Створення ендогенних грошей у транзитивній економіці України

 

Сучасні грошові теорії визнають багатофункціональність і економічну активність грошей. Ендогенне створення грошей відбувається усередині економічної системи і здійснюється комерційними банками й іншими фінансовими інститутами на відміну від екзогенного створення грошей Центральним банком.

Політика монетарної стабілізації призвела до дійсного обмеження екзогенної грошової маси, але з'явилися фактори, що свідчать про зріст попиту на ендогенні гроші.

Участь банків у системі платежів також є набагато нижчою за звичайний рівень нормально функціонуючої економіки: в Україні практикуються виплати готівкою, бартерні розрахунки, неплатежі і взаємозаліки. Переважна більшість українських підприємств фінансують себе, затримуючи своєчасну виплату заробітної плати працівникам. Вважаючи це більш надійним ніж банківський кредит, або взагалі тримають кошти у готівковій формі, тому що не мають довіри до українських банків. Більшість банків і небанківських фінансових установ України  дрібні, більша їх частина неефективна. Але головне те, що значна кількість існуючих банків і небанківських фінансових установ фінансово настільки слабкі, що громадяни не довіряють їм свої кошти. Всі вони разом можуть мобілізувати лише невеликі обсяги заощаджень і надати в позику ще менші суми для підтримки виробництва.

Сьогодні існують чотири основних типи "нетрадиційних платіжних схем", а саме:

1) бартер - якщо торговельні угоди передбачають часткову або повну оплату товарами або послугами, а не грошима;

2) прострочена заборгованість - якщо оплата відкладається, або, в окремих випадках, узагалі не здійснюється. Ця схема відрізняється від першої та третьої тим, що в цих операціях фактично змінюється вартість товарів, що продаються.  Іноді виникають вексельні або бартерні розрахунки, для забезпечення “оплати”;                                                                                                                                                                                                                                                                                                         

3) вексель - якщо розрахунок за операцію від самого початку або в процесі його проведення здійснюється одною з форм фінансових "боргових розписок". На практиці головними емітентами векселів є підприємства, банки і уряд;                                                                                                                                                                                                                                                    

4) взаємозаліки - якщо поєднують дві або більше операції для того, щоб заборгованість або векселі, що використовуються в одній з операцій, могли бути використаними для виконання зобов'язань, що виникають унаслідок зовсім іншої операції. [18,66]

Використання таких схем передбачає участь державних структур усіх рівнів, державних підприємств, недержавного сектора.

Бартерні операції мали довгу історію у Радянському Союзі. Але вже у 1992 р. бартерні операції складали 6 % промислового виробництва. На той час прострочені платежі також були незначними. Однак через 6 років  їх частка зросла до 43%. У вартісному вираженні розмір бартерних операцій у промисловості в 1999 році склав 32 млрд. гривень (30% ВВП).[38,125]

Прострочена заборгованість. Крім бартеру усі промислові підприємства "продають" значну кількість продукції, за яку ніхто не платить протягом досить довгого періоду. Тому "прострочена заборгованість" фактично є інструментом, що використовують для оплати. Відповідно до українського законодавства, дебіторська і кредиторська заборгованості визнаються "простроченими", якщо оплата не здійснена протягом 30 днів. За останні три роки відбулося значне зростання простроченої заборгованості, тобто проблема загострилася. Останнім часом платежі в грошовій формі в таких галузях промисловості, як енергетика і виробництво будівельних матеріалів, відбувалися не часто.[21,42-43]

Для фінансування Державного бюджету України в 2003 році шляхом не грошових операцій використовувалися такі схеми:

• взаємозаліки невеликих масштабів, згідно зі спеціальними рішеннями уряду, наприклад, для підприємств вугільної галузі, що поставляли вугілля для державних потреб;

• дострокове погашення облігацій внутрішніх і зовнішніх позик для виконання суб'єктами господарської діяльності зобов'язань перед державним бюджетом (Постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопаду 2000 року);

• повернення ПДВ за рахунок погашення боргів кредиторів

• звичайні для державного бюджету не грошові розрахунки є також звичайними і для місцевих бюджетів; завершення не грошових розрахунків на рахунках розпорядників бюджетних коштів за не грошовими операціями, що почалося в 1999 році (за розпорядженням Кабінету Міністрів України № 91 від 18 лютого 2000 року).[19,21]

Причина широкого використання альтернативних схем платежів або неплатежів - специфіка попиту на гроші який породжується недержавним сектором економіки. Грошові сурогати не є наслідком поступової ліквідації прямих фіскальних субсидій "хворим" підприємствам і проведення більш твердої монетарної політики. Існують безперечні докази того, що якщо ці методи почали діяти й ускладнили довільне збільшення вартості продукції, або зменшення приступності кредитних ресурсів, підприємства стали б шукати інші шляхи для подолання труднощів і усе більше прибігати до неформальних фінансових схем. Зрозуміло, що перехід з 1995 року до більш твердої фіскальної і монетарної політики збігся з розширенням використання неформальних платіжних засобів. Але це не означає, що ця політика була причиною такого розвитку подій.