у Єгипті, в казці «Про велета»: «Кохана стороно моя! // Далекий рідний краю!»

Древні греки, мабуть, якось інакше відчували батьківщину. У них і час був циклічний, і міфологічна свідомість. Для них і небо було батьківщиною, бо дехто з них і за походженням був звідти. Сама Іфігенія, по материнській лінії, була онукою Леди, яку не оминув своєю увагою Зевс. Батько Іфігенії Агамемнон був правнуком Тантала. А її наречений Ахілл сином морської богині Фетіди. Так що традиційна тональність у цьому контексті давала художньо непереконливий ефект. Також стилістика типу:

«Чи там живий ще мій шановний батько і люба матінка?»? — навряд чи витримувала екстраполяцію на родинне вогнище Іфігенії, особливо якщо згадати, що ця «люба матінка?) — ие хто інший, як Клітемнестра, котра вбила «шановного батька», коли він привіз Кассандру з палаючої Трої.

І ще один дисонанс. Іфігенія каже, звертаючись до Артеміди: «Чи нам же, смертним, на богів іти?», «Ми, з глини створені...»

Тут муза Кліо, мабуть, впустила свій пергамен. Древні греки не були створені з глини. Це християнська версія походження людства. А в космогонічних міфах — там все виникало з краплини крові, з піни морської, а кісток матері-землі, тобто з каміння, але аж ніяк не з глини. Там взагалі спочатку виникли титани і гіганти, а вже потім люди. Звідси і статус їхній у стосунках з богами був інший. Там серед них траплялися й безсмертні.

Першочоловік був створений з елементів Всесвіту. За іншим міфом — із суміші вогпю й землі.

Іфігенія, створена з глини, не могла тужити за Елладою.

Чи не тому вона й «спинилась»?

Античний ключ не відмикав цієї брами нашого національного буття.

Камертональний слух поета не міг цього не відчути.

Отже, виходить, що, як це не парадоксально, Леся Українка облишила роботу над цим твором саме через свою геніальність.

Синтез несумісного заблокував ідею.