К. Маркс і Ф. Енгельс: розподіл влад і диктатура пролетаріату

 

Таким чином, з точки зору самостійності гілок влади ї їхнього взаємного обмеження Гегель вважає помилковою, оскільки припускає ворожість кожної з влади до іншої, взаємний страх і протидію. У результаті цього всього, вважає Гегель, виникає лише "загальна рівновага, а не жива єдність.

Аналіз поглядів Дж. Руссо, І. Канта, Г. Гегеля та інших теоретиків показує, що їхня концепція також була базою для реалізації принципу поділу влади у процесі державного будівництва в багатьох країнах.

Незважаючи на досить серйозний вилив теорії поділу влади на суспільно-політичну думку XIX ст., не всі мислителі вважали її актуальною. Так, швидше за все, саме точка зору Г. Гегеля привела К. Маркса і Ф. Енгельса до неприйняття ідеї поділу влади. Спадкоємці гегелівської діалектики різко критикували теорію Ш. Монтеск'є, називаючи її "цвілою мудрістю", звівши її до прозаїчного ділового розподілу праці, застосованого щодо державного механізму з метою спрощення й контролю. Тому, ймовірно, варто погодитися з В. Мігшим, який пояснює таке відношення класиків марксизму конкретно-історичними умовами XIX ст. у Західній Європі: можливість народу через обмежене виборче право просувати своїх представників у законодавчий орган влади і впливати тим самим па зміну громадського життя зводилася нанівець у зв'язку із зосередженням майже всієї влади у виконавчій її гілці.. Маркс вважав недоцільним застосовувати принцип поділу влади і запропонував об'єднати законодавчу і виконавчу владу, а зловживання посадових осіб, їхню можливу некомпетентність нейтралізувати загальним виборчим правом і оголошенням замінювати депутатів, без усякого винятку, в будь-який час за. рішенням їхніх виборців Тобто за Марксом, влада повинна бути не парламентарною, а корпорацією, яка працює, у той же час такою, що видає закони і виконує їх.

Система Рад, створена її СРСР покликана була реалізувати цю концепцію па практиці. Однак дана система не змогла задовольнити потреби суспільства, що призвело наприкінці 80-х років вітчизняну суспільно-політичну думку до повернення до, здавалося б, назавжди відкинутих концепцій, серед яких важливе місце приділялося саме реалізації теорії поділу влади [ 2; 75].. Ця ж тема залишається злободенною й у закордонних філософсько -правових дослідженнях, де поділ влади вважається найважливішим принципом вільного правління.

2.4 Основні здобутки історії розвитку концепції взаємозалежності та неподільності влад і водночас їх самостійності

 

Отже, можна зробити наступний висновок. Проблема розподілу функцій у системі, державної влади має багатовікову історію, але своє філософсько-правове обґрунтування одержала лише в Новий час.

Необхідно зазначити, що головним недоліком теорії Ш. Монтеск’є критики вважали те, що вона страждала докорінною вадою, оскільки фактично вела до знищення єдності державної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і, по суті, безконтрольною, а законодавчі органи перетворювала в установи, які могли видавати закони, але не мали права стежити за їх виконанням.

Однак, на нашу думку, названі докази не зовсім вагомі. Набагато переконливішою в даному контексті є така думка Соловйова: "Зрозуміло, що ні три різні влади -- законодавча, судова і виконавча - при своїй необхідній роздільності (диференціації) не можуть бути роз'єднані (і проте повніші вступати о протиборство між собою), тому що вони мають одну мету: правомірне служіння загальному благу. Безсумнівно, не можна допускати такий ступінь протиборства, коли починається процес саморуйнування державної влади. Але поділ влади є необхідним - лише вій може гарантувати відносний збіг державної влади з інтересами всіх громадян. А для того, щоб розділені влади реально злилися в єдину державну владу, варто забезпечити систему взаємодії розділених галузей влади.

Однією з найважливіших частин дослідження проблеми реалізації принципу поділу влади вважається уточнення термінологічних аспектів і теоретичних складових даної теорії. Своє завершене оформлення термін "поділ влади" одержав у знаменитій праці Ш. Монтеск'є "Про дух законів", який дав класичне визначення цієї концепції. Необхідно зауважити, що сам переклад назви цієї теорії в російській і українській мовах не зовсім точний, тому він став причиною багатьох суперечок.

Тривалий час полеміка навколо нього терміна велась у російській дореволюційній літературі. Вона часто тлумачилась як спроба цілком відокремити галузі влади одну від одної. Виходячи з такого розуміння, багато критиків вели мову щодо нереальності цієї концепції; що реалізація її на практиці призведе до нескінченної війни влад. Разом з тим критикувалося неточне вираження послідовників даної теорії, а саме поділ влади, начебто це не було б поділом однієї державної влади. Пропонувалося використовувати інші визначення: "розмежування діяльності влад", "розмежування влад" (М. Ворошилов), "теорії поділу влади" (Ф. Кокошкін), "відокремлення влади" (В. М. Гессен).Так автори прагнули підкреслити невід'ємність взаємодії, співробітництва між галузями єдиної державної влади.

Досить цікаво проблему розуміння Монтеск’є поділу влади свого часу вирішував Ф. Кокошкін, який писав: "Монтеск'є зовсім не уявляє собі три галузі влади у вигляді трьох самостійних суб'єктів або трьох окремих свобод держави. Слово "влада" він розуміє інакше, аніж німецькі юристи, і розуміє набагато правильніше з філософсько-правової точки зору. Під владою він розуміє не особливу юридичну особу чи свободу, а: 1) у буквальному значенні - відомого роду суб'єктивне право держави; 2) у переносному значенні - орган, який здійснює це право. З огляду на це в ідеї поділу влади немає ніякого протиріччя. Йдеться не про розподіл свобод особистості або держави, а лише про те, що загальне суб'єктивне право держави, яке називається державною владою, включає окремі суб'єктивні права, які випливають з нього (влади: законодавчу, виконавчу і судову) і що ці окремі права повинні здійснюватися різними органами держави.

Таким чином, можна зробити висновок, що Ш. Монтеск'є пише швидше не про поділ, а про розподіл, і не влади, а повноважень між ними. хоча навряд чи обґрунтованим буде перейменування терміна "поділ влади", що затвердився в науковій літературі, проте варто мати на увазі, що Монтеск'є зовсім не уявляв собі три галузі влади у вигляді абсолютно самостійних суб'єктів чи трьох зовсім окремих свобод держави. Він вважав, що сам плин речей змусить галузі влади діяти узгоджено. Ця думка французького філософа найчіткіше виражена в афоризмі його послідовника, діяча революційної епохи Муньє: "Щоб влади були дійсно розділені, вони не повинні відособлюватись одна від одної.[ 12;34,79].