Розділ 1 Поняття кримінально-правових наслідків та їх місце в кримінальному праві

Основні підходи до розуміння наслідків злочину

В кримінальному праві

Для позбавлення наслідків як самостійного кримінально – правового явища (феномену) в теорії кримінального права та правозастосовчій практиці використовуються такі загальні (родові)поняття і понятійні звороти, що охоплюють більш конкретні: наслідок (наслідки) злочинної поведінки; суспільно небезпечний наслідок (суспільно небезпечні наслідки); злочинний наслідок (злочинні наслідки); шкідливий наслідок (шкідливі наслідки); наслідок злочину (наслідки злочину або злочинів); наслідки злочинного діяння (дії, бездіяльності); наслідок в злочині; шкода; злочинна шкода; збиток (збитки); злочинні збитки (злочинний збиток); злочинний результат; кримінально - правові наслідки вчинення діяння та ін. У той же час позначення різними термінами (термінологічними зворотами) однакових понять (понятійних засобів) породжує нічим не виправдані складнощі при вивченні кримінального права. Це веде лише до плутанини, породжує необґрунтовані труднощі при тлумаченні. Адже наявність слів, які по різному звучать, вільно чи не вільно примушує вдатися до пошуку відмінностей між ними встановлення значення окремого кожного з понять, які позначаються. Водночас вживання таких термінів нерідко буває неправдивим: коли кожен із них несе смислове навантаження, вказує на відтінки у змісті понять, які мають кримінально правове значення.[1]

На цій підставі потрібно зазначити що більшість авторів та прихильників кожної з точки зору вважають лише її правильною, доводячи іноді хибності положень своїх опонентів. Між тим, як уявляється з позиції загальної теорії права, кожна з них заслуговує на увагу і, що важливо, певною мірою може бути узгоджена з іншою.[2]

Той факт, що не будь – яка дія або бездіяльність, вчинена під контролем свідомості і волі людини, має вважатися злочином, ніколи і ні в кого сумнівів не виникав. Настільки ж очевидним було й інше: злочином можна називати тільки таке діяння, яке тягне за собою певні наслідки.[3] Вирішуючи питання про поняття злочинних наслідків і їх значення для кримінальної відповідальності, Н. Ф. Кузнєцова у свій час висловила низку міркувань, які й нині заслуговують на увагу. Так, приєднуючись до думки А. Н. Трайніна та Б. С. Нікіфорова, що злочинний наслідок є зв’язуючою ланкою між об'єктом посягання і злочинною дією, вона дійшла таких висновків: злочинні наслідки – це шкідливі з точки зору пануючого класу зміни у суспільних відносинах, що характеризуються кримінальним законом, які спричинені злочинною дією чи бездіяльністю суб'єкта; з точки зору співвідношення зі злочинною дією наслідок є суспільно шкідливим результатом, що заподіяний винуватою, об’єктивно суспільно небезпечною дією суб'єкта. Подібні розмаїття смислового значення поняття „наслідки” використовувались і при формуванні подальших висновків авторки. Зокрема, констатуючи, що суспільна небезпечність є змістом злочинної дії, Н. Ф. Кузнєцова визначає злочинний наслідок як результат, породжений суспільно небезпечною дією суб'єкта. При цьому наслідок не вважається елементом самої дії. Розуміючи злочинні наслідки як суспільно шкідливі зміни в об'єктах, що охороняються соціалістичним кримінальним правом, науковець звертає увагу на можливість заподіяння суспільно небезпечною дією кількох шкідливих наслідків. Але серед них лише один, якщо немає повторності чи сукупності злочинів, визнається елементом складу. Такий наслідок (як елемент складу злочину) являє собою суспільно шкідливі зміни, які спричинені злочинними діями особи не в будь – якому об'єкті, що охороняється кримінальним законом, а саме в об'єкті посягання. Всі інші шкідливі наслідки не є елементом даного складу: вони або заподіяні чи на попередніх стадіях готування або використання, або наступають після закінчення злочину. За наявності вини вони враховуються як обтяжуючі караність обставини.[4] Отже, розмежування злочинних наслідків як елементів складу, від злочинних наслідків, що винувато заподіяні суспільно небезпечними діями особи і не є елементом складу злочину, але враховуються судом при індивідуалізації покарання як обтяжуючи відповідальність обставини, дозволяє констатувати, що злочинний наслідок слід визнавати тією ознакою діяння, за якою при наявності винуватості дії чи бездіяльності воно (діяння) визнається злочинним чи не злочинним.[5] Таким чином, досліджуючи поняття злочинних наслідків, Кузнєцова спочатку не визначає наслідок „об'єктом самого діяння” (оскільки дія, на її думку, є причиною суспільно шкідливих змін у соціально суспільних відносинах, що охороняються кримінальним законом), а згодом визначає його „тією ознакою діяння”, яка впливає на визнання останнього злочинним чи не злочинним.

Як зауважує С. Б. Гаврик, використання терміна „злочинні наслідки” для позначення злочинної діяльності особи неоднозначне. В період дії КК 1960 р. кваліфікація злочинної поведінки ускладнювалась тим, що законодавець виділяв поняття „наслідки” неоднозначно („тяжкі наслідки” – ст. 227, 227, 228), поряд з поняттям „шкода”(„значна шкода” – ст. 227, 228), „збиток”(„великий, значний збиток” – ст. 159, 160, 161, 162), „загибель людей і риби” – ст. 228 і т. д. Така строката палітра понять була суттєвим недоліком закону. В КК 2001 р. цей недолік значною мірою усунутий. Проте і в статтях нового кодексу наслідки злочинної поведінки сформульовані з різним ступенем тяжкості або різні за характером, тому ці ознаки потребують доктринального та інших видів тлумачення. Варто визнати, що термін „злочинний наслідок” є загальним і означає зафіксований у законі результат вчиненого. І хоча законодавець не знає поняття останнього, у теоретичному плані їх можна вживати як синоніми. Загальний характер поняття „наслідки злочину” показаний у ст. 24 і 25 КК, де вказується на ставлення особи саме до „наслідків”. У ряді випадків законодавець використовує його для опису конкретного злочинного результату. Це має місце тоді, коли наслідки даного екозлочину можуть бути різноманітними і не піддаються точному опису чи типовими, поряд з уже названими в диспозиції. Тут термін „наслідки” є спеціальним і підлягає точному визнанню й ідентифікації з залученням інших правових категорій (збиток, загибель і захворювання людей і т. д.). водночас, зазначає Гаврик, у результаті вчинення конкретного екологічного злочину настають й інші наслідки, не передбачені диспозицією кримінально - правової норми. Наприклад, при незаконному полюванні знищуються цінні лікарські рослини, гніздо вища птахів тощо; при забрудненні водойм гинуть рослини, вимушено мігрують тварини, люди недоотримають чи зовсім не отримують питну воду й ін. Дещо раніше близьку позицію з цього приводу зайняв Я. М. Брайнін, визнавши необхідність розмежування понять „наслідки злочину” та „злочинний результат”. До наслідків Брайнін відносив будь – які зміни, які спричиняє злочинна дія в зовнішньому світі. Так, до наслідків вбивства слід, на його думку, віднести не лише смерть потерпілого, але і переживання його рідних. Злочинний результат – це ті наслідки, які мають значення для наявності складу злочину, тобто прямо и безпосередньо випливають із даного злочину; без них злочин не може вважатись закінченим, і сам результат якби визначає склад даного злочину – вбивства, крадіжки тощо.[6] На думку О. С. Міхліна, Я. М. Брайнін правильно відмітив, що в двох зазначених випадках наслідки злочину грають різну роль. Термін „наслідок” і „результат” міцно увійшли в нашу теорію і практику як синонім. Їх розмежування може лише заплутати питання, але ні як не вирішати його. Вирішення задачі, яку зазначив Я. М. Брайнін, слід шукати не в розмежуванні термінів, а в аналізі відповідних інститутів.

Наведена позиція Я. М. Брайніна була таж піддана критиці С. Б. Гавришем передусім у зв'язку з тим, що вчений не завважив розходження в термінах „наслідки злочину” і „злочинні наслідки”. Наслідками злочину С. Б. Гаврик визнав результат злочинної діяльності особи, як включений законодавцем у диспозицію статті, так і такий, що перебуває за межами її діяльності. злочинні ж наслідки („тяжкі наслідки” тощо), за його твердженням, є лише строго зафіксованим у диспозиції результатом небезпечної діяльності особи.

В окремих випадках вчені ототожнюють поняття наслідків зі шкодою або збитками. Так, Т. В. Церетелі зазначив, що „нанесення шкоди соціалістичним суспільним відносинам є наслідок у широкому розумінні слова... Наслідки у вузькому розумінні слова – це конкретний збиток, передбачений складом злочину”.[7]

Не вбачаючи ніяких принципових відмінностей між злочинною шкодою і злочинними наслідками, в кримінально – правовій науці щодо останніх нерідко можна зустріти визначення, побудовані за принципом[8]: „шкідливі... зміни в охоронюваних радянським кримінальним законодавством відносинах, що заподіюються суспільно небезпечною і винуватою дією (без дією) суб'єкта”; визнання злочинних наслідків як шкоди, заподіяною злочинною діяльністю людини суспільним відносинам; „суспільно небезпечна шкода, відтворююча властивості злочинного діяння та об'єкта посягання, що наносить винуватим діяння, від заподіяння якої відповідні суспільні відносини охороняються засобами кримінального права”[9]; утворення змісту злочинних наслідків шкодою, що заподіюється охоронюваним кримінальним законом об’єкту, а саме: а) порушення тих суспільних відносин, які охороняються конкретною кримінальною нормою; б) порушення відповідних правових відносин, які встановлені для охорони даного блага; ототожнення злочинного наслідку із злочинним результатом, що обумовлює її визначення як заподіяння шкоди об’єктам кримінально – правової охорони в результаті вчиненого суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності); певні негативні зміни в навколишньому світі, шкідливі для охоронюваних кримінальним законом особистих і суспільних інтересів; визнання характеру і розміру шкоди та її суспільної небезпечності найважливішими показниками суспільної небезпечності злочину, що береться за основу при визнанні характеристики природи злочинних наслідків, яка, залежачи від об’єкта злочину (оскільки ті соціальні цінності, що зазнають шкоди від злочинних посягань, завжди включені до тієї чи іншої системи суспільних відносин), відтворює їх (злочинних наслідків) визнання як суспільно небезпечних змін в навколишньому світі, які викликані діянням особи[10]. Спроба авторів у наведених формулюваннях прив’язати поняття злочинних наслідків до шкідливих змін в об’єкті посягань, невдало ігнорує очевидні висновки, сформульовані Г. П. Новосьоловим: „злочинні наслідки являють собою причиново зв’язані із вчиненим будь – які зміни із навколишнім світом, де б (в природі, майні, документах, здоров'ї людини тощо) вони не виникали і який би (фізичний, хімічний тощо) характер не мали”; „враховуючи, що злочинна шкода є менш загальним поняття, ніж поняття злочинних наслідків, і відповідно до законів логіки слід не друге визнавати через перше, а навпаки, злочинну шкоду необхідно розглядати як окремий випадок злочинних наслідків”. З огляду на це варто згадати цілком справедливе застереження А. І. Золотарьова, що „шкода від злочину не вичерпується лише такими негативними змінами, що становлять суспільно небезпечні наслідки, прямо передбачені в диспозиції статті Особливої частини КК”[11].

Використання понять „ злочинні наслідки” та „злочинна шкода” як тотожних за змістом (обсягом), по-суті, знаходить злочинну характеристику злочинних наслідків деяких злочинів лише заподіяною шкодою, справедливо означаючи, наприклад, визнання отримання доходу „характеристику забороненого діяння і критерієм розмежування злочинної і незлочинної поведінки в економічній сфері”[12]. У зв’язку з цим неможливість розгляду отримання доходу як шкоди певного виду (або ж наслідків як результату вчиненого діяння) в деяких складах злочинів (зокрема, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 203 КК) можна пояснити виходячи із його визначення як другого самостійного діяння, названих у цих нормах КК поряд з основним (основними). При цьому таке діяння не розглядається як змістовна характеристика основного діяння (основних діянь).

Крім цього, розмежування понять „злочинні наслідки” та „злочинна шкода” виявилась основним джерелом дискусії й з приводу обов’язкової наявності злочинних наслідків в результаті вчинення будь-якого злочину.[13] Проте неодмінно посилаючись на те, що „без наслідкових злочинів немає і взагалі бути не може” (або „кожен злочин неминуче тягне за собою які-небудь злочинні наслідки”), прибічники такої позиції на сьогодні побудували єдиний (наприклад, з огляду на спеціальну термінологію чинного кримінального закону) механізм послідовної взаємозалежності (взаємозв’язку, взаємодії) змісту (обсягу) понять „склад злочину”, „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочинного впливу”, „предмет злочину”, який (механізм) би обумовлював (впливав на) обрання термінології щодо позначення наслідків як самостійного кримінально-правового явища. Хоч спроби здійснити це і реалізувати деякими вченими виходячи із ототожнення понять „суспільно небезпечні наслідки”(і/або „суспільно небезпечний результат”) та „шкода” на підставі: 1)визнання об’єктом кримінально-правової охорони тих суспільних відносин, які захищаються від заподіяння їм тієї чи іншої шкоди; 2)визнання діяння злочинним тому, що воно заподіює чи здатне заподіяти шкоду; 3) визнання виключно шкоди таким чином (явищем), від якого „кримінальний закон охороняє і може охороняти об’єкт – суспільну цінність”; 4) твердження, що наслідки тягнуть зміни в охоронюваному об’єкті; 5) визнання багаторічного, багато аспектного характеру категорії „суспільна небезпечність”, необхідно для структурно-системного аналізу поняття „суспільно небезпечні наслідки” як одного із компонентів суспільної небезпечності злочину, ототожнюючи у зв’язку з цим поняття „злочинні наслідки”; 6) визнання суспільно небезпечними наслідками злочину шкоди, заподіяної в результаті його вчинення („така шкода має свій зовнішній вираз, полягає у негативних змінах у зовнішньому світі, піддаються безпосередньому сприйняттю, встановленню, оцінці”); 7)визнання понять „злочинні наслідки”, „вчинювана злочином шкода”, „суспільно небезпечна шкода”, „злочинна шкода” та „суспільно небезпечні наслідки” як тотожних за змістом (з урахуванням відсутності розмежування цих понять); при цьому перше із них („злочинні наслідки”) визначалося як „небезпечні пошкодження у суспільних відносинах”; 8) висновку, що „суспільна небезпечність злочину є негативною оцінкою суспільством змін, що виникають в соціальному середовищі, яке відображає волевиявлення законодавства про неприпустимість даного діяння і свідчить про нанесення або ж про створення загрози нанесення шкоди об’єкти кримінально-правової охорони... зміст і властивості такої шкоди визначаються змістом і властивостями об’єкта посягання”; визначення суспільно небезпечних наслідків як шкоди, заподіяної об’єкту злочину; 10) неможливості деформації відповідних суспільних відносин негативними наслідками злочину і визнання небезпечної результативності універсальною властивістю будь-якого злочинного посягання; 11) висновку, що „будь-який злочин тягне за собою суспільно небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об’єкту кримінально-правової охорони”; 12) залежності злочинного результату від заподіяної шкоди (зокрема, при критичній оцінці концепції „об’єкт злочину – суспільні відносини”, завдяки якій об’єкту злочину „в основному підсумку визнавалася по суті політична категорія: злочинний результат оцінювався, насамперед, крізь призму панівних відносин, з огляду на соціальну, політичну шкоду суспільству і його інститутам”)... [14]

Неоднозначність простежується і у випадку невиправданого вживання (зокрема, Н. В. Шепелявою в межах однієї наукової праці) як тотожних за змістом наступних термінологічних зворотів (формулювань):”злочинні наслідки” (у вживаному нею формулюванні «„загибель населення” як вид злочинних наслідків»), „наслідок злочину” (у формуванні «... винятково небезпечним наслідком злочину порівняно з...»), та інше, а також „наслідки у складі злочину”[15].

Думається що причина таких різнопланових підходів щодо неоднозначного визначення (характеристики, конкретизації) змісту понять (понятійних зворотів), які позначають певні зміни („негативні зміни”) в об’єкті кримінально-правової охорони, об’єкті посягання або об’єкті злочину, що настають (виникають) в наслідок посягання на них, якраз і полягає у відсутності чи непослідовності вирішення основних питань про: 1) соціальну сутність, зміст та структуру небезпечності; 2) поняття діяння в кримінально-правовому смислі та його співвідношення із поняттям посягання; 3)взаємозв’язок функціональної ролі (значення) суспільно небезпечного діяння та об’єкта кримінально-правової охорони (об’єкта, який охороняється кримінальним законом), об’єкта посягання і об’єкта злочину, та ін.[16] Відсутність розв’язання цих питань зумовлений і наведений вище різнобій у термінології при позначенні: а) однорідними термінами (термінологічними зворотами) явищ (феноменів), які мають різну (відмінну) кримінально-правову природу; б) різними термінами (термінологічними зворотами) явищ (феноменів), які мають однакову (тотожну)кримінально) правову природу.