Міністерство освіти і науки україни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ ЕТНОЛОГІЇ І ПРАВА

КАФЕДРА ІСТОРІЇ СЛОВЯНСЬКИХ НАРОДІВ

Контрольна робота З АРХЕОЛОГІЇ УКРАЇНИ

на тему: «Тшинецька культура»

 

 

Вінниця - 2009

План

Вступ

1. Дослідження тшинецької археологічної культури

2. Поховання та житла

3. Кераміка та вироби з кременю і бронзи

4. Господарство

5. Датування тшинецької археологічної культури

Висновок

Список використаної літератури

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Вступ

 

У північних лісах і лісостепу утворилась так звана Тшинецька культура. Територія її поширення сягала досить далеко за межі України на захід. Вчені в Україні і Польщі дотепер сперечаються – єдина це була культура чи певна епоха культурної єдності. ЇЇ носії адаптували знання попередників до нових умов і, спираючись на досвід, створили форми ведення господарства, ідеально пристосовані до навколишнього середовища. Невеликі, у дві-три сотні жителів поселення, розташовувалися в глибині лісових масивів чи на берегах невеликих річок. Це давало змогу, не побоюючись нападів, вирощувати хліб на випалених ділянках, пасти худобу на лісових галявинах, ловити рибу, дичину, збирати гриби, ягоди, мед. У північних лісах остаточно складалися всі основні риси майбутньої слов’янської культури. У тшинецьких поселеннях зустрічались усі типи будівель, характерних для українських сіл лісосмуги. А уклад життя і способи ведення господарства на Волині, наприклад, до середини минулого століття залишалися такими самими, як три-чотири тисячі років тому.

З Волинню пов'язаний і ще один цікавий момент. Дослідження свідчать, що в цьому регіоні найповніше зберігся антропологічний тип, який сягає корінням ще часів Трипілля. Навколишні дрімучі ліси і болота за всіх часів зводили нанівець будь-які технологічні переваги військ супротивника. Колісниці, кіннота в місцевих хащах просто грузнули. Тож жителі цього регіону, уникнувши наслідків чисельних вторгнень, характерних для центральних і південних районів, зуміли зберегти здобуті в стародавності культурні і побутові традиції.

Поховання та житла

 

Серед пам’яток тшинецької культури на Україні перше місце за кiлькiстю посiдаютъ поселення, яких відомо зараз близько 200. На жаль, бiльшiсть їх дуже зруйновано. Топографiчнi умови розміщення поселень добре вивчені: останні завжди розташовувалися вздовж берегів річок, на дюнних пiдвищеннях та останцях в заплаві або на низьких ділянках надзаплави. На деяких поселеннях проведені розкопки (Костяниць Ровенської області, Солов’є Хмельницької області, Мошни Кіровоградської областi, Здвижiвка Київської області (додаток №2), Пустинки Чернiгiвської областi, Волинцеве Сумської областi та ін.). Ці розкопки дали можливість скласти уявлення про планування поселень та конструкцію жител. Поселення звичайно складалися з 15-20 жител, розташованих двома рядами вздовж води. Житла споруджувалися близько одне до одного, звичайно перпендикулярно до берега. Особливо цiкавi дані одержано при розкопках поселення поблизу с. Пустинка Чернiгiвської області, майже повністю дослідженого. Тут біля кожного житла було виявлено добудову господарського призначення, в тому числі споруди на стовпах. Останні, очевидно, призначалися для зберігання зерна. Розкопки Пустинкiвського поселения, а також спостереження, одержані під час дослідження інших пам’яток, дають змогу запропонувати реконструкції жител. Це були землянки, досить великі за розмірами (10х5 м; 12х6 м при глибини 1-1,5 м). Зсередини стінки їх були вкриті дерев’яними плахами або плетеним хмизом; із зовнішнього боку їх присипано землею, викинутою з котлована. Висота жител сягала 2 м. дах був двосхилим. ймовірно, його виготовляли з комишу. Земляна підлога на окремих ділянках була викладена глиняними вальками та зверху вимащена глиною. В кількох житлах виявлено земляні нари. Цей тип жител характерний головним чином для Подніпров’я. У західних областях Пiвнiчної України розкопаних жител майже немає; не виключено що домобудівництво цих районів мало свої особливості.

Майже повне дослідження Пустинкiвського поселення дало змогу провести деякі підрахунки щодо загальної кiлькостi жителів поселення. Так, якщо в середньому площа житла становила 50-б0 м² в кожному житлі мешкало 10-15 людей, то на всьому селищі, яке налічувало 15-20 жител, одночасно могли мешкати 200-250 чоловік.

Поховальний обряд тшинецької культури на Україні вивчений за багатьма курганами з тiлопокладенням та кількома ґрунтовими могильниками з обрядом тiлоспалення.

Курганні могильники дослiдженi у Войцехiвцi, Кустiвцях, Теклинi, Дитиничах тощо. Підсумовуючи найбільш характерні риси, можна відзначити, що кургани розташовувалися по вододілах річок або на високих берегових ділянках. Звичайно вони невеликі за розмірами (діаметр 12-15 м, висота 1 м). Поховання знаходилися на рiвнi давнього горизонту або в неглибоких ямах. Досить частими е колектнвнi поховання, очевидно сiмейнi. Кiстякн завжди скорчені, переважно у положенні на боку. Орiєнтацiя східна або західна. У курганному насипу й під ним завжди є сліди тризни у вигляді вогнищ, розкиданого дрібного вугілля, кісток тварин та скупчень кераміки. Поховальний інвентар, порівняно небагатий й одноманітний, складається з кількох посудин, виробів з кременю та каменю, досить рідко - металевих прикрас. Помітною є різниця в iнвентарi чоловічих та жіночих, а також бідних і багатих поховань. Всі згадані вище риси добре простежуються у Войцехівському могильнику.

За останні роки виявлено досить велику кiлькiсть зруйнованих безкурганних могильників із залишками тiлоспалень. У шести пунктах - у селах Вишеньки, Воропаїв, Бiлгородка, Таценки, Новоукраїнка, Платовище Київської областi - проведено невелнкi розкопки. В усіх випадках могильники виявлені на надзаплавний терасі, в піщаних дюнах. Спалення, очевидно, проводилося десь у іншому мiсцi. Перепалені кістки (iнодi з попелом) потiм складалися в урни та неглибоко закопувалися. досить часто такі кістки висипалися в конiчнi або овальні ямки глибиною 25-30 см. Залишки кісток, що не вміщалися у посудину або ямку, висипалися поруч з ними. Разом з кальцинованими кістками звичайно трапляються уламки посудини. Так, при кількох незруйнованих похованнях могильника поблизу с. Плитовище було знайдено уламки різних посудин. Це свідчить про звичай розбивати посуд під час спалення небіжчика або під час тризни.

Територіальне та хронологічне спiввiдношення могильників з тiлоспаленням та курганів досі неясне, але складається враження, що могильники з тiлоспаленням більш характерними для пiвнiчно-схiдних придніпровських районів.

Господарство

 

Господарський уклад племен тшинецької культури на Україні зумовлювався географічними особливостями поліських земель. Основним багатством Полісся є пасовиська та ліси; ділянки, придатні для землеробства, становлять лише незначну його частину. Отже, у господарстві стародавніх мешканців Полісся домінувало, очевидно, скотарство. Фауністичні рештки свідчать, що основу стада становила велика рогата худоба. Природні умови Полісся сприяли також розведенню свиней. У значно меншій кількості розводили дрібну рогату худобу та коней.

Об’єктивні дані, що свідчать про заняття племен тшинецької культури землеробством, обмежені нечисленними знахідками зернотерок, розтиральників та крем’яних серпів. Знахідки палеоботанічного матеріалу з різних пам’яток часу неоліту - бронзи свідчать про те, що в цей період у лісовій смузі Європи вже були відомі м’яка пшениця, полба, ячмінь, просо i, очевидно, льон. При початкових примітивних формах землеробства найбільш зручно засівати ділянки з родючими наносами мулу, яких у Поліссі було чимало. Хоча загальний рівень продуктивних сил епохи бронзи дає підстави дослідникам твердити про наявність в ті часи орного землеробства, в лісовій смузі та в умовах Полісся підсічне землеробство існувало ще протягом довгого періоду. Цей спосіб є дуже трудомістким, тим більше, що через кожні 2-З роки треба було залишати старі підсiки та переходити на нові місця. Враховуючи малу родючість лісових підзолів, неважко зрозуміти, що таке землеробство, до того ж при дуже низькому рівні обробки ланів, не могло забезпечити потреб населення. Воно, очевидно було дуже важливим, але все-таки допоміжним заняттям, що давало додаткові продукти до скотарства.

Багатство на ліси та водойми давало змогу успішно займатися полюванням та рибальством.

Висновок

 

Тшинецька археологічна культура поширена у середній смузі Центральної та Східної Європи, приблизно від р.Варта на заході до р. Сейм на сході, існувала приблизно з XVI ст. до середини XII ст. до н.е., а потім увійшла складовим елементом у лужицьку культуру. Названа за залишками поселення поблизу Тшинця Люблінського воєводства (Польща). Тшинецька культура характеризується трупопокладенням, безкурганними і курганними могильниками. Для тшинецької культури характерні кам'яні і крем'яні знаряддя, керамічні вироби. Племена займалися тваринництвом і землеробством. Пам’ятки Тшинця в Україні досліджувала С.С. Березанська. Об’єднавчою ознакою культури виступає тюльпаноподібний посуд та рогаті «прясла» - специфічна категорія речей тшинецької археологічної культури.

Додаток 1

Додаток 2

План житла тшинецької культури поблизу с. Здвижівка

Додаток 3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ