Документна та інформаційна повнота ДФ

 

Повнота ДФ - це наявність в ньому всіх існуючих документів в рамках заданих меж фонду. Відповідність між потребами користувачів в отриманні повної інформації з питань, що цікавлять їх, і можливостями бібліотек у забезпеченні цієї повноти — актуальна проблема фондознавства. Тому поняття «повнота» все частіше з'являється в спеціальній літературі. Ю. Н. Столяров запропонував прийняти загальним критерієм ефективності роботи наукових бібліотек повноту обслуговування ними користувачів [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-855, 3]. В основі цього критерію лежить забезпечення повноти документного фонду: саме фонд є накопичувачем як ретроспективної, так і поточної інформації, і від його стану залежить задоволення ІП користувачів.

Питання повноти фондів грунтовно розробляв Ю. В. Григор’єв, ряд інших бібліотекознавців. При цьому головна увага зверталася на розкриття сутності поняття «повнота фондів». Ю. В. Григор’єв ввів два визначення: вичерпна повнота—придбання до фонду всієї літератури по всіх галузях знання, зі всіх країн і на всіх мовах (без якого-небудь відбору), і відносна повнота — «комплектування фондів кожної бібліотеки максимально можливою кількістю дійсно необхідних їй творів друку та інших матеріалів. Наявні розробки страждають зайвою абстракцією, відсутністю спроб визначити показники вимірювання повноти [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-855, 3].

В кінці 1980-х рр. повноту ДФ запропоновано розглядати ще в одному аспекті— як інформаційну і документну. (В. І. Терешин). Поняття інформаційної повноти відноситься до семантичного змісту документів, до об'єму тієї інформації, яку вміщує ДФ. Поняття документної повноти розповсюджується на зовнішні характеристики ДФ, перш за все на число документів, що містять в собі ідентичну інформацію. Ясно, що при хорошому відборі мінімальним числом документів можна надати максимум інформації (вимога мінімакса), тоді як при поганому, навпаки, велике число документів може містити в собі мало інформації — якщо вона повторюється, непрофільна, застаріла і т.д.

Поки що довести висловлену ідею до стадії втілення не представляється можливим — через відсутність доступної методики обчислення ступеня того чи іншого виду повноти. Не у всіх випадках це і можливо — наприклад, коли інформаційне навантаження несе власне документна складова (скажімо, рік видання). Та і потрібно це не завжди. Так, якщо встановлено, що з отриманням нових документів раніше придбані не збільшують інформаційної повноти фонди, то це ще не підстава для негайного їх виключення. Воно може виявитися економічно або технологічно невиправданим, до того ж, можливо, ці документи підвищують рівень корисної надмірності фонду.

Проте ідея розділяти інформаційну і документну повноту виключно перспективна, вона дозволяє різко обмежити можливості задоволення інфопотреб власним фондом, одночасно широко використовуючи сукупний інформаційний потенціал суспільства. Ідея інформаційної повноти добре узгоджується і з концепцією розсіяної повноти [Столяров Ю.Н. Библиотечный фонд: Учебник. – М.: Изд-во: «Книжная палата», 1991. – 271с50, 91].

Передумовою нового розуміння суті бібліотечної роботи, перш за все в частині формування ДФ, була комп'ютеризація бібліотек. Д. Шира, що поставив в американській бібліотеці в середині 50-х рр. перший комп'ютер, з'явився в громадській думці бібліотекарів як «руйнівник бібліотечної справи». Тим часом саме це нововведення поступово призводить до якісного перетворення всієї бібліотечної діяльності. З розвитком інформації стає недоцільним насичувати всіма документами власний фонд. Ту ж інформацію виявляється простіше і дешевше доставити абоненту з віддалених автоматизованих банків даних і баз знань. Фонд все більше починає цінуватися не по документарній, як зараз, а по інформаційній повноті. Акцент на цьому її вигляді спричинить за собою корінні зміни в технології ФДФ, обліку ДФ, взагалі всій політиці і практиці бібліотечного обслуговування. Розподіл бібліотечних абонентів на «своїх» і «чужих» втратить значення, документи оброблятимуться і берегтимуться переважно по місцю їх виробництва, в їх тиражуванні необхідність відпаде. Кваліфікація фондовика полягатиме переважно в знанні того, де з'явилася і територіально зосереджена профільна інформація; у володінні інструментарієм оперативного входу по телеканалах зв'язку в потрібний інформаційний банк (тобто видозмінений ДФ). З'явиться значення відбирати і берегти лише документи, що містять унікальну інформацію, тобто таку, яку інакше нізвідки одержати. Питання про величину фонду, а вслід і класифікація фонду, та і самих бібліотек по цій ознаці втратить нинішнє значення, набагато вище цінуватимуться повнота, багатоаспектність розкриття і оперативність оновлення відомостей про місцезнаходження інформації, що з'являється, доступність її подання на термінали, причому розташовані бажано не в бібліотеці, а вдома, на робочому місці, в транспорті, місці відпочинку користувача.

Як відомо, границі фонду закладені в його моделі, яка є своєрідним еталоном при його створенні. «Модель фонду - це уявне або матеріально реалізоване відтворення складу або структури фонду». Це образ, який дає уявлення про сутність і параметри фонду, що розвивається.

Модель фонду може бути повною по одним характеристикам і не повною по другим. Також повнота фонду залежить, з одної сторони, від того, наскільки повно показані його характеристики (параметри, границі) в його моделі, а з іншої - наскільки адекватно до моделі відбираються документи.

Повнота фонду в процесі заповнення його документами у відповідності з моделлю може розглядатися в двох аспектах: перший - забезпечення фонду документами за всіма його параметрами (характеристиками), другий -відображення в границях фонду всіх існуючих в світі (країні) документів. Повнота - це діалектична система відношень цих аспектів.

Багаточисельні дослідження, показали, що користувачам потрібні не так самі документи, як розміщена в них інформація. Тому має сенс замість документальної повноти говорити про інформаційну повноту БФ. Під інформацією (з бібліотечної точки зору) розуміються теорії, концепції, факти та інші відомості, які створюються або виявляються людиною, фіксуються (на папері, мікроплівці, магнітній плівці тощо) і в такому вигляді включаються у фонд і доводяться до користувача. Інформація може бути фактографічною, суспільною, оригінальною (новою) і вже відомою читачам [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-855, 7].

Процес досягнення повноти, тобто наповнення фонду можна виразити формулою:

 

Р=m/M;

 

де Р — показник ступеня наповнення фонду, m — масив елементів-наповнювачів, М — потреба фонду в певній кількості цих елементів [Столяров Ю.Н. Библиотечный фонд: Учебник. - М.: Кн. палата, 1991. -271 с70, 36].

Значення Р може бути рівне, менше або більше одиниці. Повнотою називатимемо тільки таке положення, коли Р = 1, тобто m=М. Якщо Р<1 (m<М), то слід говорити про неповноту. У випадку, якщо Р>1 (m>М), виникає ситуація переповнювання. Показник Р, таким чином, визначає, в якому положенні знаходиться процес досягнення повноти [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-855, 4].

На практиці основна маса бібліотек бере орієнтир не на повноту представлення у своїх фондах документів, як таких, а на повноту інформації за профілем комплектування. Для позначення ступеня відображення інформації в фонді, можна, ввести формулу: Р =т_і /М_і, де т_і - масив інформації, в фонді; М_і -масив інформації, в світі [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-855; 6].

Яке ж відношення між документною та інформаційною повнотою фонду? Можливі два варіанти: в кожному окремо взятому документі є оригінальна інформація, тобто, Р_д = Р_і; або оригінальна інформація є не у всіх документах, тобто, документів більше ніж інформації (Р_о > Р_і). Бібліотека, зрозуміло, віддає перевагу не документам, як таким, а закладеній у них інформації і тому веде відбір, який порушує документну повноту фонду. Включення у фонд документів, які несуть оглядову, узагальнену інформацію в галузі науки (дисертації, звіти про НІР, тощо), довідників, словників, енциклопедій дозволить підвищити ступінь інформаційної повноти і компактності фондів. Одна книга, яка повністю подає тему в цілому, може замінити, в фонді сотні інших, які висвітлюють окремі проблеми.

Потрібно відмітити, що фонд (особливо публічної бібліотеки) бере не тільки джерела з оригінальною інформацією, але і документи, дублюючі, коментуючі, популяризуючі тему (науково-популярні видання, навчальні посібники, пропагандучі брошури тощо). Таке комплектування не потрібно розглядати як надмірне, тому що воно відповідає завданням бібліотек як організаторів суспільного користування книгами та іншими документами і виражається в моделі фондів.

Питання про відношення оригінальної і неоригінальної інформації в фонді бібліотеки - важке, і в кожному типі бібліотек потрібно щоб вирішувалося по своєму. Наприклад, для національної бібліотеки, виконуючій окрім бібліотечних функцій, функцію архіву творів друку, кожен документ є інформативним - з точки зору змісту, видавничого оформлення або з точки зору його появи саме в даний період. Тому в фондах національних бібліотек вичерпно збирається вітчизняна література на базі обов'язкового примірника [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации / В.И. Терешин //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-855, 7].

Звичайно, можна було б комплектувати фонд без відбору, орієнту0ючись на вичерпуюче представлення в ньому документів, що, в свою чергу, підвищує імовірність його інформаційної повноти. Але подібний підхід призведе до створення гігантських бібліотек, чого можна уникнути шляхом відбору літератури. Дослідження показали, що інформація має властивість розсіюватись, дублюватись в різних документах, багато із яких не містять оригінальних відомостей (перепечатки, перевидання, науково-популярні матеріали тощо). Документи, які містять нову інформацію, складають приблизно 25% від всіх наявних. Тому нема необхідності брати в документний фонд всі видання по темі, достатньо придбати 25% (але оригінальних!) і тим самим забезпечити наявність майже стовідсоткової інформаційної повноти.

Відповідно, ДФ потрібна не просто профільна, а оригінальна профільна інформація. Загальна формула ступеня інформаційної повноти фонду бібліотеки буде виглядати:Р_іориг = т_{і ориг} /М_{і ориг.}

Інформаційна повнота можлива при т_{і ориг} = М_{і ориг}. Досягти її дуже важко по ряду причин. До них відносяться: розсіювання інформації, неповноти відбиття її в бібліографічних матеріалах, важкості пошуку, наявності бар'єрів економічного, мовного характеру тощо. Окрім того, поки інформація публікується, поступає у бібліотеку, обробляється, вона втрачає новизну. З'являється новіша. А це унеможливлює досягнення вищого ступеня наповнення фонду інформацією. Кожна бібліотека навіть отримуючи безплатний обов'язковий екземпляр, постійно переживає незмінне становище неповноти фонду і прямування до недосяжного вичерпуючого його наповнення.

Бібліотеки роблять інтенсивні спроби наблизитись до інформаційної повноти фондів: широко йдуть на кооперацію між собою, з органами наукової інформації, створюють єдині довідково-інформаційні фонди, ведуть головні довідкові картотеки, які відображають інформацію, наявну в світі, але не наявну в фонді даної бібліотеки; підключаються до міжнародних систем інформації [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации / В.И. Терешин //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-8.55, 7].

Відмічаючи неможливість забезпечити повноту фондів кожної конкретної бібліотеки, Н.С.Карташов запропонував ділити документи в процесі комплектування на три групи:

1) Необхідні всім бібліотекам;

2) Необхідні окремим категоріям бібліотек;

3) Необхідні деяким або окремим бібліотекам у визначений період часу. На думку автора, таке комплектування дозволить сформувати раціональну систему фондів і забезпечити повноту задоволення запитів читачів.

Керуючись ідеєю інформаційної повноти фондів, бібліотеки розширили їх документально-видовий діапазон. Окрім книг і періодичних видань, вони приймають документи, які несуть тільки оригінальну інформацію (описи винаходів, стандарти, цінники, прейскуранти тощо), що дозволяє бібліотекам підтримувати відповідність між документною і інформаційною повнотою за рядом параметрів моделі фонду [Терешин В. И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации / В.И. Терешин //НТБ. – 1984. - №6. – С.3-8.55, 7].

Концентрація профільної оригінальної інформації в ДФ відбувається як при первинному відборі в процесі поточного і додаткового комплектування, так і при вторинному в масиві раніше введених у фонд документів. Припустимо, що при первинному відборі в спеціальній бібліотеці в період актуальності теми N у фонд були включені наукові, науково-популярні, довідкові, навчальні видання. Через деякий час тема N перестає бути актуальною, попит на літературу по ній падає до нуля. У фонді проводиться вторинний відбір: залишаються видання, в яких інформація подається в повному вигляді (наукові, довідкові), виключаються видання, які не мають оригінальної інформації (науково-популярні, навчальні). Видання першої групи (в меншій кількості екземплярів) потрапляють в ядро ДФ, де відбувається концентрація ретроспективної інформації: фонд зжимається в фізичному об'ємі при зберіганні повноти інформації. Таке явище називається «властивістю концентрації інформації в ДФ».

Концепція інформаційної повноти в концентрації фонду дозволила розглядати комплектування як двосторонній процес вводу-виводу інформаційних матеріалів і вважати його завданням «створення мінімального фонду максимальної користі» [Терешин В.И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации/ В.И. Терешин // Науч. и техн. б-ки. - 1984. - №6. - С. 3-855, 8].

Дослідження показали, що з точки зору повноти оптимальним можна вважати такий фонд, який в стані задовольнити 95% профільних запитів читачів наукової бібліотеки. Підвищення ступеня задоволення запитів ще на 5% привело б збільшення об'єму фондів в декілька разів, тому доцільніше використовувати МБА або направляти читачів в інші бібліотеки.

Цікавим і допустимим для всіх бібліотек (окрім національних і депозитаріїв) є показник ефективності використання розділу фонду. Він являє собою відношення коефіцієнту використання даного розділу фонду до коефіцієнту використання всього фонду. Оптимальним вважається фонд, в якому у всіх розділах показник ефективності використання складає 0,7-1,3. Якщо він менше 0,7, то фонд укомплектований надмірно. Запропонований показник дає об'єктивну картину інформаційного наповнення фонду в рамках його моделі і допомагає встановити оптимальний об'єм фонду конкретної бібліотеки [Терешин В.И. Полнота библиотечного фонда: теоретический аспект, пути реализации/ В.И. Терешин // Науч. и техн. б-ки. - 1984. - №6. - С. 3-855; 4].

Об'єм фонду зумовлюється його призначенням, яке закладається в модель. Не розростаючись в крупний масив, фонд може бути забезпечений документами, які мають всю повноту інформації в рамках моделі (наприклад, довідкова бібліотека).

Усвідомлюючи перенесення акценту бібліотечної діяльності на інформаційну повноту, ЮНЕСКО ще в 1980-го рр. Програму загальної доступності видань перейменувало в Програму загальної доступності інформації. Окрім неї реалізується програма «Всесвітня передача даних». Її відмінність від програми Загальної доступності інформації полягає в тому, що вона направлена на передачу (тимчасову) з бібліотеки в бібліотеку не саме інформації, а джерел, в яких така інформація укладена. Інакше кажучи, це програма міжнародного МБА. Бібліотечний працівник, з погляду американських фахівців, - це «інформейшн брокер» — інфопосередник між документом і споживачем укладеної в документі інформації.

Його задача — кваліфіковано знайти ту базу або банк даних, де є джерело або сама інформація, що цікавить абонента, вибрати технічні засоби для доступу до інформації (кабельне, касетне, дискове або супутникове телебачення) і оперативно їх використовувати.

Отже, співвідношення інформаційної і документної повноти БФ— одна з найактуальніших проблем бібліотечного фондознавства[Столяров Ю.Н. Библиотечный фонд: Учебник. – М.: Изд-во: «Книжная палата», 1991. – 271с50,92].