Обмежуюча грошово-кредитна політика та її наслідки

 

Для трансформаційної економіки важливою є ідея Кейнса про те, що рівновага на грошовому ринку може не відповідати рівновазі на товарному ринку. Більшість країн при переході від системи централізованого планування до ринкової економіки додержувалися рекомендацій МВФ, Світового банку і зводили проблеми макроекономічної стабілізації і фінансової стабілізації до стабілізації на грошовому ринку.

В Україні був реалізований ортодоксальний сценарій макроекономічної стабілізації, впроваджена сукупність макроекономічних заходів, що включає ліквідацію (мінімізацію) бюджетного дефіциту, проведення твердої кредитно-грошової політики і фіксування номінальної грошової маси або обмінного курсу валюти в якості "якоря" для рівня цін.

Ця теоретична концепція, що припускає не поступову, крок за кроком впродовж багатьох років боротьбу з інфляцією, а ліквідацію її за мінімальний термін.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       Захисники цього підходу пояснюють свої міркування так: по-перше - боротьба з інфляцією яка тягнеться, і реалізується багато років, сформує стійкі інфляційні очікування. Отже, перед урядом постане проблема інфляційної інерції, зруйнувати яку буде дуже складно.

  По-друге, ортодоксальний сценарій припускає ліквідацію або мінімізацію дефіциту державного бюджету, відказ від емісійного покриття дефіциту.

По-третє, тверді кредитно-грошові заходи припускають здійснення політики "дорогих грошей", контроль за обсягом грошової пропозиції, заборона пільгових кредитів, що призводять до розширення грошової маси і постійно стимулюють інфляцію.

По-четверте, ортодоксальна програма макроекономічної стабілізації припускає боротьбу з нею за допомогою так називаного номінального "якоря". У якості "якоря" можуть фіксуватися обмінний курс валюти, пропозиція грошей (номінальна грошова маса), номінальна заробітна плата. Зазначені макроекономічні показники діють як якір, утримуючи на визначеному рівні ціни. Фіксований обмінний курс який підтримується Центральним Банком країни допомагає перебороти невизначеність і знизити інфляційні очікування бізнесу і домашніх господарств. Фіксація курсу дисциплінує як уряд, так і виробників товарів і послуг, зменшує за інших рівних умов, інфляційну інерцію.[9,10]

Гетеродоксальний сценарій, або неортодоксальний підхід до макроекономічної стабілізації.                                                                                                                   – це жорстка грошово-кредитна та бюджетно- податкова політики у сполученні з регулюванням цін і доходів. По суті, гетеродоксальний підхід припускає і мінімізацію дефіциту державного бюджету, і обмеження пропозиції грошей, і фіксацію номінального обмінного курсу, але доповнюється ця типова ортодоксальна програма контролем над заробітною платою і цінами, тобто використанням зарплатного "якоря" (фіксується рівень номінальної заробітної плати). Можна дати класифікацію стабілізаційних програм, як ортодоксальних, так і гетеродоксных, на основі вибору того або іншого якоря, що проводилися в різних країнах світу протягом останніх двадцяти п'яти років (див. табл.2)[12,12]

Таблиця 2  Класифікація стабілізаційних програм

Номінальний якір	Ортодоксальні	Неортодоксальні
Монетарний	Росія (1994-1995 рр.), Казахстан (1994-1995 рр.), Україна (1994-1995 рр.)	Латвія (1992 р.), Літва (1993р.), Болгарія (1991-1992 рр.), Румунія (1991-1992 рр.)
Валютний	Аргентина (1978 р.), Чілі (1978 р.), Уругвай (1978 р.)	Аргентина (1985 р.), Бразилія (1986 р.), Естонія (1992 р.), Ізраїль (1985 р.), Мексика (1987 р.), Перу (1985 р.)

 

Як вжевідзначалося, складність стабілізаційних програм позв'язана з тим або іншим ступенем інерційності інфляції. Причиною ж інерційності є  явна або схована індексація доходів. Це означає, що заробітна плата, різні види соціальних пільг, пенсії підвищуються відповідно до темпу інфляції. Однак практика показала, що зріст доходів  що індексуються не поспіває за темпом інфляції і стовідсоткова індексація виявляється неможливою.

Важливою умовою успішної реалізації гетеродоксного сценарію є соціальний договір між урядом, працею і капіталом у галузі контролю над цінами і заробітною платою для деіндексації економіки. Міцність цього договору, у свою чергу, залежить від довіри основних соціальних груп до урядової політики макроекономічної стабілізації.

Деіндексация заробітної плати використовувалася й у стабілізаційних програмах Польщі, у Чилі в період 1973 — 1975р. "План Крузадо" у Бразилії (1986 р.) ґрунтувався на заморожуванні цін, заробітної плати й обмінного курсу. Спочатку результати виглядали сенсаційними: інфляція в Аргентині і Бразилії була зведена до нуля, припинилася цінова лихоманка, зросли реальні доходи. Однак успіх виявився неміцним, і чимало  диспропорцій стали нагадувати про себе все виразніше. Ціновий контроль став гальмувати виробництво товарів, ціни на які були заморожені на відносно низькому рівні. У Бразилії у середині 1986 р. з'явилися довгі черги за м'ясом, автомобілями; зросла напруженість у сфері платіжного балансу. Це змусило уряд Бразилії й Аргентини скорегувати ціни, валютний курс, що означало підрив усієї системи контролю над цінами і доходами. Зростання інфляції почалося знову, і темпи її досягли 343% в Аргентині і 682% у Бразилії. А потім настала найжорстокіша криза, яка по суті була крахом програм МВФ.[13,32]

 Аналіз неортодоксальних програм макроекономічної стабілізації дозволяє зробити - наступні висновки - ці програми бувають успішними лише на початкових етапах довгострокових програм стабілізації. Світова практика майже не надає прикладів успішної макроекономічної стабілізації, яка розтягується на довгі роки. Господарство країни не може успішно функціонувати в умовах гіперінфляції, яка триває роками. Гіперінфляція - свідчення крайньої розбалансованості національної економіки. Ліквідація гіперінфляції не може розтягуватися на роки. Найчастіше розтягнута в часі макроекономічна стабілізація пояснюється не стільки об'єктивними специфічними особливостями країни, скільки коливаннями і непослідовністю монетарної політики влади при здійсненні стабілізаційних програм. "Припливи і відливи" у проведенні рестрикційних кредитно-грошових і податково-бюджетних заходів здатні в більшому ступені підігрівати інфляційні очікування і недовіру до уряду, що проводить реформи. [10,21-22]                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

Вибір між теорією градуалізму і шоковою терапією, так само як і між монетаризмом, кейнсианством і інституціоналізмом у практичному використанні стабілізаційної грошової політики умовний. І монетаризм і кейнсианство надають можливостей для синтезу із сучасним неоінституціоналізмом. Ніяк не можна рекомендувати якийсь один підхід. Наука перетворюється в цьому випадку в нормативну. Реалії економіки, що трансформується, вимагають оцінки можливих наслідків упровадження тієї або іншої концепції, а потім ухвалення рішення. Якщо шокова терапія - то швидкість змін гарантує збереження напрямків реформ, знищення інституціональних умов для опору, що одночасно є деіндустріалізацію. Градуалізм - не така глибина падіння, але він створює дуже привабливі умови для тіньової економіки.

В Україні дійсно досягнута грошова стабілізація, але ціною поглиблення фінансові диспропорції. Головні проблеми фінансової системи залишаються: по-перше, заощадження населення не трансформуються в інвестиції, а по-друге, наша банківська система не кредитує власне виробництво.