У церкві святого Кассія-великомученика були дуже давні і дуже таємні поховання.

Особливо багато таких елятивів у „Сповіді”Августина,мова якої відзначається високою емоційністю.

Вибрані фрагменти класифіковано за семантичним принципом:

1. Висловлювання про Бога і його властивості;

2. Висловлювання про самого автора;

3. Висловлювання про інших осіб, в основному близькихавторові -

 друзів, родичів;

4. Висловлювання про невідомих, або маловідомих осіб;

5. Висловлювання про інші якості, які супроводжують почуття, настрої предмети, події, вчинки та ін.

Що стосується висловлювань про Бога, то вони переважно емоційно забарвлені. Августин застосовує дуже багато епітетів, коли він звертається до Бога, як напр..:

Summe, optime, potentissime, omnipotentissime, misericordissime et iustissime,secretissime et praesentissime,pulcherrime et fortissime, stabilis et Incomprehensibilis,immutabilis,mutans omnia, numquam nouus, numquam uetus, innouans,omnia et in uetustatem perducens superbos et nesciunt; simper agens, simper quietus, conligens et non egens, portans et implens et protegens,creans et nutriens et perficiens,quaerens,cum nihil desit tibi [Augustin.I,4,3 ]

Вищий,кращий,сильніший!...Дуже всесильний,дуже милосердний і справедливий, дуже прихований і дуже наявний, дуже гарний і дуже сильний, постійний і незрозумілий...

Особливо цікавим у цьому прикладі видається те, що для Августина недостатнім епітет potentissime і він ще додає omnipotentissime. Тут можна би вже було бачити порівняння, що Бог постає найсильнішим від усіх земних сил. Але ми тут маємо справу з абсолютним степенем якості, тобто з елятивом. Крім того було б неможливим уявити собі порівняння Бога із чим-небудь. Якщо б не йшла мова про християнство, можна було б припустити, що Бог кращий, гарніший і таке інше, ніж інші боги.

Tu itaque,domine dues meus,qui dedisti uitam infanti et corpus,quod ita,ut uidemus,instruxisti sensibus,…iubes me laudare te in istis et confiteri tibi et psallere nomini tuo, altissime,quia dues es omnipotens et bonus,…une,a quo est omni modus, formosissime,qui formas omnia et lege tua ordinas omnia [Augustin.I,7,30 ]

Господи, Боже мій, це ти дав немовляті життя і тіло,яке наділив почуттями...Ти вказуєш мені сповідувати тебе за це і оспівувати ім'я твоє, всевишній,...єдиний,... пречудовий...

Sed tu, domine misericordissime,nonne et hoc peccatus cum ceteris horrendis et funereis in aqua sancta ignouisti et remisisti mihi? [ Augustin. IX,2,46]

Але ти, всемилостивий Господи...

Таким чином описуються й інші якості Бога, якщо так можна сказати:

Et inde tamen manu ualidissima et misericordissima eruisti eum tu et docuisti non sui habere,sed tui fiduciam,sed longe postea[Augustin.VI,8,32]

І ти вирвав його могутньою і милосердною рукою.

Що стосується власної оцінки, то тут Августин є дуже скромний.

Et quid mihi proderat, quod omnes libros artium, quas liberales uocant,tunc nequissimus malarum cupiditatum seruus per me ipsum legi et intellexi, quoscumque legere potui? [Augustin.IV,16,30]

І чому він розповів мені, що всі книги про мистецтво, які називають вільними, зараз я нічого невартий раб пагубних бажань сам прочитав і зрозумів,і зміг будь-які прочитати?

Трапляється, що автор описує свій „ступінь освіченості”, що, власне, може бути сприйнято і як його ступінь переконання.

Itaque cum aliquid uellem aut nollem, non aliun quam me uelle ac nolle certissimus eram et ibi esse causa peccati mei iam iam qua animaduertebam. [ Augustin. VII,3,19]

Таким чином коли я щось хотів чи не хотів,я не був впевненим в інших ніж я хотів чи не хотів, і в цьому була причина моєї провини, за яку я вже був п о караний.

Інших осіб Августин оцінюєпо - різному, в залежності від його стосунків з ними. Друзів, які для нього важливі, він називає carissimi:

Tunc autem nec ipse nec carissimus meus nebridius adulescens ualde bonus et ualde cautus,[ Augustin. IV,3,47]

При таких або інших ознаках завжди постає питання, чи є той чи інший друг carissimus omnium (що підкреслює суперлативне значення), або названий як дуже приємна людина для автора людина. У вищеназваному прикладі кількість друзів обмежена до одного, друг навіть названий meus, і конкретизовано його ім'я. Таким чином, якщо так можна сказати, відособлений від інших, розглядається окремо і не порівнюється з жодним іншим. Тут йдеться швидше про ступінь дружби, про почуття автора до Небрідія, ніж про порівняння. Таким чином цей фрагмент можна класифікувати як елатив.

Цікавим є приклад, де Єрусалим метафорично порівнюється з матір'ю. Мати є у кожного єдина, так що вона(або почуття до неї) практично не може бути співставлено з іншою.

Et non auertar, donec in eius pacem, matris carissimae,ubi sunt primitiae spiritus mei,unde ista mihi certa sunt, conligas totum quod sum a dispersione et deformitate hac et conformes atque confirmes in aeternum, deus meus,misericordia mea. [Augustin.XII,16,6]

Оцінки Августином інших осіб переважно об'єктивні, бо вони також базуються на думці інших осіб, як наприклад:

Fama enim de illo praelocuta mihi erat,quod esset honestarum omnium doctrinarum peritissimus et apprime disciplines liberalibus eruditus [Augustin.V,3]

Чутка вже заздалегідь повідомила мені, що він дуже досвідчений у всіх високих науках...

Як вважає К.Бюхнер, ”Якщо елятив характеризує одну особу”, тобто „якщо ряд не можна навіть уявити, тоді елативна думка є поза сумнівом”, таким чином даний приклад розглядається як елатив¹.

Трапляється, що автор опирається на загальновідомі факти:

Erat eo tempore quidam potentissimus senator,cuius et beneficiis obstricti multi et terrori subditi errant [Augustin.VI,10]

Був у цей час якийсь дуже могутній сенатор, який багатьох зв'язав своїм благодіянням або підкорив страхом.

В якості оцінки Августином предметів, цікаво розглянути його розуміння корисностіта його інтерес до язичницьких міфів:

Iam uero unum et unum duo, duo et duo quattuor odiosa cantio mihi erat et dultissimum spectaculum uanitatis equus ligneus plrnus armatis et Troiae incendium atque ipsius umbra Creusae [ Augustin. I,13]

...Мені ненависна була ця пісня і дуже приємне суєтне видовище: дерев'яний кінь, наповнений озброєними солдатами, пожежа Трої і тінь самої Креуси.

На прикладі вищенаведених фрагментів видно, що при елативах йдеться про високу експресивність.

А суфікс - іоr в цей період, зберігаючи компаративне та елативне значення, виражає суперлатив і позитив:

Erat domus magna et in domo erat thronus positus,in quo quasi iudex resedebat cunctis potestate prestantior [Gr.Turon.12,p.106]

Був великий дім,а у домі стояв трон, на котрому ніби сидів суддя, що переважас всіх владою (суперлатив).

Схожість елатива з позитивом підтверджується численними прикладами стирання елативного значення прикметників, перетворення їх позитиви. Стирання експресивних засобів є безперервним процесом, що зумовлений існуванням мови. У пізній латині зустрічається багато прикметниківна - і ssimus, котрі стали позитивами в результаті частого їх використання. Це ті слова, що вживалися як штампи:

рі issimus, doctissimus, sanctissimus, beatissimus та ін.:

Libenter te, sanctissime pater,andiebam. [ О r. Т uron., 3, р.118 ]