ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Бібліотекар. Кожна освічена і культурна людина повинна знати свою історію, витоки писемності свого народу.

Писемність – сукупність графічних знаків і орфограм, які застосовуються в мові чи в ряді мов, що користується однією системою письма.

Перше слов’янське письмо з’явилось в ІХ столітті нашого літочислення. А перший слов’янський алфавіт створили брати Кирило і Мефодій у 862 році. Кирило був освіченою людиною, знав грецьку, латинську, слов’янську, арабську, єврейську та давньоруську мови. Він працював бібліотекарем і викладав філософію. Мефодій був таким же освіченим.

Нажаль оригіналів праць Кирила і Мефодія не знайдено та ми маємо численні копії-переклади богословських книг та переписи оригінальних творів. Це твір Кирила – „Слово про перенесення мощів преславного Климента” та книга Мефодія „Гімн на честь Дмитра Слунського” та інші, які є визначним внеском у загальнослов’янську культуру.

Та „Панонські легенди”, розповідаючи про життя і подорожі Кирила, повідомляють дуже цікавий факт. Кирило, що проживав у Херсонесі знайшов Євангеліє і Псалтир руською мовою і чоловіка, який говорив тією ж мовою. Кирило, спілкуючись з ним, почав говорити й писати тією мовою.

Це свідчить про те, що слов’янські племена в ІХ столітті мали своє письмо, а Кирило вдосконалив чи видозмінив деякі букви і їх графіку та все ж він мав взірець давньоруського походження для створення абетки. Кирило і Мефодій заклали основи слов’янської писемності та літератури і в цьому їхня заслуга.

Найвидатніша пам’ятка літератури Давньої Русі – „Слово о полку Ігоревім”. Нажаль автор геніальної повісті-поеми залишається невідомим. Та вчені приходять до висновку, що автор „Слова о полку Ігоревім” чудово знав історію, географію, природу, військову справу та мову сусідніх народів. Це могла бути досвідчена, літня людина.

Наслідком цієї праці стала книга „Пахощі Бонових слів”. Нам вже відомо хто такий Боян. Автор цієї книги прийшов до висновку, що „Слово о полку Ігоревім”, Остромирове Євангеліє та „Ізборник Святослава” були написані староукраїнською мовою.

Найдавніший літописний твір – „Повість временних літ” – це зведені в одне ціле і розміщені в певному порядку історичні розповіді, документи та закони. Повість була написана приблизно 1113 року, ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. В ній розповідається про розселення слов’ян, про утворення в них держави та про перших руських князів. В „Повісті временних літ”, яку переписали пізніше, було розміщено твір під назвою „По учення дітям” Київського князя Володимира Мономаха.

Важливе місце серед літературних пам’яток часів Київської Русі належить житійним творам. Житіє - біографія сьогодні – це твір, в якому йдеться про життя, страждання чи подвиги людей визнаних церквою як святих.

Наприклад: „Житіє Володимира”, „Житіє Ольги”, „Про святого і блаженного Агапіта”. Літописання продовжувало розвиватися. Так звані „Козацькі літописи” розкривають нам епізоди боротьби українського народу за своє визволення: „Літопис Самовидця”, „Літопис Самійла Величка” та ін.

Опрацьовуючи історичні матеріали, автори „Козацьких літописів” виявляли свій літературний хист. Стиль написання то простий, то вишуканий, а сама побудова сюжету, використання прислів’їв та приказок і метафоричність літописів говорить про те, що це не лише історичні пам’ятки, а й твори художньої літератури.

Вважалось, що першодрукарем на Україні був Іван Федоров і першою друкованою книгою – його „Апостол”. Та виявися цікавий факт про те, що у Німеччині в бібліотеці Тюбінченського університету зберігається книга Юрія Дрогобича, надрукована українською мовою під назвою:

„Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету”. Вона була надрукована через 45 років після винайдення Йоганом Гутенбергом книгодрукування і задовго до появи Івана Федорова на Україні. Та все ж І.Федоров зробив свій внесок у розвиток української культури і літератури. Випустивши книгу „Апостол”, що була видана в Москві, слідом за нею було надруковано „Буквар”. Він складався з двох головних частин: „Абетки” і додаткових матеріалів читання і вивчення на пам’ять. Ця пам’ятка нашої літератури („Буквар”) досі зберігається в оригіналі в бібліотеці Гарвардського університету. А „Острозька біблія”, надрукована також Федоровим, знаходиться в Конгресовій бібліотеці США. І ще по одному оригіналу цих видань зберігається в Канаді в Єпархіальному музеї в місті Едмонті.

Ще хочеться сказати про видатних діячів української літератури таких як: Григорій Савич Сковорода, Іван Вишенський, Іван Петрович Котляревський, Іван Іванович Огієнко та ін.

Спадщина Г.Сковороди стала підсумком давньої української словесності і провіщення нової української літератури. В поетичній збірці „Сад Божественних пісень”, у прозовій збірці „Байки харківські”, у філософських трактатах та діалогах Сковорода постає перед нами носієм гуманістичного світогляду, творцем оригінальної філософії, людиною всебічно обдарованою, спраглою до знань та пізнання істини. Його називають українським Сократом, народним любомудром.

Іван Вишенський – гордість давнього слов’янського письменства на Україні. Він народився на Львівщині, був високоосвіченою людиною. Жив на Афоні, який на той час був центром православного Чернецтва на Сході. Прийняв чернецтво і поселився в печері, звідки посилав на Україну свої послання. Всього відомо їх 20. Найвидатніші: „Обличеніє диявола-миродержця”, „Послання к утекшим от православ’я єпископам”, „Порада о очищению церкви”. Іван Петрович Котляревський, більше як 200 років тому, явив Україні творіння своєї душі і серця – безсмертну „Енеїду”. Він не міг мовчати, коли українська душа стогнала, продана своїм же „благородним дворянством”.

Мав заговорити народ, своєю мовою, про своє підневільне життя, але говорити про це, сміючись, не втрачаючи своєї гідності. Поема „Енеїда” – безсмертна пам’ятка нашої літератури, вона живе і буде жити.

Огієнко Іван Іванович – видатний вчений, громадський діяч, поет, прозаїк, критик і мовознавець, публіцист і видавець, ректор Українського народного університету, православний митрополит Польщі, Канади – автор сотень книг, тисяч наукових праць. Все своє життя (прожив 90 років)

Іван Огієнко пише статті і окремі твори. До еміграції за кордон у Львові вийшли з друку його праці: „Чистота і правильність української мови”, „Український православний словник”, „Історія українського друкарства”.

Слід вдуматись в слова – одкровення Огієнка, в які впродовж поколінь вчитувались наші одноплеменці за кордоном: „Європо, вільний світе – чи українці не люди, що їхні святині оскверняють без перерви?”; „Гине мова – гине народ!”; „Народ, що легко скидає своє і пристає до чужого, ніколи сильним не буде!” та ін.

Ще хочеться згадати про дуже цікаву пам’ятку нашого народу – „Велесову книгу”. Це пронумеровані дощечки, на яких вирізано текст. Розповідають вони про життя правослов’янського народу у давні часи, коли ще на території України проживали кочові племена – скіфи, кіммерійці і сармати. Це були дуже давні язичеські часи.

Але про цю пам’ятку ми поговоримо іншим разом.

ІІІ. Підсумок уроку.

Запитання:

1. Коли з’явилося перше слов’янське письмо?

2. Які писемні пам’ятки нашої країни ви знаєте? Їхні автори.

3. Назва та автор першої друкованої книги.

4. Назвіть одних з перших українських письменників і мислителів.

 

Клас