Взаємозв’язок розвитку конкордантності та дискордантності особистості і материнської амбівалентності.

Можливо передбачити докори усіх, хто не бажає визнати негативні прояви амбівалентності як реального феномену материнства. Табу на цю сферу традиційне, тому уявлення про ідеальне материнство у нашій ментальності – стереотипне, є продуктом патріархальної культури, створене під впливом самонавіювання жіноцтва і в кінцевому підсумку спричиняє шкоду особистісному зростанню як сучасної матері, так і розвитку її дитини. На переконання Т.Зелінської [2] материнська амбівалентність – явище природне, нормальне, вічне. Заборона на природне протікання позитивних та негативних переживань матері до дитини зумовлює їх посилення та завершується інтолерантністю, агресією установкою на негатив міжособистих взаємин. Ідеалізація материнства у реальному житті приводить як матір, так і дитину до дискордантності їхніх особистостей. Матері не завжди спроможні відверто зізнатися, що усталені й водночас обмежені соціальні зв’язки негативно впливають на їхнє психологічне здоров’я. Вочевидь не випадково, що саме за жінкою історично закріпилися не кращі стереотипи суспільної свідомості (“істеричка”, ”невротичка”, “психопатка” та інші). Більше того, культурна заборона материнської амбівалентності не сприяє реалізації ідеалу вічної материнської любові та єднання у діаді “мати-дитина”. Навпаки, дитина, повно приймаючи і переживаючи проекцію материнської психологічної організації, засвоює садистські та мазохистські дитячі імпульси як першопричину свого ставлення до людей і природного довкілля.

Шизоїдна особистість матері характеризується посиленням потреби у самозбереженні та самозадоволенні, що супроводжується відстороненням від близьких людських контактів (дистанціюванням, страхом), і самотність стає бажаною, звичною трансформованою потребою. Амбітендентність шизоїдної особистості – це, з одного боку, потреба у самозбереженні та самозадоволенні, з іншого – страх перед самовіддачею дитині (довірою, симпатією, дружбою, любов’ю).

Інтолерантність шизоїдної особистості матері збіднює палітру виразних середніх, стриманих тонів і поділяє світ лише на чорне та біле. Емоційна холодність такої матері може досягти екстремальних розмірів. Жінка сприймає дитину, як загрозу для збереження цілісності свого Я, тобто самотності. Свою поведінку, своє ставлення до дитини жінка пов’язує з високими моральними цінностями, з своїм обов’язком виховати дитину як можна кращою людиною. Все, що воно робить, це для добра дитини. Але, якщо жінка з шизоїдною особистістю має чоловіка, який протягом тривалого часу підтримує з нею теплі контакти, сповнені симпатії, любові, доброзичливості, то прірва у їх міжособистісних стосунках поступово зникає, відбувається інтеграція агресивності, що дає можливість адекватного спілкування матері з дитиною.

Провідна потреба у депресивних особистостей – об’єднатися з іншими людьми, тому у них розвиваються прагнення до самовіддачі, довірливих близьких контактів, палке бажання любити і бути любимою дитиною, готовність замінити поняття “Я” на “МИ”. Через це така матір може входити в залежність від своєї дитини, або створює такі умови, щоб дитина повністю залежала від неї. Незадоволеність такої деформованої потреби супроводжується інтолерантністю до себе, до людей у формі збереження залежності, щоб відмовитися від відділення себе від дитини, а фактично відмовитися від індивідуалізації (від власного особистого життя). Матір з депресивною особистістю не може собі уявити, що дитина не настільки потребує близьких стосунків, як вона сама, що така надмірна турбота та опіка шкодить дитині.

Напруженість, конфлікти для жінки болісні й нестерпні, тому вона шантажем, або наріканням намагається відновити статус-кво, початкове ставлення до себе. Депресивна агресивність має непрямий характер – тужіння, скарги, нарікання, покірність, підвищена турботливість і т.д. Завдання з подолання дискордантної амбівалентності, депресивної особистості полягає у зміцненні Я, в індивідуалізації, в розширенні власних інтересів і т.д.

Дискордантна амбівалентність у особистості із нав’язливостями, супроводжується інтолерантністю, яка не призводить до інтеграції протилежних тенденцій. Наслідком їх розщеплення є те, що будучи принциповою в усьому, вона доводить потребу в особистій безпеці до абсурду, а природний порядок – до педантичності, необхідну послідовність і раціональність – до невиправної впертості, розумну економність - до скупості, здорову своєрідність – до виняткової примхливості аж до деспотизму. Свій внутрішній порядок жінка поширює на дитину. Свій фанатизм вона виправдовує високою мораллю. Нав’язливі симптоми, з самого початку призначенні для усунення страху за дитину, страху ризику при неправильному вихованні, страху особистої відповідальності за життя, здоров’я, майбутнє свого дитинчати, але поступово стають внутрішньо необхідними. Кожна нав’язливість має тенденцію до поширення на все нові сфери життя. Нав’язливі сумніви у найрізноманітніших варіантах (наприклад: “Чи правильно я виховую дитину? Чи здатна я бути гарною матір’ю) слугують захистом від небезпечної спонтанності та втрати контролю, що може супроводжуватися розкаянням.

Допомога особистостям з нав’язливостями полягає у тому, щоб вони могли усвідомити сутність нав’язливостей, які вони мають, і цим могли інтегрувати амбітенденції, тобто подолати дискордантну амбівалентність. Бажано використовувати принцип релятивізму (відносності) в різних формах психогімнастики, психотренінгу.

Істеричні особистості прагнуть до необмеженої свободи, до перемог, жадають усього нового та ризикованого. Такі особистості спрямовані на майбутнє, тому відкидають минуле, як неіснуючий баласт.

Незадоволеність ведучої деформованої потреби у необмеженій свободі супроводжується ухиленням від виховання дитини, тому, що вона заважає реалізовувати цю потребу (з її точки зору). Другий прояв інтолерантності матері з істеричною амбівалентністю полягає у тому, що провина за те, що відбулося, перекладається на інших, що веде до брехливості:(наприклад: дитина така, бо у цьому винен чоловік, бабусі, суспільство, хто завгодно, але не вона). Часто така жінка захищається від наслідків своїх дій і від реальності “втечею у хворобу”, щоб виграти час та уникнути відповідальності. І при цьому вона не робить висновків зі своїх розчарувань. Виникає амбітендентність особистості: з одного боку потреба у свободі, з іншого – страх перед реальністю та потреба жити в ілюзорному світі.

Агресія істеричної особистості має характер самореклами, слугує для збільшення та зміцнення її цінності, проти всього, що цій самооцінці заважає. Така мати безвідповідальна, по відношенню до своєї дитини, але завжди себе виправдовує.

Надання допомоги особистості з істеричним розвитком материнської амбівалентності полягає у тому, щоб сприяти формуванню у неї адекватних ролей, привчанні до порядку, послужливості, готовності до самопізнання та самообмеження. Це дає можливість жити у реальному світі, не відчувати перед ним страху. [5, ст. 25-32]

Охарактеризувавши психологічні особливості дискордантних проявів материнської амбівалентності (шизоїдної, депресивної, нав’язливої, істеричної), ми дійшли висновку, що у результаті інтолерантності до амбівалентності (сильних двоїстих протилежних потреб) виникає деінтеграція, і провідна потреба трансформується. Інтолерантність є критерієм амбівалентності дискордантної особистості, а її показники – прояви агресії та самовіддачі.