Гарантії прав і свобод та конституційні обов’язки людини і громадянина в україні

ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ТА КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

 

Одесса - 2011

Вступ

 

Права і свободи людини і громадянина є найвищою соціальною цінністю, найважливішим об'єктом конституційно-правового регулювання. Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед людиною за свою діяльність. Утворення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Відтак метою сучасного розвитку українського суспільства є утвердження прав людини і громадянина, забезпечення умов для їх повної реалізації. Однак декларація прав без гарантії їх забезпечення веде до негативних соціально-політичних наслідків, зниження авторитету влади, до зростання недовіри до політики держави, породжуючи правовий нігілізм та різні форми девіантної поведінки. Останнім часом в Україні виникли несприятливі для особистості тенденції, що істотно ослаблюють її реальний статус у суспільстві, соціальну і правову захищеність. Деформація суспільної правосвідомості як результат тривалої ідеологічної обробки, яка здійснювалася тоталітарною державою, створила атмосферу невпевненості індивіда у своїй захищеності. Тому дослідження проблеми забезпечення, реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини й громадянина на сучасному етапі державного будівництва набуває особливого значення, що і зумовлює актуальність теми дослідж ення. Права людини і громадянина мають особливу значимість у житті суспільства ще і тому, що вони сприяють комунікації між індивідами і соціальними групами, між особистістю і державою. Нерозуміння цього унеможливлює адекватну оцінку всієї системи складних політичних, соціальних, економічних, міжнародних відносин, не сприяє звільненню людини від надмірної залежності від держави. Права людини і громадянина є визначальним чинником статусу людини в суспільстві й цивілізованої діяльності людей, задоволення їх потреб і інтересів. Реалізація конституційних прав і свобод людини й громадянина неможлива без ефективної організаційно-виконавчої діяльності державних органів і посадових осіб. Усе це актуалізує необхідність глибокого всебічного дослідження проблеми прав людини і громадянина в Україні як необхідної передумови її демократичного розвитку.

Мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб з'ясувати поняття, сутність, структуру прав і свобод людини і громадянина з урахуванням сучасних правових підходів.

Об'єктом дослідження є права людини і громадянина, які пов’язані із ступенем утвердження в суспільстві демократичних цінностей та інститутів сучасного громадянського суспільства.

Предметом дослідження виступають характерні риси процесу формування умов для повноцінної реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Методологічна основа дослідження. Основою джерельної бази курсової роботи є законодавство України, що регламентує права людини і громадянина, при аналізі яких застосовувався емпіричний метод. В основу курсової роботи покладено системний метод, який дав змогу розглянути права людини і громадянина як певну цілісність, що складається із сукупності елементів. Інституціональний метод орієнтований на аналіз і вивчення інститутів, за допомогою яких захищаються права людини і громадянина.

 

 

Висновки

 

Розглянувши тему конституційних прав і свобод людини та громадянина можна зробити наступні висновки. Конституційні права, свободи і обов'язки виражають безпосередньо відносини та зв'язки громадянина й держави, згідно з принципом «Дозволяється все, що не забороняється Законом». Інші норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадських організацій, або громадян між собою. Вони з’являються не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з Конституції. При цьому саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг. Конституційні права, свободи й обов'язки не припиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не тільки від своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конституційних прав і свобод. Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм змістом, і за своїм обсягом. Більшість із особистих прав носять абсолютний характер тобто є не лише невід’ємними та й такими, що не можуть бути обмеженим. Реальність конституційних прав, свобод і обов'язків забезпечується державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи, обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права. Соціальне призначення основних прав і свобод громадян визначається тим, що вони є показниками демократії, гуманізму й справедливості, і служать всебічному розвиткові і вихованню особи. Виходячи з цього, права, свободи й обов'язки людини й громадянина, закріплені в Конституції України, їх широта, реальність, гарантованість виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи у суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, закладені в самому суспільному ладі. Вони - показники зрілості суспільства, його досягнень. Весь перелік громадянських, економічних, соціальних, політичних і культурних прав, свобод та обов'язків має служити дальшому розвитку демократії й соціальному прогресові України.

 

 

Список літератури

 

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укл. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., 2007.

. Гримак Л.П., Xабалєв В.Д. Следственный гипноз и права человека // Государство и право. - 1997. - №4. - С. 46-49.

. Загальна декларація прав людини: Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. - К: Укр. Правнича Фундація «Право», 1995.

. Задорожня Г. Специфіка державного захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні // Право України. - 2008. - №1. - с. 28-30.

. Івашкович І. Реально забезпечити право на захист // Право України. - 1999. - №6. - С. 84.

. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - Харків, 2001.

. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Амбудсман України. - К., 2004.

. Козлов А.Е. Конституционное право. - М.: Юристь, 1997.

. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. - М.: Юристь, 1996.

. Колодій А.М., Оліник А.Ю. Права людини в Україні. - К., 2004.

. Конституционное право: Учебник /Альхименко В.В., Бутылин В.Н., Герасимов АЛ. и др. / Отв. ред. А.Е. Козлов. - М.: Изд-во БЕК, 1996.

. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. - М.: Изд-во БЕК, 1996.

. Конституційне право України: Підруч. / О.В. Городецький, М.І. Корнієнко, Є.Я. Кравець та ін. / За ред. В.Ф. Погорілка. - К., 2001.

. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1996.

. Конституція України. Офіційний текст. Коментар до законодавства України про права та свободи людини і громадянина. - К.: «Наукова думка», 1999.

. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. - К: Укр. Правнича Фундація «Право», 1995.

. Ларин А.М., Ратионов А.Р. Злоупотребление психиатрией // Государство и право. - 1997. - №6. - С. 76-79.

. Мінюков І. Теоретичні та історико-правові засади забезпечення органами державної влади прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. - 2007. - №5. - с. 15-19.

. Погорілко В.Ф. Нова Конституція України: Текст Основного Закону. Огляд і коментарі. - К., 1996.

. Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини: Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 10 серпня 2000 р. №195 // Офіційний вісник України. - 2001. - №9. - Ст. 378.

. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. -2000. - №19. - Ст. 143.

. Про ратифікацію Конвенції про захист основних прав та свобод людини 1950 р. Першого протоколу та протоколів №2, 4. 7 та 11 до Конвенції: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №40. - Ст. 263.

. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - №25. - Ст. 283.

. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №10. - Ст. 43.

ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ТА КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

 

Одесса - 2011

Вступ

 

Права і свободи людини і громадянина є найвищою соціальною цінністю, найважливішим об'єктом конституційно-правового регулювання. Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед людиною за свою діяльність. Утворення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Відтак метою сучасного розвитку українського суспільства є утвердження прав людини і громадянина, забезпечення умов для їх повної реалізації. Однак декларація прав без гарантії їх забезпечення веде до негативних соціально-політичних наслідків, зниження авторитету влади, до зростання недовіри до політики держави, породжуючи правовий нігілізм та різні форми девіантної поведінки. Останнім часом в Україні виникли несприятливі для особистості тенденції, що істотно ослаблюють її реальний статус у суспільстві, соціальну і правову захищеність. Деформація суспільної правосвідомості як результат тривалої ідеологічної обробки, яка здійснювалася тоталітарною державою, створила атмосферу невпевненості індивіда у своїй захищеності. Тому дослідження проблеми забезпечення, реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини й громадянина на сучасному етапі державного будівництва набуває особливого значення, що і зумовлює актуальність теми дослідж ення. Права людини і громадянина мають особливу значимість у житті суспільства ще і тому, що вони сприяють комунікації між індивідами і соціальними групами, між особистістю і державою. Нерозуміння цього унеможливлює адекватну оцінку всієї системи складних політичних, соціальних, економічних, міжнародних відносин, не сприяє звільненню людини від надмірної залежності від держави. Права людини і громадянина є визначальним чинником статусу людини в суспільстві й цивілізованої діяльності людей, задоволення їх потреб і інтересів. Реалізація конституційних прав і свобод людини й громадянина неможлива без ефективної організаційно-виконавчої діяльності державних органів і посадових осіб. Усе це актуалізує необхідність глибокого всебічного дослідження проблеми прав людини і громадянина в Україні як необхідної передумови її демократичного розвитку.

Мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб з'ясувати поняття, сутність, структуру прав і свобод людини і громадянина з урахуванням сучасних правових підходів.

Об'єктом дослідження є права людини і громадянина, які пов’язані із ступенем утвердження в суспільстві демократичних цінностей та інститутів сучасного громадянського суспільства.

Предметом дослідження виступають характерні риси процесу формування умов для повноцінної реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Методологічна основа дослідження. Основою джерельної бази курсової роботи є законодавство України, що регламентує права людини і громадянина, при аналізі яких застосовувався емпіричний метод. В основу курсової роботи покладено системний метод, який дав змогу розглянути права людини і громадянина як певну цілісність, що складається із сукупності елементів. Інституціональний метод орієнтований на аналіз і вивчення інститутів, за допомогою яких захищаються права людини і громадянина.