Мовні особливості діалогічного мовлення.

Характерними мовними особливостями діалогічного мовлення є його еліптичність, наявність "готових "мовленнєвих одиниць, слів— заповнювачів пауз, а також так званих "стягнених форм".

Розумінню неповних реплік партнерів у діалозі сприяють контактність комунікантів, наявність спільної ситуації, зверненість реплік, вживання позамовних засобів (жестів, міміки), знання обома співрозмовниками обставин дійсності, а в більшості випадків – й одне одного. Крім того, випущені члени речення можна відновити, виходячи зі змісту попередньої репліки.

Приклад 1

Реtеr. Jеаn! Wоuld уои lіkе а mеаt sаndwісh оr сhееsе sаndwісh?

Jеаn. А сhееs sandwich, plеаsе.

У діалозі широко вживаються "готові" мовленнєві одиниці. Їх називають "формулами", "шаблонами", "кліше", "стереотипами". Вони використовуються для висловлення подяки, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привертання уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. "Готові" мовленнєві одиниці (словосполучення, цілі фрази) надають діалогу емоційності. Наведемо приклади (готові мовленнєві одиниці виділені).

 

Приклад 2

А. Ехсusе mе! Іs thеrе а сhеmіst's nеаr hеrе?
В. Yеs. It's over thеrе.

А. Тhаnкs а lоt.

У діалогічному мовленні часто зустрічаються слова, які називають "заповнювачами мовчаня". Вони служать для підтримання розмови, для заповнення пауз у ній, коли мовець підшукує відповідну репліку. Наприклад: wеll, wеll now, yоu know, Lеt mе sее, Lооk hеrе, І sау.

Діалогічна єдність як одиниця навчання діалогічного мовлення.

Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називаються реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності, але тісно пов'язані одна з одною за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають далогічною єдністю (ДЄ). Далогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення.

Перша репліка діалогічної єдності є завжди ініціативною (її називають ще реплікою – спонуканням або керуючою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше – залежною, або реплікою – реакцією), або реактивно – ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання й спонукання до наступного.

Приклад 1

Реtеr. Whаt wоuld уоu lіkе tо еаt, Еdіtn?

Приклад 2

Ben:Is lunch ready?

Anne:Yes.Let’s have lunch in the garden.

В обох прикладах перша репліка діалогічної єдності є звичайно ініціативною,
друга репліка у прикладі 1- реактивна (тут розмова може й припинитися), а в
прикладі 2- реактивне- ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання),
а потім - спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується. Учні мають
навчитися:

1) починати розмову, використовуючи ініціативну репліку;

2) правильно й швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника
реактивною реплікою;

3) підтримувати бесіду, тобто з метою продовження розмови вживати не суто
реактивні, а реактивно-ініціативні репліки;

4) залежно від функціонального взаємозв'язку реплік у діалозі виділяти різні види діалогічної єдності. Наведемо основні види діалогічних єдностей у табл. 1

 

Таблиця 1

Групи ДЄ	Види ДЄ
І	1. Повідомлення – повідомлення 2. Повідомлення – запитання Повідомлення- Повідомлення - - повідомлення -запитання
	3. Повідомлення – спонукання
ІІ	4. Спонукання – згода 5. Спонукання – відмова 6. Спонукання – запитання
ІІІ	7. Запитання – відповідь 8. Запитання – контрзапитання
ІV	9. Привітання – привітання 10. Прощання - прощання 11. Висловлювання подяки – реакція на подяку

Діалогічні єдності 1 – 8 об'єднані у три групи за комунікативною функцією першої репліки повідомлення (1 група), спонукання (2 група), запитання (З група), 4 група об'єднує діалогічні єдності, що включають репліки мовленнєвого етикету.

Наведемо приклади деяких видів ДЄ.

 

Приклад 3

(ДЄ "повідомлення – повідомлення")

Рrеttу gіrl. I wаnt tо buу а hаt.

Аssistаnt. Наts аrе uрstаіrs оn thе nехt flооr.

 

Приклад 4

(ДЄ "повідомлення – запитання")

Ноstеss Вrаdlеу. Аlісе! Реrhарs thаt раssеngеr іs а nijасkеr.

Ноstеss Аlcse. Which раssenger, Anne?

 

 

Приклад 5

(ДЄ "запитання – контрзапитання")

Vоісе А. Whаt’s wrong with уоu, Мrs Вlоggs?

Мrs Вlоggs. Whаt’s wrong with mе?

 

Приклад 6

(ДЄ "спонукання – запитання")
Аnnе. Lеt's еаt lunch іn thе gаrdеn?
Веn. Shаll we sit оn thіs sеаt?

 

Усі види ДЄ, згадані в таблиці, а також у прикладах 3 – 6, називаються простими, бо містять репліки, кожна з яких виконує лише одну комунікативну функцію. Але в реальних діалогах більшість ДЄ є складними, наприклад: "запитання – відповідь – спонукання" тощо.

 

Функціональні типи діалогів

Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Існує чотири основних типи: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія).

 

Діалог – розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому – кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування. Одне з важливих умінь, яким учні повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мов, є уміння вести діалог-домвленість. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.

Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями (думками), метою якого є виклад власногобачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення (дискусія), коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

Кожен функціональний тип діалогу та його характеристики представлено в табл. 2.

Види діалогічних єдностей для кожного типу діалогу подано за ступенем
їх поширеності в мовленні. Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:

1) уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку
(повідомлення, спонукання, запитання);

2) уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи
репліки, що мають різні комунікативні функції;

3) уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою
ініціативну репліку;

4) уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи
свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;

5)  уміння продукувати діалогічні єдності різних видів.

 

Таблиця 2

Функціональні типи діалогів