Стан досліджуваного явища в Україні

Нагадаємо ще раз, що податок на обавлену вартість є одним з видів непрямого податку. Нині в Україні застосовуються два види непрямих податків — універсальиі та специфічні акцизи і мито. 3 точки зору вирішення фїскальних завдань непрямі податки эавжди. ефективншіі за прямі. Це пов’язано з цілим рядом чинників. Одна з головних причин полягає в різних базах оподаткування: прибутку або доходу при прямому оподаткуванні, обсягу та структури споживання — при непрямому. Відомо, що економічний розвиток усіх без винятку країн має циклічний характер, з тим чи іншим періодом коливань, економічне зростання чергуєтьсяя зі спадами в економічному роэвитку. Саме в період кризового падіння економіки, коли зменшуються макроекономічні показники розвитку, відбувається і зменшення бази оподаткувания, що призводить при незмінних ставках та умовах оподаткування, до зменшення надходжень до бюджету. Практика свідчить, що база прямих податків є чутливішою до змін в економічному розвитку, ніж база непрямих податків.

3 точкн зору впливу на економічний розвиток прямі податки традиційно пов’язують із стимулами та антистимулами, для трудової та підприємницької активності, непрямі — з їх впливом на ціни.

Очевидно, що непрямі податки справляють тим значніший вплив на загальний рівень цін, чим більший обсяг вироблюваних у країні товарів вони охоплюють, чим вищі їх ставки. Зрозуміло, що цей вплив посилюється і при введенні додаткових непрямих податків. Дослідження економістів свідчать про те, що впровадження непрямих податків або підвищення їх ставок може призвести до підвищення загального рівня цін у країні навіть за незмінності всіх основних економічних факторів. Тому їх намагаготься вводити в періоди цінової стабільності.

За деяких умов непрямі податки, на відміну від прямих, сприятливіше впливають на процеси нагромадження, оскільки вони менше зачіпають прибуток підприємців, який є одним із джерел нагромадження, а також тому, що за їх допомогою держава може змінювати співвідношення між споживанням та нагромадженням, якщо витратить кошти, одержані за рахунок обмеження споживання, на інвестиційні заходи.

 

Податок на добавлену вартістъ

Сутність та призначення

 

Як уже зазначалося, існують два види; акцизів- універсальні та специфічні. Податок на добавлеяу вартість (ПДВ) е одним із різновидів універсальннх акцизів. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та днференційовані ставки по окремих групах товарів. Історія універсальних акцизів бере початок лише в нашому столітті, від специфічних вони відрізняються універсальними ставкамя на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

       Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження в бюджет, які не залежать від змін в уподобаних споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшуіоть контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Недоліком цього виду акцизів є підвищення під Їхнім впливом загального рївня цін у країні. де вони вводяться або де на них підвищуються ставки, а також регресивність у соціальному аспекті.

У податковій практиці існують. три форми універсальних акцизів: податок з продажу (купівель) у сфері опотової або роздрібної торгівлі; податок з обороту та податок на добавлену вартість. Об’єктом оподаткування податку з продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий доход иа кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто. оподаткування провадиться лише один раз, на одному ступені руху товарів.

       Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов"язаний значний недолік податків цієї групи — кумулятивнй. ефект, який полягає в тому, що в об’єкт оподаткування включаються податки, котрі були сплачені раніш, на попередніх етадах руху товарів.Податок на добавлену вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об’єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а добавлена вартість, що зберігає переваги податку з обороту але в той самий час ліквідує його головний недолік — кумулятивний ефект.

Податок на добавлену вартість дуже поширений у країнах Західної Європи. В Україні, як уже згадувалося, ПДВ був введений у 1992 р. Чому саме цей податок набув такої популярності? Розглянемо його переваги та недоліки.   

Податок на добавлену вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи і послуги, забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень від цього податку. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати останнього. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг має наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб’єктами підприємницької діяльності. Крім того, оподаткування добавленої вартості, а не обсягу реалізації, сплата податку пропорційно вартості, знову створеній саме на цьому етапі виробництва товару, наближають ПДВ до прямих податків з точки зору прогресивності об’єкта оподаткування.

Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

Обчислення та стягнення ПДВ потребують чіткого визначення об’єкта оподаткування — добавленої вартості. Вона є часткою повної вартості товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові частини: по-перше, вартість сировини та матеріалів, а також послуг виробничого характеру, що відносяться на собівартість; по-друге, эаробітна плата працівників, які займаються виготовленням цьго товару чи наданням послуги; по-трете, прибуток. Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не залежить від зусиль виготовлювача, вона суто арифметично включається в певну.вартість товару чн послуги. У свою чергу, заробітна плата і прибуток

є тими частинами повної вартості, які створюються на цьому етапі в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю. Обчислити її обсяг можна двома методами: перший - від повної вартості відрахувати вартість сировини матеріалів та. послуг виробничого характеру; другий - скласти величини заробітної плати і прибутку, Найзручнішим, а тому найпоширенішим.методом є перший, він застосовується в нашій державі. Обчислення добавленої вартосгі на кожному етапі виробництва товарів і надання послуг дає змогу уникнути подвійного оподаткування і створює умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг. на всіх, етапах їх виробництва й реалізації.

Згідно з двома методами обчислення добавленої вартості суму податку на добавлену вартість можна вирахувати в чотири способи залежно від того, як застосовується податкова ставка. до об’єкта оподаткування:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 1. Структурно-логічна схема податку на доданцу вартість

 

 

Четвертий метод обчислення податку на добавлену вартість дістав назву податкового кредиту, або методу розрахунків-фактур. Саме він, свого часу прийнятий країнами Європейського Союзу (ЄС) при запровадженні ПДВ, найпоширеніший у практиці оподаткування. Його переваги над іншими методами полягають у наступному: немає необхідності в обчисленні величини добавленої вартості, завдяки чому полегшується контроль не тільки податкових органів, але й самих платників за правильністю обчислення ПДВ; крім того, це дає змогу встановлювати менший інтервал між строками сплати податку, а в платників виникає заінтересованість у правильному визначенні суми податку, який вони сплачують постачальникам та виконавцям робіт (послуг).

Для обчислення податку иа добавлену вартість може застосовуватись як одна, так і декілька ставок. 3 точки зору податкової адміністрації иайкраще мати єдину уніфіковану ставку, щоб полегшити контроль за стягненням податку. Але, як правило, існують декілъка ставок на різні групи тоаарів; що зумовлюється соціально-політичними чинниками.

В Україні порядок обчислення і сплати регламентується такнми документами:

Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість» від 26 грудня 1992р. № 14-92;

Декретом Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та доповнень до деяких декретів Кабінету Міністрів України про податки» від 30 квітня 1993 р. № 43-93;

Законом України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість» та «Про акцизний збір»» від 19 листопада 1993 р.;

Інструкцією Головної державної податкової інспекції України «Про порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість» від 10 лютого 1993 р; № 3 та ін.

Основні елементи податку на добавлену вартість, який стягується в Україні, зображені на мал. 1.

Якщо здійсйювати оцінку ПДВ, який стягується в Україиі, слід зазначити його ефективність лише у фіскальному аспекті. В умовах відсутності об’ективних чинників, таких, зокрема, як розвинуті ринкові відносини, система автоматизованого контролю тощо, переваги цієї форми оподаткування не проявляються.

 

Платники і ставки

 

Платниками податку на добавлену вартість є всі юридичні особи та громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання (мал. 2). Єдиним обмеженням, що виключає суб’єктів підприємницької діяльності з числа платників ПДВ є обсяг реалізації вироблюваних ними товарів (робіт, послуг); якщо його величина не перевищуе 100 мінімальних ріозмірів заробітної плати на рік, вони не є платниками податку на добавлену вартість. Такий порядок застосовується з тієї причини, що податкові інспекціЇ просто не в змозі ефективно контролювати стягнення цього податку із значної кількості невеликих платників, які до того ж не дають суттєвих сум додаткових надходжень податків до бюджету. Тому із фіскальної точки зору оподаткування цих суб’єктів підприємницької діяльності може виявитися неефективним: по-перше, видатки на стягнення ПДВ із цих платників можуть перевищити надходження від них; по-друге, у цих платників більше можливостей для того, щоб ухилитися від даного податку.

До юридичних осіб—платників податку на добавлену вартість - належать:

підприємства, організації (в тому числі будь-які неприбуткові), філіали, віддідеиня і відокремлені підрозділи підприємства (організації) та інші суб’екти підприємницької діяльності, що знаходяться на території України, мають розрахункові рахунки в установах банків і самостійно реалізують товари, виконують роботи та надають послуги. Це підприємства, створені на основі законодавства України;

міжнародні неурядові організації, міжнародні об’єднання, іноземні юридичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Це — підприємства та Організації, створені на основі законодавства інших країн. Якщо такі суб’єкти підприємницької діяльності не мають розрахункових рахунків в установах банків України, а також постійних представництв в Україні, ПДВ сплачується покупцями товарів, замовниками робіт (послуг).

 

 

Мал. 2. Платники податку на добавлену вартість

 

 

До фізичних осіб — платників податку на добавлену вартість — відносять громадян України та іноземних громадян, які займаються виробничою чи іншою підприємницькою діялъністю на території Укрїни. Якщо такі іноземні громадяни не мають розрахункового рахуику в установах банків України, та порядок сплати ПДВ аналогічний тому, який установлений для відповідних юридичних осіб.

За згодою підприємстаа (виконавця робіт та відповідною гарантією замовника платником податку може виступати іноземна юридична чи фізична особа, що виконувала роботи. Для цього вона зобов’язана у встановленому порядку зареєструватися в державній податковій інспекції за місцем виконання робіт як платник податку на добавлену вартість. У разі несплати до бюджету ПДВ по виконаних роботах іноземною юридичною чи фізичною особою податок сплачується замовником указаних робіт.  

Для обчислення податку иа добавлену вартість застосовується ставка 16,67%, причому тільки до обороту, що включае в себе суму податку. Ставка 29% застосовується при включенні ПДВ у ціни реалізованих товарів (робіт послуг).

ПДВ з відповідиими ставками 21,875% був введений в України в 1992 р. На що спиралися законодавці, вибравши саме такий розмір ставок? Вони виходили насамперед із необхідності формування доходів бюджету в достатньому обсязі. Напередодні введення ПДВ, у 1991 р. існували два непрямі податки— з обороту і з продажів, за рахунок яких формувалася значна частина бюджетних надходжень. Тому при визначенні ставок ПДВ, який вводився замість указаних податків, відштовхувалися від суми доходів, які надходили в бюджет від податків з обороту і з продажів; Поділивши суму оподатковуваного обороту на суму податкових надходжень, які необхідно було одержати за рахунок ПДВ, і визначили розмір ставки.

У 1993 р. Україна, так само як і Росія, впровадила нові ставки ПДВ—16,67%—для визначення суми ПДВ і 20% — для включення ПДВ у ціни реалізації. Та в Україні ці ставки проіснували недовго, і з 15 травня 1993р.обчислення ПДВ знову почало проводитися за відповідними ставками 21,875 і 28 %, що було зумовлено необхідністю збільшення податковвих надходжень в умовах надзвичайно великого дефіциту бюджету. 3 1995 р. ПДВ пропонується сплачувати за ставками 16,67 і 20% відповідно;

3. Об‘єкт оподаткування

 Обєктами оподаткування є обороти з реалізаціїтоварів, робіт, надання послуг, крім їх реалізації на експорт.

Товаром у податковій практиці вважається предмет, виріб, продукція, теплоенертія, газ, вода, нерухоме майно, включаючи будинки і споруди. Слід підкреслити, що при реалізації товарів об’єктом оподаткування є обороти з відвантаження не тільки товарів власного виробництва, але й придбаних. Якщо при реалізації товарів власного виробництва об’ект оподаткування—весь оборот з реалізації цих товарів, та при реалізації придбаннх товарів різниця між цінами реалізації товарів і цінами їх придбанняя, включаючи суму податку на добавлену вартість. Об’єктом оподаткування при реалізації імпортних.трварів, які були придбані за іноземну валюту, є їх митна вартість та різниця між цінами їх реалізації за національну валюту України та митною(закупівельною) вартістю. Для визначення митною (закупівельної) вартості іноземна валюта перераховується у валюту України за курсом Національного банку України, що діє при розрахунках по зовнішньоекономічних операціях иа день подання вантажиої митної декларації.

При реалізації робіт об’єктом оподаткування є обсяг виконаних будівельно-монтажних, ремонтних, науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших. робіт, включаючи роботи, виконані господарським способом. Щодо останніх, то найчастіше господарським способом виконуються будівельно-монтажні та ремонтні роботи. Для їх проведення не залучаютьея сторонні (підрядні) організації, вони виконуються власними силами, тобто замовник (забудовник) і підрядник виступають в одній особі. Об’ектом оподаткування в цьому випадку є фактична собівартість робіт. При реалізацїї послуг об єктом опедаткуваня є надання (проведення):

а) послуг транспорту, включаючи транспортування. (передачу) газу, нафти, нафтопродуктів, теплової енергії, води, послуг з навантаження, розвантаження, перевантаження товарів, зберігання та інших пов’язаних з ними операцій;

б) послуг із здавання в оренду рухомого і нерухомого майна, в тому числі землі;

в) послуг зв’язку, побутових послут, включаючи послуги, що надаються за договірними формами організації праці:

г) кулътурно-освітних, розважальних, оздоровчих, туристично-екскурсійних послуг; д) спортивних заходів;

е) послуг позавідомчої охорони; є) послуг з підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

ж) рекламних та інформаційних послуг; з) послуг з обробки даних та іноваційного забезпеченя;

и) інших послуг;

 

Об’єктом оподаткування по роботах (послугах), що виконуються (надаються) юридичними особами, створеними згідно із законодавством інших країн, та іноземними громадянами, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України і не майють розрахункових рахунків в установах банків України, а також постійних представництв в Україні, е обсяг виконаних (наданих) робіт (послуг) у національній валюті України.

3 метою мінімізації ухилення від податку на добавлену вартість до об’єктів оподаткування також відносять:

а) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг) без оплати їх вартості всередині підприємства для потреб власного споживання, витрати на які не відносяться на собівартістъ виробництва (обігу), а також для своїх працівників, наприклад, якщо підприємство-виготовлювач холодильників передає на баланс свого дитячого садка холодильникн без оплати їх вартості та продає 10 холодильників своїм працівникам - за ціною, ннжчою від собівартості, то в цьому випадку об’єктом оподаткування є обороти з реалізації 12 холодильників, і він обчислюється виходячи з їх повної вартості;

б) обороти з передачі, товарів (робіт, послуг) без оплати їх вартості в обмін на інші товари (роботи, послуги). Наприклад, якщо підприємство — виготовлювач; телеапаратури передає на баланс рекламного агентства 2 телевізори в рахунок оплати вартості рекламних послуг, які були надані даному підприємству, то в цьому випадку об’ектом оподаткування ПДВ у підприємства-виготовлювача повна вартість 2 телевізорів, а в рекламного агентства вартість рекламних послуг;

в) обороти з передачі безплатно або з частковою оплатою товарів (робіт, послуг) іншим підприємствам або громадянам. Наприклад, якщо підприємство-шеф передало на баланс школи 2 комп’ютери без оплати їх вартості, об’ектом оподаткування є вартість переданих комп’ютерів;

г) обороти з реалізації предметів застави, включаючи їх передачу заставоутримувачу при невиконанні забезпеченого заставою зобов’язання.

 

У громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, об’єктом оподаткування є чистий доход, який вираховується як різниця між сумою виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) і фактичними матеріальними витратами (включаючи податок на добавлену вартість) на виробництво вказаних товарів (робіт, послуг).

Особливу увагу треба звернути на ті обороти, які ие належать до об’єкта оподаткування:

а) внески, паї та інші цільові фінансові ресурси, проведені за рахунок коштів, залишених у розпорядженні підприємств. що об’єднуються за договорами для фінансування капіталовкладень, спрямованих на збільшення, обсягів виробництва, виконання спеціальних програм і завдань;

б) членські внески та відрахування на утримання негоспрозрахункових (будь-яких неприбуткових) підприємств (трестів, об’єднань, концернів.асоціацій, спілок тощо). Наприклад, якщо на основі трьох взаємопов’язаних між собою, підприємств створюється концерн, основним завданням якого є координація діяльності підвідомчих йому підприємств та яке не мае на меті отримання прибутку, то концерн фінансує свої видаткя за рахунок коштів, які перераховують йому підвідомчі підприємства, і вони в цьому випадку не є об’єктом оподаткування ПДВ для цього концерну;

в) добровільні внески та пожертвування на благодійні цілі некомерційним благодійним організаціям;

г) надходження у державні цільові фонди;

д) державні дотації (доплати), субсидії, компенсації та суми ПДВ, які використовуються для регулювання цін на окремі види сільськогосподарської продукції, що реалізується державі.

 

Слід звернути увагу також на те, що оподаткуванню підлягають не тільки обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), але й кошти одержані від підприємців-покупців на власні потреби підприємств-постачальників. Ці кошти не враховуються на рахунку 46 «Реалізація», а відносяться на рахунки 87 «Фонди економічного стимулювання», 88 «Фонди спеціального призначстня», 96 «Цільове фінансування, та інші цільові надходження». Кошти, які надійшли на ці рахунки і не підлягають оподаткуванню ПДВ, визначені вище. Чому кошти, одержані підприємствами на власні потреби, включаються в об’єкт. оподаткування? Насамперед з метою зменшення для платників ПДВ можливості ухилення від нього.