Розділ 4. Джерело інформації про потреби слідчої практики

 

Інформація про потреби слідчої практики специфічна як за змістом (відображення характеристики слідчої діяльності в основному через її невирішені проблеми), так і за її адресатами. Основними споживачами цієї інформації є органи управління слідством та науково-дослідні установи. Практичних працівників потреби цікавлять не стільки своїм змістом, скільки наявністю, тобто можливістю спів ставити свої судження про потреби з тим, що вже висловлено, і переконатися, що заявка — це сигнал про необхідність розробки конкретних питань.

В плані управління, то потреби слідчої практики необхідні для оцінки стану слідчої діяльності і вироблення рішень для її удосконалення.

У науково-дослідній діяльності дані про потреби служать основою для визначення тематики наукових досліджень, планування наукової роботи, розробки і удосконалення засобів, прийомів і методів слідства. Тому для забезпечення практики науково обґрунтованими рекомендаціями наука повинна мати дані, отримані у результаті всебічного та спеціального вивчення потреб.

Для об'єктивного і повного обліку стану слідчої практики необхідно враховувати також показники пов'язаних з нею оперативно-розшукової діяльності, практики експертних досліджень тощо, тобто виходити із показників всього комплексу заходів боротьби зі злочинністю.

Відомості про потреби діяльності з розслідування і попередження злочинів можуть являти собою будь-які дані: зафіксовані у друкованому (рукописному) тексті, на магнітній стрічці, фото-кіноплівці тощо, тобто у будь-якому документальному джерелі інформації [44, с. 134.]. Найпоширенішими джерелами даної інформації є тексти. Вони мають значні переваги перед іншими формами: широко доступні, не вимагають особливої процедури використання і умов сприйняття (апаратури, приміщень, залучення фахівців, значних затрат). Тексти та їх зібрання бувають найрізноманітнішими: науково-технічні звіти, монографії, практичні посібники, статті у журналах та збірниках, нормативні матеріали та ін.

Форма та обсяг віддзеркалення потреб слідчої практики у цих джерелах, можливості їх використання для удосконалення слідчої діяльності різноманітні. З урахуванням цього їх можна розділити на три основні групи:  

1. матеріали відомчого регламентування, вивчення та оцінки слідчої діяльності;

2. матеріали її наукових досліджень;

3. джерела, що безпосередньо відбивають її зміст і результати.

До першої групи відносяться нормативні акти, матеріали керівних відомчих органів, матеріали перевірки роботи правоохоронних органів, прокурорського і судового контролю за діяльністю органів слідства.

Нормативні акти підрозділяються на загальнодержавні (постанови уряду з питань боротьби із злочинністю і діяльності правоохоронних органів) та відомчі (накази, вказівки, інструкції, положення тощо).

З позиції відображення потреб слідчої практики нормативний акт характеризується перш за все двома аспектами: 1) обумовленість його появи — наявністю конкретних потреб практики; 2) констатація наявних потреб та визначення шляхів і засобів їх задоволення.

Для цих джерел, як правило, характерна пряма вказівка на наявні потреби практики. Приводом до появи відомчих нормативних актів, як правило, служать зміни у структурі правоохоронних органів, функціональних обов'язках служб та підрозділів, результати аналізу їх діяльності, необхідність впровадження нових засобів та методів тощо.

Для цих матеріалів є характерним відображення проблеми на загальнодержавному чи відомчому рівні, тобто висока частка узагальнення як у територіальному, так і часовому параметрах. Крім того, ці документи містять, як правило, не лише вказівку на масштабні потреби практики, але й постановку завдання про необхідність вирішення цієї потреби, а в ряді випадків — і розпоряджень щодо їх вирішення. Підготовці та прийняттю нормативних актів, як правило, передує широке цільове вивчення стану роботи відповідних органів.

Ці джерела відповідно до їх призначення є найбільш інформативними за колом адресатів, через те, що у більшості випадків вони стають надбанням як практичних працівників, так і науково-педагогічних кадрів та громадськості (за відсутності обмежувальних грифів).

Матеріали колегіальних органів відомств (колегій, засідань, нарад) включають протоколи, стенограми, звукозапис виступів тощо. Рішення (постанови, звернення) є підсумковими документами, які відносяться до категорії нормативних актів. Решта документів відображає обґрунтування та коло розглянутих питань, хід їх обговорення, характер пропозицій, що висловлювались, їх аргументацію, тобто дозволяє одержати інформацію також про ті положення, які не знайшли відображення у підсумковому документі.

Для цих документів, як і для нормативних актів, характерне базування на широкому матеріалі попередньої підготовки питань до обговорення. Залежно від рівня органу та формулювання порядку його засідання матеріали, які обговорюються, відбивають і характеризують як загальнодержавну, так і регіональну постановку проблеми (наприклад, стан боротьби з крадіжками у державі, підсумки роботи слідчого апарату, обговорення звіту УВС облвиконкому тощо). Відповідно до цього дані   матеріали можуть відбивати і потреби певного рівня, тобто вони є характерними як для загальнодержавного рівня, так і для конкретного регіону.

Останні при обговоренні аналогічних питань в споріднених органах (підрозділах) можуть стати основою для узагальнень та висновків про потреби практики у масштабах держави.

 Потреби практики у цих документах можуть бути зафіксовані як шляхом прямої констатації, так і вказівкою на недоліки та помилки у практичній діяльності, тенденції її розвитку, що намічаються.

Матеріали перевірки роботи правоохоронних органів віддзеркалюють результати перевірки їх діяльності відомчими органами та організаціями, яким надане право контролю за роботою органів слідства і дізнання. Відомча перевірка (інспектування) підпорядкованих органів спрямована на вивчення стану справ, визначення кращого досвіду, встановлення існуючих недоліків та їх причин, визначення дієвості запропонованих та вжитих заходів для удосконалення діяльності. Метою інспектування є також отримання необхідних даних для розробки пропозицій щодо поліпшення якості роботи. Цільова постановки виявлення потреб слідчої практики при здійсненні відомчих перевірок, як правило, відсутня проте матеріали якісно проведеного аналізу діяльності дозволяють виявити слабкі місця, «больові точки» практики, тобто отримати дані, що свідчать про її потреби [45, с. 28]. Це знаходить вираження в оцінці стану діяльності контрольованих органів, у характері виявлених недоліків роботи, у трактуванні причин цього і пропозиціях по усуненню об'єктивного недоліків.

Результати перевірок оформлюються у вигляді звітів, довідок, актів, доповідних записок тощо.

Певна систематичність та коло здійснюваних відомчих перевірок    дозволяє при узагальненні її результатів отримувати дані широкого    предметного, територіального і часового охоплення. За результатами такого вивчення і узагальнень практики, як правило, складаються огляди та інформації про кращий досвід діяльності, про виявлені типові недоліки (помилки) та шляхи їх подолання, які адресуються широкому колу практичних і наукових працівників.

Матеріали прокурорського та судового контролю відображають реалізацію функцій прокуратури і суду по нагляду за законним та об'єктивним проведенням розслідування. Приймаючи рішення про припинення кримінальних справ, про їх направлення на додаткове розслідування, відмічаючи недоліки та помилки у процесі попереднього слідства, прокурори та судді констатують про наявність недоробок і виносять рішення про додаткове розслідування. Наявність повторних, типових недоліків, як правило, свідчить про їх об'єктивний характер та необхідність пошуку засобів і шляхів їх усунення. За результатами узагальнення вказаних матеріалів готуються огляди і постанови прокуратури та судових органів, що характеризують потреби слідчої практики.

Друга група джерел інформації — матеріали наукових досліджень відрізняється високим ступенем інформаційності, оскільки обґрунтування і конкретизація тематики досліджень, як правило, базуються на необхідності пізнання або забезпечення відповідних потреб слідчої практики.

Мета будь-якого наукового дослідження у прямому чи переносному змісті відбиває його прикладне призначення — забезпечення умов для розв'язання проблем слідчої практики, — тобто її потреб.

Матеріалами наукових досліджень, у яких відбиваються їх результати, є програми, наукові звіти (довідки та доповідні, пропозиції та рекомендації), фактичні дані, дисертаційні роботи та публікації за результатами досліджень.

Програми досліджень містять постановку і обґрунтування вивчення практичної діяльності та її перспектив, тобто процедуру і аргументацію актуальності даного дослідження, його цілі та передбачувані результати, можливості їх практичної реалізації.

Ознайомлення з науково-обґрунтованими програмами дозволяє з'ясувати характер потреб практики, що обумовили необхідність проведення дослідження. Відсутність у програмі спонукального моменту дослідження у вигляді потреб практики чи науки, що її обслуговує, свідчить про безпредметність і безцільність передбачуваного дослідження.

Порівняння і узагальнення різних програм дослідження наукових установ та колективів дають можливість оцінити обґрунтованість постановки проблем, співставити відмінності у підходах до їх осмислення і вирішення.

Робочий план конкретизує процедуру дослідження і дозволяє судити про логіку, структуру, засоби і методи збору і обробки матеріалу, у тому числі й того, що характеризує потреби практики. Додатком до програми та плану дослідження можуть бути допоміжні документи-інструментарії: анкети, схеми, таблиці тощо, які розкривають та ілюструють методику дослідження.

Науково-технічний звіт об'ємніше і найповніше характеризують цілі, завдання, методи, хід та результати проведеного дослідження. У ньому подається зібраний фактичний матеріал, викладається його інтерпретація та оцінка, співставляються робочі гіпотези і отримані результати, формулюються пропозиції і рекомендації. Усе це дає можливість наочно уявити конкретно виявлені потреби практики, рівень їх пізнання, правомірність формулювання тощо.

Цінність наукових звітів визначається не лише широтою і об'ємністю інформації про об'єкт дослідження, але й тим, що вони, як правило, є результатом колективного дослідження, компетентного обговорення програм (робочих планів) і отриманих результатів, а також базуються на наявних у науковій установі досвіді та методиці досліджень. Крім того, планування досліджень (внесення конкретних тем до планів науково дослідної роботи інститутів) передбачає як обов'язкову процедуру обґрунтування необхідності даного дослідження, тобто розкриття того, які потреби практики це обумовлюють. Без цього, неможливо об'єктивно оцінити практичну актуальність тематики наукових розробок, визначити їх пріоритетність.

Доповідні записки та довідки є концентрованим відображенням результатів проведеного дослідження. Перші, як правило, у вигляді повідомлень про підсумки виконання завдання, а другі — як оповіщення відповідного керівного органу про результати роботи, що заслуговують на увагу адресата інформації. У них поряд з одержаними даними (про стан діяльності, досліджувані проблеми практики тощо), як правило, формулюються конкретні пропозиції по результатах дослідження.

Фактичні дані вивчення практики найчастіше є складовою частиною різних документів, що відображають хід і результати дослідження, але можуть мати і самостійний характер, якщо оформлюються у вигляді зведень, схем, таблиць. Важливе місце серед цих даних посідають результати соціологічних досліджень, що відображають думки і судження практичних або наукових працівників про проблеми та потреби практики І шляхи їх вирішення, тобто дозволяють отримати характеристику тих властивостей і ознак досліджуваного явища, які за допомогою інших методів не можуть бути встановлені. Інформаційне значення фактичних даних іноді не вичерпується використаними у проведеному дослідженні, оскільки вони можуть містити дані про такі аспекти практики, які на цьому етапі не цікавили дослідників.

Дисертаційні роботи, як правило, присвячені розгляду найактуальніших для практики і науки проблем. При обґрунтуванні вибору теми дослідження та її практичного значення акцентуються потреби практики, що послужили для цього основою. Вивчення таких потреб та пошук шляхів їх задоволення — інструктивна вимога до робіт даного виду.

Дисертаційне дослідження, як правило, базується на матеріалі вивчення практики стосовно до її теми і містить конкретні дані про потреби практики.

Публікації поєднують велику групу джерел: монографії, посібники, тематичні збірники, матеріали конференцій, автореферати дисертацій тощо. Вони відрізняються одне від одного рівнями та формою відображення потреб практики.

Монографії найчастіше є результатом дослідження актуальних і значущих проблем, в їх основу покладено всесторонній аналіз теоретичної роботи і широке узагальнення матеріалів практики. У них, як правило, конкретно вказуються та аргументуються підстави необхідності дослідження обраних тем, шляхи розв'язання, що мають велике значення для практики і науки. Особливу цінність монографій становить те, що в них не лише визначаються та досліджуються потреби практики, але й дається глибокий порівняльний аналіз різних (іноді суперечливих) позицій з актуальних для практики проблем. Посібники стосовно інформаційності про потреби практики в цілому аналогічні монографіям, але вони менш масштабні за колом проблем, що розглядаються, і рівнем їх дослідження. Відповідно до цільового призначення посібники підрозділяються на практичні та навчальні. Для практичних посібників характерним є конкретне позначення потреб через рекомендацію засобів і методів вирішення практичних завдань, аналіз найтиповіших помилок та упущень в діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів, зазначення невирішених питань тощо. Навчальні посібники мають в основному ознайомчу спрямованість, відображають природу, сутність, принципи, організацію, засоби і методи слідчої діяльності, тобто позитивно інформаційний матеріал. Однак і в них може міститись інформація про невирішені проблемні аспекти практики, а отже, її потреби.

Для тематичних збірників, періодичних видань та матеріалів конференцій характерне постановочне спрямування матеріалів, що публікуються, тобто зазначення потреб, у задоволенні яких зацікавлена практика.

Найбільш інформативні у цьому плані є матеріали науково- практичних конференцій, де у виступах практичні працівники констатують, вирішення яких питань вони чекають від науки. Найчастіше це знаходить концентроване вираження у рекомендаціях, які приймаються за підсумками конференцій, у тому числі шляхом вказівки пріоритетної тематики наукових досліджень.

Тематична спрямованість указаних джерел сприяє широкому і всесторонньому висвітленню обраної проблематики, залученню до її подальшої розробки не лише учасників видання, але й інших дослідників. Серед подібних видань особливо хотілося б відзначити такі випуски: «Следственная практика», «Криминалистика и судебная экспертиза» та ін., де поряд з висвітленням кращого досвіду розслідування, можливостей та методик експертних досліджень аналізуються помилки і труднощі, які виникають у слідчій діяльності, ставляться питання, що вимагають свого вирішення.

Інформаційні збірники, як правило, відрізняються конкретністю адресата і наявністю матеріалів рекомендаційного плану. До них, наприклад, відносяться експрес-випуски з питань експертних досліджень. Вони являють собою рекомендації по використанню конкретних засобів, прийомів, методів за способів задоволення певних потреб практики. Їх аналіз і оцінка дають можливість зробити висновки про повноту і надійність задоволення відповідних потреб, а отже про відсутність чи необхідність подальшого дослідження даної проблеми.

До цієї ж групи джерел такої інформації належать листи і скарги громадян, матеріали періодичної преси. У них часто міститься оцінка діяльності правоохоронних органів, зазначаються істотні недоліки в роботі, відбивається громадська думка про необхідні заходи по удосконаленню їх діяльності. Соціально-політична активність громадян у критичному осмисленні недоліків у життєдіяльності нашого суспільства та його структур істотно підвищує значення цих джерел інформації у визначенні потреб практики та шляхів їх вирішення.

До третьої групи джерел інформації відносяться матеріали кримінальних справ, включаючи технічні носії фіксації процесу розслідування (магнітні стрічки, кінострічки тощо), статистичні дані та інші матеріали про діяльність правоохоронних і слідчих органів.

Матеріали кримінальної справи відображають зміст та основні параметри виконаної при розслідуванні злочинів роботи, тобто фіксують виконане, висвітлюють джерела доказової інформації, показують засоби, що використовувались у процесі розслідування, вказують на недоліки у збиранні, оцінці та використанні доказів, невирішені проблеми, які постали перед слідчим (наприклад, відмова у проведенні призначеної ним експертизи) тощо. Матеріали однієї справи не можуть бути підставою для висновку про типовість виявлених фактів і явищ, оскільки в ній відображаються індивідуальність подій, специфіка умов регіону та конкретного органу тощо.

У той же час узагальнення великого масиву кримінальних справ дозволяє виділити типове в діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів. Отримані в результаті такого аналізу дані про те, які дії і яким чином здійснювались, що і як застосовувалось, які із засобів і методів, рекомендованих наукою, не використовувались, які прогалини і упущення мали місце, які проблемні питання виникали тощо, дають можливість судити не лише про кількісну характеристику слідчої діяльності, але й про її проблемні аспекти.

Проте для повноти картини, яку відображають ці дані, потрібен цільовий підбір кримінальних справ для аналізу (за категоріями, територіальністю, часовими параметрами тощо), а також уточнення, доповнення і тлумачення отриманих даних з використанням інших джерел і методів збору інформації. Так, вивчення стану застосування при розслідуванні засобів звукозапису, здійснене за матеріалами кримінальних справ, показало помітне його зниження, тобто виявило певну тенденцію розвитку практики, пояснення причин якої у матеріалах самих справ, зрозуміло, не було. Анкетування слідчих дозволило з'ясувати причини цього явища, у тому числі головну — додаткові затрати праці на здійснення звукозапису не виправдовують практичної вигоди, яку отримують слідчі при його використанні. Тому вони використовують звукозапис не у всіх необхідних випадках, а, як правило, лише у найбільш складних і відповідальних.

Технічні носії фіксації ходу і результатів слідчих дій, які найчастіше є додатком до матеріалів кримінальних справ, як і самі справи, фіксують фактичні дані про те, що і яким саме чином здійснювалось, їх цінність порівняно з матеріалами, викладеними на письмі, визначається повнотою і точністю фіксації даних, а також можливістю оцінити не лише текстову інформацію, але й поведінкові аспекти діяльності.

Статистичні дані, як джерело інформації про стан практики та її потреби, являють собою накопичення і систематизацію відомостей з певних параметрів діяльності правоохоронних органів.

Аналіз статистичних даних дозволяє судити про ефективність діяльності слідчого апарату, характерні недоліки у його роботі та пов'язані з цим проблеми. У статиці ці дані характеризують загальний стан діяльності, а у динаміці — за наявності зміни показників — тенденції її розвитку. При позитивних зрушеннях (наприклад, зниження кількості призупинених і повернутих на додаткове розслідування кримінальних справ) показники можуть свідчити про різні причини цього — підвищення якості роботи слідчих, сприятливий збіг обставин, наявність певних «віянь» у карній політиці тощо. Так, початковий період створення кооперативів і розвитку індивідуальної трудової діяльності був відзначений різким зниженням кількості кримінальних справ, порушених за фактами спекуляції, а початок 1989 року — збільшенням цього показника.

Негативна зміна показників (збільшення кількості порушених кримінальних справ в цілому чи певного їх виду, поява нових способів вчинення злочинів, зростання частки неповнолітніх серед тих, хто притягується до кримінальної відповідальності тощо) може пояснюватися як об'єктивними (зміна соціально-економічного становища, прийняття нового законодавства), так і суб'єктивними причинами (зміна кадрового складу слідчих, недоліки професійної підготовки).

Будь-яка стійка негативна зміна статистичних показників діяльності правоохоронних органів має бути предметом всебічного вивчення, оскільки в ній полягають і проявляться потреби практики, що тільки формуються, або ті, що загострилися, без визначення і розробки засобів задоволення яких нормалізація стану справ (якщо причини не мали тимчасового характеру) практично неможлива. Так, фіксація наявності і зростання у країні організованої злочинності чітко визначила необхідність розробки системи кримінально-правових, соціально-економічних, організаційних, тактичних, методичних та інших заходів боротьби з нею. Цю проблему неможливо вирішити за допомогою старих підходів, засобів і методів.

З метою конкретизації характеру і змісту інформації про потреби практики, що містяться у різних джерелах, методом -аналізу були вивчені чотири види джерел — нормативні акти, матеріали конференцій, посібники, автореферати дисертацій. Вибір для аналізу цих джерел визначався їх істотною різноплановістю. Зазначені матеріали були взяті за період 1980 — 1988 рр., що дозволило врахувати не лише разові, але й повторювані характеристики розвитку слідчої практики, відобразити реагування науки на потреби практики з урахуванням затрат часу на проведення наукових досліджень.

Аналіз показав, що найбільш інформативно місткими є матеріали конференцій (2,38) та нормативні акти.

При опитуванні слідчих, наукових співробітників, викладачів вузів отримані дані, що поставили на перше місце за інформативністю про потреби слідчої практики відомчі видання, а на друге — матеріали конференцій.

Слід наголосити, що слідчі прокуратури І науковці поставили на перше місце матеріали конференцій, слідчі МВС — відомчі видання, а викладачі — наукові публікації. У цьому виявились елементи суб'єктивного підходу (особливо з боку викладачів та слідчих МВС), але в цілому дані аналізу джерел інформації і експертного опитування співпали і можуть, на наш погляд, бути орієнтиром при подальшому вивченні потреб практики.

Результати аналізу потреб практики за окремими напрямками дія льності стосовно різних джерел інформації показують, що потреби варіюються на різних рівнях, неоднозначне вираженою є також і структура.

Цілком зрозуміло, що абсолютної схожості віддзеркалення потреб бути не може, оскільки у структурі потреб значне місце посідають потреби теоретичного, методологічного плану, які потребує внутрішній розвиток самої науки криміналістики.

Найбільший загальний показник зафіксованих потреб стосується до розділу методики розслідувань (Виявлені при аналізі дані розходяться з думкою слідчих і наукових працівників,які за рівнем незадоволених потреб практики ставлять питання методики на одне з останніх місць. Однак вони відзначають,що найбільшу частину в тематиці їх досліджень займають проблеми криміналістичної методики.). Він є найвищим стосовно трьох із чотирьох джерел, крім матеріалів конференцій, де він займає третю позицію. На наш погляд, переважання запитів з методики розслідування пояснюється не лише тим, що їх фактично більше, а й тим, що вони мають більш узагальнений характер і поглинають окремі проблеми з техніки, тактики, експертиз, тощо.

Характеристика джерел інформації про потреби слідчої практики буде неповною, якщо не проаналізувати співвідношення потреб і рекомендацій, які покликані задовольняти потреби практики. Для визначення того, якою мірою наукові розробки співвідносяться з потребами практики, було проведене спеціальне дослідження.

Ці дані відображають приблизний кількісний паритет, але не характеризують предметного співвідношення потреб і рекомендацій, оскільки, по-перше, вони можуть не співпадати, тобто пропонується не те, що потрібно практиці у даний момент; по-друге, наявність відповідних рекомендацій не дає практичного результату в силу організаційних чи інших обставин: рекомендації не відомі адресату, у такому вигляді вони не задовольняють потреб споживачів, для їх реалізації немає необхідних умов засобів, кадрів тощо).

З урахуванням цього кількісні дані про наявність потреби у різних джерелах (як загальний показник і орієнтир для прикладення наукових сил) і співвідношення їх з рекомендаціями науки мають доповнюватись аналізом предметної відповідності. Тобто після виявлення потреби практики необхідно перш за все з'ясувати, чому і у зв'язку з чим вона висловлена, які причини її виникнення та формулювання: повна відсутність відповідних рекомендацій, їх недостатність для розв'язання необхідних питань, відсутність умов для реалізації наявних рекомендацій.

Тому для аналізу потреб слідчої практики та визначення шляхів їх розв'язання повинні використовуватися можливості усіх джерел інформації про потреби і рекомендації. При цьому необхідно враховувати, що розвиток криміналістики, як правило, здійснюється не шляхом рівномірного дослідження всіх ЇЇ розділів, а переважно за рахунок вивчення та висвітлення окремих проблем. Так, якщо виявлено найбільше зростання кількості публікацій з проблем методики розслідування злочинів, то всередині цього розділу збільшення публікацій відбулося фактично за рахунок висвітлення загальних проблем методики розслідування.

Такі дані певною мірою відображають спрямованість здійснюваних у криміналістиці досліджень, тенденції розвитку науки, окремих її розділів та проблем, активність і недостатність їх розробки, можливу перспективність пошукових досліджень. Різні темпи збільшення кількості публікацій з окремих напрямів та тем можуть пояснюватися потребами самої науки, наявністю соціального замовлення на розробку певних питань, складом учених, колом їх наукових інтересів та іншими факторами.

Важливість та предметна значущість для практики даних про характеристику масиву публікацій визначається відповідністю їх потребам практики. Якщо наука покликана забезпечити своїми рекомендаціями слідчу практику, то характер публікацій як відображення структури криміналістичних досліджень та їх результатів повинен відображати і структуру потреб слідчої практики у наукових розробках і криміналістичних рекомендаціях як результатах розробок.

З урахуванням різноінформаційності усіх джерел при виявленні і вивченні потреб слідчої практики необхідно, по-перше, здійснювати підбір джерел інформації відповідно до цілей конкретного дослідження, а по-друге, враховувати, що повна і всебічна характеристика потреб практики може бути отримана, як правило, лише на основі комплексного використання і аналізу джерел.

Для забезпечення предметного та дійового вивчення потреб слідчої практики для її удосконалення необхідно вирішити питання про зосередження всіх матеріалів дослідження діяльності правоохоронних органів (включаючи матеріали відомчої перевірки, контролю, у тому числі при підготовці даних для уряду) у єдиному місці, щоб вони могли стати надбанням науковців та узагальненням, що віддзеркалює найповнішу характеристику об'єкта вивчення.