Фінансова криза на підприємствах і причини її виникнення

В останні роки економіка України розвивається досить-таки динамічно. Так, коли у 2000 р. порівняно з 1999 р. реальний внутрішній продукт збільшився на 6%, то у 2001 р. - на 9%. У 2002 р. обсяг виробництва валового внутрішнього продукту становив понад 220 млрд. грн. Найбільший внесок у це зростання зробили такі галузі економіки, як переробна, харчова, легка промисловість і машинобудування.

У минулому періоді (2000—2002 рр.) продовжував зростати і фі­нансовий результат діяльності підприємств. Так, коли в 2000 р. фінансовий результат суб'єктів господарювання від звичайної діяльності до оподаткування (крім малих і сільськогосподарських підприємств) становив понад 11,5 млрд. грн., то у 2002 р. цей показник становив вже понад 14,5 млрд. грн., тобто на 3,0 млрд. грн. або на 26% більше ніж у 2000 р.

Але, незважаючи на позитивні зрушення в економіці в останні роки, практично 40% підприємств в Україні працювало збитково. Найбільше збиткових підприємств та організацій на транспорті, промисловості, у матеріально-технічному постачанні і збуті, у будівництві.

Збиткова робота підприємств та організацій є однією з головних причин їх незадовільного фінансового стану. Наслідком же незадовільного фінансового стану підприємств є збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. Так, коли дебіторська та кредиторська заборгованість по всіх суб'єктах господарювання (крім малих підприємств і бюджетних установ) на 1 грудня 2000 р. становила відповідно 197,2 і 270,0 млрд грн, що перевищило їх розмір у порівнянні з початком 2000 р. відповідно на 15,8% і 17,8%. Станом же на 1 листопада 2001 р. дебіторська та кредиторська заборгованість по зазначених суб'єктах господарювання становила відповідно 215,8 млрд. грн. і 278,0 млрд. грн., тобто зросла порівняно з початком року відповідно на 16,5% і 7,6%. На перше грудня 2003 року дебіторська заборгованість становила 273,1 млрд. грн., а кредиторська — 340,9 млрд. грн., що відповідно на 26,5% і на 22,6% більше ніж на 1 листопада 2001 р.

Найбільша питома вага кредиторської заборгованості припадає на промисловість (більше 35%), торгівлю та громадське харчування (близько 20%), транспорт (близько 10%).

Протягом останніх років (2000—2001 рр.) значною залишалась питома вага простроченої заборгованості. її частка у загальній сумі дебіторської заборгованості (станом на 1 грудня 2003 р.) становить більше 30%, а кредиторської — понад 32%.

Наслідком наявності значної суми дебіторської та кредиторської заборгованості та її прострочених розмірів є неплатоспроможність значної кількості суб'єктів господарювання. При цьому більше двох третин неплатежів у промисловості спостерігається в таких галузях, як електроенергетика (більше 30% від загальної суми кредиторської заборгованості по промисловості), паливна промисловість (більше 16%), чорна металургія (більше 15%). Існує ще значна сума заборгованості з виплатою заробітної плати. Станом на 1 грудня 2003 р. вона становила більше 2,1 млрд. грн. Більше 15,0% становить заборгованість населення за житлово-комунальні послуги.

Неплатоспроможність — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема, по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Грошове зобов'язання — зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Наявність значних сум кредиторської заборгованості у суб'єктів господарювання, тобто їх неплатоспроможність, свідчить про те, що такі підприємства знаходяться в глибокій фінансовій кризі.

Отже, під фінансовою кризою слід розуміти недостатність власних коштів у господарюючих суб'єктів для здійснення своєчасних платежів до бюджету, цільових фондів, розрахунків із постачальниками та підрядниками, робітниками та інше внаслідок зниження результатів їх господарсько-фінансової діяльності з різних причин. Або фінансова криза — це неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення власної поточної виробничо-фінансової діяльності.

Чинниками, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, бувають:

1) зовнішні, тобто ті, що не залежать від діяльності підприємства;

2) внутрішні, тобто ті, що залежать від діяльності підприємства.

До складу зовнішніх чинників можна віднести такі:

• політичну нестабільність у країні місцезнаходження підприємства;

• нестабільність господарського та податкового законодавства;

• значний рівень інфляції;

• зниження купівельної спроможності населення;

• нестабільність фінансового ринку;

• кризу, а також посилення конкуренції в галузі;

• інші чинники.

Ці чинники зумовлюють фінансову кризу у випадках, якщо відповідні служби підприємств помилково або несвоєчасно реагують на них. До внутрішніх чинників фінансової кризи можна віднести:

низький рівень кваліфікації керівного персоналу;

прорахунки в організації постачання та ведення виробничої діяльності;

прорахунки в інвестиційній політиці;

дефіцит коштів для фінансування;

низький рівень менеджменту та маркетингу;

недосконалість виробничої структури та структури управління;

інші чинники.

На конкретних підприємствах можуть бути специфічні причини виникнення фінансової кризи.

Фінансова криза буває трьох рівнів:

1) коли фінансовий стан підприємства не загрожує його функціонуванню (за умови переведення його на режим антикризового управління);

2) коли фінансовий стан підприємства загрожує його існуванню та потребує негайного здійснення фінансової санації;

3) коли фінансовий стан підприємства знаходиться у кризовому стані, що вимагає його ліквідації.

Установлення рівня фінансової кризи зумовлюється необхідною передумовою своєчасного та вірного прийняття рішення щодо відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом.