Структура організації та членство в ній

 

Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих (англ. Board of Governors), в якому кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати поштою в будь-який час.

У МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн-членів впливати на діяльність Фонду за допомогою голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СПЗ (Спеціальні права запозичення; на 18.08.2011 1 СПЗ дорівнює приблизно 1,5 дол. США) суми цього внеску. У тому випадку, якщо країна купувала (продавала) СПЗ, отримані їй при первинній емісії СПЗ, число її голосів збільшується (скорочується) на 1 за кожні 400 тис. куплених (проданих) СПЗ. Такий порядок забезпечує більшість голосів провідним державам.

Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, а з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, - «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85% голосів країн-членів). Незважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони як і раніше можуть накладати вето на ключові питання Фонду, прийняття яких вимагає максимальної більшості (85%). Це означає, що США разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. При наявності скоординованих дій країни, що розвиваються також мають можливість блокувати прийняття рішень, що їх не влаштовують.

Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату, який несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.

Виконавча рада МВФ складається з 24 директорів, 5 з яких призначаються країнами з найбільшими квотами: США, Німеччиною, Японією, Великобританією та Францією. Рада засідає три рази на тиждень та керує поточною діяльністю Фонду, у тому числі й розподілом кредитів країнам-учасницям. Крім того, до повноважень Виконавчої ради МВФ входить обрання на п’ятирічний термін директора-розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду. Директор-розпорядник (з 5 липня 2011р.) - Крістін Леґард (Франція), перша в історії жінка - голова Міжнародного валютного фонду.

Істотну роль в організаційній структурі МВФ відіграє також Міжнародний валютний і фінансовий комітет (МВФК, англ. International Monetary and Financial Committee). Він складається з 24 керуючих держав МВФ і збирається на свої сесії двічі на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Тим не менш він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; подає Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ.

Комітет з розвитку є спільним органом МВФ та МБРР, що займається питанням надання коштів країнам, що розвиваються. Комітет складається з 24 членів - міністрів фінансів країн-учасниць. Основною функцією комітету є підготовка аналітичних доповідей стосовно цих країн та надання рекомендацій Раді керуючих МВФ та МБРР.

Отже, як бачимо, організаційна структура Міжнародного валютного фонду є досить складною та розгалуженою, але це не є дивним для організації світового масштабу.

Щодо питання членства в МВФ, то слід констатувати той факт, що членство в ньому відкрито для будь-якої держави, яка здатна і готова виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:

• Постійно інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших держав;

• Відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

• Дотримуватись такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.

Країна, яка вступає в МВФ, вносить певну суму грошей (внесок по передоплаті), котра називається квотою. Квоти мають такі функції:

Створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для надання позик своїм членам;

За їх допомогою визначається сума, яку країна, яка зробила квоту, може запозичувати або отримати в МВФ при періодичному розподіл спеціальних активів, відомих як СПЗ. Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;

- Визначають «вагу» голосу кожного члена фонду.

Зараз, коли членами МВФ є більшість держав світу, розміри часток і кількості голосів кожної країни сильно різняться. Так, з урахуванням квоти в капіталі МВФ на частку країн «великої вісімки» припадає 45% голосів, у т. ч. на США - 18%.

Після затвердження Радою країна підписує статті угоди і стає членом МВФ. Однак жодна країна не має права використання механізмів Фонду до повної сплати свого внеску. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена, поки країна не домовиться на таке збільшення і не виплатить повної суми внеску.