Структура англійських та українських топонімів

 

За структурою англійські місцеві назви поділяються на два типи: прості та складені. Прості складаються із одного елемента; складені - із двох або трьох [Cameron, 1961; 27].

Прості назви - це, зазвичай, назви місцевого походження, що застосовувалися до однієї видатної риси ландшафту, наприклад, пагорба, долини, або залишків доісторичного або римського форту. Інші прості назви існують тому, що колись вони були поодинокою фермою або залежною територією близького села або фермерського господарства. В цьому випадку, місцеві жителі не бачили сенсу у більш точній ідентифікації місця.

Складені назви складаються із прикметникового елементу та хабітативного або топографічного елементів. Такі складені назви становлять більшість місцевих назв в Англії [Cameron, 1961; 27].

Хабітативними є елементи, що спочатку позначали місця проживання людей - помешкання, ферми, огорожі та маєтки. Так, наприклад, Хайхем (Higham, Кент) означає "високе помешкання”, Нортон (Norton, Чешир) - "північна ферма, селище”; де перший елемент - описовий прикметник, а другий - вказує на тип місця проживання. Топографічні елементи спочатку описували якусь визначну рису ландшафту, природню або рукотворну, наприклад Грінхілл (Greenhill, Дорсет) - "зелений пагорб”, Блекберн (Blackburn, Ланкашир) - "темний струмок”. Сюди також можна віднести Еллстрі (Ellstree, Херефордшир) - "дерево Етельхарда (Æðelhard)", Теплоу (Taplow, Бакінгемшир) - "курган Теппи (Tæppa) ”, що також, по суті, є топографічними назвами, не дивлячись на те, що перший елемент позначає особове ім'я [Cameron, 1961; 25].

За семантикою можна вирізнити три типи англійських місцевих назв. Перший тип - це народні назви, утворені за самоназвою народу або етносу, що стала назвою їх поселення. Так, наприклад, Ессекс (Essex) означає " (територія) східних саксів (East Saxons) ” [Mills, 1991; 124]. Ці назви, зазвичай, достатньо старі. Другий тип - це хабітативна назва, що може бути як простою, так і складеною. Уік (Wick, Ейвон) - це приклад простої хабітативної назви, що означає "житло, спеціалізована ферма або торгове поселення" [Mills, 1991; 358]. Складена хабітативна назва - Кросбі (Crosby, Камбрія): "селище, в якому є хрести” [Mills, 1991; 97]. Хабітативні назви мають якийсь елемент, що позначає місце проживання людей. Третій тип - це топографічні назви, що також можуть бути простими, наприклад, Уаун (Wayne, Хамберсайд), "тряске болото або трясовина" [Mills, 1991; 349], або складеними, наприклад, Оттершоу (Ottershow, Суррей), що означає "маленький ліс, часто відвідуваний іншими” [Mills, 1991; 250]. Топографічні назви описують якусь рису ландшафту. Часто топографічні назви стали з часом позначати близьке поселення.

Народні назви - невеликий, але значний тип місцевих назв. Багато з них залишаються як назви важливих адміністративних одиниць сучасної Англії. Вони стали місцевими назвами тому, що перейшли від народу, який вони називали, до території проживання цього народу. Народна назва, що містить елемент "saete" - "поселенці”, або "folc” - "народ”, зазвичай є часткою більшої групи. Так, наприклад, Саффолк (Suffolk) - це "south folk”, південний народ (англів) [Reaney, 1960; 99]; Дорсет (Dorset) - "поселенці на Дорні”, де Дорн, в свою чергу - скорочена форма давньоанглійської назви Дорчестера (Dorchester) [Mills, 1991; 108]. Корнуолл - англіцизована форма кельтської племінної назви із додаванням староанглійського елементу walh, що перекладаеться як "брітон, валлієць” [Reaney, 1960; 93]. Уессекс (Wessex) - "the west Saxons", західні сакси [Mills, 1991; 352]; а Нортумберленд (Northumberland) - це "люди із півночі від річки Хамбер” [Reaney, 1960; 100]. Назви деяких менш видатних народів також продовжують існувати в місцевих назвах. Так, наприклад, тільки маючи детальні знання про назви ранніх англосаксонських племен, можна дізнатися, що Джерроу (Jarrow), що в Тайн-енд-Уір (Tyne and Wear), походить від племінної назви, що означала "жителі боліт" [Mills, 1991; 190].

Окремий тип народних назв представляють Гастінгс (Hastings) та Редінг (Reading); давньоанглійське закінчення "ingas" означає "нащадки, послідовники або люди когось” [Cameron, 1961; 64]. Ці дві назви означають "люди Гести" та "люди Реади”. У випадку Гастінгcа, можна побачити збереження форми множини, тоді як в Редінгу помітна більш звична модель, де множина втрачається. Раніше вчені вважали, що назви із закінченням "ingas" представляють собою найстаріші поселення в Англії, але нещодавні відкриття піддають цю теорію сумніву [Gelling, 1978; 106-109]. Деякі складні слова з "ingas" були сформовані із топографічним терміном замість особового імені. В цьому випадку, народ брав своє ім'я від якогось визначного елементу ландшафту навколо їх поселення, і назва цього елементу ставала назвою поселення. Так, Ейвенінг (Avening, Глочестершир) бере свою назву від "людей, що живуть на берегах річки Ейвон (Avon) ” [Mills, 1991; 18], а Еппінг (Epping, Ессекс) - від "люди з нагір'я" [Reaney, 1960; 107].

Більшість хабітативних назв зустрічаються в складених формах, але деякі елементи можуть зустрічатися і у простих назвах. Так, "burh” - "укріплення, фортеця" та "ceaster" - "римський табір або укріплене містечко, стара фортеця або мур" [Mills, 1991; 380], зазвичай, слугують для ідентифікації римських або прадавніх укріплень. Таким чином вони були досить рідкісними у якійсь окремо взятій місцевості, і не мали потреби у окремому прикметниковому елементі для відрізнення від інших подібних. "Burh” дало початок таким назвам, як Бург (Burg) в Саффолку (Suffolk) [Mills, 1991; 58] і Бері (Bury) в Кембріджширі (Cambridgeshire) [Mills, 1991; 61]. Честер (Chester) в Честерширі (Chestershire) [Mills, 1991; 75] та Кастор (Castor) в Кембріджширі [Mills, 1991; 68] походять від "ceaster”.

Інші прості назви зустрічаються в такій формі тому, що вони колись були залежними територіями або віддаленними поселеннями вже давно заснованого поселення. Таким чином, для місцевих мешканців вони були спочатку чітко виділені. "Berentun” та "berewic" - складені назви, що означають, по суті, "ячмінна ферма або віддалена частина маєтку” [Mills, 1991; 379]. Від них беруть свій початок різноманітні Бартони (Barton) [Mills, 1991; 25] та Бервіки (Berwick) [Mills, 1991; 33]. "Stoc”, що означає "місце, віддалена ферма або хутор, вторинне або залежне поселення" [Mills, 1991; 384], перетворилося на поширену місцеву назву Сток (Stoke) [Cameron, 1961; 28].

Складені англійські хабітативні назви зазвичай закінчуються елементом, що позначає поселення людей. Двома найбільш поширеними староанглійськими елементами цього типу є "tun" - "обгорожене місце, ферма, селище, маєток” [Mills, 1991; 384], та "ham" - "садиба, селище, маєток” [Mills, 1991; 381]. "Ham" вважається більш старою формою, але вона не використовувалася однаково на всій території Англії і часто плутається із "hamm” [Gelling, 1978; 112]. "Ham" рідко поєднується із топографічними елементами, наприклад "clif” (cкеля), "ea” (річка), "hyll” (пагорб), "mersc" (болото), "mor" (трясовина) та "ofer” ("над”, сучасне "over”) [Ekwall, 1960; xvi]. "Tun" - найбільш поширений хабітативний елемент староанглійської мови. Він спочатку означав "огорожа, ферма”, але потім став означати також "селище, хутір”, а в назвах, створених після норманського завоювання, міг означати "маєток” [Cameron, 1961; 141]. Правильне значення "tun" у тій чи іншій місцевій назві залежить від її віку. Вік можна визначити по письмовим свідченням, якщо місцева назва в них згадується, але більшість місцевих назв не згадується в записах одразу після того, як вони були створені. Така ж сама невизначеність значення відноситься і до усіх інших англійських елементів місцевих назв, що використовувалися на протязі значного проміжку часу.

Хабітативні елементи англійських місцевих назв зазвичай використовуються в якості другого елемента складеної місцевої назви. Проте, відомі приклади хабітативних елементів, що знаходяться на першій позиції. Наприклад, Тонбрідж (Tonbridge, Кент), що складається із староанглійських елементів "tun" і "brycg”, означає, як вважається, "міст, що належить маєтку” [Mills, 1991; 332]. Вікмер (Wickmere, Норфолк) складається із староанглійських елементів "wic" та "mere”, що означає "водоєм біля житла або молочної ферми" [Mills, 1991; 358].

Перший елемент у типовій хабітативній назві - прикметниковий. Прикметникові елементи походять із широкого асортименту слів: особових імен, народних імен, прикметників, що позначають вік, розмір, колір, або ситуацію, напрямок; топографічні елементи, включаючи річки; рослини, дикі та свійські, тварини, дикі та свійські, промисел або будівлі, що асоціюються із поселенням. Із особових імен ми маємо місцеві назви, такі як Хільдершем (Hildersham, Кембріджшир), що означає "житло чоловіка, якого звуть Хільдрік” [Mills, 1991; 370], та Хомертон (Homerton, Великий Лондон) - "ферма жінки, яку звуть Хунбур” [Mills, 1991; 132]. Народні назви часто містять елемент "inga”: наприклад Еффінгем (Effingham, Суррей) - це "житло сім'ї або послідовників чоловіка на ім'я Еффа” [Mills, 1991; 118], а Фремінгем (Fremingham, Норфолк) - "житло сім'ї або послідовників чоловіка на ім'я Фрем” [Mills, 1991; 136]. Приклади складених назв із прикметниками в якості першого елемента - це Бреденхем (Breadenham, Бакингемшир), де перший елемент означає "широкий" [Mills, 1991; 46], Глаттон (Glatton, Кембріджшир), що означає "чудова ферма" [Mills, 1991; 144], і Хорхем (Horham, Саффолк), що означає "брудна ферма" [Mills, 1991; 178]. Хабітативними назвами, що містять напрямок, є Нарборо (Narborough, Лестершир), що означає "північна фортеця" [Mills, 1991; 238], та Уесткот (Westcote, Глостершир) - "західна хатина” [Mills, 1991; 352]. Колір в хабітативних назвах зустрічається рідко, але одним із прикладів може слугувати Уітбі (Whitby, Чешир), що означає "біла фортеця або помешкання маєтку” [Mills, 1991; 178]. Поширені деталі ландшафту: Фенвік (Fenwick, Нортумбрія) означає "житло або (молочна) ферма на болоті” [Mills, 1991; 130], Комптон (Compton, Глочестершир) - "ферма або селище у долині” [Mills, 1991; 88], а Дантон (Dunton, Норфолк) - "ферма на пагорбі" [Mills, 1991; 112]. Назви річок зустрічаються у Екстоні (Exton, Сомерсет) на річці Ексе [Mills, 1991; 125], та у Фрамптоні (Frampton, Дорсет) на річці Фроме [Mills, 1991; 136]. Рослини зустрічаються у таких формах, як Ешвік (Ashwick, Сомерсет), через присутність ясенів [Mills, 1991; 15], Мейплдархем (Mapledurham, Оксфордшир), через присутність кленів [Mills, 1991; 222], і Бромптон (Brompton, Північний Йоркшир) через присутність дріку [Mills, 1991; 54]. Зернові рослини представлені Бартоном (Barton, Кембріджшир) - "ячмінна ферма" та Флакстоном (Flaxton, Північний Йоркшир) - "бавовняна ферма" [Cameron, 1961; 144]. Хабітативні назви із назв тварин включають в себе Шіпдхем (Shipdham, Норфолк) від стад овець [Mills, 1991; 294], та Фокстон (Foxton, Кембріджшир) від присутності лисиць [Mills, 1991; 135]. Промисли представлені Саппертоном (Sapperton, Лінкольншир) - "ферма миловарів або торговців милом" [Mills, 1991; 285]. Мілтон (Milton, Камбрія) - "ферма або селище із млином” [Mills, 1991; 231], і Бархем (Burham, Кент) - "житло біля фортеці" [Mills, 1991; 59], демонструють появу у хабітативній назві видатної будівлі.

Топографічні назви - третій основний тип англійських місцевих назв. Спочатку це були назви елементів ландшафту. Ті, що перетворилися на назви поселень, перейшли від деталей ландшафту до поселення поблизу. В ранніх англосаксонських документах це позначувалось постановкою староанглійського прийменника "æt”, або латинського "ad” перед місцевою назвою [Ekwall, 1960; xix]. Так, Стретфорд-он-Ейвон (Stratford-upon-Avon) зустрічається у документі 691 року як "Ætstretfordæ”, що означає " (поселення) на переправі, де римська дорога пересікає річку" [Ekwall, 1960; 449]. Таке еліптичне застосування в деяких випадках продовжувалося і у середньоанглійській мові (період розвитку з 11 по 15 століття). Коли прийменник від "Аттен-аше" (Atten-ashe) було відкинуто, утворилася назва "Неш" (Nash), так як останній приголосний прийменника став початковим приголосним нової назви [Ekwall, 1960; 336]. Той самий процес відбувся у назві Нейленд (Nayland) [Ekwall, 1960; 337].

Топографічні назви спостерігаються як у простих, так і у складених формах. Прикладами простих форм є Леа (Lea, Дербішир) та Ейе (Eye, Кембріджшир), від староанглійського "leah” - "ліс, лісова поляна або роща, пізніше - пасовисько, луг”, та "eg”, що може означати "острів, півострів, суха земля в болоті, добре политий водою край, приток” [Mills, 1991; 382]. Більшість топографічних назв - складені назви, що складаються із початкового прикметникового та топографічного елементів, наприклад, "leah” або "eg”. Прикметникові елементи включають в себе особові імена, кольори, типи грунту, положення, місцезнаходження або стан, назви дерев, диких рослин або сільгоспкультур, а також диких та свійських тварин та птахів. Топографічним елементом назви може бути природною деталлю ландшафту, такою як пагорб, долина або рівнина, тип місцевості - болото, ліс або болотіста місцевість, водойма - річка, струмок, озеро або море, невеликі частини землі, що визначені ландшафтом, або рукотворні елементи - кургани або броди.

Приклади топографічних назв нескладно знайти. Топографічні назви, що містять особисте ім'я, включають в себе Едгмонд (Edgmond, Шропшир) - "пагорб чоловіка на ім'я Екгмунд" та Едінгейл (Edingale, Стаффордшир) - "глушина сім'ї або послідовників чоловіка на ім'я Еадін" [Mills, 1991; 117]. Блекмур (Blackmoor, Гемпшир) - "темного кольору озеро" [Mills, 1991; 39], та Грінлоу (Grinlow, Дербішир) - "зелений пагорб” [Mills, 1991; 149] є прикладами топографічних назв, що містять кольори. Приклади типів грунтів - Клейхенгер (Clayhanger, Західний Мідленд), "глиняний схил, що поріс деревами” [Mills, 1991; 82], та Стенфілд (Stanfield, Норфолк) - "кам'яниста відкрита місцевість” [Mills, 1991; 306]. Положення вказано, наприклад, у Апвуді (Upwood, Кембріджшир), що означає "високий ліс" [Mills, 1991; 340]. Делвуд (Dalwood, Девон) вказує на місцезнаходження - "ліс у долині” [Mills, 1991; 102]. Стан показується у Уіндлі (Windle, Ланкашир), Деффорді (Defford, Херефордшир та Уорчестершир) та Хендоні (HendonВеликий Лондон), вказуючи, відповідно, на "вітряний пагорб” [Ekwall, 1960; 552], "глибокий брод” [Mills, 1991; 103] та " (місце на) високому пагорбі" [Mills, 1991; 168]. Назви дерев містяться в Оуклі (Oakley, Бедфордшир) - "ліс або галявина, де ростуть дуби” [Mills, 1991; 246], Уітайкомб (Withycombe, Сомерсет) - "долина, де ростут верби" [Mills, 1991; 366], та Бірчовер (Birchover, Дербішир) - "хребет, де ростуть берези” [Mills, 1991; 37]. Прикладами топографічних назв за іменуванням диких рослин можуть бути Горслей (Gorsley, Глочестершир) - "лісова галявина, де росте дрік” [Mills, 1991; 146] та Редмайр (Redmire, Північний Йоркшир) - "зарослий очеретом ставок” [Mills, 1991; 270]. Флакслі (Flaxley, Глочестершир) - топографічна назва, утворена із назви сільгоспкультури [Mills, 1991; 133]. Імена диких тварин можна знайти в Дірхерсті (Deerhurst, Глочестершир) [Mills, 1991; 103] та Фоксті (Foxt, Стаффордшир) [Mills, 1991; 135]. Імена свійських тварин зустрічаються, наприклад, у Каллертоні (Callerton, Нортумбрія) та Шіплейку (Shiplake, Оксфордшир), що означає "пагорб, де пасуться корови” [Mills, 1991; 64] та "овечий струмок" [Mills, 1991; 294]. Назви птахів можна знайти в Даннокшоу (Dunnockshaw, Ланкашир) - "маленький ліс або гай, що часто відвідують горобці" [Mills, 1991; 111], та Оусден (Ousden, Саффолк) - "долина, яку відвідують сови” [Mills, 1991; 250]. Айсліп (Islip, Нортхемптоншир) демонструє використання назви річки в топографічній назві, що означає "слизьке місце біля річки Айс (Ise) ” [Mills, 1991; 188].

Українські топоніми утворюються або від загальних назв (апелятивів), наприклад, назва села Берег від апелятива берег, назва річки Ріка - від апелятива річка, або від власних назв (антропонімів), наприклад, назва міста Івано-Франківськ - від власного імені Івана Франка. Значна частина географічних об'єктів має опосередковані назви. Так, місто Сіверськ дістало свою назву від річки Сіверський Донець, яка, в свою чергу, означувальну частину одержала від назв слов'янського племені сівери, сівера, що жили у верхній течії річки, а іменникову - через найменування річки Дон від іранського don "вода", "річка".

Топоніміка українських географічних назв говорить або про їхнє слов'янське походження (Біла Церква, Поділля, Монастирище, Вишгород, або про сліди неслов'янського субстрату (порівняйте сарматські гідроніми - назви річок: Хорол, Сула). Топоніми Криму свідчать про їхнє тюркське походження (Бахчисарай - "Палац-сад", Карадаг - "Чорна гора") або ж грецьке (Ай-Петрі - "Святий Петро"). Сама назва Криму (тюркськими мовами "Къырым") означає "рів".

Топоніми розрізняються за ознаками природи:

особливостями рельєфу (вершина Стіг, підвищення Гостра Могила, Нагольний кряж тощо);

особливостями водних об'єктів (річка Біла, місто Жовті Води),

видами рослин (місто Дубно, село Березівка, річка Рогозянка),

видами тварин (вершина Кобила, річка Щучна).

Характерною особливістю давньоєвропейських гідронімів - давніх європеїзмів, тобто тих, які існували до виникнення індоєвропейської мовної спільності, є наявність у них основ на означення "вода", "джерело", "текти", "потік", а також кольорів - "білий", "блискучий" тощо.

Окрему групу становлять антропонімічні назви, що походять від імен, прізвищ; етнонімічні - від найменування народів, родів, племен (село Дуліби, село Поляни, село Ятвяги, село Деревляни, смт Печеніги, місто Ківерці, смт Торчин, смт Узин, село Серби). З минулого дійшла до нас група топонімів, які відображають соціальну нерівність (село Бортники, місто Бровари); збереглися топоніми культового походження, пов'язані з релігійними святами, храмами, церквами, мечетями тощо [Кононенко П., 1996; 26].