Ідеї обмеження одноосібно правління, які існували в епоху Античного світу і Середньовіччя

 

В. Соловйов писав: "Не викликає ніякого сумніву, що перший, найдавніший період людської історії представляє своїм пануючим характером злитість чи невідособленість усіх сфер і ступенів загальнолюдського життя. Не викликає ніякого сумніву, що спочатку не було чітких розбіжностей між духовним, політичним і економічним суспільством; перші форми економічного союзу - роди - мали, разом з тим, значення політичне і релігійне, були першою державою і першою церквою. Влада в суспільстві відповідно також була єдина. Але поступово, з розвитком суспільства, сила первісної єдності починає руйнуватися, уже дуже рано у Греції і Римі

(а почасти навіть і в Індії) починається послідовне виділення різних життєвих сфер і елементів. Проте необхідно визнати, що для загальнолюдської свідомості первісна злитість була рішуче й у самому корені вражена інше з появою християнства, коли вперше принципово відокремилося "sacrum" від "рrofanum", [ 6; 41]. І в ньому відношенні християнство, що нанесло остаточного удару зовнішній мимовільній єдності, с початком дійсної свободи.

Протягом усього середньовіччя питання про поділ духовної і світської влади було дуже гострим і важливим для суспільно-політичної думки. Одним з перших мислителів, хто увернув увагу па цю проблему, був Аврелій Августин. У трактаті "Про град Божий" він показав боротьбу між світською (диявольською) державою і церквою як боротьбу добра і зла. Фома Аквінський також цікавився питанням поділу влади в суспільстві, вважаючи поділ влади між церквою і королем результатом цільової творчості Бога. Але в суперечці між державою і церквою він стояв па позиціях церкви, проголошуючи необхідність безумовного підпорядкування світської влади духовній. Вільям Оккам же, навпаки, різко критикуючи папство, вважав його тимчасовою конструкцією та заявляв, що духовна і світська влада повинні існувати роздільно, причому духовна влади має обмежуватися лише церковними справами, релігійними питаннями. Так само вважав і Марсилій Падуанський, який стверджував, що церква повинна відділятися від держави і бути підлеглою світській політичній владі.

В Україні ця проблема була чітко позначена при Патріархові Никоні, хоча носила, закономірно, дещо відмінний від західноєвропейського процесу характер.

Ця перша велика криза влади, що вилилась у багатовіковий конфлікт сакрального і мирського, світського, закінчилася перемогою світського. І допомогли державній владі одержати цю перемогу широкі верстви населення, які В. Соловйов називає земством: "У своїй боротьбі проти церкви і феодалізму державна влада спиралася не на який-небудь вищий принцип, а винятково па реальну силу, але ця сила належала не безпосередньо державі, а давалася їй земством, і королівська влада мала таким чином дійсне значення як представниця народу. Коли ж державний абсолютизм відмовився від такого значення і відокремився від народу у своєму винятковому самоствердженні, то та реальна сила, на яку він спирався, повинна була повернутися проти нього. Державна влада посилилася так надмірно, що для послаблення цієї страшної у своїй зосередженості сили держави необхідно було цю силу розсіяти, поділити. Так па перший план вийшла проблема поділу державної влади, яку слід було перетворити "із влади сили у владу права", за образним виразом Б.О. Кістяківського [ 14; 79].

Всю історію розвитку ідеї поділу влади можна поділити на два періоди, тісно пов'язаних з концепцією правління права. Відомий дослідник І. Ю. Козліхін поділяє всю історію соціально-політичної думки до XIX ст. на два архетипи правління права. Перший архетип - античність. "Закон в уявленнях античних філософі в захищає індивідів один від одного, а не від полісу. Домінантою їхніх міркувань є порядок у суспільстві, а не індивідуальна воля. Архетип концепції Нового часу в більшій мірі співвідноситься з визначеною системою інститутів державної влади, з характером їх побудови та взаємодії. Сам об'єкт дослідження з'являється в ускладненому вигляді: де вже і не відносини "індивід - поліс", а "індивід - суспільство - держава"-.. Головна небезпека для права вбачається не іі індивідуальній, а в державній сваволі. У зв'язку з цим у межах даного архетипу розробляються принципи обмеженої держави".

Цієї ж точки зору дотримується і В. В. Абашмадзе, який представляє цей поділ у такий спосіб: під час першого періоду поділ державної влади розумівся як система технічного поділу функцій державної влади між різними органами, тобто поділ державної влади як результат розподілу праці, застосований до державного механізму з метою спрощення і контролю (формальне розуміння поняття поділу державної влади); у Новий час поділ державної влади - це політичний принцип пристрою Й організації влади у суспільстві (матеріальне розуміння поняття поділу державної влади)

Давньогрецькі філософи першими помітили, що для кращого функціонування єдиної державної влади необхідно, щоб вона була розподілена між державними органами і виражала інтереси різних верств населення, але при цьому була єдиною в досягненні загального блага.

Платон стверджує, що кожен може добре займатися лише однією справою, а не багатьма. Якщо він береться за все відразу, йому нічого не вдасться і він ні в чому не проявить себе. У працях Платона ("Закони", "Держава") досить чітко відокремлюються одна від одної законодавча, виконавча і судова влада.

Вчення Платона про необхідність поділу влади в державі, як результат загального принципу розподілу праці, знайшло більш повне відображення у працях Арістотеля. Аристотель визначає залежно від завдань, що стоять перед суспільством, три основних елементи в кожному державному устрої. Відповідно до цих завдань, конституція коленої держави повинна містити відповіді на наступні питання: 1. Які органи повинні радитися для здійснення законодавства? 2. Які органи повинні здійснювати урядову (адміністративну) діяльність? 3. Яким органам можна довірити здійснення правосуддя? Аристотель у праці "Політика", розмірковуючи про найкращий.вид державного устрою, називає окремі його частини та складові. Від чудового стану цих частин залежить і прекрасний стан державного ладу;...Ось ці три частини: перша - законодорадчий орган, що розглядає справи держави, друга - посади (саме які посади повинні бути взагалі, чим вони повинні відати, який повинен бути спосіб їхнього заміщення), третя - судові органи. У зв'язку з цим вважаємо правильною точку зору яка, відзначає, що ідеї Арістотеля хоча і не цілком відповідають більш пізньому вченню про три влади, але все-таки дуже близько підходять до нього.

Проте найпереконливішою з погляду ідеї про поділ влади в державі має концепція змішаного правління в розробці Полібія (210-128 рр. до н. є.). Показавши на прикладі римлян, яким чином правління державою розподіляється між трьома владами, вона (концепція) висвітлює ті усталені політичні процедури й способи, за допомогою яких окремі влади можуть за необхідності заважати одна одній чи, навпаки, надавати взаємопідтримку і сприяння [ 5;79]. Можливі претензії однієї влади щодо недостатнього її значення зустрічають належну протидію іншої влади, і в цілому держава зберігає свою стабільність і міцність.

Дослідження ролі Полібія у становленні та розвитку теорії поділу влади дозволяє погодитися з. С. Нерсесянцем, який стверджував:"- При всіх історичних і соціально-політичних розбіжностях між античною концепцією змішаного правління і наступною теорією поділу влади в них є й суттєво важливі загальні моменти. Так, у змішаній формі правління (особливо чітко в Поліція) повноваження представників різних форм правління, як і повноваження різної влади в теорії поділу влади, не зливаються в один єдиний початок і невтрачають своєї специфіки й особливостей, а залишаються розділеними і відносно самостійними, взаємодіють, сполучаються і співіснують, взаємостримуючи і врівноважуючи одне одного в рамках державного ладу. Мета в обох випадках одна - формування такої конструкції державної влади, при якій повноваження правління зосереджені в одному центрі, не сконцентровані в одному органі (одній із влад), а справедливо розподілені (у вигляді сфер ведення і правомірностей різної влади) між різними взаємостримуючими началами, що врівноважують - складовими частинами загальнодержавної влади.

Проведений аналіз політичних теорій у часи середньовіччя виявив наступну тенденцію: коли йшла запекла боротьба між церквою і державою за чільну роль у суспільстві і центральною проблемою політико-філософського знання стала проблема пріоритету духовної чи світської влади, питання про необхідність обмеження, поділу державної влади було неактуальним. Проте ця проблема не залишалася без уваги. Так, Фома Аквінський розрізняє законодавчу владу як владу самобутню і первісну. Причому законодавча влада, на його думку, повинна належати народові. А оскільки народ є приходом церкви, то в такий спосіб Фома Аквінський підтверджує доказ щодо пріоритету церкви над королівською владою.