Сутність поняття особистісно-орієнтованого навчання і виховання дітей дошкільного віку

План

 

Вступ

Розділ І Теоретичні питання підготовки руки дитини дошкільного віку до письма в умовах особистісно-орієнтованого навчання

1.1. Сутність поняття особистісно-орієнтованого навчання і виховання дітей дошкільного віку

1.2. Особливості підготовки руки дитини до письма в умовах особистісно-орієнтованого навчання

Розділ ІІ Дослідження використання особистісно-орієнтованого навчання під час підготовки руки дитини до письма

2.1 Визначення показників первинного рівня готовності руки дитини до письма

2.2. Впровадження особистісно-орієнтованого навчання в процес підготовки руки дитини до письма

2.3 Порівняльний аналіз результатів

Висновки

Література

Додатки

Вступ

 

На сучасному етапі свого розвитку освіта України зазнає радикальних змін. Упродовж останнього десятиріччя в концептуальних підходах до її розбудови все виразніше утверджуються цінності гуманістичної педагогіки.

Перетворення традиційної системи освіти на особистісно-орієнтовану вимагає пошуку нових підходів до формування змісту освіти, визначення її структури, а загалом – до управління навчально-виховним процесом на нових На сучасному етапі свого розвитку освіта в Україні зазнає радикальних змін, методологічних і теоретичних засадах. Зрозуміло, що зазначені процеси повинні розпочинатися з дошкільної освіти як вихідної ланки становлення особистості. І вони вже розпочалися.

Так, сьогодні ми маємо досить чітко окреслену законодавчу базу дошкільної освіти: «Національну доктрину розвитку освіти» (2002 р.), «Закон про дошкільну освіту» (2001 р.), «Базовий компонент дошкільної освіти» (1998 р.), у яких відображено тенденції до її гуманізації, передбачено заходи, спрямовані на забезпечення умов для збалансованого фізичного, розумового, емоційно-вольового, морального і соціального розвитку дітей, накреслено орієнтир на виховання особистості, здатної до самореалізації.

Суттєво змінилися методологія та теорія дошкільної освіти України: традиційний функціональний підхід, на якому ґрунтувалася радянська педагогічна наука, поступився місцем особистісно-орієнтованим технологіям навчання та виховання. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки в Україні в працях І.Беха, О.Кононко, З.Плохій, С.Подмазіна, О.Проскури, О.Савченко, О.Сухомлинської, В.Сухомлинського та ін. сформульована цілісна концепція особистісно-орієнтованого виховання й навчання [38].

Аналіз праць цих авторів свідчить про те, що виховання й навчання дітей дошкільного віку обов’язково повинно бути особистісно-орієнтованим. Тому, на нашу думку, модернізація навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах повинна спрямовуватись на реалізацію ідей особистісно-орієнтованої педагогіки, яка передбачає індивідуальний підхід як при проведенні занять так і у повсякденному житті дитини. Серед занять які проводяться в дитячих навчальних закладах провідне місце посідає розвиток мови складовою якої є підготовка руки дитини до письма.

Ряд вчених (Ш.О.Амонашвілі, Б.Г.Ананьєв, А.М.Богуш, М.С.Вашуленко, М.М.Кольцова, Г.О.Люблінська, Є.М.Потапова та ін.) вважають, що найбільші труднощі у дітей дошкільного віку виникають при оволодінні навичками письма. Це пов’язано з тим, що письмо – складна координована навичка, яка вимагає злагодженої роботи дрібних м’язів кисті руки, правильної координації рухів всього тіла. Оволодіння навичками письма потребує тривалого часу і для більшості дітей дається нелегко.

Відомо, що вміння виконувати дрібні рухи з предметами розвивається переважно до старшого дошкільного віку. Саме до цього віку досягає необхідного рівня визрівання відповідних зон кори головного мозку, розвиток дрібних м’язів кисті руки. Важливо, щоб до цього часу дитина була підготовлена до засвоєння нових знань, набуття навичок (в тому числі письма), а не була вимушена виправляти неправильно сформовані старі навички. Відставання розвитку моторики руки у дошкільному дитинстві неминуче веде за собою невстигання у школі та, як наслідок – труднощі процесу формування особистості. Тому робота по підготовці кисті руки дитини до письма повинна починатися до вступу в школу і для більшої ефективності засобами особистісно-орієнтованого навчання [11].

Питання створення особистісно-орієнтованої моделі виховання й навчання дітей дошкільного віку та її упровадження в дошкільних навчальних закладах вимагають ґрунтовного дослідження. Зазначене свідчить про доцільність здійснення теоретико-експериментального дослідження з проблеми “Реалізації технології особистісно-орієнтованого навчання в дошкільних навчальних закладах під час підготовки руки дитини до письма”.

Об’єкт дослідження – технологія особистісно-орієнтованого навчання в дошкільному навчальному закладі.

Предмет дослідження – підготовка руки дитини до письма в умовах особистісно-орієнтованого навчання.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати сутність і зміст особистісно-орієнтованого навчання; експериментально перевірити його значущість у формуванні руки старшого дошкільника до письма в умовах дошкільного навчального закладу.

Гіпотеза дослідження. Підготовка руки старших дошкільників до письма в дошкільному навчальному закладі на засадах особистісно-орієнтованого навчання буде ефективною за умов:

• виявлення труднощів у процесі підготовки руки старших дошкільників до письма;

• індивідуалізації навчання під час підготовки руки старшого дошкільника до письма;

• спрямованості вихователя на всебічну підтримку власної активності дитини, створення умов для пробудження й розвитку її здібностей та інтересів;

• психологізації навчально-виховної роботи, забезпечення умов для емоційного та фізичного благополуччя дітей, створення ситуації вибору під час підготовки руки старшого дошкільника до письма.

Завдання дослідження:

На основі аналізу наукових джерел розкрити сутність понять “особистісно-орієнтоване навчання”, “підготовка руки дитини до письма”;

розробити технологію використання особистісно-орієнтованого

навчання у процесі формування початкових навичок письма;

експериментально перевірити розроблену технологію.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення масового передового досвіду, спостереження, педагогічний експеримент.

Розділ I Теоретичні питання підготовки руки дітей дошкільного віку до письма в умовах особистісно-орієнтованого навчання

ВИСНОВКИ

 

Проведений теоретичний аналіз проблеми підготовки дітей дошкільного віку до оволодіння навичками письма, вихідних і кінцевих результатів педагогічного експерименту підтверджує висунуту гіпотезу і свідчить про значні резерви підвищення якості підготовки дошкільника до оволодіння навичками письма. Це дає підставу для таких висновків.

Традиційний спосіб підготовки дошкільника до оволодіння навичками письма є результативним, але в наукових дослідженнях та практиці роботи дошкільних установ не визначені оптимальні умови його використання.

У проведеному дослідженні теоретично обґрунтовано і експериментально перевірено використання особистісно-орієнтованого способу навчання, який забезпечує диференціацію у підготовці кожної дитини до письма в залежності від індивідуально-типологічних особливостей дошкільника, його інтересів, бажань, рівня готовності до набуття навичок письма тощо.

Результати експериментального дослідження свідчать, що зростання рівня готовності дитини до оволодіння навичками письма в експериментальній групі вище, ніж у контрольній, тобто особистісно-орієнтоване спосіб навчання, який використовувався, позитивно впливає на готовність дошкільника до письма.

Встановлено, що дієвість особистісно-орієнтований спосіб підготовки до оволодіння навичками письма залежить від індивідуально-типологічних особливостей дитини. Так результативність образотворчого способу вища у роботі з дітьми, схильними до меланхолічного типу темпераменту, ігрового - з дітьми холеричного та сангвінічного типів, рухово-діяльнісного - з дітьми холеричного типу темпераменту, практично-діяльнісний спосіб краще впливав на флегматиків та сангвініків.

Виявлено, що на результативність підготовки дошкільника до оволодіння навичками письма в значній мірі впливає врахування інтересів дитини, її бажань та рівня готовності до письма. Це досягається при використанні особистісно-орієнтованого способу підготовки дошкільника до письма.

Під час експерименту вихователем були створені умови для індивідуалізації навчання під час підготовки старших дошкільників до письма та враховувався загальний розвиток здібностей та інтереси дітей.

Проведення експерименту дозволило виявити основні умови успішності організації роботи в дошкільних закладах з підготовки дітей до оволодіння навичками письма:

- знання вихователями різних способів підготовки дошкільника до письма;

- здійснення вибору оптимальних способів підготовки дітей до письма в залежності від індивідуально-типологічних особливостей дітей та конкретно поставлених завдань;

- використання різних форм організації та проведення роботи з підготовки дошкільників до оволодіння навичками письма (індивідуальних, групових, колективних).

Література

 

1. Алфімов В. Творча обдарована особистість – мета діяльності школи // Рідна школа. – 2000. – № 5. – С. 7-10.

2. Амонашвили Ш.А. Как живете, дети? – М.: Просвещение, 1986. – 176 с.

3. Аркин Е.А. Ребенок в дошкольные годы. – М.: Просвещение, 1968. – 445с.

4. Асмолов А. Содействие ребенку – развитие личности. // Новые ценности образования. 1995. – №2. – С.39-45.

5. Бабаева Т.И. Совершенствование подготовки детей к школе в детском саду. – Л., 1990. – 81с.

6. Багатеева З.А. Подготовка руки ребенка к письму на занятиях рисованием // Дошк. восп. – 1987. № 8 – с. 49-52.

7. Березина Р.Л. Проблема индивидуального подхода к детям дошкольного возраста //Сб. науч. трудов. - Пермь.,1978 – 36с.

8. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн.: Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Наук. видання. – К.: Либідь, 2003.

9. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: Науково-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

10. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації. // Дошкільне виховання. – 1999. - №6. – С. 3-5.

11. Богуш А.М. Підготовка руки дитини до письма. – К.: Рад. шк., 1986.-72с.

12. Богуш А.М. Речевая подготовка детей к школе: Радянська школа, 1984. – 176с.

13. Богуш А.М., Ямщицький В.М. Корекційно-педагогічна робота з дітьми, котрі мають відхилення в розвитку. // Педагогіка і психологія. – 1996. - №1. – С. 196-199.

14. Бодрова Е.В., Давыдов В.В., Мухина В.С., Петровский В.А. Опыт построения психолого-педагогической концепции дошкольного воспитания // Вопросы психологии – 1989. - № 3.

15. Бондаревская Е.В., Кульневич С.В. Педагогика: личность в гуманистических теориях и системах воспитания. – Ростов-на-Дону: Творческий центр «Учитель», 1999. – 560 с.

16. Венгер Л.А., Венгер А.Л. Готов ли ваш ребенок к школе? – М.: Знание, 1994 – 191с.

17. Выготский Л.С. Предистория развития письменной речи. Сбор. соч. Т.3.- М.: Педагогика, 1983. – 366с.

18. Гуманізація процесу навчання в школі: Навч. посібник / За ред. С.П.Бондар. – К.: Стилос, 2001. – 256 с.

19. Державна національна програма “Освіта” /Україна ХХІ століття/. – Освіта, № 44-46-грудень, 1993. – 33с.

20. Зинченко В.П. О целях и ценностях образования // Педагогика. – 1997. – №5. – С. 3-17.

21. Истрин В.А. Возникновение и развитие письма. – М.: Наука, 1965. - 599с.

22. Казакова Т.Г. Изобразительная деятельность и художественное развитие дошкольников. – М.: Педагогика, 1983. – 110с.

23. Калмыкова 3.И. Педагогика гуманизма. – М.: Знание, 1980. – 80 с.

24. Кларин М.В. Личностная ориентация в непрерывном образовании // Педагогика. – 1996.– №2. – С. 14-21.

25. Климов Е.А. Психология: Воспитание и обучение. – М.: Владос, 2000. – C. 20.

26. Козленко М.О. Розвиток моторики в учнів допоміжної школи // Початкова школа. – 1987. №17.-с.57.

27. Комарова Т.С. Формирование графических навыков у дошкольников. – М.: Просвещение, 1970.- 152с.

28. Кононенко О.Л. Психологічний комфорт як передумова морального становлення особистості. // Дошкільне виховання, 1996. - №5. – С. 4-5.

29. Кононенко О.Л. Стратегічна мета виховання – життєва компетентність дитини. // Дошкільне виховання. - 1999. - №9. – С. 3-6.

30. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К., 1989.

31. Кошелева А.Д. Эмоциональное развитие дошкольников. – М., Просвещение,1985. – 175с.

32. Кульневич С.В. Личностная ориентация методологической культуры учителя // Педагогика. – 1997. – №5. – С. 108-115.

33. Куцакова Л.В. Консультирование и ручной труд в детском саду/ Пособие для воспитателей детского сада. – М.: Просвещение, 1990. – 158с.

34. Лещинский В.И. Личностная парадигма в истории образования. // Личностно ориентированная педагогика. Вып.3. – Воронеж, 1999. – С. 15-19.

35. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. посібник для студентів пед. навч. закладів–Харків: ХДПУ, 1997.–338 с.

36. Пилипенко В.Д., Коваленко О.А. Впровадження особистісно-орієнтованих освітніх технологій у школі.–Запоріжжя: Просвіта, 2001.–180 с.

37. Плохий З. П. Дай руку, малыш!, - К.: Молодь, 1988. – 62с.

38. Подмазин С.И. Личностно ореинтированное образование: Социально-философское исследование. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 250с.

39. Покроєва Л.Д. Проблеми підготовки до школи шестилітніх першокласників. // Початкова школа. – 2000. - №1. – С. 7-9.

40. Покроєва Л.Д. Проблеми реформування дошкільної освіти. // Наукові записки. Серія: Педагогіка. – Випуск 8. – Тернопіль: ТДПУ, 2000. – С. 120-122.

41. Покроєва Л.Д. Шляхи підвищення ефективності навчально-виховного процесу в дошкільному закладі. // Засоби навчання та науково-дослідної роботи: Збірник наукових праць ХДПУ. – Випуск 11 – Харків: ХДПУ, 2000. – С. 131-139.

42. Програма виховання дітей дошкільного віку “Малятко”. – К.: НДІ педагогіки України, 1991. – 198 с.

43. Проскура О В Развитие познавательных способностей дошкольника/ Под ред. Л А Венгера. – К: Рад. школа, 1985. – 128 с.

44. Психология воспитания. / Под ред. В.А. Петровского, 2-е изд.– М.: Аспект Пресс,1995 – 152 с.

45. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие – М.: Нар. образование, 1998. – 256 с.

46. Сериков В.В. Образование и личность. Теория и практика проектирования педагогических систем. – М.: ИК “Логос”, 1999. – 272 с.

47. СериковВ.В.Особистісний підхід в освіті: концепція і технології. Волгоград, 1994. С. 42-43.

48. Силивон С.А. Формирование двигательных предпосылок письма у дошкольников: Дис…канд.пед.наук. – Минск, 1988. – 223 с.

49. Сихин Ф.А. Занятия по развитию речи в детском саду. – М.,1993.- 271с.

50. Слободчиков В.И. Психологические основы личностно ориентированного образования // Мир образования – образование в мире. – 2001. - № 11.

51. Снайдер М., Снайдер Р. Ребенок как личность: становление культуры справедливости и воспитание совести. – М.: Смысл. СПБ.: Гармония.

52. Снурнікова Л.Д. В центрі уваги дитина // Розвиток освітніх систем і технологій. – 1998. – №8. – С. 14-18.

53. Стрюк К.І., Скрипченко Н.Ф. Підготовка дитини до письма // Дошк. вих. – 1996.- № 4.

54. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – К.: Радянська школа, 1977. – 244 с.

55. Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи // Шлях освіти. – 1996. – №1. – С. 7-12.

56. Сухомлинський В.А. О воспитании. – М.: Политиздат, 1985. – 270с.

57. Сухорукова Л. Теория и практика личностно ориентированного образования // Педагогика. – 1996.– №5. – С. 72-80.

58. Сущенко А.В. Концептуальні підходи до гуманізації педагогічного процесу в загальноосвітній школі // Гуманізація навчально-виховного процесу. – Вип.. 6. – Слов’янськ, 1999. – С. 123-128.

59. Цукерман Г. А, Мастеров Б.М. Психология саморазвития. – М.: Интерпракс, 1995. – 88 с

60. Якиманская И.С. Личностно ориентированное обучение в современной школе. – М.: Проосвещение, 1998. – 164 с.

Додаток 1

Розрахунок середньої оцінки за результатами тестування дитини по десяти завданнях.

 Прізвище та ім'я дитини: Коваль Дмитро

 Стать дитини: хлопчик

 Тип темпераменту: сангвінік

№ завдання	Критерії оцінки 0 Ц І Н К					Примітка
	точність	Плавність	Сила натиску	Обсяг виконаної роботи	Швидкість виконання роботи
1.	0,1	0,05	0,05	0,1	0,05	Настрій хороший     Проявляє зацікавле-ність
2.	0,05	0	0,1	0,05	0,1
3.	0,1	0,1	0,05	0,1	0,05
4.	0,1	0,05	0,05	0,1	0,05
5.	0,1	0,1	0,1	0,05	0,1
6.	0,05	0,05	0,1	0,1	0,05
7.	0,05	0	0,05	0,1	0,05
8.	0,1	0,1	0,05	0,05	0,1
9.	0,1	0,05	0,1	0,05	0,05
10.	0	0,05	0,05	0,1	0,1

 

Середній бал – 3,5

Рівень виконання робіт – високий.

Додаток 2

Образотворчі завдання для підготовки руки дитини до письма

Завдання 1.

Обведення трафаретів казкових персонажів, штрихування їх у різних напрямках різними лініями (ламаними, хвилястими); штрихування овалами, півовалами.

 

Завдання 2.

Малюймо по крапках

 

Додаток 3

 

Завдання на координацію рук

Тема: Веселі палички.

Мета: Розвивати зорову пам’ять, просторове мислення та координацію руки.

Завдання: Приготуйте палички, подивіться на малюнки, складіть малюнок без зразка.

 

Додаток 4

Графічні завдання

 

План

 

Вступ

Розділ І Теоретичні питання підготовки руки дитини дошкільного віку до письма в умовах особистісно-орієнтованого навчання

1.1. Сутність поняття особистісно-орієнтованого навчання і виховання дітей дошкільного віку

1.2. Особливості підготовки руки дитини до письма в умовах особистісно-орієнтованого навчання

Розділ ІІ Дослідження використання особистісно-орієнтованого навчання під час підготовки руки дитини до письма

2.1 Визначення показників первинного рівня готовності руки дитини до письма

2.2. Впровадження особистісно-орієнтованого навчання в процес підготовки руки дитини до письма

2.3 Порівняльний аналіз результатів

Висновки

Література

Додатки

Вступ

 

На сучасному етапі свого розвитку освіта України зазнає радикальних змін. Упродовж останнього десятиріччя в концептуальних підходах до її розбудови все виразніше утверджуються цінності гуманістичної педагогіки.

Перетворення традиційної системи освіти на особистісно-орієнтовану вимагає пошуку нових підходів до формування змісту освіти, визначення її структури, а загалом – до управління навчально-виховним процесом на нових На сучасному етапі свого розвитку освіта в Україні зазнає радикальних змін, методологічних і теоретичних засадах. Зрозуміло, що зазначені процеси повинні розпочинатися з дошкільної освіти як вихідної ланки становлення особистості. І вони вже розпочалися.

Так, сьогодні ми маємо досить чітко окреслену законодавчу базу дошкільної освіти: «Національну доктрину розвитку освіти» (2002 р.), «Закон про дошкільну освіту» (2001 р.), «Базовий компонент дошкільної освіти» (1998 р.), у яких відображено тенденції до її гуманізації, передбачено заходи, спрямовані на забезпечення умов для збалансованого фізичного, розумового, емоційно-вольового, морального і соціального розвитку дітей, накреслено орієнтир на виховання особистості, здатної до самореалізації.

Суттєво змінилися методологія та теорія дошкільної освіти України: традиційний функціональний підхід, на якому ґрунтувалася радянська педагогічна наука, поступився місцем особистісно-орієнтованим технологіям навчання та виховання. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки в Україні в працях І.Беха, О.Кононко, З.Плохій, С.Подмазіна, О.Проскури, О.Савченко, О.Сухомлинської, В.Сухомлинського та ін. сформульована цілісна концепція особистісно-орієнтованого виховання й навчання [38].

Аналіз праць цих авторів свідчить про те, що виховання й навчання дітей дошкільного віку обов’язково повинно бути особистісно-орієнтованим. Тому, на нашу думку, модернізація навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах повинна спрямовуватись на реалізацію ідей особистісно-орієнтованої педагогіки, яка передбачає індивідуальний підхід як при проведенні занять так і у повсякденному житті дитини. Серед занять які проводяться в дитячих навчальних закладах провідне місце посідає розвиток мови складовою якої є підготовка руки дитини до письма.

Ряд вчених (Ш.О.Амонашвілі, Б.Г.Ананьєв, А.М.Богуш, М.С.Вашуленко, М.М.Кольцова, Г.О.Люблінська, Є.М.Потапова та ін.) вважають, що найбільші труднощі у дітей дошкільного віку виникають при оволодінні навичками письма. Це пов’язано з тим, що письмо – складна координована навичка, яка вимагає злагодженої роботи дрібних м’язів кисті руки, правильної координації рухів всього тіла. Оволодіння навичками письма потребує тривалого часу і для більшості дітей дається нелегко.

Відомо, що вміння виконувати дрібні рухи з предметами розвивається переважно до старшого дошкільного віку. Саме до цього віку досягає необхідного рівня визрівання відповідних зон кори головного мозку, розвиток дрібних м’язів кисті руки. Важливо, щоб до цього часу дитина була підготовлена до засвоєння нових знань, набуття навичок (в тому числі письма), а не була вимушена виправляти неправильно сформовані старі навички. Відставання розвитку моторики руки у дошкільному дитинстві неминуче веде за собою невстигання у школі та, як наслідок – труднощі процесу формування особистості. Тому робота по підготовці кисті руки дитини до письма повинна починатися до вступу в школу і для більшої ефективності засобами особистісно-орієнтованого навчання [11].

Питання створення особистісно-орієнтованої моделі виховання й навчання дітей дошкільного віку та її упровадження в дошкільних навчальних закладах вимагають ґрунтовного дослідження. Зазначене свідчить про доцільність здійснення теоретико-експериментального дослідження з проблеми “Реалізації технології особистісно-орієнтованого навчання в дошкільних навчальних закладах під час підготовки руки дитини до письма”.

Об’єкт дослідження – технологія особистісно-орієнтованого навчання в дошкільному навчальному закладі.

Предмет дослідження – підготовка руки дитини до письма в умовах особистісно-орієнтованого навчання.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати сутність і зміст особистісно-орієнтованого навчання; експериментально перевірити його значущість у формуванні руки старшого дошкільника до письма в умовах дошкільного навчального закладу.

Гіпотеза дослідження. Підготовка руки старших дошкільників до письма в дошкільному навчальному закладі на засадах особистісно-орієнтованого навчання буде ефективною за умов:

• виявлення труднощів у процесі підготовки руки старших дошкільників до письма;

• індивідуалізації навчання під час підготовки руки старшого дошкільника до письма;

• спрямованості вихователя на всебічну підтримку власної активності дитини, створення умов для пробудження й розвитку її здібностей та інтересів;

• психологізації навчально-виховної роботи, забезпечення умов для емоційного та фізичного благополуччя дітей, створення ситуації вибору під час підготовки руки старшого дошкільника до письма.

Завдання дослідження:

На основі аналізу наукових джерел розкрити сутність понять “особистісно-орієнтоване навчання”, “підготовка руки дитини до письма”;

розробити технологію використання особистісно-орієнтованого

навчання у процесі формування початкових навичок письма;

експериментально перевірити розроблену технологію.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення масового передового досвіду, спостереження, педагогічний експеримент.

Розділ I Теоретичні питання підготовки руки дітей дошкільного віку до письма в умовах особистісно-орієнтованого навчання

Сутність поняття особистісно-орієнтованого навчання і виховання дітей дошкільного віку

 

Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я. Розв’язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості дітей. У зв’язку з цим педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісно-орієнтованого підходу до дітей як одного з принципів організації навчально-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвитку особистості дитини.

З огляду на стан дослідження проблеми особистості у сучасній психології та педагогіці майже всі необхідні й можливі психолого-педагогічні компоненти особистісно-орієнтованого підходу потребують подальшого суттєвого опрацювання або корекції у різних аспектах і узгодження одне одного у цілісному контексті.

Гуманістичну традицію – прагнення возвеличення людини, найбільш повного втілення в ній людської суті – було б несправедливо вважати явищем педагогічної думки лише нашого часу. Своїм корінням вона сягає глибинних витоків людської культури. Звичайно посилаються на роботи Протагора, Сократа, Платона, Арістотеля і пізніших римських мислителі: Плутарха, Сенеку та інших. Розквіт гуманізму пов’язують з подоланням релігійно-канонічних та тоталітарних систем середньовіччя, коли відбувався незвичайний злет людського духу, чим ознаменувалась епоха Відродження.

Ідея про те, що мета освіти продиктована не тільки обмеженими історичними рамками “соціального замовлення”, але є наслідком пізнання суті людини, розвивалася в роботах наступних європейських та просвітників. Мета виховання, за визначенням Й. Г. Песталоцці, полягає в тому, що людина сама піднімається до відчуття внутрішньої гідності своєї природи [48].

У вітчизняній педагогіці гуманістична традиція знайшла втілення в роботах представників практично всіх історичних епох (К. Д. Ушинського, С. Т. Шацького та інших).

Наукові передумови виникнення особистісно-орієнтованого підходу поступово визначались у різноманітних дослідженнях особистості.

Гуманістичний підхід, як самостійний напрям у науці, виділився у 50-ті роки ХХ століття. В рамках цього напряму людина розглядалася як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується.

З самого початку гуманістичний підхід займався вивченням можливостей та обдаровань людини. Цей підхід метою свого вивчення зробив здорового, творчого індивіда. На сьогоднішній день світова наука пов’язує з ним імена К.Гольдштейна, А.Маслоу, Дж.Олпорта, К.Роджерса, Р.Мея, Е.Фрома, К.Хорні, Р.Бернса та інших [58].

Сучасні вимоги до формування особистісно-орієнтованого підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих психологів, як В.Давидов, В.Моляко, І.Якиманська, О.Асмолов, В.Столін, В.Татенко та інших.

У 70-90-ті роки питання необхідності особистісно-орієнтованого підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях В.Сухомлинського, І.Кона, А.Петровського, Б.Федоришина, І.Беха та інших.

У продовж останніх років значно зростає інтерес до особистісно-орієнтованого підходу саме у педагогічній психології та практичній педагогіці.

Особистісно-орієнтована освіта реалізується через діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути спільності, а й своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, саморозвиток суб’єктів навчального процесу, виявлення їх особистісних функцій.

Особистісно-орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання.

І.С.Якиманська, розробляючи концепцію особистісно-орієнтованої освіти, наполягає на уявленні про особистість як про мету та фактор освітнього досвіду під час навчання. Теоретичне призначення її концепції особистісно-орієнтованого навчання полягає в розкритті природи та умов реалізації особистісно розвивальних функції освітнього процесу. Практична цінність цієї концепції полягає в розробці регулятивів для практики освіти, яка повинна стати альтернативною традиційному навчанню [60].

В. В. Сериков бачить головну функцію особистісно-орієнтованої освіти в забезпеченні особистісного розвитку кожного суб’єкта навчального процесу, наполягаючи на визнанні за дитиною права на самовизначення та самореалізацію в процесі пізнання через оволодіння власними способами навчальної роботи [48].

Дійсно про гуманізацію системи освіти взагалі та дошкільної — першої її ланки — замислювалися видатні педагоги початку минулого століття. На цю проблему звернули посилену увагу освітяни в останні десятиліття. Але ж заявити себе прибічником ідеї гуманізму легше ніж втілити її у власну педагогічну практику важко відмовитися від звичного розпорядництва, схвалень і покарань, суб'єктивних оцінок, дати право кожній дитині на власний розсуд визначати, що, якою мірою, в які проміжки часу її робити. Гуманізм — це насамперед визнання цінності іншої людини (у тому числі й дитини), її права на вільний розвиток, на реалізацію своїх потенційних можливостей, на прожиття свого власного, а не чужого життя [18].

Особистісно-орієнтований підхід потребує внесення істотних змін у процедуру оцінювання досягнень дошкільнят та учнів. Ми звично оцінюємо здебільшого кінцевий результат, підбиваючи підсумок виразами типу: зробив, розв'язав, відтворив, використав, запам'ятав тощо. Тим самим визначаємо відповідність результату заданому зразку-нормативу. Але той самий результат може мати різну пізнавальну й моральну вартість, бути досягнутий ефективним та малораціональним способом. Саме тому важливо аналізували й оцінювати не лише кінцевий продукт, а й процес його отримання дитиною, тобто не лише що, але і як освоює дошкільня, яких особистісних зусиль цей результат коштував, яким є вектор віддачі дитини в конкретній життєвій ситуації.

Отже, щоб знання, яких набуває дитина, сприяли становленню її життєвої компетентності, вони повинні мати для неї особистісний сенс, тобто бути значущими. Для цього освітня програма, система оцінювання досягнень дитини (і не лише навчальних), критерії визначення ефективності педагогічної діяльності мають передбачати:

виявлення дошкільням творчості як неодмінної передумови його особистісного зростання;

можливість і право педагога підтримувати й розвивати самоактивність як рушійну силу розвитку дитини;

високу оцінку намагань педагога реально підтримати прагнення вихованця діяти незалежно від керівництва ззовні (доцільно, обґрунтовано, продуктивно, творчо, активно й критично, з виявленням ініціативи).

Лише навчившись поважати індивідуальний досвід кожної дитини, ми реально повернемося обличчям до її особистості, осягнемо масштабність завдань, що стоять перед сучасною освітою взагалі та її першою ланкою, зокрема, опануємо ази гуманістичної педагогіки.

Турбота про розвиток особистості в дошкільному дитинстві природна - завтра малюк стане учнем. Нам зовсім не байдуже, наскільки реальною є наступність між дошкільною і шкільною ланками освіти, між особистісним зростанням дитини упродовж цього тривалого часу. Сьогоднішній стан справ не дає підстав для оптимізму. Хоча документ, який одержує випускник школи, називається атестатом зрілості, проте він зовсім не є гарантом компетентності юнака, його соціальної зрілості та моральної позиції. Атестат дає інформацію лише про суму знань, умінь і навичок, які опанував випускник.

Можна міркувати і так: якщо школа реально дбає тільки про навчальні досягнення учнів, навіщо дошкільникам ламати списи, стукати у зачинені двері? Простіше задовольнитися "озброєнням" дітей славнозвісними ЗУНами (знаннями – уміннями – навичками) і традиційною підготовкою до навчання в школі. Можна, але чи варто? Адже всім відомо, дитина може знати, вміти й водночас не хотіти й не робити. Наявність знань і вмінь — неодмінна, проте недостатня умова розвитку дошкільнят. До того ж важлива послідовність педагогічної позиції. Якщо ми наполягаємо на пріоритеті ЗУНів, то маємо чесно визнати себе прибічниками традиційної навчально-дисциплінарної моделі освіти. Коли ж ми обираємо особистісно-орієнтовану модель освіти, то маємо бути готовими й до ролі експериментатора, який свідомо й відповідально дбає про становлення та розвиток дошкільнят як суб'єкта, особистість, індивідуальність, опікується душею маленької особистості, системою її ціннісних орієнтацій.

Значні морально-духовні розвивальні можливості має особистісно-орієнтована модель виховання. У руслі цієї виховної моделі утверджується культурологічний підхід до освіти, котра розуміється як цілеспрямований, побудований на наукових засадах процес прилучення особистості до культури, в ході якого здійснюється передача багатовікового людського досвіду (теоретичного, ціннісного, практичного) від покоління до покоління і розвиток його відповідно до сучасних реалій. При цьому ключовим принципом виховання виступає принцип ціннісної орієнтації, реалізація якого передбачає залучення дітей до взаємодії з навколишнім світом і сприйняття формуванню ціннісних ставлень до цього світу з позиції сучасної культури.

Особистісно-орієнтоване виховання – це не система організованих, жорстко нормованих впливів педагога на дитину, що ігнорують її волевиявлення і призводять до психологічного тиску на неї. В основі цієї виховної моделі – педагогічна дія заклику до особистісної взаємодії; заклику, який базується на милосердному ставленні вихователя до вихованця. У цій взаємодії і має розгоратися процес спрямованості дитини, на її добродійну поведінку [9].

За положенням особистісно-орієнтованого виховання, все що пов’язано з духовністю може здійснювалися тільки з наукових педагогічних позицій, які включають протиставлення за якимись ознаками однієї дитини іншій і самому можливість використання будь-яких ірраціональних засобів впливу. І, природно, основним шляхом духовного виховання особистості має стати залучення її до світу культури, науки і мистецтва, яке ґрунтується тільки на раціональній основі й здатне розкрити кожному вихованцю велич пізнавальної і трудової діяльності людини, ні з чим незрівнянне почуття душевної особистості, співпричетності з іншими людьми, виключність і неповторність кожної людини; здатне стати основою для творчої самореалізації і виховання підростаючої особистості.

Особистісно-орієнтований виховний процес – це повноцінне емоційно насичене і суспільно значуще, сумісне, творче життя педагога і вихованців, яке відповідає їхнім основним соціогенним потребам.