Пошук істини шляхом зображення християнських общин

 

Комплекс цих проблем в їхній еволюції містять такі, тежне схожі між собою і теж написані в різний час, твори, як: «В катакомбах», «Руфін і Прісцілла», «Адвокат Мартіан», «У пущі».

В кожному з цих творів подається християнська община на певному етапі — періоду раннього християнства, або вже пізніше, або вже й пуританська община XVI століття, в ситуаціях вже не тільки зовнішніх переслідувань, а й непримиренних внутрішніх конфронтацій. Соціум, община, громада, в якій гине особиста доля, підпорядкована непереборній владі приписів і догм. Все менше бунту індивідуального, все більше різних форм протистояння. Лише Неофіт-раб іще спроможний на бунт. Руфін і Прісцілла вже здатні лише на жертовність. Адвокат Мартіан шукає виходу в, так би мовити, легальних формах допомоги своїм братам по вірі, а скульптор Річард Айрон вже гине як художник в умовах духовного остракізму, відчужений від власної общини.

Драма «В катакомбах» авторського жанрового означення не має. Це філософсько-світоглядний твір, з діалогом, загостреним як мечі. Присвячений Агатангелу Кримському. Рік написання — 1905.

«Се такий був тяжкий і грізний, і величний рік,— писала Леся Українка в листі до О. Кобилянської,— стільки було в ньому страшних контрастів і «вершин і низин», буйних надій і трагічних розчарувань». Цей рік, за словами Лесі Українки, зміряв силу її духу, вона була «обдарована несподіваною гармонією настрою» її музи «з громадським настроєм». Якраз тоді вона приїхала з Тифліса, їздила в Петербург до сестри Дори, де перетривала «усі залізничні страйки», де обмарив її музу «суворий багрянець червоних корогов і гомін бурхливої юрби». Твір був написаний в умовах революційного піднесення. Він позначений великою силою і динамікою думки. Це — струм актуальних пекучих проблем, пропущений крізь потужні шари історії. Дія відбувається в 11 столітті нашої ери, боротьба ідей має свої проекції на сучасність.

Дехто бачить в цій драматичній поемі певний дидактизм і прямолінійність, Можливо. Але вміти будувати такий міцний каркас логіки в сейсмічних зонах людського духу — це теж драматургія, і драматургія сильна. Зрештою, і скульптури Мікеланджело треба дивитись не з однієї точки, треба їх обійти навколо, лиш тоді вони набувають руху, відкриваючи несподівані ракурси мистецької ідеї.

Поема спочатку закінчувалась інакше. Леся Українка і тут крапку поставила трохи раніше. Це тільки посередній художник нарощує масу свого твору. Геніальний відсікає все зайве.

Багато сказано про прометеїзм Лесі Українки, посилаючись, зокрема, на відомий рядок з монологу Неофіта-раба: «Я честь віддам титану Прометею». Водночас дехто з дослідників вважає, що в цьому творі є «відступи від історичної вірогідності» (так, ніби вірогідність є наріжним каменем художньої правди). Скажімо, академік М. Гудзій свого часу зауважив, що «важко зрозуміти, чому римлянин віддав честь Прометеєві й виявляє, таким чином, добре знайомство з грецькою міфологією».

О. Бабишкін у своїй книжці про драматургію Лесі Українки вважає, що це слушне зауваження. Я так не вважаю.

По-перше, Неофіт-раб не завжди був рабом, його продали в рабство за батькові борги. Це не був темний чоловік, йому притаманна гордість, поняття честі, він «серцем голодує» за істиною.

Крім того, римська міфологія сформувалася під впливом грецької. І хоч безпосередньо Прометей не акліматизувався серед богів римського пантеону, але на предметах матеріальної культури його зображення траплялися. На етруських дзеркалах, наприклад, ще до нашої ери, на помпейських фресках, на римських світильниках. Міг же їх бачити Неофіт-раб.

Театр звертався до цієї драматичної поеми, але теж переважно в 20-х роках. Був спектакль у Ромнах, в режисурі молодого І. Кавалерідзе. Були вистави у Києві і в Харкові. Не так давно по українському телебаченню був показаний телеспектакль, котрий, крім безперечних досягнень акторської техніки, ще раз засвідчив, що для того, щоб гідно втілити задум Лесі Українки, сучасні митці недостатньо «серцем голодують».

Один а найскладніших за проблематикою і найбільших за розміром творів Лесі Українки — «Руфін і Прісцілла», драма в 5-ти діях. Дату написання точно визначити важко, бо це якраз із тих нечисленних творів, які писалися з інтервалами, протягом кількох років. Початок роботи припадає на 1906 рік. Дата чорнового автографа 20 липня 1908 року. Але ще й через два роки Леся Українка поверталася до цього твору, в травні 1910 року він був начисто переписаний. І надрукований у тому ж «Літературно-науковому віснику», до тільки щойно перед тим був конфіскований номер журналу з драматичною поемою «На полі крові».

Припущення, що ця драма навіяна долею подружжя Ковалевських — Миколи,дуже благородного, «високо толерантного» чоловіка, та Марії, народниці 70-х років, засудженої до каторги, де вона покінчила самогубством.

Твір цей потребував великої роботи над історичними джерелами, всебічної обізнаності, зокрема, в області римського права. Леся Українка зверталася до М. Грушевського. А. Кримський надсилав їй книжки. Драма ця «дуже лежала їй на серці», вона навіть вважала, що не має права вмерти, не дописавши «Руфіна і Прісціллу».