Приклади взаємозв’язку поведінки матері з поведінкою дитини.

А.Камю підкреслював, що установки набувають усвідомлення тоді, коли розглядаються у зіставленні із протилежними настановами. [21, ст.61] У повісті “Сторонній” він глибоко психологічно описує свого героя як безжалісно-байдужого до своєї матері. Та й власне життя йому також байдуже. Так, випадково опинившись там, де б’ють людину, він з нудьги бере участь у безглуздому вбивстві. Варто згадати Іудушку Головльова, героя повісті Салтикова-Щедріна “Пани Головльови”, який засвоїв стратегію життя своєї “мамочки” (вона свого часу позбувалася “непотрібних” родичів) і безжалісно позбувається її, коли та зістарілася.

Однак хочеться пригадати народну мудрість про жінку, яка вчасно зрозуміла взаємозв’язок своєї поведінки та поведінки сина. Вона годувала старого батька не за загальним столом та не з кращої миски. Але коли жінка почула від свого маленького сина, що він також її годуватиме окремо від сім’ї та готує їй дерев’яну миску, то миттєво змінила своє ставлення до батька, а відтак своє і синове майбутнє. Отож, тільки свідома, збалансована материнська амбівалентність дає змогу жінці прийняти обдумане, зважене рішення в будь-яких складних життєвих ситуаціях. Ось чому взаємостосунки у системі “мати-дитина” повинні формуватися у багатовекторному, гуманістично налаштованому, високодуховному просторі.

 

Сучасна переоцінка ролі жіноцтва, зміни у розумінні материнського покликання.

Феміністичний виклик ідеалізації материнства і переоцінка ролі жіноцтва за репродуктивним критерієм, очевидно, були неадекватно сприйняті, тому концепція амбівалентності не отримала широкої підтримки. Жіночий рух 60-х – початку 70-х років ХХ століття змінив у західних країнах підходи до розуміння материнського покликання, хоча у цілому він сприймався як бажання жінки залишити дітей, дім і чоловіка. У 90-х роках феміністичний рух посилив інтерес до реального досвіду материнства, але не забезпечив усвідомлення напруженого співіснування негативних і позитивних почуттів матерів до дітей як природне явище, яким можна свідомо керувати. Матері не будуть змінювати своє ставлення до власних вихованців доти, доки вони не зможуть вирішувати конфлікти, пов’язані з любов’ю та агресією до однієї і тієї ж дитини. Іншими словами, діти викликають настільки сильні негативні і позитивні почуття, що мати змушена усвідомлювати як свої агресивні появи так і свою здатність до любові та приязні. Доречною з цього приводу є думка А.Камю: “Досвід служить людині тоді, коли його усвідомлюють. Інакше він не має сенсу.” [21, ст.61]

Отже матерям потрібно допомогти спокійно обміркувати взаємостосунки зі своїми дітьми без почуття провини і використовувати амбівалентність збалансовано, свідомо та позитивно, без проявів агресії, інтолерантності, без бажання покинути чоловіка чи дитину. Безумовно, це сприятиме утвердженню неупередженого погляду на роль жінки в сім’ї, розумінню її турбот, проблем, переживань (наприклад, чоловік без примусу буде виховувати дитину, а жінка зможе переключитися на іншу роботу, відпочити), що більше гармонізує взаємини жінки та чоловіка, матері і дитини. Треба створювати в Україні не тільки політичні партії жінок а й жіночі клуби, асоціації та інші неформальні об’єднання, де б кожна жінка-матір могла обмінятися думками, почуттями і враженнями з проблем материнства, отримати чи надати іншим жінкам потрібну допомогу.

 

Висновок.

1) - Обґрунтована трикомпонентна структура особистісної амбівалентності: мотиваційна складова реалізує задоволення відповідно до потреби в афімації, афективна – виявляється як толерантність чи інтолерантність до фрустрованої потреби, поведінкова – знаходить суб’єктивне утвердження амбітендентності між агресією та доброзичливістю.

- Проаналізовані механізми інтеграції-дезінтеграції трьох амбітендентностей (конкордантна, дискордантна, патологічна) дали змогу виявити таку психологічну закономірність: чим більш збалансовані протилежності у внутрішньому світі, тим нижчий рівень (інтенсивність) амбівалентності, притаманний особистості.

- Найбільш стійкі психоформи фіксації амбівалентності властиві чотирьом типам особистості – шизоїдний, депресивний, нав’язливий та істеричний.

- психотерапія вищеназваних типів дисгармонійних особистостей особистостей має бути спрямована на зниження інтенсивності дискордантної амбівалентності, тоді як психотерапія дискордантних осіб – на більш повне самоусвідомлення проявів своєї амбівалентності.

2) – Материнська амбівалентність неоднаково виявляється в різних сферах особистості: в мотиваційній – це потреба у прагненні до близькості з дитиною та страх бути поганою мамою; в афективній – переживання фрустраційної толерантності та усвідомлення не конструктивності, інтолерантності; в когнативній – втілення в життєвий потік доброзичливої поведінки та усвідомлення своєї імпульсивності, агресивності.

- Конкордантна материнська амбівалентність можлива, якщо суспільство, і перш за все чоловік, сім’я, усвідомлюють як позитивну, так і негативну сторони її функціонування; це підтримує жінку і дає змогу подолати високу інтенсивність негативних та позитивних проявів цього феномена, свідомо розмірковувати над суперечностями свого внутрішнього світу і бути позитивно спрямованою на розв’язання проблем, які виникають у системах “мати-дитина” та “жінка-чоловік”.

- збереження гендерних стереотипів материнства веде до дискордантних проявів материнської амбівалентності в чотирьох її основних типах – шизоїдному, депресивному, нав’язливому та істеричному. Дисгармонійні життєві стратегії матері дитина приймає та втілює у подальшому житті. Сімейне виховання зреалізовує колоподібний цикл, відтворюючи міжособисті взаємостосунки із покоління в покоління. Материнська амбівалентність – це “солодке горе” романтичної трагедії материнства.

- треба створити такі соціальні інститути, де б реально можна було підтримати сучасні психологічні тенденції у розвитку материнства, та скерувати зусилля на подолання застарілих жіночих стереотипів. Сучасні мас-медіа покликані формувати життєздатний імідж жінки-матері, чітко окреслювати психокультурний простір взаємин матері і дитини, жінки та чоловіка, нарешті пропагувати сімейне, у т.ч. материнське, батьківське, дитяче щастя як найфундаментальнішу людську цінність.