Тема 1. 3 психіка, її ознаки, виникнення та розвиток у філогенезі

Протягом історії розвитку науки були запропоновані такі погляди на „момент” появи психіки:

● панпсихізм – психіку має вся матерія, жива і нежива;

● біопсихізм – психіку має тільки жива природа;

● нейропсихізм – психіка є тільки там, де є нервова система;

● антропоцентризм – тільки людина має психіку.

Виникнення психіки

Психіка є результат довготривалого розвитку живої матерії.

Суттєво, що різні форми матерії мають таку свою невід’ємну властивість як рух, тобто рух – це спосіб існування матерії. Саме в русі виникає така її необхідна властивість, як відображення, бо інакше рух мав би тільки хаотичну спрямованість.

ВІДОБРАЖЕННЯ – загальна властивість матерії, яка полягає в здатності об’єктів відтворювати, з різнем ступенем адекватності, ознаки, структурні характеристики та відношення інших об’єктів.

Виділяють такі рівні (види) відображення:

Оскільки рух може виступати у механічному вигляді, фізичному, хімічному та біологічному, то й відображення буває механічним, фізичним, хімічним та біологічним. На певному етапі живої матерії виникає психіка (психічне відображення) як якісно нова форма відображення і яка породжує принципово нові механізми, що обумовлюють появу нових форм руху – поведінки живих істот.

Фізичне – існує на рівні неживої природи у вигляді безпосереднього фізичного „сліду”, відбитку властивостей (форми, контурів) одного об’єкта в результаті взаємодії та під впливом іншого.

Фізіологічне (подразливість) – існує в живій природі у вигляді реакції на біологіно важливі подразники оточуючого світу. Подразливість існує у формі тропізмів у рослин, і таксисів – у тварин.

Психічне (чутливість) – відображення абіотичних впливів, які є сигналами або ознаками біологічно важливих впливів оточуючого середовища.

Рис. 1.1 Рівні (види) відображення

За відомою гіпотезою, життя утворилося шляхом біосинтезу (від грец. – життя, з’єднання) білкових сполучень, які можуть самовідтворюватися. Від неживого їх відрізняє подразливість – здатність змінювати свій хімічний склад у відповідь на біологічно значущі подразники: тепло, світло, вологу тощо. Але подразливість – це лише біологічна форма відображення, є лише передумовою психічного в еволюційному сенсі і є вже у рослин (голівка соняшника повертається на рухом сонця, квітка росте, оскільки відбуваються процеси фотосинтезу та ділення клітин під впливом сонячного проміння та вологи). Тому на певному етапі еволюційного розвитку з’являється здатність живих істот реагувати на біологічно нейтральні подразники – чутливість, яка виявляється лише у живої істоти – організмів, які реагують на запах, температуру, форму предмету, які самі не підтримують життя, але сигналізують про властивості, без яких воно неможливе. Чутливість дає можливість відображати оточуючий світ у вигляді відчуттів, що є елементарною формою психічного відображення.

Взагалі, походження психіки пояснюється наступним чином. Психіка сформувалась у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем, завдяки чому суттєво вдосконалилась регуляція цього процесу, що забезпечило ефективну життєдіяльність тваринного світу. Психіка виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак.

Предмети і явища зовнішнього об’єктивного світу, впливаючи на людину, її органи чуття, відбуваються в корі головного мозку у вигляді образів цих явищ і предметів. За умов взаємодії людини з оточуючим світом, предметами і явищами цього оточуючого світу, відбувається перенос (інтеріорізація)властивостей об’єктів зовнішнього світу у внутрішній, суб’єктивний світ людини та формування суб’єктивних образів, зокрема у вигляді образів наглядного сприйняття. В результаті роботи кори головного мозку і виникають сенсорно-перцептивні образи, образи уяви, мнемічні образи, поняття, символи, орієнтири, логіка відносин і ін.

Отже, відображення людським мозком об’єктивної дійсності є пізнання цієї дійсності. В результаті процесу відображення дійсності виникають і формуються почуття, прагнення і дії, якості особистості, потреби, інтереси, здібності, характер, складається життєвий досвід.

Усі психічні явища, тобто всі форми відображення виникають при активній взаємодії людини із зовнішнім світом. А механізм відображення полягає в здатності відповідати на зовнішні впливи.

Відображення людини є єдність суб’єктивного (залежного від людини, властивого їй) і об’єктивного (не залежного від людини).

Відображення є об’єктивним, оскільки воно є результатом впливу об’єктивного світу і дає людині достовірні уявлення про оточуючий світ. Але одночасно відображення має суб’єктивний характер, про це свідчить те, що: 1) відображає конкретна людина, суб’єкт, особистість з усіма її особливостями і своєрідністю; 2) людина, відображаючи навколишній світ, не залишається лише спостерігачем того, що відбувається в її свідомості, у неї існує певне ставлення до предметів і явищ оточуючого світу.

Існують різні визначення ПСИХІКИ в залежності від того, хто дає таке визначення, але скільки б їх не було, всі вони в цілому мають спільні характеристики. Розглянемо деякі з них:

ПСИХІКА – це внутрішній суб’єктивний світ людини.

ПСИХІКА – це суб’єктивний образ об’єктивного світу, який складається у мозку та на підставі і за допомогою якого відбувається регуляція поведінки і діяльності.

ПСИХІКА – це здатність живих істот активно відображати об’єктивний світ у вигляді суб’єктивного образу цього оточуючого світу і саморегулювати на цій основі свою активність та поведінку.

ПСИХІКА – це властивість мозку як високоорганізованої матерії відзеркалювати об’єктивну дійсність і на основі психічного образу, який при цьомц формується, цілеспрямовано регулювати діяльність суб’єкта і його поведінку.

ПСИХІКА – властивість високоорганізованої матерії; полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, в побудові суб’єктом невідчуджної від нього картини цього світу і регуляція на цій основі поведінки і діяльності.

Сучасна психологія розглядає ПСИХІКУ як властивість особливої форми організованої матерії, як суб’єктивний образ об’єктивного світу, як ідеальне відображення реальної дійсності в мозку.

ПСИХІКА – форма активного відображення суб’єктом об’єктивної реальності, виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію.

Отже, в межах матеріалістичної психології психіка розуміється як особлива властивість високоорганізованої матерії – мозку. Із цього випливає, що:

- це саме властивість, а не речовина, субстанція;

- це особлива властивість, яку не можна звести лише до фізіологічних процесів;

- це властивість високоорганізованої матерії, тобто її має не вся матерія взагалі, а матерія на певному етапі розвитку.

Ця властивість мозку полягає в здатності відображати предмети і об’єкти зовнішнього об’єктивного світу.

Психічне відображення, як властивість кори головного мозку, детермінована зовнішньою дійсністю, при цьому має такі властивості:

- воно не є дзеркальним, механічним, пасивним копіюванням оточуючого світу (як дзеркало або фотоапарат);

- воно пов’язане з пошуком, вибором, оскільки в психічному відображенні інформація підлягає специфічній обробці тому є активним відображенням світу у зв’язку із певними потребами;

- воно є суб’єктивним і вибірковим, оскільки належить суб’єкту, поза суб’єктом не існує та залежить від суб’єктивних властивостей організму.

О.М. Леонтьєв визначає два критерія психіки: чутливість і здатність до навчання. На думку О.М. Леонтьєва, елементарною формою психіки є відчуття, що відбивають зовнішню об’єктивну дійсність та її окремі властивості.

За гіпотезою О.М. Леонтьєва стосовно виникнення психіки, психічне відображення проходить такі стадії або етапи розвитку в процесі еволюції живих істот:

Стадія елементарної сенсорної психіки

Рівні	Особливості поведінки	Види живих істот
А. Нижчий рівень. Примітивні елементи чутливості. Розвиток подразливості	Чіткі реакції на біологічно значущі властивості середовища через зміну швидкості і напрямку руху. Елементарні форми рухів. Слабка пластичність поведінки. Несформована здатність реагування на біологічно нейтральні властивості середовища. Слабка нецілеспрямована рухова активність.	Найпростіші. Нижчі багатоклітинні організми, які живуть у водному середовищі.
Б. Вищий рівень. Наявність відчут- тів. Поява органу маніпулювання – щелеп. Формування елементарних умовних рефлексів	Чіткі реакції на біологічно нейтральні подразники. Розвинена рухова активність. Здатність уникати несприятливих умов середовища, вести активний пошук позитивних подразників. Індивідуальний досвід і навчання відіграють невелику роль. Головне значення в поведінці мають жорсткі вроджені програми.	Вищі (кільчасті) черви, брюхоногі молюски, деякі інші безхребетні.

Стадія перцептивної психіки

Рівні	Особливості поведінки	Види живих істот
А. Низький рівень. Відображення зовнішньої дійсності у формі образів предметів. Інтеграція, об’єднання впливових властивостей в цілісній образ. Основний в цілісній образ. Основний орган маніпулювання – щелепи.	Формування рухових навичок. Перева жають сталі, генетично запрограмовані компоненти. Рухові здібності складні і різноманітні (пірнання, повзання, ходьба, біг, стрибки, лазіння, політ тощо). Активний пошук позитивних подразни ків, уникнення негативних (шкідливих), розвинена захисна поведінка.	Риби й нижчі хребетні, деякі вищі безхребетні (членоногі і головоногі, молюски, комахи).
Б. Середній рівень. Елементарні форми мислення (розв’язування завдань). Складення певної „картини світу”.	Високорозвинені інстинктивні форми поведінки. Здатність до навчання.	Вищі хребетні (птахи і деякі ссавці)
В. Вищий рівень. Виділення в практичній діяльності особливої, орієнтовно-дослідної фази. Здатність розв’язувати одне й те ж завдання різними методами. Здатність переносити один раз знайдений принцип вирішення завдання в нові умови. Створення і використання в діяльності примітивних знарядь. Здатність до пізнання оточуючої дійсності незалежно від наявних біологічних потреб. Безпосередній розсуд і врахування причинно-наслідкових зв’язків між явищами в практичних діях (інсайт).	Виділення спеціалізованих органів маніпулювання: лап і рук. Розвиток дослідницьких форм поведінки з широким використанням раніше набутих знань, умінь і навичок.	Мавпи, деякі вищі хребетні (собаки, дельфіни, слони).

 

Таким чином, зазначене вище свідчить про те, що виникнення первісної психіки пов’язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки – так званих таксисів (тропізмів), властивих рослинним і найпростішим тваринним організмам – до власне психічних, сигнальних форм регуляції поведінки тварин. На найвищих щаблях еволюції тварин певного значення в їх життєдіяльності набувають такі форми розвитку психіки, як научіння та інтелектуальна діяльність.