Розділ 2. Форми вираження потреб слідчої діяльності

 

Потреби слідчої практики і стан їх задоволення перш за все проявляються у певних негативних обставинах, які несуть інформацію про стан слідчої практики. Так, на початку 60-х років намітилась різка невідповідність між потребами слідчої роботи та кількістю слідчих. Вирішили цю проблему таким чином, що право провадження попереднього розслідування було надано органам дізнання. Результати роботи нещодавно створених слідчих апаратів, як зазначається у спеціальній літературі, підтвердили правильність такого рішення, і сьогодні саме слідчі апарати є основним суб'єктом попереднього слідства.

Співставлення обставин, викликаних відсутністю тих, чи інших факторів, надає конкретні дані про зміст потреби. З поглядів відображення потреб слідчої практики ці обставини, у свою чергу, можуть сигналізувати про те, що функціонування системи порушене чи, навпаки, відновлене. Іншими словами, потреба виступає як сигналізатор об'єктивно вираженої необхідності зміни функціонування системи розкриття злочинів. Як така, що ще формується або вже сформувалась (тільки що виникла), потреба проявляється через збої, низький рівень ефективності діяльності.

Для слідчої практики властива деяка циклічність розвитку. Сягаючи певного рівня розвитку, вона накопичує фактори:

· невідповідність наявних сил і засобів потребам практики;

· застарілість структури і організації діяльності слідчого апарату;

· недостатність технічних засобів та матеріалів для виявлення, фіксації та дослідження доказів;

· необхідність розробки нових методів, прийомів, засобів розкриття і розслідування злочинів. Ці фактори негативно позначаються на результатах слідчої практики, по суті справи вони є гальмом, стримуючим моментом її нормального функціонування з усіма наслідками, що випливають звідси, як явними, так і прихованими, які не завжди вловлює існуюча, надто казуїстична система показників.

Усунення обставин, які гальмують розвиток практики, не є щось привнесене ззовні. Воно є результатом реалізації потреб, які створюють умови для:

а) знищення старого;

б) переходу в нову, вищу якість.

Але будь-яке нове не залишається вічно новим. Розвиваючись, воно готує передумови для виникнення новітнього і передового. Самі по собі негативні фактори не виникають, вони є результатом ігнорування не лише закономірностей, що лежать в основі процесу розслідування злочинів, а й ігнорування тенденцій та явищ, які намітилися у суспільному розвитку.

Потреби, що виникають, спочатку не завжди явні, вони проявляються, як правило, у результаті систематичного спостереження. Найчастіше потреби проявляють себе у повсякденній діяльності, коли не ставиться мета виявити ці потреби (наприклад, у процесі практичної діяльності фіксуються її стан та результати). У таких випадках потреби не досліджуються і спеціально не висвітлюються, а відображаються в інших питаннях.

Всебічність пізнання потреб вимагає системного підходу до їх вивчення, класифікації, яка дозволяє виділити основні властивості та ознаки об'єкта дослідження. Підставою для класифікації потреб може бути будь-яка ознака, вибір якої обумовлюється метою пізнання. Пізнавальна та прикладна мета досліджень потреб слідчої практики обумовлюють необхідність класифікації та характеристики потреб, у першу чергу з позицій сформованості, виваженості і масштабності. Сформованість потреб відображає рівень їх розвитку. За цією ознакою їх можна класифікувати так: потреби, що формуються (зароджуються) і такі, що вже сформувались, проявились із достатнім ступенем чіткості.

Процес формування потреб має різну тривалість у часі, найчастіше він є тривалим і має прихований («інкубаційний») період. Але інколи при постановці перед практичними органами нових завдань певні потреби як умови їх реалізації можуть бути сформульовані відразу ж і у досить конкретній формі. Наприклад, розробка і впровадження нової методики експертного дослідження дозволяють з урахуванням її характеру одразу ж визначити потребу у кількості фахівців особового складу, засобах, матеріалах тощо.

За відсутності нових завдань та істотних змін в умовах діяльності потреби, як правило, зароджуються та формуються як постійне накопичення того, що є необхідним для подальшого функціонування і удосконалення практики. У цих випадках потреба виявляється і відбивається лише на певному етапі, коли вона стає доступною для загального сприйняття чи цілеспрямованого виявлення.

 Важливість такої підстави для класифікації полягає у тому, що, по-перше, вона орієнтує на урахування рівня сформованості потреб, оскільки потреба, що «визріла», вимагає конкретних засобів вирішення, а та, що знаходиться у стадії розвитку — уточнення його напрямів та змісту; по-друге, указана підстава націлює на пошук і вивчення тих потреб, які ще тільки зароджуються, тобто забезпечує рух науки не лише через пізнання фактів, що вже відбулися, але й шляхом виявлення перспектив і тенденцій розвитку явищ, що досліджуються [26, с. 17.].

За ступенем вираженості потреби слідчої практики можна розділити на прямі і непрямі.

Пряма вираженість потреб характеризується досить конкретною вказівкою на те, що в діяльності існує проблема, яка вимагає свого вирішення для подальшого розвитку, практики та успішного здійснення поставлених перед нею завдань (наприклад, констатація існування організованої злочинності та необхідності розробки спеціальних заходів боротьби з нею).

До прямої форми вираженості потреб слідчої практики відносяться всі варіанти фіксації заяв (думок) про те, що існують певні істотні потреби практики, які вимагають свого вирішення для її нормального функціонування. Подібні заяви і міркування відображаються перш за все у різних письмових джерелах: рапортах, доповідях, виступах та інших видах фіксації інформації.

Суттю цих інформаційних сигналів є безпосередня констатація на явної потреби незалежно від рівня її формулювання (від урядових органів до окремих авторів).

Інформаційний сигнал про потреби прямої вираженості може не лише вказувати на конкретний зміст потреби (необхідність вирішення тих чи інших питань), але й віддзеркалювати незадоволеність станом справ у конкретній сфері, вирішенням певних питань. При цьому незадоволеність може означати найрізноманітніші варіанти стану практики: неповноцінність вирішення завдання наявними засобами, непридатність наявних засобів для вирішення завдань, які щойно виникли, відсутність необхідних для цього засобів тощо.

За ступенем вираженості потреби прямої форми поділяються натри

 види заявок:

а) загальна;

б) орієнтовна;

в) конкретна [27, с. 70].

Вираження потреби як загальної заявки полягає у затвердженні невирішеності (не розробленості) проблем будь-якої сфери практичної діяльності, її напряму, тобто у констатації неблагополуччя достатньої спільності без зазначення конкретних шляхів і засобів її вирішення. До таких заявок можна віднести проблематику боротьби з організованою злочинністю, постановку питання про не розробленість методики розслідування злочинів, пов'язаних з економічними перетвореннями [29, с. 13].

Орієнтовна заявка про потреби містить відомості про конкретну проблему, що вимагає вирішення, і досить часто вказує на шляхи та способи її вирішення. Так, у науковій літературі наголошується на недосконалість та не розробленість методики суб'єктивних портретів з урахуванням експресії обличчя і висловлюється припущення, що розв'язання проблеми полягає у здійсненні психологічної класифікації емоційних станів і оцінці мімічних виразів обличчя за допомогою графічних схем.

Конкретне вираження потреби на наш погляд має бути оформлене у вигляді заявки щодо розв'язання конкретного питання у заданому варіанті. Наприклад, письмово формулюється вимога щодо розробки складних дактилоскопічних порошків з поліпшеними властивостями проявлення [31, с. 58-72].

Проведено аналіз співвідношення форм вираження потреб практики у різних письмових джерелах та стосовно до тематичної спрямованості питань (табл. 4.1, 4.2).

У більшості випадків потреби формулюються у вигляді констатації проблем (39,4 %), коли підкреслюється необхідність вирішення питання, але не вказується напрям, у якому слід здійснювати розробку, не акцентується увага на тому, які аспекти не досліджені. 33,9 % потреб сформульовані з позначенням напряму, у якому слід вести розробку питання, іноді із зазначенням цілей, обсягу та значення дослідження. Постановка питання у вигляді заявки на розробку конкретного засобу, прийому формулюється у 26,7 % потреб.

Що стосується співвідношення форми вираження потреб з тематичною спрямованістю, то майже за усією тематикою простежується формулювання загальної постановки питання. Найконкретніше формулюються потреби з питань експертних досліджень — 38,9%; друге місце посідають питання криміналістичної техніки — 30,6 %; найменш конкретно формулюються потреби із загальних питань криміналістики — 17,4 %. Пояснюється це, на наш погляд, тим, що потреби, пов'язані з використанням технічних засобів і проведенням експертних досліджень, є не лише конкретнішими за своєю суттю, але І виражаються (заявляються), як правило, досить конкретно. Можливі, звичайно, констатації типу «необхідно удосконалити методики експертного дослідження», «постала нагальна потреба розвитку технічних засобів збирання доказової інформації» тощо. Але в основній своїй масі потреби у цій сфері проявляються і формуються досить чітко — необхідна розробка засобів автоматичного кодування відбитків пальців, потребує удосконалення методика встановлення виконавців підпису тощо.

Звичайно, слідча практика має потреби високого рівня спільності стосовно криміналістичної техніки та експертних досліджень, але її представники (практичні працівники) відчувають і висловлюють нагальну потребу у розробці конкретних засобів і методик, недосконалість чи відсутність яких позначається на повсякденних можливостях та результатах діяльності.

Стосовно ж інших питань і розділів криміналістики потреби, по-перше, в принципі мають загальний характер. Наприклад, наголошується на вкрай незадовільному стані розкриття та розслідування будь-якого виду злочину, тобто не задовольняє не якійсь там одиничний засіб, прийом чи метод, а їх комплекс, що використовується з метою розслідування злочинів. По-друге, потреби, як правило, поглинають низку різноманітних часткових потреб, у тому числі в конкретних технічних засобах, методиках тощо, необхідних для вирішення загальної потреби.

Це свідчить про своєрідну комплексність потреб стосовно окремих питань слідчої діяльності та науки криміналістики, яка має враховуватися при виявленні та вивченні потреб слідчої практики. Це, зокрема, означає, що в окремих випадках конкретна форма заявки не розкриває усього змісту висловленої потреби, що і повинно бути зроблене у процесі подальшого вивчення для визначення конкретних шляхів її розв'язання.

Непряма форма вираження потреб полягає у відсутності прямої заявки про наявність конкретних потреб і пов'язана з можливістю їх встановлення на основі аналізу даних, які можуть свідчити про невирішені питання та певні недоліки у діяльності.

Подібні дані знаходять своє відображення у матеріалах статистичної звітності, форми якої побудовані таким чином, що дозволяють оцінити діяльність органів попереднього розслідування, суду, виправно-трудових установ з якісно-кількісного боку. Аналіз відповідних показників дає змогу зробити відповідний висновок про те, наскільки ефективною є робота правоохоронних органів при провадженні ними попереднього розслідування, судового розгляду і виконання вироку. Результати вивчення статистичних показників дозволяють, наприклад, виявити окремі недоліки, тобто відобразити потреби подальшого удосконалення діяльності органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.

При цьому важливо підкреслити, що, оцінюючи ефективність роботи правоохоронних органів, не слід орієнтуватися лише на офіційно зафіксовані статистичні дані. Вони мають бути підтверджені інформацією, отриманою при вивченні фактичної постановки роботи у тому чи іншому органі, дослідженні конкретних справ і матеріалів (доповідних записок, довідок, рапортів, аналітичних оглядів тощо), аналізі різного роду обліків, вибіркових соціологічних досліджень діяльності слідчих апаратів [32, с. 59], а також при аналізі і узагальненні експертної практики науково-дослідних установ[33;66-69 ]

У звітних матеріалах є показники, які характеризують роботу слідчого апарату органів внутрішніх справ з якісної сторони. Найважливішими з них є такі: показник розкриття злочинів, кількість справ, що повернуті на додаткове розслідування, результати їх повторного розслідування. Зростання чи зменшення кількості справ, що повернуті на додаткове розслідування, у співставленні з результатами повторного їх розгляду характеризує якість роботи слідчого апарату, показує найтиповіші помилки, що припускаються слідчим.

У зв'язку із зростанням рівня злочинності, а також враховуючи роботу слідчих в умовах практично незмінної процедури попереднього розслідування, навантаження на слідчих постійно зростає. Це призводить до негативних наслідків, часто прихованих, не охоплених системою облікових показників [34;202.]. Час від часу залишок справ збільшується, як і кількість припинених справ за п. 1 і 3 ст. 206 КПК України, порушуються процесуальні терміни, особливо у стадії попереднього слідства, погіршується його якість і за іншими показниками, з'являється небезпека порушення законних інтересів громадян, залучених до сфери кримінального судочинства. Проте, ніхто не має на меті формулювати це як потребу і прямо вона ніяк не окреслюється і не заявляється.

Викладене вище дані, що є значним емпіричним матеріалом, можуть і повинні використовуватися наукою криміналістикою для виявлення потреб і визначення шляхів їх задоволення. Але потреба у цих показниках безпосередньо не формулюється, проте дані аналізу роботи слідчих органів свідчать про існування обставин, що вказують на неблагополуччя, недоліки у системі органів попереднього розслідування чи за окремими напрямами їх діяльності, які впливають на результатах виконання завдань боротьби зі злочинністю. Це дає підстави вважати, що існує об'єктивно обумовлена необхідність зміни умов функціонування системи органів попереднього розслідування, тобто потреба. На основі аналізу виявлених обставин можна сформувати струнку систему знань про потреби слідчої практики, що є базою для проведення наукових розвідок.

Поділ потреб за формою вираженості сприяє чіткому їх розподілу з прикладною метою (для розробки засобів їх задоволення і подальшого пізнання) і спонукає до використання для вивчення потреб усіх можливих джерел їх відображення.

При розгляді потреб слідчої практики з позицій використання їх для визначення напрямів наукових досліджень та удосконалення слідчої практики необхідно зважати на те, що ступінь конкретності вираження потреб не залежить від інформаційної ємності джерел.

Найбільш інформаційноємні матеріали науково-практичних конференцій (коефіцієнт інформативності 2,38) за ступенем конкретності вираження потреб посідають третє місце (24,2 %). Ступінь конкретності потреб є найважливішим показником їх наукової цінності, що істотно впливає на можливості їх задоволення. Обсяг загального формулювання потреб з усіх джерел інформації складає 39,4 %. Потребує також підкріплення додатковою інформацією, отриманою при вивченні кожного окремо взятого джерела. Цю інформацію слід використовувати як допоміжну, орієнтовну і, природно, прикладна цінність її зменшується. Основоположними, відправними, базовими інформаційними запитами при визначенні конкретних розробок можуть бути лише конкретно сформульовані потреби (у нашому дослідженні вони складають 26,7 %). Різниця між загальним формулюванням потреб та конкретно сформульованими потребами пояснюється змістовною стороною публікацій у різноманітних джерелах.

Виявлені у процесі дослідження форми вираження потреб ніби утворюють певну формалізовану процедуру їх оцінки. Це, в кінцевому рахунку, дозволяє не тільки підвищити рівень виявлення потреб, але й упорядкувати форми реалізації даних вивчення потреб слідчої практики.

Масштабність потреб характеризує рівень їх спільності, і за цією ознакою вони можуть бути розподілені на потреби конкретних органів, регіональні та загальні, тобто такі, що відображають проблеми на певному рівні — від окремого органа до всієї системи правоохоронних органів держави.

Визначення рівня виявлених потреб має важливе значення, оскільки з цим пов'язані обсяг і характер тих заходів, які мають бути розроблені і здійснені. В одному випадку може йтися про усунення недоліків чи розв'язання проблем діяльності конкретного органу, у другому — певного регіону з урахуванням його специфіки, у третьому — в масштабі всієї системи правоохоронних органів відповідно до зміни завдань і умов, що стосуються її в цілому.

Крім указаних підстав класифікації потреб слідчої практики можливі й інші. Наприклад, за функціональними ознаками — потреби слідства, експертних підрозділів, оперативно-розшукових служб; за предметністю — організаційні, тактичні, методичні тощо.

З урахуванням викладеного слід підкреслити, що виявлення потреб практики, як правило, є складним процесом і вимагає спеціального та систематичного їх вивчення. Цей процес нескінченний, оскільки на зміну виявленим і вирішеним потребам практики приходять нові, обумовлені необхідністю подальшого розвитку та удосконалення слідчої діяльності.