Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується по-
рушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Кожне правопорушення – конкретне, оскільки його чинить конкретний індиві- дуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті сус- пільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок). Про- типравність - юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу. Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке перед-
бачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідаль- ність.1 Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою. Сутність – це головна, внутрішньо належна правопорушенню характерис- тика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості і ознаки. Вихідними і визначальними для розуміння суттєвого в правопорушенні являються представлення про те, що воно характеризується суспільною шкідли- вістю і протиправністю. Суспільна шкідливість, небезпечність – основна об’єктивна ознака, виз-начальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа, відме- жовуюча правомірне від протиправного. Суспільна шкідливість проявляється в тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганнями на пріоритети і цін- ності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт право- порушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим, що суттєве, цінне для нього. Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існуван- ня. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення сус- пільно шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяль- ності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності.
Отже, з сказаного випливає, що діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства і окремій особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій сфері суспільного життя, не можуть і об’єктивно не повинні визнаватися правопорушеннями. Усі правопо- рушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи сус- пільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, ко- ли здійснюється посягання на життя чи здоров’я людини, на державну безпеку тощо. У зв’язку з цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень. З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість вияв- ляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні сус- пільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умо- вам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим харак- тером і здійснюються тільки дієздатними суб’єктами. Шкідливість юридичних фактів-подій і правопорушень – вимірюється кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт нега- тивно впливає на велику кількість зв’язків між людьми; 2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подіб- них фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний факт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині. Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб’єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певни-
ми причинами і тому повторюватись у часі. Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб’єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі. З формально-юридич- ного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах.1 Сут- ністю правопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свобо- ду інших суб’єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороня- ючих норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням не- використання суб’єктивного права, тому що можливість його реалізації зале- жить від власного розсуду суб’єкта. Протиправність діяння обумовлена суспільною шкідливістю (небезпеч- ністю), породжена нею. Без зв’язку з цим діяння не може бути визнане проти- правним. Достатньо розповсюджене і нині в юридичній теорії положення проте, що протиправність є юридичним вираженням суспільної небезпечності, потре- бує уточнення. В спеціальній літературі саме ця формально-юридична сторона протиправності дуже часто абсолютизується. До недавнього часу майже загаль- новизнаним вважалось: що сам факт заборони діяння в правотворчому акті виз- начає протиправність діяння. Такий підхід, який сприймався в якості право- творчої і правоприміненої доктрини породжував правопорушні акти і призво- див до притягнення до юридичної відповідальності осіб, які приносили своєю діяльністю суспільну користь. Поняття протиправності не може бути зведене лише до зовнішньої його сторони. По цій причині в протиправності слід розрізняти два аспекта. По-перше, протиправність є об’єктивована форма вираження суспільно шкідливого, його зовнішня сторона. Це означає: що суспільно шкідливе (небез- печне) діяння повинно бути офіційно підтверджене законом в якості протиправ- ного. По-друге, протиправність є об’єктивною властивістю правопорушення.
Об’єктивною в тому значенні, що всяке правопорушення посягає на сут- тєве в праві, тобто на ті соціальні блага, які надає право: охоронний ним загаль- ний інтерес, той порядок в суспільних відносинах, який підтримується при до- помозі правового інструментарію, прогресивну діяльність і конструктивні спо- соби його здійснення. Правопорушенню належить те, що береться ним під охо- рону. Саме в цьому значенні протиправне невідокремлене від суспільно небез- печного, шкідливого. Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини – внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відок- ремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають нега- тивного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об’єктивну і суб’єктивну сторону (як почуття вини). Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь (ст.62 Конституції України).
Отже, правопорушення – це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Адже правопорушенням являється не будь-яке проти- правне діяння, а лише скоєне умисно чи з необережності, тобто з вини особи. Ця ознака відрізняє правопорушення від об’єктивно протиправних діянь. Ос- танні здійснюються свідомо і з волі особи, але вини (умислу чи необережнос- ті) не містять. Саме тому вони не заключають в собі внутрішнього негативного відношення їх суб’єкта до інтересів суспільства, організацій чи громадян і юри- дичної відповідальності в суспільстві не притягують. Винятки складають ви- падки нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки без вини його власни- ка, невиконання грошових обов’язків і деякі інші цивільно-правові об’єктивно протиправні діяння, за які законом допускається юридична відповідальність. Однак відповідальність в цих випадках має відновний характер. Кримінальна відповідальність за діяння, яке не містить в собі вини, недопустима. Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення – можливість
покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відпові- дальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального харак- теру. Суб’єкти, що вчинили об’єктивні правопорушення (без вини зобов’язу- ються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав). Застосування дер- жавного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і свободи громадян. Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією права і закону. Для правопорушення характерна наявність причинного зв’язку між діян- ням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зу- мовлені саме цим діянням, а не іншими причинами. Правопорушення – це зовнішній акт поведінки-діяння, яке може проявля- тися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття, психічні процеси тощо).1 Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знахо- диться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добро- вільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються).
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; просмотров: 134; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.143.218.146 (0.015 с.) |