Воля як довільне управління поведінкою і діяльністю людини

 

Воля, як і багато інших психологічних термінів (сприйняття, мислення, пам'ять) – це узагальнене поняття, що позначає певний клас психічних процесів, дій, об'єднаних єдиним функціональним завданням – свідомим і навмисним управлінням поведінкою і діяльністю людини.

Вольова регуляція як різновид довільного управління, реалізується через різновид довільних дій – вольові дії, для яких більш істотним стає прояв вольових зусиль і які співвідносяться з вольовою поведінкою. Вольова регуляція виявляється в: самодетермінації (мотивації); самоініціації та самогальмуванні; самоконтролі; самомобілізації (увазі) й самостимуляції.

Довільне управління як більш загальний феномен, організовує довільну поведінку (в тому числі і вольову), що реалізується через довільні, тобто мотивовані (свідомі, навмисні), дії.

Довільне управління є інтегральним психофізіологічним процесом, оскільки воно, з одного боку, включає крім вольового зусилля ряд інших психофізіологічних феноменів: мотиви (бажання, повинність), інтелектуальну активність, моральну сферу особистості, але, з іншого боку, базується на фізіологічних процесах і особливостях їх протікання (властивостях нервової системи). Остання обставина свідчить про те, що прояви волі – вольові якості – мають ген

Воля виявляється тільки в довільних діях, тому їх слід відрізняти від дій мимовільних. Останні мають імпульсивний характер, не усвідомлюються або недостатньо усвідомлюються, здійснюються без раніше поставленої мети і усвідомлення вольового напруження. До таких дій відносяться також звичні дії, які здійснюються без довільних зусиль, на основі раніше закріплених стереотипів. Це дії по шаблону, за інерцією.

Власне вольовими діями людини називаються дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і такі, що пов’язані з подоланням труднощів. Суттєво, що це дії розумові, тобто базуються на мові та мислені і завжди більш-менш сплановані.

Особливостями волі (вольових дій) є:

1. Свідома цілеспрямованість. Щоб щось виконати людина повинна свідомо поставити перед собою мету и мобілізувати себе на її досягнення.

2. Зв'язок із мисленням. Досягнення чогось та мобілізація можливі лише за умови, якщо людина все добре спланувала та обдумала.

3. Зв'язок із рухами. Для реалізації своїх цілей людина повинна бути в русі та змінювати форми активності.

Вольові дії можуть бути двох типів:

1. Прості – такі дії, коли людина без вагань йде до накресленої мети, ясно усвідомлює, чого і як їй потрібно досягати;

2. Складні, здійснення яких проходить такі етапи:

 

Психологічна структура вольової дії

потяг до здійснення вольової дії

 

усвідомлення мети і прагнення до її досягнення

 

Оцінка своїх можливостей та визначення способу дій

боротьба мотивів

 

Прийняття рішення Здійснити дії

Вольові зусилля

Групи труднощів: 1. Об’єктивні 2. Суб’єктивні

- Звичні рішення - Рішення без підстав - Свідомі рішення

 

 

виконання прийнятого рішення

Оцінка досягнення

Отже, в структуру вольового акту входять:

МОТИВАЦІЯ ВОЛЬОВОГО ВЧИНКУ. Під мотивацією в психології розуміють три відносно самостійних види психологічних явищ. Це ДЖЕРЕЛО АКТИВНОСТІ: мотитивація пояснює, чому виникає стан активності, які потреби спонукають суб’єкта до діяльності. Це СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: вибір того, на що направити поведінку людину. Це ЗАСОБИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ: до них відносяться емоції, бажання, потяги тощо.

ЛАНКИ ВОЛЬОВОГО АКТА: потяг або бажання, боротьба мотивів, прийнятя рішення, виконання. ПОТЯГ або БАЖАННЯ: перше – це мотив діяльності, який являє собою ще недиференційовану, недостатньо чітко усвідомлену потребу; друге як мотив діяльності характеризуються достатньою усвідомленістю потреби. БОРОТЬБА МОТИВІВ – одне бажання протиставляється іншому бажанню, стикається з ним. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ, тобто вибирається певна мета і спосіб її досягнення. ВИКОНАННЯ – рішення переходить у дію.

ВОЛЬОВЕ ЗУСИЛЛЯ. Це форма емоційного стресу, яка мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо), створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні. Загальмовує дію одних і підсилює дію інших мотивів. Мобілізує людину на подолання зовнішніх перешкод. Перемога над лінощами, страхом, втомою в результаті вольового зусилля дає значне емоційне задоволення, переживається як перемога над собою. Звичка здійснювати вольове зусилля стає обов’язковою умовою формування стійкого характеру.

Вольові стани

 

У кожному конкретному випадку вольова регуляція виявляється через вольові стани, до яких можна віднести:

1. Стан мобілізаційної готовності. Цей стан характеризується як досить стійкий, триває від декількох годин до декількох днів і відбиває виникнення цільової домінанти, що направляє свідомість людини на досягнення високого результату, та готовність боротися з будь-якими труднощами під час майбутньої діяльності. Це готовність виявити максимум вольових зусиль, не допустити розвитку несприятливого емоційного стану, направити свідомість не на переживання значимості майбутньої діяльності й очікування успіху чи невдачі, а на контроль своїх дій. Даний стан відбиває самонастроювання на повну мобілізацію своїх можливостей, причому саме тих, які забезпечують досягнення результату в даному виді діяльності.

2. Стан зосередженості – навмисна концентрація уваги на предметі діяльності.

3. Стан рішучості – готовність до дії, крім емоційної й інтелектуальної сторін, у стані рішучості має місце специфічне переживання, завдяки якому сама людина відносить цей стан не до почуттів, а до вольової сфери.

4. Стан стриманості – психічний стан, при якому поведінка підкоряється розумному контролю. Стриманість як може бути вираженням самодисципліни, вихованості людини, а може відбивати її боягузтво. Але в будь-якому випадку це вольовий стан, тому що він пов'язаний з придушенням виниклої потреби за допомогою вольового зусилля.

Ознаки вольового зусилля:

- відчуття внутрішнього напруження;

- спрямованість уваги на виконувану дію;

- напруга м'язів, що не беруть участь у виконанні дії (у т.ч. і мімічних);

- вегетативні прояви, у тому числі і видимі (здуття кровоносних судин, потовиділення на чолі і на долонях, почервоніння обличчя або, навпаки, виражена блідість).