Розділ 1. Соціально-політичні події на Галичині та їх художнє відображення у творчості Лесі Мартовича

План

 

ВСТУП

Розділ 1. Соціально-політичні події на Галичині та їх художнє відображення у творчості Леся Мартовича

Розділ 2. Зображення галицького села у творах Леся Мартовича:

2.1 Сатиричне змалювання галицького селянина в оповіданнях «Нечитальник», «Лумера», «Винайдений рукопис про Руський край»

2.2 Зображення бідноти та зубожіння селянина в оповіданні «Мужицька смерть»

2.3 Драматичне зіткнення пана і селянина, обвинуваченого й потерпілого в оповіданнях «За топливо», «За межу»

2.4 Повість «Забобон» – цінний здобуток українського красного письменства кінця ХІХ – початку ХХ ст

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

У полі зору нашого дослідження галицьке село у художньому зображенні Леся Мартовича.

Актуальність курсової роботи полягає у тому, що твори письменників кінця XIX – початку XX ст. довгий час замовчувалися у зв’язку зі стандартизацією, утиском цензурою тощо. І зараз, коли переосмислюється літературний процес, бачимо, що існує невелика кількість праць, присвячених аналізу творчості письменників цього періоду, а саме, творам Леся Мартовича, які були опубліковані зовсім недавно.

Об’єктомдослідження є творча спадщина Леся Мартовича.

Предметом дослідження є зображення галицького села у творчості письменника.

Мета полягає у всебічному показі галицького села на зламах двох століть, його внутрішнього життя та стосунків між різними прошарками населення у творах Леся Мартовича.

Завдання курсової роботи:

1. Охарактеризувати соціально-політичні та економічні події, що мали вияв у творчості Леся Мартовича.

2. Окреслити особливості змалювання галицького села письменником.

3. Розглянути особливості творення світогляду галицького селянина.

4. Вивчити ті події, які вплинули на політичне життя галицького селянина за повістю «Забобон».

Методи дослідження. Відповідно до сформованої мети і завдань у роботі застосовувався описовий метод, метод аналізу, узагальнення, контекстуального аналізу.

Наукова новизна полягає у спробі осмислення творчої спадщини Леся Мартовича та характеристиці творів, які були опубліковані зовсім недавно; визначаються ті соціально-політичні причини, які надихнули письменника на створення низки творів про галицьке село.

Практичне значення курсової роботи. Результати дослідження можуть бути використані під час проведення семінарських, практичних занять з історії української літератури, при розробці спецкурсів за творчістю Лесі Мартовича, у подальших наукових розвідках.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Другий розділ поділений на підрозділи.

Загальний обсяг курсової роботи становить 30 сторінок.

 

Висновки

 

Таким чином, за недовгі роки своєї письменницької праці Лесь Мартович створив чимало цінних творів, якими засвідчив свою глибоку любов до трудового люду, з одного боку, і презирство до панівних класів – з другого. Вся його творчість іде в руслі української реалістичної прози, вся вона сповнена животрепетними питаннями, що хвилювали прогресивну громадськість Галичини й Буковини кінця XIX – початку XX ст. Він працював для свого народу, збагачував його культуру, твердо вірив, що його творчість потрібна людям, що вона знайде серед них своє визнання.

Центральною проблемою його творів є проблема піднесення соціальної й національної самосвідомості народних мас, їх згуртування в боротьбі проти австро-угорського поневолення, викриття антинародної суті буржуазно-поміщицьких інституцій, зокрема правових, паразитизму попівсько-клерикальної інтелігенції. Лесь Мартович – один з найкращих у нашій літературі знавців життя села, побуту й психології трудівника-селянина. У своїй сукупності його твори дають широку й глибоку картину життя різних верств галицького села на межі двох століть, розкривають соціальні процеси й культурно-освітні зрушення, що в той час в ньому відбувалися. У ставленні до села письменник, як і його побратими В. Стефаник і Марко Черемшина, був безкомпромісним: всім серцем люблячи тих, хто «ллє свій піт і кров, кого гнетуть окови» (Франко), піднімаючи на їх захист своє полум'яне слово, Мартович нещадно висміював індивідуалізм певної частини селянства, їх рабську покірливість і пасивність. Він намагався збудити в них почуття людської гідності, вселяв у їх серця віру в свої сили. Звідси в його творах стільки душевного тепла до людини-трудівника, яка шукає шляхів скинути з себе кайдани соціального й духовного поневолення, звідси такий рішучий осуд тих, хто покірно гне свою спину. Село для Мартовича – і болюча рана, і світла надія. І такі його твори, як «Мужицька смерть», «Хитрий Панько», «Смертельна справа», «Війт», «Забобон» та багато інших – цьому яскраве свідчення.

Якщо мужицький світ письменник мав за що любити, мав і за що осуджувати, то панський світ, тих, хто жив з народної кривди, він тільки ненавидів, викривав їх своїм пристрасним сатиричним словом. Мартович протиставляв їх один одному, розкривав той непримиренний антагонізм, що існував між пригнобленими й пригноблювачами. Тому твори Мартовича, крім ідейно-художньої вартості, мають ще й важливе значення як документи часу, соціального стану трудящих верств галицького села кінця XIX – початку XX ст.

Як прозаїк Лесь Мартович має самобутнє творче обличчя, власну манеру письма. Серед письменників покутської групи (В. Стефаник, Марко Черемшина та інші) він дуже яскрава і колоритна постать. Мартович був справді талановитим гумористом і сатириком, який умів сміятися крізь сльози, сміятися тим здавленим у горлі мужицьким сміхом, від якого стає моторошно, бо це сміх – болючий, трагічний. Письменник рідко коли вдавався до розважального безпредметного гумору. Сміх, іронія, сарказм у Леся Мартовича – соціально значимі, політично вагомі, вони для письменника є гострою зброєю в боротьбі зі злом і несправедливістю. Сатира Леся Мартовича в її найгостріших виявах має виразно політичний характер, своїм вістрям спрямована проти основ буржуазного устрою, австро-угорської системи виборів, проти поневолювачів народних мас.

Особливістю гумору й сатири Леся Мартовича є їх щиро народний характер, велика різноманітність образотворчих засобів і прийомів. Народність гумору й сатири письменника полягає насамперед у тому, що у своїх творах він відбиває народні погляди на ті чи інші суспільні явища, події родинного життя. Крім того, прекрасно знаючи усну поетичну творчість, Лесь Мартович широко використовує фольклорні сюжети, народний гумор, що б'є в його творах живим джерелом. Дійовими особами багатьох оповідань письменника є народні оповідачі, від імені яких ведеться розповідь. Лесь Мартович був великим майстром відтворювати в дусі народного гумору побутові сцени з народного життя. Вони вражають прекрасним знанням звичаїв, поведінки, психіки трудової людини.

Лесь Мартович володів мистецтвом творення художніх образів, індивідуалізації мови своїх героїв. Галерея змальованих ним образів з селянського та інтелігентського оточення – багата й різноманітна. Це суто мартовичівські образи (згадаймо «Мужицьку смерть», «Хитрого Панька» та інші твори, в своєму роді неповторні).

Отже, вся громадсько-культурна діяльність письменника, вся його творчість були підпорядковані служінню інтересам рідного народу. Крізь тяжкі роки австро-угорського поневолення, коли наш народ був розмежований кордонами двох монархій, письменник проніс віру в світле майбутнє своєї вітчизни.

Список використаних джерел

1. Бандурак В.Ю. Лесь Мартович зблизька. Повість. – Ужгород: Карпати, 1971.

2. Бандурак В.Ю. Оповідання про Леся Мартовича. – Ужгород: Карпати, 1977.

3. Білецький Ф.М. Лесь Мартович. – Київ: Молодь, 1961.

4. Будзиновський В. Некар’єрович: Із споминів про Леся Мартовича: Вступне слово Ф. Погребенника // Слово і час. – 1993. – № 2. – С. 13-17.

5. Горак Р. Лесь Мартович. Роман – есе. – Київ: Молодь, 1990.

6. Горак Р. Так де ж насправді помер Лесь Мартович? // Дзвін. – 2007. –№ 4. – С. 122-124.

7. Гузар З.П. Огляд творчості Леся Мартовича // Українська мова і література в школі. – 1974. – № 3. – С. 52-59.

8. Історія української літератури. Кінець ХІХ – початок ХХ ст.:
У 2 кн.: Підручник / За ред. проф. О.Д. Гнідан. – К.: Либідь, 2005. – 624 с.

9. Засенко О. Лесь Мартович. Життя і творчість. – Київ: Молодь, 1951.

10. Лесин В. Лесь Мартович. Літературний портрет. – Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1963. – 63 с.

11. Марчук Г.В. «Забобон» Леся Мартовича. – Київ: Либідь, 2001.

12. Мельничук А. Лесь Мартович і Ольга Кобилянська у світі нових соціонічних досліджень // Українська мова та література. – 2005. – № 9. – С. 17-18.

13. Мартович Л. Твори: у 3 т. – Краків; Львів, 1943. – Т1. – 625 с.

14. Мишанич О.В. Лесь Мартович – Київ: Молодь, 1987.

15. Погребенник Ф. Лесь Мартович. Життя і творчість. – Київ: Дніпро, 1971.

16. Риков О.В. своєрідність трагікомічного у творах Леся Мартовича: Дипл. роб. – Суми: СумДПУ, 2004.

17. Рудницький М. Письменники зблизька: Спогади. – Львів, 1958.

18. Токань Г. Сміймося разом з Лесем Мартовичем (Проблемний семінар за новелістикою сатирика) // Дивослово. – 1997. – № 1. – с. 30–32

19. Токмань Г. Сміймося з Лесем Мартовичем (Семінар заняття за сатиричною новелістикою письменника) // Урок української. – 2003. – № 10. – С. 36-38.

20. Хоцянівька І. Мистецтво сатири Леся Мартовича. – Київ: Либідь, 1999.

21. Чередниченко В.Н. Лесь Мартович (До 60-річчя з дня смерті) // Українська мова і література в школі. –1966. – № 1. – С. 91-93

22. Чопик О. Диптих про «Покутську трійцю» // Дзвін. – 1997. – № 5-6. – С. 113.

23. Шаховський С. Муза полум’яної сатири // Мартович Л. Твори. – Київ, 1963. – С. 16.

24. Яцків М. Вибрані оповідання. – Львів, 1953. – 438 с.

25. Євшан М. Куди ми прийшли?.. // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – Київ, 1998. – С. 248.

План

 

ВСТУП

Розділ 1. Соціально-політичні події на Галичині та їх художнє відображення у творчості Леся Мартовича

Розділ 2. Зображення галицького села у творах Леся Мартовича:

2.1 Сатиричне змалювання галицького селянина в оповіданнях «Нечитальник», «Лумера», «Винайдений рукопис про Руський край»

2.2 Зображення бідноти та зубожіння селянина в оповіданні «Мужицька смерть»

2.3 Драматичне зіткнення пана і селянина, обвинуваченого й потерпілого в оповіданнях «За топливо», «За межу»

2.4 Повість «Забобон» – цінний здобуток українського красного письменства кінця ХІХ – початку ХХ ст

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

У полі зору нашого дослідження галицьке село у художньому зображенні Леся Мартовича.

Актуальність курсової роботи полягає у тому, що твори письменників кінця XIX – початку XX ст. довгий час замовчувалися у зв’язку зі стандартизацією, утиском цензурою тощо. І зараз, коли переосмислюється літературний процес, бачимо, що існує невелика кількість праць, присвячених аналізу творчості письменників цього періоду, а саме, творам Леся Мартовича, які були опубліковані зовсім недавно.

Об’єктомдослідження є творча спадщина Леся Мартовича.

Предметом дослідження є зображення галицького села у творчості письменника.

Мета полягає у всебічному показі галицького села на зламах двох століть, його внутрішнього життя та стосунків між різними прошарками населення у творах Леся Мартовича.

Завдання курсової роботи:

1. Охарактеризувати соціально-політичні та економічні події, що мали вияв у творчості Леся Мартовича.

2. Окреслити особливості змалювання галицького села письменником.

3. Розглянути особливості творення світогляду галицького селянина.

4. Вивчити ті події, які вплинули на політичне життя галицького селянина за повістю «Забобон».

Методи дослідження. Відповідно до сформованої мети і завдань у роботі застосовувався описовий метод, метод аналізу, узагальнення, контекстуального аналізу.

Наукова новизна полягає у спробі осмислення творчої спадщини Леся Мартовича та характеристиці творів, які були опубліковані зовсім недавно; визначаються ті соціально-політичні причини, які надихнули письменника на створення низки творів про галицьке село.

Практичне значення курсової роботи. Результати дослідження можуть бути використані під час проведення семінарських, практичних занять з історії української літератури, при розробці спецкурсів за творчістю Лесі Мартовича, у подальших наукових розвідках.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Другий розділ поділений на підрозділи.

Загальний обсяг курсової роботи становить 30 сторінок.

 

Розділ 1. Соціально-політичні події на Галичині та їх художнє відображення у творчості Лесі Мартовича

Лесь Мартович – талановитий український письменник-сатирик і гуморист демократичного напряму. Він жив і творив у кінці XIX та на початку XX ст. у Західній Україні (Східній Галичині), яка тоді була в складі цісарської Австро-Угорщини. Мартович, як і його сучасники – Михайло Павлик, Стефан Ковалів, Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, – належав до тої західноукраїнської прогресивної інтелігенції, яка вийшла із трудових мас, групувалася навколо талановитого письменника і видатного критика Івана Франка.

Щирий друг і ровесник Леся Мартовича Василь Стефаник в автобіографічному нарисі «Дід Гриць» так передає суспільні настрої того часу, коли його покоління селянських демократів вступало у свідоме життя: «Де, моспане, тут вже шандарям дати раду... Встає Франко з таким ясним чолом, як сонце, спокійно вчить нас, бо він все знає. Приповідає нам, що як кождий з нас посидить у криміналі за мужицьку справу, то вже ніколи нічого боятися не буде... Земля по містах дудніла під нами, і не оден панцкий вугол утік із свого гнізда... Наші молоді вчені були коло нього такі щасливі і ясні, якби він кожному поклав золоте колісце на голову» [10, 3]. Починаючи з 90 pp. XIX ст., коли вже Лесь Мартович вийшов на літературну дорогу, швидко зростала боротьба народних мас Галичини проти гніту цісаря, австрійських баронів, польської шляхти, уніатської церкви і «своїх» українських визискувачів – цих «домашніх шпіонів», як їх називав Іван Франко.

Західна Україна була в економічному та політичному відношенні дуже відсталою. Все ж і тут розвивається промисловість, особливо нафтова. За рахунок швидкого розорення селян і ремісників зростає кількість трудивників. Розгортається масовий селянський рух. Зростання незадоволення селянських мас відбивалися на розвитку демократичної культури, на творчості письменників. Бурхливі події в Росії і на Східній Україні знаходили живий відгук в народних масах західноукраїнських земель. Тут зростає інтерес до передової російської культури, політичної й художньої літератури. Хоч по річці Збруч та Дністру і пролягав штучний державний кордон, що шматував живе тіло України на дві окремі частини, письменники Наддніпрянської України, яка входила до складу царської Росії, продовжують зміцнювати стосунки із західноукраїнськими діячами літератури. Величезною популярністю в Галичині користуються твори Тараса Шевченка. Там часто друкувалися східноукраїнські письменники: М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський, П. Мирний та ін., одночасно виходили твори західноукраїнських письменників на Наддніпрянській Україні. Передові літератори обох частин України спільними зусиллями розвивали літературу й літературну мову, спільно боролися проти буржуазного націоналізму, занепадництва і декадансу в мистецтві.

Такими були умови, коли Лесь Мартович сформувався як письменник. Ще навчаючись у гімназії, він зацікавився творами українських, російських і польських реалістів. Вчителями й порадниками молодого письменника були Іван Франко і Михайло Павлик, а щирими друзями та соратниками – Василь Стефаник і Марко Черемшина. Лесь Мартович часто залишав уроки в гімназії, ішов по селах створювати читальні, виступати з промовами, читати демократичні газети... Він активно включився в радикальний рух, що його розгортав І. Франко.

Після гімназії почалася робота в адвокатських конторах, куди зі своїми болями й скаргами йшла біднота. Виражаючи її настрої, Мартович у творах висвітлював гострі суспільні проблеми, часто писав на «злобу дня». Він мужньо викривав гнобительський державний лад, австрійську «свинську конституцію», буржуазні криваві вибори, показне «народолюбство» експлуататорів та реакційної інтелігенції. В умовах загострення відносин між різними прошарками населення на Галичині соціальна сатира Мартовича відігравала дуже впливову роль. Викриваючи й висміюючи потворність буржуазно-поміщицьких суспільних відносин та моралі, твори сатирика посилювали відвагу трудящих у боротьбі за своє визволення.

Лесь Мартович створив цілу галерею сатиричних образів різних панів Деришкірських і Краньцовських, попів Кабановичів і Тріщиних, лихварів Коропів, куркулів Мудрагелів і Олійників, цісарських урядовців Кривдунських і Мільків... Він показав їх зажерливість, лицемірство і нікчемність. Позитивними у нього виступають образи простих людей, які прагнули до знань і правди, які шукали шляхів до щасливого вільного життя. При цьому письменник гостро висміював селянський консерватизм та індивідуалізм, закликав бідноту до єднання і спільної боротьби проти «паннусів». Сатирик писав свої твори «не для слави, але для людей». Він мріяв про «новий світ», у якому господарем буде «порядний чоловік», «той, що працює, а не злодій і розбійник».

У творчості Мартовича знайшли продовження і розвиток традиції народнопоетичної сатири та гумору, а також традиції І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, М. Салтикова-Щедріна, І. Франка, А. Чехова, Г. Успенського...

Основним джерелом тем і сюжетів письменника було тогочасне життя галицького села, в якому люди стогнали у кабалі панів, куркулів, лихварів.

Через гостру злободенність, яскраво виражену демократичну тенденційність і сатиричну спрямованість твори Мартовича не раз конфіскувала цісарська цензура, а буржуазно-націоналістичні видавці не допускали до друку. Чимало його оповідань загинуло, не дійшовши до читачів. Ті ж твори, які побачили світ, реакційна критика прагнула замовчати, а коли цього зробити не вдавалось, – вона брала під сумнів їх оригінальність та художні якості.

Високо цінували сатиру Леся Мартовича прогресивні діячі обох частин України. І. Франко називав його «чудовим знавцем народного галицького життя». «Його манера, – зауважував І. Франко, – цілком оригінальна, легка і далека від будь-якого шаблону» М Павлик вбачав у Мартовичеві нового Гоголя. М. Коцюбинський називав себе великим прихильником таланту Леся Мартовича і писав про ту радість, яку дають йому твори цього письменника. В. Стефаник вважав, що Лесь Мартович був його «хлоп'ячим сміхом і смаком генія» [16, 18].

Важливо відзначити, що твори Мартовича швидко помітила прогресивна громадськість не тільки Росії, а й інших країн. Після того, як І. Франко у 1898 р. надрукував у «Літературно-науковому віснику» велике оповідання Мартовича «Мужицька смерть», переклад цього твору з'явився у прогресивному російському журналі «Жизнь». Цей журнал, літературним відділом якого керував Максим Горький, тоді почав систематично знайомити російських читачів з творчістю українських письменників. «Мужицьку смерть» переклала на німецьку мову О. Кобилянська [10, 3-8].

В 1910 р. збірник оповідань Леся Мартовича вийшов двома випусками у Москві в книжковому видавництві «Польза». Перекладач і автор передмови О. Назарієв відносив Мартовича до «найвидатніших українських письменників Галичини», який «вражає таким глибоким знанням народного життя, звичаїв і навичок населення, відзначається такою властивістю помітити й передати найдрібніші риси душі мужика, що дає нам право поставити Мартовича в ряді найкращих сучасних побутописців селянства. Перекладач особливо підкреслював оригінальність стилю Мартовича, його талановитість, найщиріший і найглибший демократизм, «тепле, співчутливе ставлення автора до тяжкої трагедії селянського життя». Твори класика української реалістичної сатири й гумору Леся Мартовича знайшли широкий шлях до читачів України, Росії, Чехословаччини та інших країн досить недавно. Вони виходять великими тиражами в перекладах на мови інших народів [4, 14].

Отже, соціально-політичні події на Галичині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. мали бурхливий вияв у творчості Леся Мартовича. В умовах загострення відносин між різними верствами населення на Галичині соціальна сатира письменника відігравала дуже впливову роль. Викриваючи потворність суспільних відносин та моралі, твори сатирика посилювали відвагу галицьких селян за своє визволення.