Тема 23. Осушення лісових земель.

                               ПЛАН

1.Мета і завдання лісоосушуючої меліорації.

2.Елементи відкритої осушуючої сітки.

3.Розміщення на місцевості осушувачів, збираючих та магістральних каналів.

4.Поперечний профіль каналів, крутизна заложення відкосів.

5.Визначення об’єму земляних робіт.

 

    ЛІТЕРАТУРА: Родін А.Р. ст. 265-214

                               Гордієнко М.І. ст. 261-264

 

1. Велика кількість води в грунті приводить до зменшення в ньому повітря, погано розкладаються органічні речовини, утворюється шкідливе для рослин закисне залізо та алюміній.Отже, надмірно зволожені участки для вирощування лісу необхідно спочатку осушити. Якщо на перезволоженому участку товщина торфу зверху становить 30 см і більше – то це болото.

   Болота бувають: а) верховими (мають опуклу форму, на водорозділах, живлення за рахунок атмосферних опадів. Це дуже бідні участки: сфагнум, багно, вереск, журавлина і сосна та береза низьких бонітетів, б) низовими (у заплавах рік, мають ввігнуту форму, живлення за рахунок підземних вод, або або затоплення талими водами. Це відносно багаті участки: кропива, очерет, рогоза, осока а також вільха клейка, береза повисла, ясен середніх бонітетів) є також перехідні болота, які займають проміжне положення.

    Після осушення боліт падає рівень грунтових вод і підвищується температура верхніх шарів грунту, що продовжує на 10-15 днів тривалість вегетаційного періоду. Підвищується бонітет насаджень (на 2-4 класи), створюються сприятливі умови для відновлення лісу (природнього і штучного)

2. Для осушення великих територій в основному використовують  відкриту

осушувальну мережу, а при осушенні невеликих площ (парки, розсадники, заповідники) використовують підземний дренаж (закрита осушувальна мережа).

Відкрита осушувальна мережа складається з осушувальних, збиральних, магістральних канав та водоприймаючів.

3. Осушувальні канали призначені для збору надлишків води з надлишково

зволоженої території і відбору їх у збиральні канави. В одну збиральну канаву впадає де-кілька осушувальних, а в магістральну- кілька збиральних. Осушувальні канави розміщують по всій площі на встановленйі між ними віддалі. Вони повинні впадати в збиральні канави під кутом 45-90 ⁰. Для кращого стоку води осушувачі необхідно розміщувати під гострим кутом до горизонталей. Збиральні канави проектують по вторинних пониженнях з введенням їх в магістральні під кутом 60-80⁰. Магістральні канави проектують по самих низьких місцях з введенням їх в водоприймач під кутом 45-60⁰.

  Довжина осушувачів повинна бути не менша 100 м і не більша 1500 м.

Віддаль між осушувачами залежить від лісорослинної зони., типів заболочування і лісу, глибини торфу, підстилаючої породи. Якщо підстилаюча порода піски або супіски, то віддаль між осушувачами збільшується, а якщо глина або суглинки то зменшується, тому що глина менш водопроникна, ніж пісок.

 

          Віддаль між осушувачами лісової зони.

 

Тип заболочування	Тип лісорослинних умов	Глибина торфу,м	Підстилаюча материнська                    порода	Віддаль між осушу вачами, м
Верховий і перехід- ний     Низовий і перехід-ний	В4В5 А4А5   С4С5 В4В5 Д4Д5	До 0,4	Глина, супісок, суглинки	120-170
		До 0,4	Мілкозернистий пісок	160-200
		До 0,4	Середній і крупнозернистий пісок	200-260
		0,5-1,3	Суглинок, глина	100-160
		0,5-1,3	Супісок, пісок мілкозернистий	130-200
		0,5-1,3	Середньо і крупнозернистий пісок	180-250
		Більше 1,3	Суглинок, глина, пісок,супісок	100-180
		0,1-0,5	Глина, суглинок	130-180
		0,1-0,5	Супісок, мілкозернистий пісок	180-220
		0,1-0,5	Середньо і крупнозернистий пісок	220-280
		0,5-1,3	Глина, суглинок	180-220
		0,5-1,3	Супісок, мілкозернистий пісок	200-250
		0,5-1,3	Середньо і крупнозернистий пісок	250-340
		Більше 1,3	Пісок, супісок, суглинок, глина	190-240

4. Поперечний профіль канав найчастіше у вигляді трапеції, рідше прямокутника (коли ширина по дну більша 0,8 м).На практиці глибину осушувачів беруть 0,6-1,3 м.. Торф після прокладання канав зсихається і осідає, тому початкову глибину беруть більшу за проектну на 15-20 %.Дно осушувальих каналів становить переважно 0,3-0,4 м, що відповідає ширині

робочого органу механізмів. Якщо   канава прорізує два різних по механічному складу грунти, то схили каналів роблять складними, щоб вони не зруйнувалися. Найчастіше коефіцієнти схилів для осушувачів приймають у торфі 0, 25-0,50, у піску 1,5; у суглинку 1,0-1,25; глині 0,5-0,75. Глибина збиральних канав повинна повинна бути на 0,1-0,2 м більша осушувальних. Схили збиральних канав більш розложисті: у торфі 0,75-1,0; піску 1,75; суглинок – 1,25-1,5; глина 1,0- 1,25. Місце прокладання магістральних канав можна вибрати по струмку (найнижчі точки рельєфу). Глибина магістральних канав повинна бути на 0,1-0,2 м глибшою ніж збиральних. Дно канав також повинне мати незначний нахил у бік стоку. Якщо природний поздовжній схил значний, то для попередження ерозії влаштовують на канавах перепади. Дно і стінки канав до і після перепадів на віддалі 8-10 м закріплюють хмизом. Самі місця перепадів роблять з хмизу, жердин, колод.

 

                           

 

ПРОДОВЖЕННЯ Т. 23

                                          План

1.Ремонт осушуючої системи.

2.Підземний дренаж.

         ЛІТЕРАТУРА: Гордієнко М.І. ст.264-267.

                                    Родін А.П. ст. 268-269,273-274

 

1. Під дією води та інших природних явищ канави з часом деформуються,

зменшується глибина, руйнуються відкоси. Інколи канави закидаються сіном, хмизом: худоба руйнує відкоси. Тому необхідні ремонти: капітальний та біжучий.

Капітальний ремонт проводять для відновлення розмірів і форми профілю каналів, які були на початку їх створення.

При капітальному ремонті поглиблюють канави та закріплюють зруйновані місця. Перший ремонт роблять через 5-8 років після спорудження канав, коли закінчиться осадка боліт. Наступний капремонт доцільний через 15 років після першого.

Біжучий ремонт має на меті усунення пошкоджень, які виникли під час вилову риби, переїздів, переходів худоби. При цьому з канав вилучають стронні предмети та грунт в місцях обвалу. Такий біжучий ремонт доцільний проводити через кожні чотири роки.

До особливого виду ремонту належить усунення наслідків аварії (руйнування мостів, завалів під час бурь, розмив дамб під час паводків тощо). Це позаплановий ремонт.

Капітальні і поточні ремонти здійснюють за умов найменшого рівня воду в канавах.

При поточному ремонті широко застосовують залізні граблі з довгими зубами для вилучення трав’яних рослин, що розрослися на дні канави, а також хворосту, колод, сіна. Мул вилучають з допомогою черпака та совків.

    2. Осушення закритого мережею називають підземним дренажем. Використовують на невеликих ділянках. Створюють канави, на дно яких укладають труби, виготовлені з кераміки, азбестоцементу, пластмаси, дерева чи зв’язаного хмизу, жердин. Потім канави засипають.

Гончарний дренаж роблять з глиняних добре випалених трубок циліндричної форми довжиною 33 см. Внутрішній діаметр цих трубок від 5 до 15 см.

Вода з грунту у дрени потрапляє через щілини, які лишаються між трубками. Ці щілини обкладають мохом, щоб запобігти замуленню труб. Якщо дренаж виконаний вдало, то він може проіснувати 30-40 років.

З плитчастого каміння роблять прямокутні або трикутні труби, які використовують як підземні дренажі. Зверху накривають мохом або іншим фільтрувальним матеріалом. Для такого дренажу потрібно багато каміння тому його використовують рідко.

  Дощатий дренаж найчастіше роблять квадратної форми. Використовують дошки товщиною 15-20 мм. Між дошками щілин не роблять, а в верхній частині бічних стінок роблять отвори, куди поступає вода. Розміри труб 5х5 до 15х15 см. (по внутрішніх замірах). Період експлуатації 20х25 років.

Фашинні дрени із хмизу, який зв’язаний снопиками діаметром 20-30 см. Перев’язувальні обручі через 50 см. Хмиз вкладають врозбіжну. Фашини вкладають на дно траншеї, покривають мохом, вереском або іншим фільтрувальним матеріалом.

  Для виготовлення жердинного дрену використовують гілки будь-яких порід, але найкращими є соснові або дубові. Жердинний дренаж може працювати 10-15 років.

  Найдешевшим є кротовий дренаж, який проводять з допомогою машин

ДК-2. Кротовини прокладають на глибині 60-70 см, розміщуючи їх на віддалі 4-12м.

 

              ТЕМА 24.Садівництво. Поняття про галузь.

                                                     План

1.Значення садівництва в народному господаврстві.

2.Породно-видовий склад плодових і ягідних культур в садах.

3.Будова надземної та підземної частини плодового дерева.

4.Фази вегетації та спокою плодових порід.

                                                                       ЛІТЕРАТУРА:

                                                  Основна: Дебринюк Ю.М. ст.265-275.

                                                  Додаткова: Родін А.Р. ст.295-298

                                                                     Гордієнко ст.288-300

І.Плодівництво вивчає закономірності розвитку, розмноження, плодоношення, плодових і ягідних рослин відповідно до грунтово-кліматичних умов. В плодах є цукри, вітаміни, органічні кислоти, жири, білки, мінеральні речовини. Вони мають харчове і лікувальне значення. Дерева і кущі, крім цього, мають велике естетичне та санітарно-гігієнічне значення.

ІІ.Культурні сорти плодів відібрані людиною і виведені із диких видів на протязі довготривалої селекції. В Україні вирощують понад 50 видів плодово-ягідних рослин.Найбільш розповсюджені – це яблуня, груша, вишня, черешня, слива, алича, виноград, горіх, смородина, агрус, малина, суниця. Всі плодово-ягідні культури поділяються на шість груп. 

1.Зерняткові (яблуня, груша, ірга, горобина, глід,айва, мушмула (родина розових, підродина яблуневих).

2.Кісточкові (вишня, слива, черешня, алича абрикос, персик, мигдаль, кизил).

Крім кизилу всі вони належать до родини розових, підродини сливових.

3.Горіхоплідні (горіх, фундук, фісташка, каштан їстивний, пекан).

4. Ягідні (смородина, малина, порічки, агрус, чорниця, виноград, лимонник, суниця).

5.Субтропічні рослини мають дві підгрупи: цитрусові та різноплідні.

Цитрусові (мандарин, апельсин, лимон, грейфрукт, цитрон – родина померанцеві).

Різноплідні (інжир, хурма, гранат, маслина).

    В Україні вирощують в Криму.

6.Тропічні рослини (ананас, банан, манго, фінікова і кокосова пальми). Займає перше місце в світі за валовим збором плодів.

 

ІІІ.В плодових рослин є вегетативні (ростові) та репродуктивні (плодоносні) органи. Вегетативні (стебло, листок, корінь). Репродуктивні (квіти, плоди, насіння).

Кожна деревна порода складається з підземної частини (корінь) та наземної частини. Місце переходу підземної частини в надземну називають кореневою шийкою.

Функції кореневої системи -механічна і всмоктуюча.

Корені є вертикальні (яблуня, груша, черешня – до 10 м), слива, алича, вишня- до 3-6 м; смородина, агрус – до 1-2 м) та горизонтальні.

Корені поділяють на стрижневі, скелетні, напівскелетні, обростаючі (мичка).

Обростаючі поділяють на поглинаючі (білі, склад. з корен.чохлика, зони росту та зони всмоктування: 400-700 тис.шт. волосків на 1 мм²), ростові, перехідні та провідні.

Н а д з е м н а ч а с т и н а складається із стовбура і крони.Стовбур – головна вісь дерева, на якій знаходяться гілки. Частина стовбура від кореневої шийки до першої скелетної гілки називається штамбом. Верхня від штамба частина- центральний провідник-лідер, на верхівці якого пагін подовження.

Є гілки першого, другого, третього порядку, інколи більше.

 Найбільші гілки утворюють скелет крони, менші за розміром називаються напівскелетними і зовсім дрібні-обростаючі.

Пагін – це однорічне стебло з листям. Є передчані пагони, пагони подовження, пагони-конкуренти, жирові пагони.

В зерняткових:  п р у т и к и, с п и с и к и (5-15 см із зближеними слаборозвинутими бічними бруньками і добре розвинутою верхівкою), кільцівки (- 3,5 см, розміщені на дворічних приростах, верх. брунька добре розвинута, вегетативна).

П лодухи- багаторічні слаборозгалужені плодушки.

 В кісточкових: б у к е т н і гілочки (кільця генерат.бруньок на короткому прирості з центр.брунькою, з якої на другий рік виросте нова букетна гілочка)- вони найбільш поширені;

Ш п о р к и – гілочки 1-10 см з бічними генеративними та верхівкою вегетативною бруньками. Шпорки можуть закінчуватися колючкою (слива, алича, абрикос).

П л о д о в і г і л о ч к и – однорічні стебла, на яких розміщені лише генеративні бруньки завдовжки від 1-3 см (вишня, черешня), до 10 см і більше (слива, алича, абрикос). Зм і ш а н і г і л о ч к и - однорічні стебла, на яких розміщені як генеративні, так і вегетативні бруньки.

По розмірах бруньок можна розрізнити вегетативні та генеративні бруньки.

Вегетативні – видовженої форми: з ростових виростають пагони,

з листкових – листя. Генеративні – більші від вегетативних і мають круглішу форму. Утворюються квіти.

Генеративно-вегетативні бруньки, з яких формуються квіти, пагони та листя характерні для зерняткових порід, малини, агрусу, смородини, горіха.

Листя виконує функції транспірації, дихання, фотосинтезу.

Квіти- органи розмноження. Одиночні і суцвіття, самозапильні та комахозапильні (всі дводомні).

Плід – орган запасних речовин і продовження роду. Плоди є справжні (із зав’язі) – слива, вишня; несправжні (із зав’язі,квітколожа і чашечки – яблуня, груша); збірні (із квіток з кількома маточками) – малина, суниця; супліддя (із суцвіття –шовковиця). За будовою плоди поділяють на яблукоподібні, кістянки, горіхи, померанці та ягоди.

Насінина складається з оболонки, поживних речовин і зародка.

ІУ. В житті плодових рослин спостерігаються два періоди: вегетації та спокою. В період вегетації такі фази: набрякання, розпускання бруньок, цвітіння, ріст пагонів, диференціація генеративних бруньок (в малини, горіха, хурми, генерат.бруньки формуються весною), розвиток і достигання плодів, визрівання тканин, опадання листя.

Період спокою: природній (фізіологічний) коли плодові дерева не розвиваються навіть за сприятливих кліматичних умов;

вимушений – коли розвиток рослин затримується через несприятливі зовнішні умови.

Період фізіологічного спокою триває в середньому до середини –кінця грудня, а в окремих порід і сортів- навіть до кінця лютого. Після цього- вимушений спокій.