Виробничо – організаційна та економічна структуризація підприємства.

       Підрозділи і працівники підприємства, що виконують визначену функцію керування, утворять функціональну підсистему керування. Розрізняють технічну, економічну, виробничу, зовнішніх господарських зв'язків і соціальну підсистеми керування.

Функції керування діяльністю підприємства реалізуються підрозділами апарата керування й окремих працівників, що при цьому вони вступають у економічні, організаційні, соціальні, психологічні відносини один з одним.

Різноманіття функціональних зв'язків і можливих способів їхнього розподілу між підрозділами і працівниками визначає розмаїтість можливих видів організаційних структур керування. Усі ці види зводяться в основному до чотирьох типів організаційних структур:

§ лінійний

§ функціональний

§ лінійно-функціональний (змішаний)

§ матричний

Лінійний: використовується в системах керування виробничими ділянками, відділами, цехами. Не розрахований на керування великим підприємством, тому що не містить у собі наукові і проектні організації, розгалужену систему зв'язків з постачальниками і споживачами.

Функціональний: характерні його риси - поглиблення функціонального поділу управлінської праці, відокремлення функцій і спеціалізація підрозділів керування. Практично не використовується, тому що порушується принцип єдності керування, знижується відповідальність виконавців.

Змішана структура найбільш застосовувана. При ній функціональні підрозділи діють на правах штабу при лінійних керівниках, допомагаючи їм у вирішенні окремих управлінських задач.

Матричний тип організаційних структур керування будується шляхом сполучення традиційної лінійно-функціональної системи зі створенням тематичних проблемних груп фахівців.

Чіткий ієрархічний поділ праці і спеціалізація підрозділів апарата керування є основними напрямками розвитку організаційних структур.

У сучасному виробництві частіше виникають продуктові (дивізіональні) структури. Поєднання централізованого планування та децентралізованого функціонування виробничих підрозділів (дивізіонів) сприяє створенню саме таких структур, які широко застосовуються в умовах багато продуктового виробництва (рис.1).

Рис.1 Дивізіональна структура управління

Перші розробки концепції і початок упровадження дивізіональних структур керування відносяться до 20-х рр., а пік їхнього промислового використання приходиться на 60-70-і рр.

Необхідність нових підходів до організації керування була викликана різким збільшенням розмірів підприємств, диверсифікованістю їхньої діяльності й ускладненням технологічних процесів в умовах динамічно мінливого зовнішнього середовища. Першими перебудову структури по цій моделі почали найбільші організації, що у рамках своїх гігантських підприємств (корпорацій) стали створювати виробничі відділення, надаючи їм визначену самостійність у здійсненні оперативної діяльності. У той же час адміністрація залишала за собою право твердого контролю по загалькорпоративних питаннях стратегії розвитку, науково-дослідних розробок, інвестицій і т.п. Тому даний тип структури нерідко характеризують як сполучення централізованої координації з децентралізованим керуванням (децентралізація при) збереженні координації і контролю.

Ключовими фігурами в керуванні організаціями з дивізиональною структурою стають не керівники функціональних підрозділів, а керуючі (менеджери), що очолюють виробничі відділення.

Структуризація організації по відділеннях виробляється звичайно по одному з трьох критеріїв; по продукції, що випускається, чи наданим послугам (продуктова спеціалізація), по орієнтації на споживача (споживча спеціалізація), по територіях, що обслуговуються, (регіональна спеціалізація).

Всі підприємства можна поділити на чотири умовно названі типи: „технологічні”, „кон’юнктурні”, „маркетингові” та підприємства технологічної атаки”.

       Підприємства „технологічного” типу функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

       Для підприємств „кон’юнктурного” типу характерні реактивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і виробництво продукції, яка не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

       Підприємства „маркетингового” типу орієнтуються на поточні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий попит.

       Підприємства „технологічної атаки” спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.

       Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство ідентифікує основні стимули своєї діяльності в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і залежно від цього створює свою виробничу структуру.

       Основою формування виробничих структур підприємств у більшості галузей промисловості є виробничий процес виготовлення продукції. Основні фази цього процесу – заготівельні, обробні, складальні, випробувальні – дають змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги.

       Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв’язків покладені в основу виробничої структури підприємства. Основними рівнями типової виробничої структури є: цех – відділення – дільниця – бригада – робоче місце.

       Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.

Для того, щоб проілюструвати наведений вище матеріал розглянемо виробничу структуризацію на прикладі ВАТ „Українка”.

Основний вид діяльності підприємства - виробництво товарів народного споживання. ВАТ "Українка" надає також послуги по пошиттю одягу інофірмам. Підприємство підтримує тісні зв'язки з фірмами країн Західної Європи такими як "Канда", "Саннета"(Німеччина), "Клаб Клоузинг", "Кволл"(Англія).

Виробництво підприємства поділяється на основне і допоміжне.

Основне виробництво включає:

§ підготовчий розкрійний цех;

§ швейні цехи;

§ цех волого-теплової обробки.

До допоміжного виробництва відносяться:

§ механічна майстерня;

§ транспортна ділянка;

§ відділ головного механіка й енергетика;

§ слюсарня;

§ ВТК;

І.     Плановий відділ:

1.    Розробка

§ проектів поточних і перспективних планів по основних техніко-економічних показниках;

§ техпромфінплану;

§ проектів нових оптових і роздрібних цін на продукцію;

§ планової потреби у виробничих матеріалах і напівфабрикатах на виробничу програму;

§ калькуляцій по статтях витрат.

2.    Складання

§ річного звіту по відповідним статистичним формам;

§ кон'юнктурних оглядів діяльності підприємства по розділах "виробництво" і "собівартість";

§ оперативних звітів і довідок по підприємствах і цехам.

3.    Ведення

§ оперативної звітності по об'єднанню в розрізі підприємств і цехів головного підприємства по виконанню техніко-економічних показників;

§ обліку і звітності руху робочої сили, середньо-облікового складу по цехах, відділам головного підприємства і персоналу непромислової групи.

ІІ.    Відділ праці і заробітної плати:

1.    Розробка

§ перспективних і поточних планів по праці;

§ нормативних матеріалів по праці;

§ техпромфінплану по праці;

§ проекту колективного договору;

§ заходів щодо удосконалювання нормування праці.

2.    Упровадження технічно обґрунтованих норм виробітку.

3.    Організація обліку виконання норм виробітку і звітності по установлених формах.

4.    Здійснення контролю за

§ правильністю застосування на підприємстві установлених норм виробітку;

§ використанням робочого часу по усіх видах робіт;

§ правильністю застосування умов оплати праці;

§ використанням фонду зарплати і фонду матеріального заохочення.

5.    Аналізу виконання норм виробітку і використанням фонду зарплати.

6.    Складання звітності.

ІІІ.   Бухгалтерія:

1.    Забезпечення:

§ правильного і своєчасного бухгалтерського обліку і звітності з використанням засобів механізації обліково-обчислювальних робіт;

§ обліку грошових засобів, що надходять, товарно-матеріальних цінностей і основних засобів.

2.    Складання:

§ економічно обґрунтованих звітних калькуляцій собівартості продукції, робіт і послуг;

§ річного звіту по відповідним формах і пояснюючої записки.

3.    Проведення інвентаризації коштів, товарно-матеріальних цінностей, основних фондів.

4.    Нарахування зарплати робітникам та службовцям.

 

Структура управління на підприємстві – дивізіональна