Запорозька Січ-праобраз державності

 

Трохи пізніше на Хортицькій Січі сформувалась козацька державність, яка стала прототипом справжньої держави. Ознаками державності є сукупність певних факторів, таких як: територія, на яку поширюється юрисдикція держави; право, яке об’єднує правила та норми, установлені державою; система органів та установ управління, яке створює апарат державної влади. Усі ці ознаки були притаманні Запорозькій Січі. Вищим законодавчим, судовим і адміністративним органом влади на Січі була січова рада. Усі її рішення визнавались обов’язковими для виконання. Вона проводила поділ земель та угідь, чинила суд над особливо тяжкими випадками злочинності і розглядала найважливіші питання у зовнішній та внутрішній політиці. Ради відбувалися двічі-тричі на рік: на початку січня, другого-третього дня після Великодня, 1(14) жовтня (на свято Покрови). У разі потреби ради могли скликатися за бажанням будь-кого з козаків та в інший час. На раду запорожці сходилися заздалегідь, поспішаючи до Січі з усіх козацьких земель. На раді кожен козак мав право голосу, саме тому козацька держава визнавалась республікою. Також рада обирала січовий уряд – Кіш, військову старшину і органи місцевого управління – паланкової або полкової старшини. До такої верстви суспільства входили: кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул військовий писар та курінні отамани,хорунжий, бунчужний, довбиш-всі вони складали військову старшину. Похідними ж начальниками були полковник, писар, осавул та інші. Кошовому отаману належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Під час воєнних походів влада кошового була необмеженою. Проте за мирного часу він не міг ухвалювати важливих рішень без згоди Військової ради. Кошовий відкривав Військову раду, головував на Старшинській раді, здійснював дипломатичні стосунки з іншими державами, розподіляв воєнну здобич, прибутки від мита, узаконював поділ пасовищ, земель та угідь для полювання й рибальства. Крім того, затверджував судові вироки та обраних або призначених козаків на посади.

Найближчими помічниками кошового були військовий писар, військовий суддя, військовий осавул та інші старшини. Військовий суддя був охоронцем норм закону й права. За відсутності кошового він виконував його обов'язки, тобто був наказним кошовим отаманом. Писар очолював січову канцелярію, вів усю документацію та дипломатичне листування. Помічником кошового у військових та адміністративних справах був осавул.

На Січі діяло власне козацьке право, яке не було писаним законом, а вважалось «стародавнім звичаєм, словесним правом та здоровим глуздом». Воно затверджувало ті відносини, що склалися на Січі: утверджувало військово-адміністративну організацію, зумовлювало правила військових дій, діяльність судових та адміністративних органів, визначало норми покарання, контролювало підписання договорів ті установлювало норми землекористування. Територія Запорожжя мала назву «землі Війська Запорозького» і охоплювала території Дніпропетровської, Запорозької, частково Херсонської, Кіровоградської, Донецької, Луганської областей. Кордони були не сталими, і постійно змінювались в залежності від геополітичної ситуації.

Отже, ми бачимо, що устрій Січі становив оригінальну форму державності, суть якої полягала у здатності до самооборони в умовах постійної військової та політичної небезпеки. Микола Костомаров назвав Запоріжжя «християнською козацькою республікою», це визначення прижилось, адже Січі дійсно були притаманні всі ознаки демократичної республіки. Тут не було ні кріпацтва, ні феодальної власності на землю; зберігалась рівність між усіма козаками. На Січі панувала виборна система органів управління, контроль за діяльність яких здійснювала козацька рада. Козацтво не визнавало для себе жодних авторитетів: обраного отамана вони сприймали у світлі шани до традицій та звичаїв Якщо обраний ватажок не відповідав усталеним нормам, це ставало приводом до не тільки його усунення з посади, а й смертної кари. Сам обряд обрання отамана був яскравим свідченням демократизму. Так, за звичаєм було прийнято, що обраний кошовий отаман мав двічі відмовлятись від булави, тільки на третій-погодитися. Після обрання старі січовики посипали його голову піском або ж мазали багнюкою. Це проводилось для того, щоб він не забував свого місця, пам’ятав, звідки він родом і не зневажав інших козаків. Кошовий же мав дякувати за ласку та довір’я і вклонятися на всі чотири сторони. Водночас з цим, обравши старшину, козаки шанобливо йому ставились і в усьому його слухались.

Алексіс де Токвіль – вчений, дослідник американської демократії провів вдалу паралель між творенням американської цивілізації та козацтва. Він стверджував, що Америка зросла на двох принципово-протилежних засадах, які, тим не менш, злилися в одне ціле,- дух свободи та дух релігії. Це стосується і козацтва також. Глибока релігійність і захист православної віри-характерні ознаки духовного життя запорожців. При вступі козака до Січі, його обов’язково питали,ч и вірить він у Бога.

Свідченням про релігійність козаків є існування 60 церков в межах вольностей Війська Запорозького. Козаки постійно відвідували богослужіння та молебні. При читанні Євангелія вони випростовувалися і витягали наполовину свої шаблі, що значило їх готовність захищати зброєю слово Боже. Вмираючи, кожен козак записував на церкву ікону, медаль або злиток золота. Козацтво були ярими противниками окатоличення та унійного руху. Саме тому можна стверджувати, що між православ’ям і козацтвом існував міцний зв’язок. А істинний демократичний лад надає право називати Запорозьку Січ «християнською козацькою республікою».

Козацька форма державності мала свої особливості, що відрізняло її від інших держав тогочасності. По-перше, вона виникла на морально-психологічному підґрунті, а не на етнічному. Людей об’єднала не державна влада, а сила духовної спорідненості. По-друге, Січ була дещо деформованим варіантом державності: економічний сектор поступався у своєму розвитку потужній військовій сфері. Була відсутня власна розвинена фінансова система, інфраструктура, міста.

Отже, козацька держава,маючи основні ознаки державності, все ще була перехідною ланкою між державою та професійною общиною. Вона так і не змогла стати справжньої державою через ряд внутрішніх недоліків, як невиконання демографічних,господарських та культурних функцій. Але, безумовно, козацька держава залишила свій слід у процесі українського державотворення і відіграла винятково важливу роль у національно-визвольній боротьбі українського народу, в розвитку збройних сил України та військового мистецтва, в освоєнні та заселенні степових просторів Центральної й Південної України.