ТОП 10:

Особливості екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку



 

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності людини – невід’ємна умова розвитку України. З цією метою Україна здійснює екологічну політику на своїй території, основою якої є забезпечення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, охорона життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії економіки і екології, охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Закон України про охорону навколишнього природного середовища визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Проблем у нас зараз багато, а економічних можливостей – обмаль. Але ми повинні ростити підростаюче покоління здоровим і загартованим. Педагоги займаються самоосвітою, поглиблюють знання з психології, народної педагогіки, фізіології, санітарії, медицини. Але без всебічних знань у сучасних екологічних умовах майже нікому нам не обійтися. І шукати відповіді на всі питання, що ставить перед нами життя треба невідкладно. Екологічне виховання в дошкільному віці, як і збереження здоров'я дітей – справа не лише батьків, вихователів, а й науковців, керівників підприємств. Кожен на своєму місці, в міру своїх можливостей і знань повинен докласти максимум зусиль, аби захистити землю, природу, допомагати виростити здорове молоде покоління. Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не вміють ще ходити, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. «Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттями радості, і покладе основи любові до рідної природи». (Дитина: Програма виховання і навчання дітей від 3 до 7 років / Наукове керівництво: О.В.Проскура, Л.П.Кочина, В.У.Кузьменко. – К.: Богдана, 2003. – с.27.)

Виховуючи у малят любов до природи, рідної землі, навчають їх оберігати і примножувати навколишню красу, ми формуємо зачатки екологічної і моральної свідомості, духовності, гуманізму. Виховані в любові юні громадяни України, які житимуть у третьому тисячолітті, мають бути позбавлені жорстокості, користолюбства, усвідомлювати, що святий обов’язок кожного – не завдати шкоди живому світові. «Питання екологічного виховання та освіти населення, а особливо наймолодших, - одне з найважливіших». (Лисенко Н.В. Практична екологія для дітей. – Івано-Франківськ, 1999.- с.67.)

Бажано, щоб вихователі всіх дитячих закладів, за можливістю, батьки скористалися методичними рекомендаціями “Дошкільник і екологія”, підготовленими кандидатом педагогічних наук Н.В.Лисенко, “Український фольклор та народні традиції в житті дошкільника ” (укладачі М.Бальон, О.Максимова. – Чернівці, 1996 р.). У цих та інших публікаціях визначені мета та завдання екологічної освіти, і виховання в дитячих закладах, які можна сформулювати таким чином:

формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи та очевидні взаємозв’язки і залежності; виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про рослини і тварини, нетерпеливість до безглуздого псування рослин, знищення тварин; формувати у дошкільників вміння пізнавати взаємозв’язки у природі; розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів їх живлення та взаємодії із середовищем; знайомити дітей з живими барометрами природи, пристосовуваннями рослин і тварин до змін у природі; знайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення до природи; вчити культурно поводитись у природі, та найголовнішими завданнями є формування постійної потреби в зміцненні та охороні власного здоров'я і здоров'я інших. Про це часто забувають педагоги і батьки.

Під час здійснення екологічної освіти педагог-дошкільник, по-перше, повинен використовувати такі цікаві форми роботи: заняття-вистави “Цілюще зілля”, “Дідусь Лісовичок”, акторами в яких виступають діти; прогулянка, екскурсії в природу, в музеї, на поля, в ліс; робота дитячих організацій, гуртків, студій: “Зелена аптека”, “Природа і фантазія”, “Юні друзі природи”; перегляд кінофільмів, діафільмів, діапозитивів на природничу тематику; збирання лікарських рослин, приготування чаїв та коктейлів; організація роботи на городах, проведення дослідів з рослинами і тваринами; вивчення казок, легенд, загадок, народних прикмет, обрядів та свят; використання художньої літератури відповідного змісту. Почуття дитини значно випереджають появу знань, які потім сприяють їх зміцненню, зародженню нових або, навпаки, гашенню тих, що виникли. Найбільший емоційний відгук на вплив навколишнього середовища спостерігається у віці до п’яти років, а тому цей період найбільш сприятливий для розвитку почуттів. Дуже важливо, які враження залишаються від першої зустрічі з твариною, рослиною, явищем природи. «Дорослий повинен правильно зазвати об’єкт і дати оцінку – зміст її залежить від віку дітей». (Програма розвитку та виховання дитини раннього віку «Зернятко» / Наук. керівник О.Л.Кононко. – К., 2004. – 192 с.)

Так, трирічній дитині досить сказати лише про виразні й виразні й одразу помітні ознаки: «Це сніг, сніг білий і чистий, дуже гарний». Чотирирічній уже доступна ширша естетична оцінка: “Сніг сліпучо-білий, навіть очам трохи боляче”. На сонці сніжинки сяють. Вся земля немов би вкрита білою пухнастою ковдрою”. Доцільно також навідними запитаннями спонукати робити це самому. “Чим подобається тобі сніг? З чим його можна порівняти?” У середньому дошкільному віці завдяки цілеспрямованому виховному впливу діти свідомо оцінюють природне оточення, відчувають задоволення від перебування в ньому. Але це ставлення ще не стійке, потрібна підтримка дорослого – схвалення, зосередження уваги на інших ознаках: можна запропонувати розглянути форму сніжинок чи простежити за їх рухом. Завдання дорослого – навчити дитину бачити красиве у природі не тільки у виразному або і в іншому, непомітному або незаслужено засуджуваному. До “поганих” і “негарних” діти найчастіше відносять представників класу комах, земноводних. деякі трав’янолисті рослини. Тому з боку дорослого потрібна тривала, кропітка робота. Для цього доцільно провести спостереження (жаба), бесіди, розповіді (змія). В ході спостереження за жабою слід звернути увагу дитини на пристосованість кінцівок до пересування у певних умовах (короткі передні й довгі задні ноги полегшують стрибання у густій траві), органів живлення до здобуття поживи (великий рот, довгий липкий язик для ловлення комах), забарвлення шкіри до навколишнього середовища. Про змію необхідно розказати, що вона ніколи не нападає на людину перша, а вкусити може лише з метою самозахисту. Краса ж її очевидна: пружне тіло вкрите лускою різних відтінків, воно – гнучке – то згортається, як канат, то раптово випростовується й легко ковзає по землі й стовбуру дерева. Діти мають пересвідчитися у розмаїтті барв, форм і звуків у природі. Їм треба показати, як використовують люди красу природи у своєму житті. На багатьох речах ужитку можна знайти візерунки з рослинними елементами, із зображенням тварин: світильник формою нагадує дзвіночок чи лілею. У звуках музики також часто чути голоси тварин, шум вітру, пісню струмка та ін. Ми повторюємо красу природи у різних проявах, наближуючи її до себе. Формування ставлення до природи неможливе без виховання чуйності, співчуття, доброти, гуманізму. Сумно, але факт: нині ми опинилися в стані не лише економічної, але екологічної кризи, яка загрожує всій нашій планеті. І щоб вийти з неї, щоб не допустити можливої катастрофи, потрібні негайні спільні дії мільйонів свідомих громадян, усього суспільства. Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує. Тому «виховання у дітей бережного ставлення до природи, формування природоохоронних навичок набувають сьогодні особливого значення і в дошкільних закладах, і в сім'ї». (Лисенко Н.В. Екологічне виховання дошкільників. – К.: Освіта, 1993. –с. 15.)

Що ж можуть зробити дорослі, щоб їхня дитина не просто вміла бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна відчувати біль кожної зламаної гілки, знівеченого куща, щиро бажала допомогти їм? Найперше – якомога більше бувати з дитиною на лоні природи. Показувати йому, яке чудове будь-яке творіння – від каменя до тварини, від хмарки до придорожньої трави. Розповідати, як живе все на землі й під землею, у воді і в повітрі. Навіть 4-5 річна дитина здатна зрозуміти, що на твердій, сухій, не копаній землі нічого не може вирости, що, коли повирубують дерева, ніде буде жити птахам, то й ніхто не захистить садок від гусені, а значить, на яблука й сливи нічого чекати, а якщо перед зимовими холодами не вкрити або не перенести в приміщення квіти, то вони загинуть від холоду. У маленьких «чомучок» кожне повідомлення викликає справді ланцюгову реакцію допитливості: тож батьки і вихователі мають добре знати рідну природу, цікавитися історією свого краю, народними прикметами і звичаями, завжди тісно пов’язаними з життям природи, щоб точно і водночас дохідливо розповісти про це дітям, відповідати на їхні запитання. Та це лише один аспект виховної роботи. Не менш важливо щоб дитина бачила особистий приклад рідних і страшних прикладів вони не повинні показувати. Наприклад, скільки разів чує від мами або тата дитина під час прогулянки в парку чи сквері: “Не рви квіти! Не бігай по траві! Не ламай кущик” А вона не розуміє чому, бо ж минулої неділі в лісі їй не тільки не забороняли все це робити, а й самі дорослі нарвали багато квітів (а потім на пероні викинули їх), ламали гілки, щоб відмахуватися від комашні. Чому ж тепер не можна? «Бо в парку це люди посадили», - терпляче пояснює мама. Значить, коли люди зробили – не можна, а коли саме виросло – будь-ласка? Але ж і ті, і ці однаково живі. Дитина замислюється. Один раз, другий, третій, а там, дивись, й вирішить: мама з татом усе знають, все правильно роблять, тож і я так робитиму. А за кілька років батьки щиро дивуватимуться: звідки в їхній дитині така черствість до всього живого? – так само щиро забувши про свої власні вчинки, які справляють значно більший вплив, аніж найкращі, найправильніші слова. Збираючись на природу з дитиною, необхідно насамперед продумати всі нюанси прогулянки, щоб вона була приємною і красивою для всіх членів сім'ї, а для молодшого – особливо. Милуються з ним чудовими краєвидами, розглядають рослини і при цьому неодмінно підкреслюють: “Оцю квіточку ніколи не зривай – вона занесена до “Червоної книги”, - ще й розкажуть про інші рослини з цієї сумної енциклопедії. Якщо трапиться зламаний кущ або деревце, їх обов’язково “полікують”, а наступного року не забудуть навідати. Ще більш можна зробити, прилучаючи дітей до посиленої праці у природі. Ясна річ, малята, які живуть у селі, впевненіше почуваються у спілкуванні з природними об’єктами: сад, город, ліс і лука, поле й річка – все поруч, все звичне. Але це зовсім не означає, що старші не повинні пояснювати їм, як слід поводитись з рослинами, прилучати до посильної участі у праці на землі, турботи про неї. Добре, коли в дошкільника є «свої підопічні – квіти, городні культури, які він доглядає, допомагає дорослим поливати їх, полоти тощо, пізнаючи в процесі роботи, що саме потрібно зеленим друзям для нормального розвитку». (Рыжова Н. Экологическое воспитание детей с позиции новой парадигмы // Дошкольное воспитание. – 2001. – № 7. – С.61-70.)

У місті з цим дещо складніше. Але чимало сімей, які проживають у місті, мають нині садові ділянки, багато хто відвозить дітей на літо в село до бабусь. Та й відпустка, проведена разом з дитиною в будь-якому куточку країни, дає достатній простір для екологічного виховання, формування природоохоронних навичок. Зрештою, навіть у звичайній міській обстановці в квартирі можна створити зелений куточок хоча б на підвіконні, щоб син або донька на власному досвіді пересвідчувалися, як життєво необхідні найменшій рослинці тепло, світло, волога, щоденний догляд. І бачили, як вона віддячує за це: красивою квіткою, зеленню до столу, вітамінами. Нехай дитина відчуває відповідальність за стан доручених йому рослин. Ні в якому разі не можна виконувати за нього роботу, але й лаяти, якщо він забув, наприклад, вчасно полити або розпушити землю у горщику, теж не варто. Краще тактовно нагадати, поспівчувати спраглій квіточці.

В першому розділі ми розглянули теоретичні основи екологічного виховання дошкільників, дали аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження та розглянули особливості екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку. Аналізуючи стан екологічного виховання у дошкільному закладі , дослідники зазначають, що воно переважно спрямоване на інтелектуальний розвиток і меншою мірою торкається емоційно-чуттєвої сфери особистості. Водночас дотримання єдності впливу на інтелектуальну, емоційно-чуттєву, діяльнісну сфери особистості має принципово важливе значення і визначає ефективність екологічного виховання. Проблема екологічного виховання дошкільника належить до корінних проблем теорії виховання і має першорядне значення для виховної роботи. Все видатні мислителі і педагоги минулого надавали велике значення природі як засобу виховання дітей. В сучасних умовах, коли сфера виховної дії значно розширюється, проблема екологічного виховання дошкільників набуває особливої гостроти і актуальності. В Україні створені передумови правової бази для формування системи екологічного утворення населення. Постанови Уряду України зводять екологічну освіту в розряд першорядних державних проблем. Вони мають на увазі створення в регіонах країни системи безперервної екологічної освіти, першою ланкою якої є дошкільне. У зв'язку з цим, в 90-і роки було створено значну кількість програм, направлених на екологічне виховання дошкільників. Сучасна дошкільна педагогіка надає велике значення заняттям: вони надають позитивну дію на дітей, сприяють їх інтенсивному інтелектуальному і особовому розвитку, планомірно готують їх до навчання в школі. Важливо також залучати дітей до практичної діяльності: у дворі дитячого саду і всього приміщеннях, удома, під час екскурсій. Головні аспекти роботи педагога з дітьми - різноманітність видів діяльності, інтегрований підхід в навчанні, сприяючий формуванню не тільки екологічно грамотної, але і всесторонньо розвиненої людини.

 







Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.23 (0.008 с.)